§ 1. Земля як об’єкт еколого-правових відносин
Вихідною ідеєю земельного права, що характеризується вищою імперативністю, є принцип поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва (п.
«а» ст. 5 ЗК України1). Між тим земля, як зазначає M. В. Шульга, — категорія еколого-економічна, під час характеристики якої потрібно враховувати, що її природне походження та функціонування здійснюються за об’єктивними, такими, що не змінюються волею людини, законами природи. Вона є частиною єдиного природного комплексу, від стану якого залежить благополуччя кожної людини та суспільства в цілому. У зв’язку із цим, розглядаючи землю як специфічний та відносно самостійний об’єкт природи, необхідно виокремити екологічний фактор, яким вона характеризується[64] [65]. Отже, виникає необхідність розгляду землі як об’єкта еколого- правових відносин.Суспільні відносини в галузі охорони та використання земель регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року (далі — Закон)[66], а також по- ресурсовим законодавством. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються ЗК України,атакож нормативно- правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до ст. 5 Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період, серед яких виокремлюється і земля. Стаття оперує поняттями природних об’єктів і природних ресурсів. Під першими розуміють складову частину навколишнього природного середовища, відмінну від продуктів людської праці природним характером свого походження, відсутністю вартості як сукупності затрат суспільно необхідної праці, станом в екологічній системі природи.
Вони виконують екологічну, економічну, культурно-оздоровчу функції. Природні ресурси в широкому розумінні — це всі природні блага, призначені для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб людини та суспільства; у вузькому — природні джерела задоволення потреб ма- тсріальноговиробництва’.Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базисурозселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві (ст. 1 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року2).
Земля є важливим природним об’єктом, який має свою специфіку. Серед її характерних ознак можна виокремити обмеженість, незамінність, локалізованість та неможливість перенесення у просторі тощо. Однією з найважливіших властивостей землі є її родючість, завдяки чому вона активно використовується в сільському господарстві. Із нею органічно пов’язані всі інші об’єкти навколишнього природного середовища: води, надра, ліси, тваринний та рослинний світ. «Неможливо уявити ситуацію, за якої доречно було б говорити про водні об’єкти та рослинний світ як природні об’єкти у відриві від землі... Виокремлені з природного стану, названі об’єкти природи перетворюються на звичайні товарно-матеріальні цінності»3. Функції землі як об’єкта при-
1 Петров, В. В. Экологическое право России [Тексті : учеб. для вузов / В. В. Петров. - M.: Изд-во БЕК, 1995. - C. 544-545.
’ в'Дом. Верхов. Ради України. - 2003. - N° 39. - Ст. 349.
Шульга, M. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях [ТекстІ / M. В. Шульга. - Харьков : Консум, 1998. - С. 13.
роди детально розглянуті M. В. Шульгою1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 1 ЗК України).
До земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним призначенням поділяються на категорії (ст.
18 ЗК України). Земельне законодавство України виокремлює дев’ять категорій земель (ст. 19 ЗК України). Як об’єкт використання та охорони земля може мати різне господарське, економічне призначення, від якого значною мірою залежатиме правовий режим земель[67] [68] та поведінка людей щодо їх використання. Земля є нерухомим об’єктом.Законодавче визначення дефініції «земля» міститься у cm. 1 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року, згідно з яким — це поверхня суіиіз грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. ГОСТ 26640-85[69] містить дещо інше поняття, а саме: «земля — найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському та лісовому господарстві, а також просторовою базою для розміщення підприємств і організацій усіх галузей народного господарства».
Серед доктринальних підходів до визначення землі слід зазначити позицію В. В. Носіка. Ha його думку, в юридичному значенні земля (як об’єкт права власності Українського народу) — це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об’єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народові на праві власності, і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави1.
Поряд із поняттям земля у ч. t ст. 79 ЗК України визначається понятія земельної'діпянки, як частини земної поверхні ? установлени- u межами, певним місцем розпшшування, з визначеними щодо неї правами. Стаття містить ряд ознак земельної ділянки. Такими ознаками c: 1) земельна ділянка — це частина земної поверхні, до складу якої, за загальним правилом, не входять інші природні ресурси, атакож будівлі і споруди, що можуть бути на ній розташовані; 2) земельнаді- лянка — це частина земної поверхні, яка відмежована від решти земної гіоверхні визначеними у встановленому порядку межами; 3) земельна ділянка — це частина земної поверхні з певним місцем розташування; 4) земельна ділянка — це частина земної поверхні з визначеними шодо неї правами2.
Законодавче визначення земельної ділянки деталізується й уточнюється представниками правовоїдумки. Ha думку В. I. Андрейцева, «в юридичному значенні земельна ділянка може розглядатися як територіально-просторова, індивідуально визначената юридично відособлена поверхнева частина (включаючи грунтовий покрив) відповідної катег орії земель, межі якої встановлені на місцевості і зафіксовані у земельно-правових документах, що посвідчують її приналежність на підставі відповідного юридичного титулу власникам чи користувачам для цільового використання як операційної бази, засобу, умови та джерела життєдіяльності та задоволення матеріальних, соціальних, екологічних, духовних та інших потреб та інтересів особи»3. У науці земельного права та законодавстві панує єдність у тому, що поняття «земельна ділянка» та «земля» співвідносяться як частина та ціле. Земельнаділянка, маючи всі родові ознаки землі, маєдодаткову видову ознаку — установлені межі4.
Отже, земельне законодавство України повинно враховувати особливості землі як екологічного компонента навколишнього природного
1 Носік, В. В. Право власності на землю Украі'нського народу [Текст] : монографія ! В. В. Носік. - K. : Юрінком Інтер, 2006. - C. 496.
Кулинич, П. Ф. Земельнаділянка як об’скт правових відносин: поняття, ознаки, яиди [1екст] / Г|. Ф. Кулинич // Часоп. Київ, ун-ту права. - 2010. -№ 3. - C. 217.
Андрейцев. В. I. Об’єкти земельних правовідносин за новим Земельним кодексом краі'ни [Текст] / В. I. Андрейцев // Наук.-практ. коментар. - 2002. - Ks 2. - C. 16-17.
Мірошниченко. A. M. Земельне право України [Текст] : навч. посіб. / A. M. Mi- Рошниченко. - K.: Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 2007. - C. 141.
середовища(природного об’єкта), як природного ресурсу татериторі-Щ ального базису і як основного засобу виробництва. Поки що норматив щ ного закріплення ця теза в Україні не отримала, хоча світова законо- Щ давча практика знайома з подібним прецедентом. Так, Земельний кодекс і Російської Федерації від 25 жовтня 2001 року виокремлює серед 1 об’єктів земельних відносин землю як природний об’єкт І ЯК Природний 1 ресурс (ст. 6).