Судова практика Європейського суду з прав людини в конкретних справах (судовий прецедент) як джерело права в Україні

Європейський Суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour europeenne des droits de l 'homme) - міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи й скарги окремих осіб.

На даний час Європейський суд з прав людини є єдиним у світі міжнародним судом, в який особа може звернутись зі скаргою на державу щодо порушення її прав. Під юрисдикцією Суду перебуває близько 755 мільйонів людей.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) як міжнародний орган було створено згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини є міжнародним судом, що базується в Страсбурзі. Він складається з сорока семи суддів, відповідно до числа держав- членів Ради Європи, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Судді Суду засідають в особистій якості і не представляють жодної держави. Під час розгляду заявок Суду надає допомогу Реєстратура, яка складається в основному з юристів з усіх держав-членів (які відомі також як юридичні секретарі). Вони повністю незалежні від країн їх походження та не представляють ні заявника ані держави.

Європейська конвенція з прав людини є міжнародним договором до якого мають право долучитись лише держави-члени Ради Європи. На підставі Конвенції створено Суд, визначено порядок його діяльності, а також встановлено перелік прав і гарантій, які держави взяли на себе зобов’язання дотримуватись.

Суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити дотримання державами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції. Він робить це шляхом розгляду скарг, поданих фізичними особами, а іноді й державами.

У яких випадках можна звертатись до Європейського суду з прав людини?

Звернення до суду можуть направлятись у випадку порушення державами-членами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції або в її Протоколах.

Якщо Ви вважаєте, що особисто і безпосередньо є жертвою порушення Україною одного або кількох основних Ваших прав - то Ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини за їх захистом.

Варто пам’ятати, що заява повинна бути подана проти держави і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Європейська конвенція з прав людини та основоположних свобод захищає права і свободи саме осіб від протиправних дій з боку держави.

Суд розглядає заяви лише після того, як заявником були вичерпані всі засоби захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення.

Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію - в рамках категорії судових справ (в зв’язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» таким суд є Верховний Суд).

Однією з найпоширеніших скарг, з якими українці звертаються до Європейського суду з прав людини, є скарги, що стосуються порушення права на справедливий судовий розгляд (це ст. 6 Європейської конвенції з прав людини). Також це захист права на власність, невиплата заробітних плат (ст. 3), «Жорстоке поводження», незаконне затримання або позбавлення волі (ст. 5).

Які права охороняються у відповідності з Конвенцією та Протоколами до неї?

Знаходяться під захистом, зокрема, наступні права:

S право на життя;

S право на свободу та особисту недоторканність;

S право на справедливий судовий розгляд у цивільних і кримінальних справах;

S право на повагу приватного та сімейного життя;

S право на свободу вираження поглядів;

S право на свободу думки, совісті і релігії;

S право на ефективний засіб правового захисту;

S право на мирне користування власністю;

S право голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах.

Що забороняє Конвенція та Протоколи до неї?

Забороняється, зокрема, наступне:

S катування, тортури і нелюдське, або принижуюче гідність поводження чи покарання;

S рабство та примусова праця;

S безпідставні та незаконні затримання;

S дискримінація у здійсненні прав і свобод, закріплених в Конвенції;

S висилка будь-якою з держав своїх власних громадян або відмова їм у в’їзді;

S смертна кара;

S колективна висилка іноземців.

Заява може бути подана будь-якою особою: фізичною, юридичною, об’єднанням громадян. Заявником може бути як дорослий так і дитина.

Треба також зазначити, що заявником, згідно зі ст. 34 Конвенції, є той, чиї права порушено. Відповідно, саме цю особу потрібно зазначити заявником у листах до суду та формулярі заяви, навіть якщо йдеться про неповнолітнього чи недієздатного.

Винятком з цього правила є випадки, коли людина помирає, а її родичі скаржаться на порушення права померлого на життя та пов’язані з цим інші права. Заявником у таких справах виступають, як правило, близькі родичі.

Крім того, заявник має довести, що порушення вже відбулося чи відбувається в момент подачі заяви.

Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію.

На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовами, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовами.

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником, або Вашим представником.

Якщо Ви не бажаєте розкривати свою особу, Ви маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

Як мені слід звернутися до Суду, якщо я вважаю себе потерпілим внаслідок порушення Конвенції?

Надіславши листа до Єуду та надавши чіткі деталі Вашої скарги (у цьому випадку ви отримаєте формуляри заявки які повинні бути заповнені) або заповнивши заявку безпосередньо.

Після отримання від Вас першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за Вашим іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до Вас можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.

Ви в свою чергу маєте своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що Ви не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви припиняється.

Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою, а не по телефону. Якщо Ви відсилаєте свою заяву електронною поштою або факсом, Вам обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи. Ваші справи не будуть розглядатися більш оперативно, і ви не будете отримувати будь-які юридичні консультації.

Суд не уповноважений скасовувати національні рішення або закони.

Суд не несе відповідальності за виконання своїх рішень. Як тільки Суд виніс рішення, відповідальність переходить на розгляд Комітету Міністрів Ради Європи, в завдання якого входить контроль виконання і забезпечення того, щоб будь-які компенсації виплачувалися.

23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»^[143]. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України. Державним органом, на який покладено виконання відповідних рішень є Державна виконавча служба України.

Європейський суд з прав людини може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації (відповідна інформація щодо дат ратифікації Конвенції та протоколів до неї розміщено на офіційному сайті Європейського суду:

Судова практика ЄСПЛ є юридично значущим джерелом права в Україні в силу таких аргументів: прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, у ст. 17 якого визначено, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права»^[144],. прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року, яка роз’яснює важливість судової практики ЄСПЛ. Зокрема враховуючи положення ст. 9 Конституції України (254к/96-ВР) та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Яскравим прикладом використання положень Конвенції і практики ЄСПЛ є практика Конституційного Суду України (КСУ).

КСУ вже неодноразово під час реалізації своїх основних функцій щодо контролю конституційності нормативно-правових актів нашої держави, даючи офіційне тлумачення Конституції та законів України, звертався до міжнародних судових рішень, зокрема до рішень ЄСПЛ^[145].

Інформаційний лист від 18.11.2014 № 1601/11/10/14-14 головам

апеляційних судів, у якому встановлено, що Європейський суд з прав людини - це міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави- члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції у міждержавних справах і справах за заявами окремих осіб. У зв’язку з таким національним врегулюванням і тим, що Україна є державою-членом Ради Європи, практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, тому рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення адміністративних спорів. На обґрунтування точки зору про відсутність обов’язкової сили судової практики ЄСПЛ наводять таку аргументацію: Положення процесуальних кодексів, зокрема п. 2 ст. 237 КАС, п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, п. 2 ст. 111¹⁶ ГПК України. У цих статтях вказується, що рішення ЄСПЛ, в яких визнано, що при постановленні судових рішень українськими судами було допущено порушення ЄКПЛ, є підставою для перегляду зазначених судових рішень Верховним Судом України. Тобто рішення ЄСПЛ є лише підставою для ініціації відповідного судового провадження у Верховному Суді України, але не «замінює» чи «відміняє» судове рішення, яке стало предметом розгляду в ЄСПЛ. Основний Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» містить багато суперечностей. Можна говорити про двозначність тлумачення і певною мірою неясність гл. 4 «Застосування в Україні Конвенції та практики Суду», ст. 17 якого говорить, що суди мають застосовувати практику Суду, тобто будь-яке рішення чи або ухвалу, винесені Європейським судом, незалежно від суб’єктного складу справи у тому числі й у справах проти України. Водночас, у ст. 18 Закону йдеться лише про рішення /ухвалу Європейського суду у справі проти України^[146]. Судова практика ЄСПЛ є об’єктивним критерієм оцінки правової системи кожної держави - учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Україна є державою, яка орієнтується на європейський досвід, тому для становлення її як правової держави є важливою практика ЄСПЛ. Тому поступове впровадження практики є необхідним процесом для забезпечення верховенства Конвенції, яка гарантує основні права та свободи людини та громадянина.

17 липня 1997 року, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), Україна зобов’язалася виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у будь-яких справах, в яких вона є стороною.

Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконанням рішень Європейського суду у справах щодо України є:

У виплата відшкодування, присудженого Європейським судом;

У вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Європейського суду;

У вжиття заходів загального характеру:

а) з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення яких встановлено в рішенні Європейського суду;

б) для усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Європейським судом порушення;

в) з метою усунення підстави для надходження до Європейського суду аналогічних заяв проти України у майбутньому.

Першою резолюцією Комітет міністрів Ради Європи (далі - КМ РЄ) від 06 березня 2002 року рішення Європейського суду у справі «Кайсін та інші проти України» (заява № 46144/99) було визнано таким, що повністю виконано Україною. Наступною резолюцією від 28 лютого 2007 року КМ РЄ визнав за Україною виконання своїх обов’язків за статтею 46 Конвенції про захист прав людини вже у справі «Українська Прес-Група» проти України» (заява № 72713/01).

У 2008 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 7 рішень Європейського суду, 2011 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 19 рішень Європейського суду, 2012 році Резолюцією від 06 червня (CM∕ResDH(2012)107) на 1144-му засіданні КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 23 рішення Європейського суду, 2013 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 31 рішення Європейського суду, 2014 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 7 рішень Європейського суду, 2015 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 14 рішень Європейського суду, 2016 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 4 рішення Європейського суду, 2017 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 100 рішень Європейського суду, 2018 році КМ РЄ було визнано такими, що виконані Україною, 318 рішень Європейського суду, 2019 році КМ РЄ визнано такими, що виконані Україною, 443 рішення Європейського суду, а також зазначається, що на виконання рішень Європейського суду по суті скарг з державного бюджету було сплачено:

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття судової влади.

2. Назвіть основні ознаки правосуддя.

3. У яких формах здійснюється правосуддя?

4. Як Ви розумієте поняття «засади правосуддя»?

5. Які принципи правосуддя проголошені у міжнародно-правових документах і як вони реалізуються в чинному законодавстві України?

6. Що таке конституційні засади, назвіть їх?

7. Розкрийте зміст засад судочинства, закріплених у ст.129 Конституції України?

8. Які Ви знаєте галузеві засади правосуддя?

9. Що таке судова ланка?

10. Що таке судова інстанція?

11. Які суди складають систему судоустрою України?

12. Як утворюються місцеві, апеляційні та Вищі спеціалізовані суди?

13. Які повноваження має Верховний Суд?

14. Хто може бути присяжним?

15. Які вимоги ставляться до кандидатів на посаду судді?

16. Який порядок призначення на посаду судді?

17. Назвіть склад та повноваження Вищої кваліфікаційної комісія суддів України.

18. Визначте статус та повноваження Національної школи суддів України.

19. Назвіть організаційні форми суддівського самоврядування.

20. Які завдання суддівського самоврядування?

21. Визначте статус і повноваження Державної судової адміністрації України.

22. Що таке Європейський суд з прав людини? Як він працює? Що входить до його компетенції?

23. За яких умов необхідно звертатися до Європейського суду з прав людини?

24. Що таке індивідуальна заява і хто може з нею звернутися до Європейського суду з прав людини?

25. Які порушення Європейський суд з прав людини найчастіше констатує у справах проти України?

Тематика реферативних повідомлень, доповідей

1. Верховенство права, як засада здійснення правосуддя в Україні.

2. Вища рада правосуддя її склад та компетенція.

3. Вища кваліфікаційна комісія суддів України, склад та повноваження.

4. Здійснення правосуддя судом присяжних: історія та сучасність.

5. Незалежність суду, як засада здійснення правосуддя в Україні.

6. Організація діяльності Вищого антикорупційного суду.

7. Органи суддівського самоврядування їх види та їх повноваження.

8. Гарантії незалежності і недоторканності судді Конституційного Суду України.

9. Особливості провадження у справах щодо відповідності Конституції України (конституційності) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою.

10. Особливості провадження у справах щодо відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

11. Європейський суд з прав людини і його зв’язок з системою судоустрою України.

12. Судова практика Європейського суду з прав людини, як джерело національного права, зокрема права України.