§ 3. Право загального природокористування та межі його належного здійснення

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середо­вища», громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Право загального природокористування характеризується загал ьнодоступ- ністю. Згідноч. 2 ст. 13 Конституції, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Право загального природокористування громадян безпосередньо визначається при­родними правами людини на використання природних об'єктів, зокрема: правом на вільне пересування по землі та у природному просторі, правом на користу­вання водними й озеленювальними об'єктами для відпочинку й оздоровлення, правом на користування атмосферним повітрям для підтримки життєдіял ьності організму, правом на здорове середовище існування і т. п. Право загального при­родокористування громадян є таким же природним правом л юдини, як і право на життя, право на здоров'я, право на потомство і т. д. Воно виникає у людини всилу самого факту народження і супроводжує її на усьому протязі існування уприродному середовищі.

Право загального природокористування невід'ємно притаманно громадя­нам не залежно від його визнання державою чи надання державними органами.

Проте, із цього не випливає, що держава та її органи позбавлені можливості регламентувати право загального природокористування громадян у законодав­чому чи у іншому нормативно-правовому порядку, встановлювати межі його

належного здійснення, обмежувати це право з метою досягнення загального благополуччя населення та забезпечення суспільних інтересів. Такі обмеження права загального природокористування містяться, наприклад у лісовому зако­нодавстві, що регламентує право перебування громадян у лісах у пожежне не­безпечні періоди року, у законодавстві про природно-заповідний фонд з метою збереження особливо охоронюваних об'єктів, у законодавстві про рослинний світ з метою запобігання надмірного збору лікарських рослин і т. д. Таким чи­ном, право загального природокористування громадян засновано на чинному законодавстві та піддано певному правовому регулюванню.

Правом загального природокористування володіють не тільки громадяни, а і юридичні особи. У порядку загального природокористування підприємства, організації й установи можуть одержувати корисні властивості природних об'єктів без їх закріплення за ними і надання дозволів на їх використання.Так, відповідно до нової редакції ч. З ст. 48 ВКУ, не належать до спеціального водо­користування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкід­ливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з ви­добуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних! вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальнихробіт;інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Загальне природокористування юридичних осіб має місце, наприклад,при користуванні річками, озерами, водоймищами, каналами та іншими водоймами, а також внутрішніми морськими водами і територіальним морем згідно ч. 1 ст.67 ВКУ, що є внутрішніми водними шляхами загального користування для водного транспорту. А за ч. 1 ст. 69 ВКУ, забір води для протипожежних потреб здійсню­ється з будь-яких водних об'єктів без дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі.

Загальне природокористування властиве і чинномулісовому законодавству. Так, згідно ст. 66 Лісового кодексу, громадяни мають право в лісах державноїта комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності, вільно перебувати, безоплатно і без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо. Максимальні норми їх безоплатного збору встановлюються органами виконавчої влади за погодженням з органами охорони навколишнього при­родного середовища.

Зазначені види загального природокористування можуть здійснюватися! підприємствами, організаціями і установами, об'єднаннями громадян, господар­ськими товариствами та кооперативами підприємствами, якщо вони не є видами їх виробничо-господарської діяльності, тобто спеціальною статутною діяльністю з метою одержання прибутку. При здійсненні загального природокористування фізичні та юридичні особи зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів і не погіршують санітарного стану лісів.

До загального природокористування фізичних і юридичних осіб у земель­ному законодавстві можна віднести право на використання у встановленому порядку для власних потреб загальнопоширені корисні копалини, водні об'єкти та їх ресурси, лісові угіддя та багаторічні насадження, а також інші корисні влас­тивості, що розташовані на земельній ділянці.

Своєрідні види загального землекористування у формі покладання на власників земельних ділянок та землекористувачів обов'язків дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, що закріплені у ст. ст. 91 і 96 Земельного кодексу. Так, за ч. 1 ст. 108 Земельного кодексу, у випадках, коли сусідні земельні ді­лянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.

Необхідність дотримання наведених правил земельного добросусідства виникає не тільки при суміжному землеволодінні та землекористуванні. У підприємств й організацій при закладанні магістральних трубопроводів, ліній зв'язку чи електропередачі, проведенні ремонтних робіт на дорогах, виконанні невідкладних заходів технічного характеру, ліквідації наслідків аварій тощо також виникає потреба у використанні земельних ділянок без їх надання у відо­соблене користування. У подібних випадках має місце сервітутне право, тобто право на використання чужої земельної ділянки для задоволення потреб її не власником чи не користувачем, чому присвячені глави 16 і 16-1 Земельного ко­дексу. Визнання сервітутного права земельним законодавством стало засадою для його визнання та закріплення у інших галузях ресурсового законодавства, наприклад у ст. 23 Лісового кодексу.

Особливості змісту надр землі як природних об'єктів визначають спе­цифіку використання їх корисних властивостей. Гірниче законодавство не підрозділяє природокористування на загальне і спеціальне. Проте сам зміст видів надрокористування дозволяє виділити як загальні, так і спеціальні види використання надр.

В основному, корисні копалини надр розробляються і використовуються на основі спеціального природокористування. Про це свідчить, наприклад ст. 16 Кодексу про надра. Проте у гірничому законодавстві є норми, які надають гро­мадянам і підприємствам можливості для використання корисних властивостей надр на основі загального природокористування. Так, ч. 2 ст. 19 Кодексу про надра прямо закріплює право на користування надрами без надання гірничого відводу або спеціального дозволу (ліцензії). Щоправда, у вказаній нормі не за­значені самі види такого надрокористування.

Типовими видами загального надрокористування є їх використання при здійсненні землекористування. Згідно ч. 1 ст. 23 Кодексу про надра, землевлас­ники і землекористувачі в межах наданихїм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько- побутових потреб нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб. При цьому зазначені види надрокористування для фізичних і юридичних осіб еза­гал ьн и ми, а землеволодіння та землекористування - спеціальними.