Механізм контролю за дотриманням Європейської со­ціальної хартії.

Дотримання зобов'язань, вміщених у ЄСХ (та ЄСХ(п)), контролюють низкою органів РЄ, зокрема Комітет, Урядовий комітет ЄСХ, Комітет міністрів та Парламентська асамблея Ради Європи.

Центральне місце у контрольному механізмі ЄСХ (ЄСХ(п)) посідає Комітет, заснований у 1967 році як Комітет незалежних експертів (реформований 1995 року в Європейський комітет з соціальних прав). Перша його сесія відбулася у грудні 1968 року, а перші висновки було опубліковано у 1969 році. Комітет стежить за дотриманням зобов'язань за ЄСХ та ЄСХ(п), узятих на себе державами-учасницями. Його 15 незалежних і безсто­ронніх членів обираються Комітетом міністрів РЄ терміном на 6 років із правом продовження повноважень ще на один термін. Кількість членів Комітету також встановлює Комітет міністрів.

У своїй діяльності Комітет керується Регламентом, який приймає та змінює сам Комітет. Згідно з правилом 2 цього Ре­гламенту, Комітет, здійснює юридичну оцінку відповідності на­ціонального положення (ситуації) у галузі певних прав (права) людини з нормами ратифікованих договорів (ЄСХ, Додатковий протокол 1988 року та ЄСХ(п)) та правозастосовної практикою Комітету (висновками та рішеннями).

Механізм контролю існує у формі двох процедур, а саме: процедури моніторингу, заснованої на національних доповідях, і процедури розгляду колективних скарг. Розглянемо кожну з них.

У межах процедури моніторингу держави-учасниці щоріч­но, до 31 жовтня, подають Комітету звіт щодо однієї з чотирьох груп прав (кожного наступного року звіт складається щодо на­ступної групи прав). Комітет ухвалює висновки щодо відповід­ності національного положення у державі вимогам ЄСХ(п) до кінця наступного року.

Враховуючи положення ст. 21-29 (глава ZV) ЄСХ із зміна­ми, внесеними Туринським протоколом, статті С частини ZV ЄСХ(п), Правил 19-21 Регламенту ЄКСП, процедуру моніто­рингу як складову механізму контролю ЄСХ можна зобразити схематично (див. рисунок).

Рисунок «Схема процедури моніторингу»

Висновки, які ухвалює Комітет у межах процедури моніто­рингу, є правозастосовними актами. У них Комітет тлумачить норми ЄСХ та ЄСХ(п), конкретизує оцінні поняття (наприклад, «гідний рівень життя»). Він також активно використовує свою правозастосовну «базу» і під час процедури розгляду колектив­них скарг.

Додатковим протоколом 1995 року до ЄСХ, а також пунк­том 2 статті D ЄСХ(п) передбачено систему колективних скарг. Метою цього Протоколу є підвищення ефективності контроль­ного механізму ЄСХ, коли поряд з чинною системою моніто­рингу національних доповідей розглядаються колективні скар­ги на можливі порушення положень ЄСХ (ЄСХ(п)). Як зазна­чалося, у межах процедури розгляду колективних скарг Комітет ухвалює рішення.

Суб’єктами подання колективних скарг можуть бути:

1) міжнародні організації підприємців та профспілок, які беруть участь у роботі Урядового комітету, згідно з пункту 2 статті 27 Хартії, а саме Європейською конфедерацією профспі­лок (ETUC), Спілкою конфедерацій промисловості та підпри­ємців Європи (UNICE) та Міжнародною організацією підпри­ємців (IOE);

2) міжнародні неурядові організації, які мають консульта­тивний статус у РЄ та внесені до переліку, складеного Урядо­вим комітетом ЄСХ;

3) національні організації підприємців і національні проф­спілки;

4) кожна держава може дозволити неурядовим організаціям виступати проти неї з колективними скаргами шляхом подання заяви Генеральному секретарю РЄ. На сьогодні таку заяву зро­била Фінляндія.

Обов’язковими складовими колективної скарги є:

1) назва та реквізити організації, яка подала скаргу;

2) докази того, що особа, яка подала та підписала скаргу, уповноважена представляти скаржника;

3) вказівка на положення ЄСХ (ЄСХ(п)), які вважаються та­кими, що були порушені;

4) суть скарги, а саме ті ситуації, щодо яких положення у державі, проти якої подана скарга, не відповідає нормам ЄСХ (ЄСХ(п)), разом з належними доказами та супровідними доку­ментами.

Скарга, яку подає міжнародна організація, повинна бути викладена англійською або французькою мовами (пункт 1, 2 пе­реліку, поданого вище). Якщо скаргу подає національна органі­зація (відповідно, пункт 3 та 4 переліку), допускається викорис­тання однієї з офіційних мов держави, проти якої подана скарга.

Комітет перевіряє скаргу та, у разі відповідності формаль­ним вимогам, визнає її прийнятною, про що ухвалює рішення. Після цього починається письмова процедура розгляду скарги у формі обміну сторін позиціями у справі. Комітет може ухвали­ти рішення про публічні слухання у справі.

За результатами слухання він ухвалює рішення по суті скарги, яке надсилає сторонам і Комітету міністрів РЄ у фор­мі звіту, який публікується через чотири місяці з моменту його надсилання.

Останнім етапом розгляду скарги є прийняття Комітетом міністрів РЄ резолюції, в якій державі може бути рекомендо­вано вжити конкретних заходів для узгодження національної практики з вимогами ЄСХ (ЄСХ(п)).

Станом на червень 2009 року Додатковий протокол 1995 року щодо процедури колективного оскарження визнали для себе обов’язковим 14 держав - учасниць РЄ.

Рішення Комітету охоплюють такі основні сфери:

• права окремих груп осіб, які потребують спеціального за­хисту (неповнолітні, неповносправні, національні меншини);

• дискримінація;

• права працівників на організації та укладання колектив­ного договору;

• примусова праця;

• інші питання (медичні послуги, право на житло, на без­печні умови праці, питання робочого часу та ін.)

Джерелами права для Комітету є норми ЄСХ, ЄСХ(п) та Протоколів до ЄСХ, Конвенції, МПЕСКП, Хартії ЄС, дирек­тиви ЄС; висновки та рішення, ухвалені Комітетом; практика Суду, а також Суду справедливості ЄС. Іноді Комітет звертаєть­ся до відповідної національної практики держав.

У процесі контролю Комітет створює масив правозастосов- ної практики серед якого вирізняються положення загального характеру, принципи тлумачення того чи іншого права. Напра­цьована практика застосовується у діяльності Комітету та, що також характерно для контрольних механізмів, змінюється.

У березні 2005 року Секретаріат Комітету підготував і ви­дав «Дайджест прецедентного права Європейського коміте­ту соціальних прав», яким постатейно інкорпоровано основні правозастосовні положення щодо кожного пункту кожної статті ЄСХ(п).

Особливості функціонування системи (наприклад, прак­тика національних доповідей, їх систематичність, формальна необов’язковість рішень Комітету, ухвалення резолюцій Комі­тетом міністрів, які мають рекомендаційний характер) зумовле­ні специфікою групи прав, які захищає ЄСХ (ЄСХ(п)). Як уже зазначалося, реалізація таких прав потребує активних зусиль з боку держави, у тому числі фінансових. Тому, наприклад, існує практика оцінки стану у державі як такого, що відповідає поло­женням ЄСХ (ЄСХ(п)), за позитивної динаміки держави у до­сягненні стандарту того чи іншого права. Позитивно оцінюєть­ся й ситуація, за якої держава у процесі розгляду справи змінює законодавство та/або практику, що порушували права.