§ 2. Еколого-правова освіта та її значення для формування еколого-правової культури

Еколого-правова освіта як екологічна функція держави-самостійний напрям діяльності у сфері правового регулювання використання природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища.

Право громадян на одержання екологічноїосвіти закріплено в Законі Украї­ни «Про охорону навколишнього природного середовища». У ст. 7 вказаного Закону зазначено, що підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середови­ща, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та призво­дить до впливу на стан навколишнього природного середовищ.

Відповідно до ст. 17 Природоохоронного закону, організація екологічноїосві­ти й екологічного виховання громадян покладена на Кабінет Міністрів України. Одночасно ст. 19 цього Закону, організація екологічної освіти та екологічного виховання громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесена до компетенції виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад. Таким чином, однією з форм всеосяжної реалізації екологічної функції є організація екологічноїосвіти та проведення екологічного виховання на усіх освітніх рівнях, що забезпечує його безперервний та системний характер.

З метою створення сталоїсистеми екологічноїосвіти необхідно впровадити викладання основ екологічних знань в усіх середніх та вищих навчальних закла­дах, незалежно від їхнього профілю, а також піддати екологізаціїінші навчальні дисципліни.

Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року передбачають відповідне освітнє та наукове забезпечення фор­мування і реалізації національної екологічної політики, зокрема розроблення методологічних основ та запровадження безперервної екологічної освіти, що сприятимуть успішній реалізації національної екологічної політики. Такі її скла­дові, як екологічна освіта для сталого розвитку, програма екологічної освіти в рамках державних освітніх програм для дошкільних навчальних закладів, для загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів, програми післядипломноїосвіти та курсової перепідготовки фахівців, є критерієм успішнос­ті реалізації стратегії. Випереджаючими темпами має розвиватися всеохоплююча екологічна просвіта та виховання підростаючого покоління шляхом підтримки діяльності позашкільних закладів освіти, еколого-натуралістичних центрів та природничих секцій центрів дітей та юнацтва.

Еколого-правове виховання та еколого-правова освіта, як частини екологіч­ного виховання й освіти, ґрунтуються на наступних принципах: всезагальності екологічного виховання й екологічної освіти та їх поширення на все населення країни, з урахуванням індивідуальних та професійних інтересів, особливостей освітнього рівня окремих соціальних груп та стану довкілля у місцевості чи те­риторії; комплексності здійснення екологічного виховання й екологічної освіти в системі навчання, з урахуванням науково-обґрунтованих методичних вимог; безперервності процесу навчання, у тому числі на рівні перепідготовки кадрівта підвищення кваліфікації. Останнє має самостійне значення в системі екологічно­го виховання й освіти та безпосередньо пов'язано з професійною підготовкою керівників і фахівців^[199]. У зв'язку з цим Основні засади (стратегія) державної еко­логічної політики України на період до 2020 року передбачають удосконалення системи безперервної фахової освіти для осіб, які працюють у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Важливе значення для цілеспрямованого впливу на світоглядта формування екологічної свідомості має діяльність заповідників і національних природних парків України. Основні напрями діяльності цих установ стосовно організаціїта проведення еколого-освітньої і виховної роботи відбиті в Положенні проеколого- освітню діяльність заповідників і національних природних парків.

Головними напрямами екологічної освітньо-виховної діяльності цих установ є: формування на базі заповідників і національних природних парків регіональних, національних і міжнародних центрів підготовки кадрів у сфері еколого-освітньої та виховної роботи; ведення природоохоронної пропаган­ди; здійснення навчально-методичної та науково-дослідної роботи з шляхом створення і реалізації спільних еколого-освітніх програм і проектів, з різними установами й організаціями природоохоронної спрямованості; організація ма­сових еколого-освітніх заходів; співробітництво із спільними та міжнародними еколого-освітніми організаціями.

В системі еколого-правової освіти та формування еколого-правової культури суттєве значення має соціальна екологія - відносно нова комплексна наука і на­вчальна дисципліна. Соціоекологія є теоретичною базою для будь-якоїпрактич- ної діяльності в сфері раціонального використання природних об'єктівта охорони природних ресурсів. Вона забезпечує оволодіння знаннями закономірностей вза- еллодіїсуспільства з природним середовищем. Соціоекологія формує відповідне уявлення про роль і місце людини у навколишньому середовищі, усвідомлення необхідності раціонального та ефективного природокористування, підвищення рівня екологічної свідомості громадян, особливо молодого покоління. Саме з цим пов'язано ведення обов'язкового навчального курсу «Основи соціоекології» для підготовки фахівців за усіма спеціальностями.

Екологічна й еколого-правова освіта є безперервним процесом передачі інформації та обновлення знань щодо стану та змін навколишнього середови­ща. Цей процес продовжується протягом усього життя людини і суспільства.

Ступень інформованості про вимоги природоохоронного законодавства, зміст і обсяг професійних знань щодо правової охорони навколишнього при­родного середовища мають бути розроблені з урахуванням особливостей професійної діяльності. Юристи мають одержати глибокі знання природоохо­ронного законодавства і практики його застосування. За допомогою еколого- правової освіти забезпечується рішення загального завдання - екологізації юридичної освіти та підготовки юристів-екологів. В даний час екологічне правое обов'язковою (нормативною) навчальною дисципліною і викладається студентам усіх юридичних навчальних закладів.

Слід зазначити особливу значимість формування у студентів правознавчої спеціальності стійких еколого-правових поглядів, прогресивного еколого- правового світогляду, оволодіння навичками вирішення сучасних еколого- правових питань на різних рівнях.

Складною проблемою впровадження еколого-правової освіти є підготов­ка кадрів в системі засобів масової інформації. Журналісти мають володіти не тільки сформованим еколого-правовим світоглядом, а і глибокими правовими й екологічними знаннями, що забезпечують здатність швидко висвітлювати екологічну проблематику, адекватно роз'яснювати її населенню, формувати відповідну суспільну думку, показувати правові шляхи вирішення екологічних конфліктів. За своїм змістом підготовка журналістів має бути близької до під­готовки юристів-екологів.

Екологічне навчання молоді вимагає міждисциплінарного підходу та між- предметної координації. У даний час назріла необхідність екологізації дисци­плін, досліджуваних у вищій школі, що мають «виходи» до охорони довкілляі стосуються проблем взаємодії суспільства з природним середовищем. Потребує посилення екологічної спрямованості гуманітарні науки, також психолого- педагогічної підготовки молоді і студентів.

Комплексний характер діяльності стосовно охорони навколишнього при­родного середовища охоплює усю цілісну систему, що включає екологічну, ідеологічну, етичну, психологічну та правову підсистеми. Фахівці, безпосередньо зайняті вивченням стану природи та дослідженням наслідків використання її ресурсів (біологи, географи, геологи, фахівці аграрних, інженерно-технічних закладів), мають володіти достатніми знаннями про систему природоохорон­ного законодавства, а в залежності від спеціальності - поглибленими знаннями щодо окремих правових інститутів.

Підготовка фахівців інженерних спеціальностей, які будуть працювати у сфері виробництва, пов'язаного з потенційно шкідливими речовинами (хімічне, металургійне, енергетичне, будівельне, технологічне), мають одержати знан­ня: про правове регулювання викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище; про встановлені законодавством гранично допустимі концентрації шкідливих речовин і граничнодопустимі викиди; про заборонну сфері господарської діяльності, що спричиняє чи може спричинити шкідливий вплив на навколишнє середовище та здоров'я населення; про види та заходи юридичної відповідальності за порушення встановлених законодавчих вимог.

У ряді випадків стандарти освіти, у тому числі у сфері охорони навколишнього природного середовища, визначені міжнародними нормами. Це має місце, на­приклад, при підготовці фахівців із судноплавства та морегосподарського комп­лексу. Представники гуманітарних спеціальностей (філологи, історики, філософи, соціологи, педагоги) мають одержати загальні еколого-правові знання з метою їхнього поширення серед широких прошарків населення, виховання дбайливих та ощадливих відносин до природних об'єктів та їх ресурсів, заснованих на ви­могах чинного законодавства. У цьому зв'язку необхідним є введення курсу «Основ екологічного права» для студентів неюридичних факультетів за спеці­альними програмами, головними завданнями яких є: вивчення законодавства проохорону навколишнього природного середовища; оволодіння механізмами його реалізації на рівні базової освіти; формування відповідного рівня еколого- правової свідомості¹ тощо.

Для підвищення професійної підготовки фахівців на природних факультетах доцільним є введення окремих еколого-правових спецкурсів, наприклад, право­вого регулювання біологічного, хімічного чи фізичного захисту довкілля, медич­ного та ветеринарного законодавств тощо. Удосконалювання еколого-правової освіти наполегливо вимагає: відповідної наукової й навчально-методичної бази; систематизації та відображення сучасних підходів у навчальній літературі; створення оптимального навчально-методичного забезпечення сприйняття еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодав­стві; усталення логічно послідовної та зрозумілої системи екологічного права; обґрунтування теоретичних положень захисту та реалізації екологічних прав громадян.

Формування системи еколого-правових знань створює передумови для оволодіння природоохоронними навичками. Однак еколого-правові знання й еколого-правова свідомість не тотожні. Відомо, що для того, щоб знання ввій­шло в систему домінуючих потреб, мотивацій, соціальнихочікуваньта ціннісних орієнтацій особистості, воно повинно бути сприйнято на почуттєвому рівні. Тільки таким шляхом погляди, переконання та почуттєві сприйняття в системі екологічної освіти і виховання стають структурним компонентом екологічного світогляду людини і громадянина.