Основні віхи розвитку ЄСХ (ЄСХ(п)) та її ратифікації Україною.

ЄСХ проголошує соціально-економічні права та свободи людини і встановлює контрольний механізм, покли­каний гарантувати їх дотримання державами-учасницями. У 1988 році був прийнятий Додатковий протокол до ЄСХ, який доповнив ЄСХ статтями, що гарантували додаткові права, зо­крема право працівників на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі, на отримання інформації і кон­сультації на підприємстві, на участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві, право кожної особи похилого віку на соціальний захист.

У 1991 році з метою підвищення ефективності ЄСХ і, зо­крема, для удосконалення функціонування її наглядового ме­ханізму було прийнято Протокол про внесення поправок до ЄСХ (Туринський протокол). Зазначений документ запровадив механізм нагляду, який діє і сьогодні. У 1995 році з метою вжи­ти нових заходів для поліпшення забезпечення ефективного здійснення соціальних прав, гарантованих Хартією, було при­йнято Додатковий протокол до ЄСХ, який передбачає систему колективного оскарження. Цей документ запровадив процедуру колективного оскарження, яка розширила участь працедавців, працівників і неурядових організацій у контролі за дотриман­ням положень ЄСХ державами-учасницями.

Проте, як з’ясувалося, такі зміни й доповнення кардиналь­но не вирішили проблему захисту соціальних та економічних прав у державах РЄ. ЄСХ потребувала оновлення, і в травні 1992 року спеціальний комітет з підготовки нового проекту ЄСХ - Комітет Charte-Rel розпочав роботу з удосконалення її положень. Було підготовлено нову редакцію Хартії, яка отри­мала назву “Європейська соціальна хартія (переглянута)”, і була схвалена та відкрита для підписання 3 травня 1996 року. Вона набула чинності у 1999 році, а у липні 2006 року Верхо­вна Рада України ратифікувала 27 статей (у тому числі 6 із 9 обов’язкових) та 74 пункти ЄСХ(п).

Позиція України у виборі документа для ратифікації фор­мувалася з моменту підписання за участі представників влади різних рівнів, а також була предметом окремих наукових дослі­джень [243; 260].

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 792 “Про організаційні заходи, спрямовані на вико­нання зобов’язань України, передбачених Висновком Парла­ментської Асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 р. № 190 щодо заявки України на вступ до Ради Європи” передбачалася підготовка висновків щодо ратифікації ЄСХ (п. 10).

Пунктом 3 Основних напрямів соціальної політики на 1997­2000 роки, викладених у додатку до Указу Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97, визначено, що наближення національного законодавства до міжнародних стандартів Євро­пейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм є одним з основних завдань соціальної по­літики України.

Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженою Указом Президента України від 11 червня 1998 року № 615/98, підкреслена важливість імплементації поло­жень ЄСХ (п. 5).

Постановою Верховної Ради України від 5 листопада 1997 року № 620/97-ВР “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії” Кабінету Міні­стрів України разом з відповідними комітетами Верховної Ради України було дано завдання розробити та внести до парламенту пропозиції щодо ратифікації ЄСХ.

Розроблений Кабінетом Міністрів України законопроект “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії” був включе­ний до загального плану законодавчих робіт на 1999 рік (п. 74), схваленого Постановою Верховної Ради України від 14 травня 1999 року № 658-XIV. Ратифікація ЄСХ була також передбаче­на Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року, схваленою Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 року № 976-XIV.

Питання можливості ратифікації ЄСХ розглядалось у про­цесі реалізації положень п. 3.1.10 Генеральної угоди між Кабі­нетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців Укра­їни та профспілковими об’єднаннями України на 1999-2000 роки, п.

Але, у зв’язку із підписанням Україною 7 травня 1999 року ЄСХ(п) було ухвалено рішення про вивчення можливості рати­фікації цього документа.

У Програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента № 1072/2000 від 14.09.2000, се­ред пріоритетів вказана якнайшвидша ратифікація ЄСХ(п).

Відтак, Кабінет Міністрів України у низці своїх нормативних актів, зокрема, у п. 7 Заходів щодо реалізації в 2003 році другого етапу Стратегії подолання бідності, затверджених Розпоряджен­ням Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 41-р, п. 5 Заходів щодо організаційного забезпечення подальшого вдо­сконалення законодавства з питань захисту прав і свобод людини та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами (за щорічною та спеціальною доповідями Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини), затверджених Розпоряджен­ням Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 691­р, зазначав необхідність ратифікації саме ЄСХ(п).

Національна рада соціального партнерства у п. 2 свого рі­шення від 19.09.2003 № V-2 закликає сторони соціального парт­нерства звернутися до Президента України з проханням при­скорити опрацювання та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України «Про ратифікацію Європей­ської соціальної хартії (переглянутої)”.

У листопаді 2002 року у м. Києві відбувся семінар під егі­дою Ради Європи щодо ратифікації ЄСХ(п). У червні 2003 року в межах Міністерства праці і соціальної політики України за участю представників Ради Європи, міністерств і відомств, на­родних депутатів відбулося засідання “круглого столу” “Євро­пейська соціальна хартія (переглянута). Шлях України до рати­фікації”.

24 березня 2005 року народний депутат України В.Г. Хара у порядку законодавчої ініціативи подав проект Закону Укра­їни “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (пере­глянутої)” (номер реєстрації 0251). У законопроекті визначе­но широкий перелік статей і пунктів, щодо яких Україна бере зобов’язання вважати для себе обов’язковими (27 статей, із них шість із дев’яти обов’язкових для ратифікації, відповідно до ви­мог частини ІІІ ЄСХ(п)). У пояснювальній записці до проекту Закону зазначено, що ухвалення цього Закону України на сьо­годні не вимагає внесення змін до законодавства, а уведення в дію не потребує додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України.

У липні 2006 року Верховна Рада України ухвалила, а 14 вересня 2006 року Президент України підписав Закон України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (перегляну­тої)». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 квіт­ня 2007 року було затверджено «План заходів щодо виконан­ня положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2007-2010 роки», а 15 січня 2008 року було прийнято Постанову Верховної Ради України «Про проведення парламентських слу­хань на тему: “Про хід виконання в Україні Європейської со­ціальної хартії (переглянутої)”, які призначені на 6 червня 2008 року. 18 грудня 2008 року Постановою Верховної Ради України були схвалені Рекомендації цих парламентських слухань.

Слід зауважити, що ще до ратифікації Україною ЄСХ(п), тобто коли її положення не мали обов’язкового характеру, цей договір використовувався у низці рішень Конституційно­го Суду України та у деяких актах окремих органів державної влади.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України у спра­ві за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу), ухваленого 29 трав­ня 2002 року за № 10-рп/2002, зазначено, що “у процесі дослі­дження конституційного припису «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається без­оплатно» зміст медичної допомоги з’ясовувався Конституцій­ним Судом України з огляду на відповідні положення Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення, ухваленої у Женеві 28 червня 1952 року (статті 1, 2), Європейської Конвен­ції про соціальну та медичну допомогу, укладеної у Парижі 11 грудня 1953 року (статті 1, 8-17), Європейського кодексу соці­ального забезпечення, прийнятого у Страсбурзі 16 квітня 1964 року (частина II), Конвенції про медичну допомогу та допомогу у разі хвороби, прийнятої у Женеві 25 червня 1969 року (пункти 1, 3), та однойменної Рекомендації, ухваленої там же і того ж дня (статті 7-12, 34), Європейської соціальної хартії, підписаної у Страсбурзі 3 травня 1996 року (статті 11-13), та інших між­народних документів”.

У абзаці 2 пункту 4.1 рішення Конституційного Суду Украї­ни у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституцій- ності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування» (справа про надання допо­моги по тимчасовій непрацездатності), ухваленого 17 березня 2005 року за № 1-рп/2005, зауважено, що “принципи соціальної держави втілено також у міжнародних актах - Загальній декла­рації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соці­альні та культурні права та Європейській соціальній хартії”.

Ратифікація Україною ЄСХ(п) обумовлена обов’язками, взятими на себе Україною при вступі до Ради Європи, а також при підписанні цього документа 7 травня 1999 року. Приєднан­ня України до ЄСХ(п) черговий раз підтвердило європейський вибір держави. Ухвалення закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» сприятиме під­вищенню рівня соціальної захищеності населення України, адаптації національного законодавства до європейських норм і стандартів у соціальній сфері, зміцненню авторитету України на міжнародній арені з урахуванням проголошеного нею курсу на європейську інтеграцію.

29 жовтня 2008 року Україна розпочала участь у процедурі звітування за ЄСХ(п), направивши звіт про застосування ЄСХ(п) в частині тематичної групи «Здоров'я соціальний забезпечення й захист» (звітний період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року). Отже, у 2009 році будуть ухвалені перші висновки Комі­тету щодо стану дотримання відповідних прав в Україні. У про­цесі адаптації національного законодавства і практики до вимог ЄСХ(п) необхідно враховувати правозастосовну і правотлумач- ну практику Комітету. Це дасть змогу значно поліпшити розу­міння змісту норм ЄСХ(п) та сприятиме вирішенню багатьох важливих питань у галузі забезпечення соціально-економічних прав людини.