СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

ЄСПЛ у рішенні в справі «Бендерський проти України»^[30] (Benderskyi v. Ukraine) (2007) зазначив, що для вирішення справ, що стосуються надання медичної допомоги пацієнту, медичний експертний висновок, безперечно, має вирішальне значення.

Важливо пам’ятати:

1) у медичних справах проводиться комісійна судово-медична екс­пертиза на підставі Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи^[31], затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6;

2) до складу комісійних експертиз входить не менше 3 осіб;

3) експертам обов’язково надаються матеріали цивільної справи й оригінали медичної, у тому числі первинної експертної документації;

4) термін виконання експертизи не повинен перевищувати 1 місяця з дня одержання всіх необхідних для її проведення документів;

5) при проведенні експертизи про притягнення медичних працівників до відповідальності за «професійні правопорушення» у протокольній частині повинні бути детально викладені дані всіх наявних медичних документів, а також висновки комісії відомчого розслідування;

6) експертна комісія вправі розглядати порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій у випадку неналежного надання медичної допомоги як тілесне ушкодження і визначати ступінь його тяжкості на під­ставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень^[32], затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6;

7) підсумки у висновку комісії експертів у випадках їх одностайної думки підписуються всіма експертами, а в разі незгоди між експерта­ми — вони дають окремі підсумки (п. 2.18 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6^[33]);

8) експертна комісія вправі встановлювати виключно медичний (тех­нічний) причинно-наслідковий зв’язок і не встановлювати юридичного елемента складу цивільного правопорушення.

— Ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 23.12.2010 р. (справа 22Ц-5570)^[34]: зазначено: « проте важкість септичного за­хворювання, що мало місце у ОСОБА_8, а також важкість її стану при зверненні за медичною допомогою 9 і 10 квітня 2003 року дає підстави вважати, що навіть встановлення правильного діагнозу ще 9 квітня 2003 року чи під час перебування хворої в обласній лікарні та надання їй у цей період медичної допомоги в повному обсязі могли підвищувати ймовірність сприятливого кінця захворювання, проте не гарантувати його. Отже, причинний зв’язок між недоліками в на­данні медичної допомоги ОСОБА_8 та настанням смерті є непрямий, а опосередкований. Останній висновок експертизи про неможливість урятувати життя ОСОБА_8 за умови належного діагностування захворювання 9 квітня 2003 року і своєчасно розпочатого лікування не є стверджувальним і Грунтується на припущеннях. Крім того, екс­перти вийшли за межі своїх повноважень і дали правову оцінку тій обставині, що відсутній причинний зв’язок між недоліками лікування ОСОБА_8 і настанням її смерті. У цій частині такий експертний висновок не може бути взятий до уваги»;

9) у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову екс­пертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8^[35] йдеться про те, що суди розглядають висновки експертів як джерела доказів, що мають перевагу над іншими доказами, без належної їх пере­вірки й оцінки або переоцінюють доказове значення ймовірних висновків. Тож слід пам’ятати такі аксіоми:

а) висновок експерта не має заздалегідь установленої сили та оціню­ється судом разом із іншими доказами (ст. 110 ЦПК України);

б) не має переваг висновок експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи;

в) враховуючи правову позицію в рішенні ЄСПЛ у справі «Бендер- ський проти України», судам слід установлювати «баланс ймовірностей», а не обирати позицію не брати ймовірнісних висновків до уваги, адже чіткість не завжди є можливою в медицині.

10) на практиці виникає питання стосовно правомірності проведення судово-медичних експертиз територіальними бюро судово-медичних екс­пертиз. Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експерти­зу», виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням судово-медичних експертиз. Територіальні бюро судово-медичних експертиз віднесено до об’єктів комунальної власності, відповідно до Переліку державного майна України, що передаються до власності адміністративно-тери­торіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. № 311. У ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено вичерпний перелік державних спеціа­лізованих установ, зокрема це судово медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України. У листі МОЗ України від 06.02.2018 р. № 3.49-К-23816/1856-зв зазначено, що Державна уста­нова «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України» перебуває у сфері управління МОЗ України та її судово-експертна діяльність відповідає вимогам ст.

5.