§ 1. Роль волі та свідомості в правовій поведінці особистості і форми їх прояву

Нормальне життя суспільства і держави можливе лише за умови впорядкованості різноманітних громадських відно­син, підпорядкуванні поведінки суб’єктів цих відносин вимогам чинних правових норм.

Іншими словами, правова поведінка - це соціальна поведін­ка конкретних осіб і соціальних колективів (їх дії та бездіяльнос­ті), що регламентуються нормами права. Правова поведінка є формою вияву свободи особистості, їй притаманна низка спе­цифічних ознак. До числа цих ознак належать:

по-перше, соціальна значущість певних дій (або бездіяльнос­ті), тобто оцінка їх як соціально корисних (правомірна поведінка) або соціально шкідливих (правопорушення);

по-друге, свідомо-вольовий характер поведінки, що припускає усвідомлення обставин, які вимагають адекватної реакції на них, і можливість здійснювати волю, тобто спрямовувати свою по­ведінку і керувати своїми вчинками;

по-третє, регламентація дій (або бездіяльності) конкретними правовими нормами, які або прямо описують умови й ознаки можливої чи належної поведінки, або формулюють правила мо­делювання правової поведінки;

нарешті, по-четверте, посідання властивості викликати певні юридичні наслідки, зумовлені, з одного боку, реалізацією

суб’єктами правової поведінки своїх матеріальних, духовних чи інших інтересів, а із іншого - реакцією держави на результати правової поведінки, тобто охорона і стимулювання соціально корисних дій або застосування заходів юридичної відповідаль­ності за соціально-шкідливі дії (або бездіяльність).

Правова поведінка може бути: а) правомірною; б) неправо­мірною.

Правомірна поведінка - це суспільно корисна правова по­ведінка (дія або бездіяльність) фізичних осіб або соціальних ко­лективів, яка відповідає приписам правових норм і охороняється державою.

Характерними ознаками правомірної поведінки є: по-периіе, соціальна корисність і відповідність вимогам пра­

вових норм;

по-друге, спрямованість на задоволення різноманітних гро­мадських інтересів шляхом забезпечення організованості й гар­монійності суспільного життя;

по-третє, свідомо-вольовий характер, що зовні виражається у вигляді дії або бездіяльності;

по-четверте, гарантованість, забезпечена державною охо­роною, включаючи заходи державного примусу;

нарешті, по-п’яте, юридична форма зовнішнього вираження, тобто вияв через систему певних правових відносин.

У підґрунті правової поведінки лежить розуміння суб’єктами права соціальної корисності й справедливості правових при­писів, усвідомлення ними відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, які є показниками соціальної зрілості та юридичної грамотності конкретних фізичних осіб і соціальних колективів.

Іншими словами, правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків учасників кон­кретних правостосунків, що виникають з перебігом організації творчої, позитивної життєдіяльності суспільства. На його під­ставі формується основна маса правовідносин, що виникають і діють у суспільстві, і які складаються з перебігом управління справами суспільства і реалізації суб’єктивних прав, обов’язків та інтересів громадян і соціальних колективів.

Правомірна поведінка завжди включає два моменти:

а) інформаційний, що означає обізнаність суб’єктів права про їхні права та обов’язки;

б) поведінковий, що виражає їх уявлення про законні спосо­би здійснення юридичних прав і обов’язків.

Тільки в сукупності вказані два моменти можуть гарантувати стабільність правомірної поведінки в суспільстві. Разом із тим інформаційний і поведінковий аспекти правомірної поведінки не виникають самі по собі, спонтанно. Вони формуються під впливом різноманітних економічних, політичних та інших со­ціальних чинників. Тому для того щоб правомірна поведінка ста­ла нормою життя, для переважної більшості населення країни необхідно досягти певного рівня розвитку економіки, достат­нього для задоволення нагальних життєвих потреб та інтересів громадян, забезпечити стабільний демократичний політичний режим, забезпечити дотримання законності всіма громадянами, посадовцями й іншими суб'єктами права, добитися високого рівня правової культури суспільства.

Залежно від особливостей внутрішнього ставлення суб’єкта права до своєї діяльності та її результатів (зацікавленість, байду­жість, байдужість тощо) розрізняють активну, пасивну, звичну правову поведінку.

Активна правова поведінка - це вид правомірної пове­дінки, який характеризується цілеспрямованою, вольовою ді­яльністю індивідуальних і колективних суб’єктів права щодо реалізації прав, які належать їм, і обов’язків у рамках вимог правових норм із додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. Правомірна активність суб’єктів пра­ва є показником високого рівня їх правосвідомості та право­вої культури, переконаності суб’єктів права в справедливості й необхідності виконання вимог правових норм. Можливість активної правомірної поведінки може бути забезпечена тільки в державах із демократичним режимом, де рівень розвитку еко­номіки та соціально-політичної сфери вимагає діяльної участі всіх суб’єктів права щодо реалізації завдань і функцій держави, їх зацікавленого ставлення до реалізації вимог правових норм і засад у всіх царинах життєдіяльності суспільства.

Форми вияву правової активності при цьому можуть бути най­різноманітніші, зокрема: сумлінна службова діяльність, участь у роботі громадських об’єднань, організація передвиборної бо­

ротьби в якості довіреної особи прогресивного кандидата в на­родні депутати тощо.

На противагу активній поведінці поведінка пасивна (і її різновид - конформістська) виявляється в бездіяльності, на­вмисному невиконанні суб’єктом права прав, що належать йому, і обов’язків. Пасивна поведінка призводить до конформізму і пристосовництва, коли суб’єкт права прагне не «виділятися з натовпу», вчиняти так, як вчиняють інші, тобто підкорятися груповим стандартам і вимогам, що пригнічують своєрідність особистої поведінки.

Найпоширенішим у суспільстві, що ґрунтується на демокра­тичних засадах організації життєдіяльності, є звична право­мірна поведінка. Вона є розміреною повсякденною службовою і побутовою діяльністю людей, що відповідає приписам правових норм і стала звичкою, яка не вимагає додаткових витрат і зусиль. Необхідність такої поведінки сприймається суб’єктами права як така, що сама собою розуміється, іноді навіть неусвідомлена в усіх аспектах.

Межовою між правомірною та неправомірною поведінкою є маргінальна поведінка суб'єктів права. їй притаманна го­товність суб’єкта до протиправних дій у разі зниження нагляду і контролю за його поведінкою, проте не стає антигромадською через страх застосування заходів державного примусу.

Таким чином, як бачимо, залежно від особливостей внутріш­нього стану суб’єкта права види правомірної поведінки можуть бути різними і розподілятися за рівнем суспільної корисності від найвищої, яка виражається в активній поведінці, до найнижчої, що виявляється в маргінальній поведінці.

Останній (тобто маргінальний) вид поведінки межує з проти­правними діями (або бездіяльністю) суб’єкта права, охоплюва­ними поняттям «правопорушення».