§ 2. Поняття, особливості та види посередницьких правовідносин

У широкому розумінні посередницьке правовідношення - це правовідношення, за якого одна сторона (посередник) вчиняє від власного імені дії в інтересах іншої сторони (замовника) з метою створення для останнього бажаних юридичних та/або фактичних наслідків.

Посередництво, у зв'язку з цим, належить розглядати не як одиничне правовідношення, а як систему правовідносин, яка передбачає включення до цієї системи господарських відносин, що складаються між замовником та посередником на підставі укладеного між ними посередницького договору - «внутрішні відносини», а також відносин між посередником та третіми особами, що виникають при наданні посередником замовникові відповідної посередницької послуги, виконанні посередницького договору - «зовнішні відносини». Виникає особлива система відносин, що поєднує дві самостійні, але генетично пов'язані одна з одною групи відносин, найважливішими з яких є відносини «внутрішні», оскільки саме в них виявляється специфіка посередництва. Втім тісний зв'язок внутрішніх і зовнішніх відносин, об'єднаних фігурою посередника, спільність їх кінцевої мети дозволяє розглядати ці правовідносини як структурні елементи єдиного правовідношення посередництва.

Така система відносин не є лише ідеальною формою відносин посередництва, а отже, - потрібні цілком визначені змістовні юридичні форми.

Погляди вчених на правову природу повноваження різняться: повноваження тлумачать як юридичний факт або прояв правоздатності, як суб’єктивне немайнове право або обов'язок. Однак, не зважаючи на досить широкий діапазон точок зору на природу повноваження, його правове значення полягає в наділенні однієї особи можливістю вчиняти юридично значимі дії в інтересах та за рахунок іншої особи (хоч і від власного імені, на відміну від представництва).

За змістом концепції «повноваження як юридичний факт», повноваження є колом правочинів, дозволених посередникові, юридичною та/або фактичною дією (сукупністю дій), тим юридичним фактом, який обумовлює, породжує посередництво. Посередницький договір передбачає обов’язок посередника діяти за рахунок та в інтересах замовника. Повноваження відповідно розглядається також як юридичний факт, що визначає межі приєднання до правоздатності замовника дієздатності посередника. Критикується ця концепція через те, що: а) її прибічники змішують дві різних правових категорії, а саме - юридико-фактичну підставу повноваження з самим повноваженням; б) юридичним фактом є дія замовника щодо наділення посередника відповідними повноваженнями діяти в його інтересах, тобто повноваження як волевиявлення. У цьому випадку саме повноваження важко віднести до юридичного факту, до того ж такого, що має межі. Здатність визначати межі поведінки особи - властивість суб’єктивного права. Юридичний факт такою властивістю не наділений.

Зміст концепції «повноваження - прояв правоздатності» передбачає, що повноваження є проявом правоздатності (правомочністю), яка дозволяє суб’єктові вчиняти правомірні юридичні та/або фактичні дії в межах посередництва від власного імені, але в інтересах та за рахунок іншої особи, з юридичними наслідками для неї.

зобов'язання, а також через правоздійснення чужого суб'єктивного права, точніше - повноважень на підставі уповноваження суб'єкта цього права. А це вже категорія дієздатності, котра, в свою чергу, допускає набуття прав і виконання обов'язків власними діями для себе, а також для іншої особи на підставі того ж уповноваження чи в результаті подальшого схвалення таких дій. Обсяг правоздатності встановлюється законом, а обсяг повноваження зумовлюється волею особи, яка його надає. В повноваженнях посередника закріплюються конкретні його правомочності, тоді як категорія правоздатності лише вказує на абстракту здатність суб'єкта мати ті чи інші права.

Позиція, за якої розглядається «повноваження як особливе суб'єктивне право» є найбільш популярною. В її основу покладено такі доводи. Повноваження посередника є суб'єктивним немайновим правом. Змістом його є право на власні дії, а також можливість вимагати певної поведінки від інших осіб. Суб'єктивному праву посередника кореспондує обов'язок замовника прийняти виконане за посередницьким договором, результат здійснення посередницької діяльності в межах наданих посередникові замовником повноважень (в т.ч. прийняти надані йому посередницькі послуги за актом приймання-передачі, що є невід'ємною складовою посередницького договору). Повноваження має межі, а це вже властивість суб'єктивного права. Повноваження формується на внутрішніх правових зв'язках посередництва.

Суть же концепції «повноваження як суб'єктивний обов'язок» полягає в тому, що замовник посередницької послуги вправі

вимагати від посередника вчинення передбачених посередницьким договором юридичних та/або фактичних дій в інтересах самого замовника, і цьому праву замовника кореспондує обов'язок посередника. Суть повноважень посередника зводиться до обов'язку вчиняти певні юридичні та/або фактичні дії в інтересах та за рахунок замовника. Обов'язок здійснювати посередницькі дії ґрунтується на посередницькому зобов'язанні, що випливає з договору (комісії, агентування, транспортної експедиції тощо). Проте і ця концепція зазнає критики, оскільки категорія суб'єктивного обов'язку не відображає сутності правової природи повноваження. У зовнішній стороні посередництва повноваження проявляється як матеріальний зміст суб'єктивного права посередника, який у процесі здійснення посередницької діяльності вступає у правовідносини з третіми особами. І лише внутрішня сторона посередництва опосеред­ковується правовими зв'язками, де повноваження є матеріальним змістом належної поведінки посередника.

Посередництво розглядається і як триланкова структура правових зв'язків: 1) внутрішнє правовідношення між посередником і особою, в інтересах якої діє посередник (замовником); 2) зовнішні правовідносини, що складаються між посередником і третіми особами в процесі здійснення посередницької діяльності; 3) правовідносини особи, в інтересах якої діяв посередник (замовника) з третіми особами як результат реалізації правовідносин першої й другої ланок в структурі посередництва. Однак щодо третьої ланки правового зв'язку, то ці відносини не є посередницькими у власному розумінні, оскільки посередник вже не бере в них безпосередньої участі (не набуває за ними будь-яких прав і обов'язків). Відносини між замовником та третьою особою не можуть входити до складу правовідносин посередництва; вони є лише результатом посередництва, його кінцевою метою - тим господарських зв'язком, виникненню якого своїми діями (юридичними та/або фактичними) сприяв посередник. Функція посередника полягає лише у встановленні відповідного господарсько- правового зв'язку між замовником та третіми особами, однак посередник не бере безпосередньої правової участі у відповідному правовому зв'язку. Правовий зв'язок посередника і особи замовника, в інтересах якого він діє, щодо внутрішньої сторони посередництва, в силу реалізації котрого посередник наділяється повноваженням діяти в інтересах та рахунок замовника, надаючи останньому в такий спосіб посередницьку послугу, може бути віднесено до числа посередницьких делегуючих організаційних правовідносин. Їх особливістю є, в цьому

випадку, виникнення правових наслідків, встановлення господарських зв'язків у замовника з третіми особами як наслідок уповноважених дій посередника. У зовнішніх правових зв'язках виділяється два види організаційних правовідносин: 1) інформаційне правовідношення між посередником та третіми особами, що є конструктивним елементом зовнішніх відносин посередництва; 2) правовідношення організаційно- передумовного характеру з аналогічним суб'єктним складом, особливість котрого визначається змістом управомочених юридичних та/або фактичних дій посередника.

Правова природа повноваження не обмежується рамками суб'єктивного права чи обов'язку, вона не є проявом правоздатності чи юридичним фактом. При розгляді цього явища в процесі реалізації господарсько-правових зв'язків посередництва наочною стає багатоаспектність категорії «повноваження». Це зокрема виявляється в тому, що замовник, як особа правоздатна, реалізуючи дієздатність через волевиявлення, трансформує свою абстрактну здатність мати будь-які права, які не суперечать чинному законодавству, і нести обов'язки, у можливість реалізації конкретних прав та обов'язків посередником в процесі здійснення ним господарської діяльності (як комплексу фактичних та/або юридичних дій) з надання посередницької послуги замовникові. В свою чергу, можливість реалізації прав в інтересах інших осіб ґрунтується на здатності посередника своїми діями реалізовувати права та виконувати обов'язки не лише для себе, але й для інших осіб («субсидіарна дієздатність»). Повноваження як сукупність правомочностей, відображених та закріплених у посередницькому договорі, у внутрішніх зв'язках посередництва, є матеріальним змістом суб'єктивного обов'язку посередника, а у зовнішніх правових зв'язках - матеріальним змістом суб'єктивного права посередника, який вступає в правовідносини з третіми особами в процесі надання посередницької послуги замовникові.

На противагу викладеному існує позиція, що повноваження не властиве для посередництва. Повноваження трактується як атрибут представництва, а останнє визначається як право (повноваження) представника здійснювати юридичну діяльність для того, кого представляють, та правовідношення останнього з представником. Повноваження у зазначеному контексті трактується як можливість набути або здійснити право та/або обов'язок іншої особи по відношенню до третьої особи. За цим підходом, повноваження - це засноване на договорі чи законі право однієї особи представляти інтереси (вчиняти правочини та інші юридично значимі дії) від імені іншої, створюючи, змінюючи та/або припиняючи права та обов'язки особи, яку представляють. Значимим моментом при аналізі повноваження є те, що для того, аби дії представника спричинили настання юридичних прав та обов'язків в особи, яку представляють, обов'язковою є наявність повноваження для представника.

Отже, повноваження посередника - це сукупність прав і обов'язків, що закріплені у посередницькому договорі (самостійного, професійного, оплатного характеру), котрими замовник наділяє посередника з огляду на його статус для здійснення посередницької діяльності в інтересах замовника. Кожне з цих прав і кожен обов'язок є самостійним повноваженням посередника діяти в господарському обороті в інтересах замовника та за його рахунок, хоч і від власного імені. Це також зміст і межі посередницької діяльності (вид і міра можливої поведінки посередника).

Господарські посередницькі правовідносини - це сукупність врегульованих нормами господарського права суспільних відносин, що виникають із приводу та в процесі здійснення посередницької діяльності, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та обов'язків, що утворюють між ними правовий зв'язок посередництва. Поряд з цим, за І. Н. Галушиною, посередницьким правовідношенням є таке правовідношення, в силу якого одна особа (посередник) за винагороду та за дорученням іншої особи (клієнта), від власного імені, але за рахунок та в інтересах клієнта, укладає дво- або багатосторонні угоди та/або сприяє клієнту в їх укладенні ^[33].

Ознаки посередницьких правовідносин: а) майнова цінність - вони носять переважно майновий характер, хоч його результат і не є

упредметненим, являючи собою нематеріальне благо, оскільки виникає у сфері майнового обороту. Посередницькі правовідносини є матеріальними за змістом, однак їх матеріальний зміст, що розкривається через загальне суспільне «виробництво» послуг та їх реалізацію в господарському обороті суб’єктами господарювання, не слід ототожнювати з результатом їхнього надання, який є певним нематеріальним благом, що проявляється в корисному ефекті від надання такої послуги і не може бути матеріалізованим, втіленим у певну упредметнену форму; б) посередницькі правовідносини відносяться переважно до горизонтальних (за класифікацією В. А. Рахмиловича ^[34]), оскільки не мають ознак влади та підпорядкування, в яких взаємні права і обов’язки, здебільшого майнового характеру, виникають переважно із договорів та інших юридичних фактів. Посередницькі правовідносини є тією ланкою, що поєднує вимоги правових норм із конкретною посередницькою діяльністю суб’єктів господарювання в механізмі правового регулювання посередницької діяльності; в) участь в них особливого суб 'єкта господарювання - посередника, який є повноправним учасником господарських відносин, що діє в межах своєї господарської компетенції, безпосередньо здійснюючи

посередницьку діяльність з господарською метою (переважно, отримання прибутку), при цьому посередництво є для такого суб’єкта основним та/або виключним видом його діяльності. Г. І. Сальнікова зазначає, що посередником може виступати будь- яка фізична або юридична особа, будь-якої організаційно-правової форми, зареєстрована у встановленому законом порядку як суб’єкт підприємництва ^[35]. Посередником є будь-який суб’єкт господарювання, що вчиняє дії юридичного та/або фактичного характеру, виступаючи в господарському обороті від власного імені, однак завжди в інтересах замовника. Мета посередництва в посередницьких правовідносинах відображає вагомі правові, економічні та/або соціальні результати його реалізації (здійснення посередницької діяльності шляхом надання посередницької послуги). Результат забезпечується правомірними діями всіх учасників посередницьких правовідносин. Очікуваним з боку замовника результатом (змістом бажаного для замовника «корисного ефекту» від посередницької послуги) є зміст повноваження (прав та обов’язків) посередника на здійснення останнім діяльності (вчинення юридичних та/або фактичних дій посередницького характеру) в інтересах та за рахунок замовника. Для посередника досягнення мети посередницького правовідношення полягає в задоволенні потреби замовника й отриманні доходу/прибутку від наданих посередницьких послуг.

Посередницькі правовідносини можуть бути класифіковані за різноманітними критеріями. Суб’єктами посередницьких правовідносин завжди є замовник, посередник і треті особи, тому за структурою їх можна поділити на внутрішні (виникають між замовником та посередником) і зовнішні (виникають між посередником та третіми особами). Залежно від сфери здійснення господарського посередництва: а) правовідносини в сфері торгівельного посередництва; б) правовідносини, що виникають з приводу посередництва в сфері виконання робіт; в) правовідносини в сфері фінансового посередництва; г) правовідносини в сфері посередництва на ринку цінних паперів (фондове посередництво); д) правовідносини в сфері передачі у користування майна; ж) правовідносини, що є за своїм змістом представництвом, яке виникло на підставі посередницького договору, тощо. Цей перелік не є вичерпним. Посередницькі послуги можуть надаватися у всіх сферах економіки, як тільки у такій діяльності виникає потреба, крім випадків, коли за законом вимагається особисте вчинення дій (об’єкт є невід’ємним від носія).

Суб 'єктний склад посередницьких правовідносин зумовлюється їхньою складною системою. Посередництво як система відносин виражається у певній договірній юридичній конструкції (посередницькому договорі). В юридичній літературі немає єдності поглядів щодо того, яке саме правовідношення (між якими суб’єктами) є безпосередньо правовідношенням посередництва. За одним із підходів в структурі посередництва виділяють «внутрішнє» правовідношення між посередником та замовником, і «зовнішнє» - між посередником та третіми особами, з якими посередник вступає в правовідносини у процесі надання посередницької послуги замовникові, з метою виконання відповідного посередницького договору. Правовідношення між замовником і третіми особами, встановлення між ними господарського зв’язку, виникненню якого

сприяв посередник, трактується як результат реалізації

внутрішнього й зовнішнього відношення. Таким чином, до суб'єктів посередництва (окрім замовника та посередника) відносять і третіх осіб. За іншим підходом, власне посередництвом визнається внутрішнє правовідношення між посередником та замовником щодо надання останньому посередницької послуги за посередницьким договором. Не виключається проте і наявність «зовнішнього» правовідношення, щодо розуміння якого помітні розбіжності: 1) ним визнається зв'язок між посередником та третьою особою з приводу надання посередницької послуги замовникові, досягнення для нього корисного результату («внутрішнє» та «зовнішнє» правовідношення розглядаються як передумови виникнення господарських зв'язків між замовником та третьою особою за сприяння посередника), а суб'єктами посередництва визнаються замовник і посередник; 2) ним визнається не господарський зв'язок посередника з третьою особою, а правовідношення між замовником та третьою особою, що виникло за сприяння посередника, а тому до суб'єктів посередництва відносять і третю особу.

На основі цього можна стверджувати, що особливий суб'єктний склад є кваліфікуючою ознакою посередницьких правовідносин. Постійне та самостійне посередництво, що здійснюється на підставі оплатних договорів, має ознаки підприємництва. Учасниками внутрішньої сторони посередництва є особи, що здійснюють підприємницьку діяльність (юридичні особи, створені в організаційно-правових формах, передбачених чинним

господарським законодавством для комерційних організацій, а також фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємництва без створення юридичної особи). Залежно від виду господарської діяльності, а також сфери господарювання, де складаються посередницькі правовідносини, поряд з вказаними особами на стороні замовника можуть виступати і некомерційні організації, якщо це прямо не заборонено законом, не суперечить їх статуту. Такі некомерційні організації можуть вступати в посередницькі правовідносини з господарською (некомерційною) метою задля досягнення своїх статутних цілей. Натомість треті особи, з якими суб'єкт господарювання - посередник вступає в правовідносини при виконанні посередницького договору, безпосереднього надання посередницької послуги замовникові, у зовнішній стороні посередництва не зобов'язані володіти господарською компетенцією суб'єктів підприємництва.

Замовником в посередницьких правовідносинах є учасник господарських відносин, який надав (переважно на підставі посередницького договору) суб'єкту господарювання - посередникові право на вчинення в сфері господарського обороту певних юридичних та/або фактичних дій, хоч переважно й від власного імені, але в його інтересах та за його рахунок, з метою встановлення господарських зв'язків з третіми особами.

Посередником (ключовою фігурою посередницьких правовід­носин) є особа (суб'єкт господарювання), котра систематично здійснює на професійних засадах посередницьку діяльність за загальним правилом від власного імені, але за рахунок та в інтересах замовника за винагороду. Посередник - це суб'єкт господарювання, що налагоджує господарські зв'язки між виробником товарів та/або послуг і третіми особами (в т.ч. споживачами) з метою прискорення та полегшення господарського обороту товарів та/або послуг, руху, обігу продукції, валюти, інформації.

Статус суб'єкта господарювання закріплюється за посередником при його державній реєстрації, сам факт якої і є отриманням статусу, набуттям додаткового порівняно із загальними правами й свободами правового простору для здійснення професійної діяльності. Однією з особливостей правового режиму, встановленого для посередництва в сфері господарювання, є те, що посередник вправі укладати, окрім звичайних, такі господарські договори, яких інші суб'єкти господарювання без звернення до його послуг укладати не можуть (посередництво як виключний вид господарської діяльності). Як правило, посередники здійснюють свою господарську діяльність у тій сфері (туризму, страхування тощо), де вони володіють найбільш кваліфікованими знаннями, навичками, спеціальною інформацією, діловими зв'язками. Таким чином, на стороні посередника виступають особи, що володіють особливими професійними знаннями та навичками у певній сфері господарювання, чия ділова та професійна компетенція забезпечує досягнення економічно і юридично значущих результатів для замовника. Через це окремими видами посередництва, перелік котрих визначається на законодавчому рівні (наприклад, посередницька діяльність туроператорів, митних брокерів, посередництво з працевлаштування на роботу за кордоном, професійна посередницька діяльність на ринку цінних паперів) суб'єкт господарювання - посередник вправі займатися лише на підставі спеціального дозволу - ліцензії. В той же час особливості посередницьких правовідносин у окремих

сферах господарювання регулюються спеціальним галузевим законодавством. З аналізу чинного господарського законодавства вбачається, що такі особливості стосуються: 1) кваліфікаційних вимог щодо основних суб'єктів «внутрішнього» посередницького правовідношення (посередника і замовника); 2) матеріально- технічних вимог до майнового стану посередника у відповідній сфері; 3) організаційно-правових вимог до порядку укладення посередницького договору і відповідних угод у «зовнішній» стороні посередництва. Названі особливості встановлюються для діяльності суб'єктів посередництва через владні приписи зобов'язуючого характеру, заборони, що носять імперативний характер. Такі особливі вимоги до здійснення посередництва встановлюються з метою дотримання: а) правил здійснення ліцензованих видів посередницької діяльності в окремих сферах господарювання; б) правил укладання «кваліфікованих» господарських (посеред­ницьких) договорів, що вимагають попереднього схвалення з боку органу управління господарської організації; в) антимонопольного законодавства, інших нормативно-правових актів щодо захисту конкуренції.

Щодо класифікації посередників, то за ознакою залежності можна виділити незалежних, частково залежних і залежних посередників (залежність настає через територіальні, цінові й інші обмеження посередника з боку замовника). Залежно від сфери здійснення посередницької діяльності посередників можна класифікувати на торговельних (в т.ч. біржових, митних, туристичних тощо), фінансових (в т.ч. страхових, фондових тощо), посередників у працевлаштуванні. За національною належністю посередники поділяються на національних посередників (резидентів), що сприяють встановленню господарських зв'язків між суб'єктами господарювання та господарському обороту товарів і послуг в межах внутрішнього (національного) ринку, зовнішньо­торговельних національних посередників (резидентів) та іноземних посередників (нерезидентів).

Теоретичне і практичне значення в рамках аналізу суб'єктного складу посередницьких правовідносин має, на сьогодні, вирішення проблеми множинності осіб в посередництві. На сьогодні така практика в сфері господарювання вже досить поширена з огляду на відсутність прямих законодавчих обмежень щодо множинності осіб у посередництві. Множинність осіб може бути як на стороні замовника, так і посередника.

В практиці господарювання актуальним є питання щодо можливості здійснення посередницької діяльності в інтересах не одного клієнта (замовника), а одночасно в інтересах двох і більше. Йдеться про можливість одночасного посередництва в інтересах двох і більше осіб за їх згодою. Це обумовлює необхідність нормативно-правового закріплення низки гарантій для осіб, в інтересах яких можлива така форма посередництва, передусім для усунення ризику можливого «конфлікту інтересів» у посередника.

У зв'язку з цим потребує закріплення на законодавчому рівні положення про те, що множинність осіб на стороні замовника в посередницькому правовідношенні є допустимою лише при наявності об'єднуючої щодо зазначених осіб єдиної господарсько- правової цілі, єдиного господарського інтересу, тієї господарської мети, на досягнення якої повинні бути спрямовані дії, зусилля посередника.

Проблема множинності осіб в посередницькому правовідношенні актуалізується з наділенням замовником кількох посередників правом діяти від власного імені, але в його інтересах у господарському обороті для досягнення однієї господарської мети. В цьому випадку множинність осіб зумовлена необхідністю здійснення спільних, скоординованих (узгоджених) дій юридичного та/або фактичного характеру з боку кількох посередників в інтересах одного замовника.

Питання множинності осіб на стороні посередника нерозривно пов'язане з однозначним вирішенням на законодавчому рівні питання щодо можливості залучення посередником співвиконавців при наданні замовникові посередницької послуги щодо передачі (за аналогією з передорученням при представництві) іншим особам повноважень діяти в господарському обороті в інтересах та за рахунок замовника; щодо загального порядку оплати послуг та розподілу витрат при множинності осіб на стороні посередника тощо.

Об 'єктом господарських посередницьких правовідносин можна визначити (а) саму діяльність (сукупність юридичних та/або фактичних дій) посередника, - посередницьку послугу як економічну форму діяльності, що споживається у процесі її здійснення; (б) результат посередницької діяльності, як предметом господарського інтересу учасників посередницьких правовідносин, нематеріальне благо та/або корисний ефект, що є наслідком надання посередницької послуги й заради якого сторони вступають в посередницьке правовідношення.

Об'єктом посередницьких правовідносин за таким підходом є продукт посередницької діяльності, з приводу якого складається посередницьке відношення, або посередницька послуга як економічна форма праці, яка споживається у процесі цієї діяльності й має своїм результатом корисний ефект, економічне благо для заінтересованої сторони (послугоотримувача). Якщо об'єктом господарського права є ті суспільні відносини, які можуть бути предметом господарсько-правового регулювання і потребують такого регулювання, то об'єкт посередницьких правовідносин - це відповідна частина суспільних відносин, елемент, з приводу якого взаємодіють суб'єкти посередництва, це те, на що спрямовані суб'єктивні юридичні права та обов'язки.

Змістом посередницького правовідношення є діяльність (дії) - процес надання посередницької послуги, в якому контрагенти наділені кореспондуючими правами та обов'язками. Як зауважує Г. І. Сальнікова, специфіка змісту посередницького правові дно- шення визначається метою, з якою у нього вступають клієнт і посередник - сприяння у встановленні нового правовідношення з третіми особами (об'єктом і матеріальним змістом посередницького правовідношення є активні дії з надання послуг контрагентам) ^[36]. На думку С. М. Мотуренка, зміст посередницького правовідношення полягає в наділенні осіб, які беруть у ньому участь, кореспондуючими правами та обов'язками у певній сфері господарювання, а посередництво - це господарське зобов'язальне правовідношення, що виникає як результат діяльності третьої особи, складається у сфері товарного виробництва і товарообороту ^[37]. Подібні правовідносини називають зобов'язальними, оскільки вони відображають певні зобов'язання осіб, які беруть у них участь. Із численних видів зобов'язань можна виділити в окрему групу господарські зобов'язання, що опосередковують економічний оборот у його широкому розумінні. Серед господарських зобов'язань виділяють зобов'язання з надання послуг (виконання фактичних та/або юридичних дій). Зазначені господарські зобов'язальні відносини можуть, зокрема, встановлюватися через послуги посередників, що носять також зобов’язальний характер. Посередницьке зобов’язання, як зазначає А. Ф. Сохновський, виявляється у формі діяльності юридичного характеру, яка опосередковує рух продукту зі сфери виробництва до сфери виробничого або особистого споживання. М. К. Сулейменов додає, що характерною рисою такого зобов’язання є включення в посередницьке правовідношення третіх осіб ^{[38] [39] [40].}

Господарські посередницькі правовідносини, як і право­відносини будь-якої іншої галузевої належності, є явищем динамічним - вони існують у часі (виникають, змінюють і припиняються). Динаміка правовідносин пов’язана з низкою передумов, серед яких за логікою теорії права є норми права, правосуб’єктність і юридичні факти. Поширюючи це положення на господарсько-посередницькі правовідносини, як передумови їх виникнення, зміни і припинення, слід назвати норми господарського права, для реалізації яких і слугують відповідні правовідносини, господарську правосуб’єктність учасників останніх як властивість їх бути суб’єктами посередницьких відносин, здатність мати відповідні права та обов’язки в процесі посередництва, а також юридичні факти. Норми господарського права слугують формально- юридичною підставою посередницьких правовідносин, а також визначають правовий статус кожного з видів учасників цих відносин, чим обумовлюють їх господарську правосуб’єктність. Отже, динаміка посередницьких правовідносин найбільше пов’язана саме з юридичними фактами, оскільки норми права і господарська правосуб’єктність мають більш сталий характер. Юридичні факти якраз і виступають підставами виникнення, зміни та припинення посередницьких правовідносин ^[41]. ГК, інші нормативно-правові акти господарського законодавства не містять легального переліку підстав виникнення, зміни і припинення як в цілому господарських,

так і посередницьких правовідносин зокрема. Разом з тим, аналіз змісту окремих норм ГК може допомогти у з’ясуванні того, з яких підстав виникають господарські правовідносини. Ст. 144 ГК передбачає підстави виникнення майнових прав і обов’язків суб’єкта господарювання. Оскільки юридичний зміст господарських

правовідносин складають саме права, обов’язки суб’єктів, у т.ч. й майнові, підстави виникнення цих прав, обов’язків можна розглядати і як підстави виникнення відповідних правовідносин, - останні існують не інакше, як у правах і обов’язках їх учасників. Ст. 174 ГК закріплює підстави виникнення господарських зобов’язань, які є одним із видів господарських правовідносин, і тому підстави їх виникнення в повному обсязі входять до більш широкої категорії підстав виникнення господарських правовідносин. Викладене дає можливість назвати розширений перелік підстав, з яких можуть виникати, змінюватися і припинятися посередницькі правовідносини: безпосередньо закон або інший нормативно- правовий акт, що регулює посередницьку діяльність; акт управління посередництвом як господарською діяльністю; посередницький договір чи інша господарська угода; заявка чи звернення суб’єкта господарювання у передбачених законом випадках; інші дії суб’єктів, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у посередництві. В кожному разі, посередницькі договори були і залишаються основною підставою виникнення посередницьких правовідносин ^[42].