§ 1. Поняття та види права природокористування
Конституція України1 (статті 13, 41) надає громадянам та іншим особам для задоволення своі'х потреб право користуватися природними об’єктами, що належать їм на праві державної, а іноді приватної та комунальної власності відповідно до закону, не погіршуючи екологічну ситуацію та їх природні якості.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»[41] [42] (ст. 9) передбачає середеколо- гічних прав громадян право користування природними ресурсами.Термін «природокористування» розуміють як використання корисних для людини властивостей довкілля — екологічних, культурних, оздоровчих та ін. Тому до змісту «природокористування» входять різноманітні його форми — екологічна, економічна, культурно-оздоровча[43]. Таке використання природних об’єктів і їх комплексів регулюється нормами екологічного права. Система цих норм називається правом природокористування, яке можна розглядати у трьох аспектах: як правовий інститут; як суб’єктивне право; як правовідносини.
Право природокористування як правовий інститут (об ’єктивне право) становить систему правових норм, що регулюють суспільні відносини по вилученню корисних властивостей природних об’єктів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення їх використання. Під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об’єднані норми, що визначають
спільні положення для права користування всіма видами природних об’єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання[44]. Як суб 'єктивне право — це можливість, що належить конкретному суб’єкту використовувати об’єкт природи відповідно до цільового призначення для вилучення його корисних властивостей і якостей. Як правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об’єктів, змістом яких є відповідні права та обов’язки природокористувачів.
Здійснення природокористування базується на певних принципах, які лежать в основі правового регулювання цього інституту. До основних принципів права природокористування належать: принцип похідного характеру права природокористування від права власності; принцип цільового використання природних ресурсів; принцип раціонального та ефективного природокористування; принцип комплексного природокористування; принцип безоплатності загального та платності спеціального природокористування; принципдодержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у процесі використання природних ресурсів.
Правова класифікація видів природокористування грунтується на суттєво важливих ознаках. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об’єкта, який визначає найбільш важливі особливості відповідного природокористування. Отже, зави- дами природних об’єктів, які використовуються, можна виділяти: право землекористування; право лісокористування; право водокористування; право користування надрами; право користування тваринним світом, рослинним світом, територіями і об’єктами природно- заповідного фонду.
Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб’єкта, який наділений певними правомочностями і обов’язками. Таким чином, класифікація видів природокористування здійснюється одночасно за їх об’єктами і суб’єктами, відповідно до яких природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установ і право користування природними об’єктами громадян.
Основною є класифікація права природокористування на: загальне та спеціальне природокористування. Загальне природокористування — це гарантоване законодавством України використання людиною природних ресурсів з метою задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тошо). Спеціальне природокористування — це виробничо-господарське використання природних ресурсів.
За строками здійснення природокористування поділяється на: постійне (термін користування не визначений); тимчасове, яке в свою чергу поділяється на довгострокове (до 25 років для водокористування -— ст.
50 BK України1, до 50 років для користування лісами — ст. 18 ЛК України[45] [46], користування надрами — ст. 15 КУпН[47]) та короткострокове (до 3 років для водокористування, до 1 року для користування лісами, до 5 років для користування надрами). Певні особливості притаманні праву користування природними ресурсами наумовах оренди.За підставами виникнення розрізняють первинне (похідне від права власності) та вторинне (похідне від первинного користування) природокористування. Прикладом є BK України, який прямо у ст. 42 передбачає такий поділ водокористування. У вторинного природоко- ристувача є певні права та відповідні обов’язки щодо первинного. Вторинне природокористування виникає шляхом укладення договору первинного з вторинним природокористувачем,атакож згідно з рішенням відповідних державних органів, але за згодою первинного при- родокористувача.
За режимом користування можливо виділити спільне та відокремлене користування. Спільне природокористування передбачає користування визначеною частиною природного об’єкта кількома суб’єктами одночасно, характеризується тим, що коло спільних користувачів чітко визначене законом, а самі вони стосовно один одного мають певні права і обов’язки. Відособлене природокористування передбачає користування природним об’єктом чітко визначеним користувачем.
Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною, можливий поділ на види і за іншими класифікаційними критеріями.
Особливості та види права природокористування викладені у відповідних розділах Особливої частини підручника при розгляді правового режиму окремих природних об’єктів.