§ 4. Еколого-правова свідомість та форми її прояву

Еколого-правова свідомість охоплює знання еколого-правових норм, їх розуміння та усвідомлення необхідності їх дотримання. Отже еколого-правова свідомість (екологічна правосвідомість) являє собою систему еколого-правових поглядів, ідей та уявлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його обґрунтованість, справедливість та ефективність застосування.

Еколого-правова свідомість проявляється у поведінці людини, що відбиває: по-перше, характер відносин до охорони довкілля засобами екологічного права;

Див.: Каракаш І. І. Еколого-правова культура як складова цивілізаційної культури П Правове життя сучасної України. Матеріали міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького складу НУ «ОЮА»: у 2-х т. /1.1. Каракаш - Одеса, 2011. - Т. 2. - С. 429-431.

по-друге, сприйняття вимог конкретних природоохоронних заходів та норм; по- третє, ставлення до правозастосовчих і правоохоронних органів та їх діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища; по-четверте, ступінь соціально-правової активності особистості у природоохоронній сфері. Зазна­чені аспекти дозволяють усвідомити структуру еколого-правової свідомості та функціонування її окремих елементів у поведінкових вчинках.

Перший аспект еколого-правової свідомості полягає у наступному: знанні та розумінні цілей і значення природоохоронного законодавства для забезпечення життєдіяльності суспільства на сучасному етапі, динамічності розвитку законо­давства та його відповідності сучасним природним та техногенним викликам; оцінці значення права як інструмента управління якістю навколишнього при­родного середовища; уявленні шляхів удосконалювання діючого природоохо­ронного законодавства; мотивації дотримання вимог законодавства; характері поводження у сфері дії права; змісті висловлень про чинне природоохоронне законодавство; оцінці ефективності діючого екологічного права; оцінці власних дій та вчинків, а також інших осіб у сфері права в минулому; характері активних дій особистості, за якими визначається схвалене чи несхвальне ставлення до норм екологічного права; участі у здійсненні функцій природоохоронними органами; припиненні екологічних правопорушень своїми діями; прагненні до розширення кола еколого-правових знань тощо.

Другий аспект виявляється у: знанні мети і призначення конкретних норм екологічного права й оцінці ефективності їх дії; оцінці ступеня справедливості покарання за окремі екологічні правопорушення; оцінці відповідності санкцій конкретних норм права вчиненим екологічним правопорушенням; можливої поведінці у тієї чи іншій заданій правовій ситуації; характері поводження осо­бистості в минулий і даний час у певних правових ситуаціях.

Третій аспект розкривається через: знання цілей і призначення природо­охоронних органів; оцінку ролі цих органів для реалізації екологічних функцій держави й екологічних прав особистості; ставлення до діючої системи природо­охоронних органів та ефективності їх діяльності; оціночні висловлювання про природоохоронні органи та їх конкретну роботу щодо охорони довкілля; оцінку власних дій у сфері попередження екологічних правопорушень.

Четвертий аспект характеризується: ступенем участі особистості у різних формах правотворчості; участю у діяльності природоохоронних органів та гро­мадських екологічних організацій; наданими законодавчими можливостями самостійно припиняти екологічні правопорушення.

Надана розгорнута характеристика еколого-правової свідомості є засад- ничою основою для його вивчення за допомогою проведення соціологічних досліджень. Виділення його окремих елементів і блоків дозволяє поглиблено пізнавати зміст і характер еколого-правовоїсвідомості, а також розробити ефек­тивну методику оцінки різних її проявів та рівнів.

Еколого-правова культура та її рівень визначається наступними факторами: станом еколого-правовоїсвідомості (знанням еколого-правових норм та усвідом­ленням необхідності їх дотримання); станом природоохоронного законодавства (ступенем досконалості його змісту і форми, екологічної обґрунтованості та адекватності суспільним відносинам); станом законності і правопорядку у сфе­рі охорони навколишнього природного середовища (реальності застосування передбачених заходів і мір впливу, дотримання вимог еколого-правових норм); станом правозастосовчоїдіяльності судів, прокуратури та інших правоохоронних! спеціальних природоохоронних органів (застосування ними природоохоронного законодавства, забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, послідовне впровадження принципу законностіу діяльності державних і громадських організацій); системою еколого-правових поглядів, уявлень, думок (про зміст природоохоронного законодавства, ступені його досконалості, обґрунтованості, справедливості та ефективності застосу­вання); станом еколого-правового виховання й освіти.

У сфері суб'єктного складу виділяють індивідуальну, групову і суспільну еколого-правову свідомість. Еколого-правова свідомість впливає на екологічно значиму поведінку людини та мотиви прийняття ним відповідних рішень сто­совно охорони та використання довкілля. Вона пов'язана з наявністю у індивіда чи соціальної групи визначеного ставлення до еколого-правової інформації, природоохоронного законодавства, конкретних вимог його норм, діяльності уповноважених органів у вирішенні екологічних проблем тощо.

Еколого-правова свідомість характеризує визначений «зріз» суспільної сві­домості на стику двох його форм -екологічної та правової. Екологічна свідомість проявляється у здатності розуміння нерозривного зв'язку людини і суспільства з природним середовищем, залежності буття та існування людини і суспільства від цілісності та відносної незмінності природного середовища, використання цього розуміння у повсякденній діяльності.

Генезис екологічної свідомості тісно пов'язаний з поширенням інформації про глибинні зміни екологічної ситуації, із зміненням традиційних уявлень про невичерпаність природних ресурсів, з усвідомленням відповідал ьності людини і суспільства за свою долю. Формування екологічної свідомості охоплює такий стан поглядів і уявлень людини, коли засвоєні ним еколого-правові норми стають нормами його поведінки у природному середовищі. Якщо екологічні та еколого- правові знання, сприйняті людиною, не виявляються для нього імперативом поводження у довкіллі, то можна говорити не про наявність у нього еколого- правової свідомості, а лише про передумови на шляху до неї.

Однією з ознак низького стану правової свідомості громадян є невміння захищати свої екологічні права. Причинами такого стану є не усвідомлення громадянами природного характеру екологічних прав, відчуження держави від громадян, високий рівень корупції, у тому числі при прийнятті екологічно значи­мих рішень, недостатній рівень розвитку інститутів громадянського суспільства, насамперед масових екологічних рухів на національному рівні, правовий нігілізм, незадовільність ефективністю адміністративного та судового захисту екологічних прав громадян, низький матеріальний і духовний рівень життя людей тощо.

Функціональна єдність екологічної та правової свідомості обумовлена їх призначенням-створенням ціннісно-регулятивноїорієнтаціїлюдини у природ­ному середовищі. Аксіологічний характер такого зв'язку виявляється у визнанні та нормативному закріпленні не тільки вищої цінності - людського життя, а і цінності всього живого на Землі¹. Тому нормативно-регулююча функція складає особливість не тільки правосвідомості, а й інших форм суспільної свідомості, у тому числі екологічної. І екологічні, і правові норми містять вимоги можливої та належної поведінки. Проте, якщо екологічним нормам у більшій ступені при­таманно емоційне ставлення до вчинків, то правова оцінка в основному містить елементи раціональності. Правосвідомість оцінює вчинки з погляду законності, правомірності та юридичної відповідальності.

Еколого-правова свідомість виконує ведучу роль у процесі освоєння при­родоохоронних норм, забезпечуючи переосмислення соціально-екологічних потреб суспільства у реальний правотворчій процес. Як правило, стимулом для освоєння норм природоохоронного законодавства становляться екологічні не­гаразди різного рівня. Тому підвищення прогностичної ролі екологічної право­свідомості є дієвим засобом випередження нормативно-правового регулювання потенційно небезпечних видів діяльності.

Еколого-правова свідомість поряд з іншими факторами забезпечує ефек­тивність застосування природоохоронного законодавства. У структурі еколого- правової свідомості можна виділити три її рівні, що розрізняються за характером та глибиною відображення дійсності: повсякденний (побутовий), професійний (систематизований) і теоретичний (науковий). У просторовому вимірі можна гово­рити про регіональну, національну і міжнародну екологічну правосвідомість. Варто також розрізняти державний і суспільний рівень екологічної правосвідомості.

Повсякденна (побутова) еколого-правова свідомість являє собою безпосе­реднє відображення правової дійсності у сфері взаємодії суспільства з природ­ним середовищем у свідомості людини і відповідає рівню емпіричної свідомості. Професійна (систематизована) еколого-правова свідомість - це представлення про екологічне право, що формується в юристів, працівників правоохоронних і спеціальних природоохоронних органів на основі знання та досвіду застосуван­ня природоохоронного законодавства. Теоретична (наукова) еколого-правова свідомість охоплює більш широке, науково-обґрунтоване усвідомлення еколо­гічних інтересів та потреб людини і суспільства і є більш глибоким розумінням ролі права у їх забезпеченні.

Див.: Иванова Т. В. Экологические ценности в общественном сознании / Т. В. Иванова // Вопросы пси­хологии. - M., 1999. - № 3. - С. 83-88.