Квазісудова (судовоподібна) природа процедур контр­ольного механізму, за ЄСХ(п).

Правова природа актів Комі­тету. Згідно з правилом 2 Регламенту Комітету, в його чинній редакції 2004 року, Комітет здійснює юридичну оцінку відпо­відності національного положення (ситуації) у галузі певних прав (права) людини нормам ратифікованих договорів (ЄСХ, Додатковий протокол 1988 року, ЄСХ(п)).

Регламент чітко встановлює компетенцію та форми діяль­ності Комітету і види актів, які він ухвалює. Це, врешті-решт, поклало край різноманітним дискусіям щодо місця Комітету у контрольному механізмі ЄСХ (ЄСХ(п)), які тривали понад 30 років [285, с. 25].

Акти Комітету не можуть бути оскаржені. У переважній більшості випадків уряди держав-учасниць приймають до ви­конання його акти та вживають необхідних заходів для забезпе­чення відповідності національного положення нормам ЄСХ(п). Подекуди цей процес триває досить довго, зважаючи на значну кількість суб'єктів усередині держави, які беруть участь у ньо­му (законодавчі органи, уряд, органи місцевого самоврядуван­ня, соціальні партнери тощо). Перелік змін, внесених у законо­давство та юридичну практику як наслідок реалізації висновків Комітету, кожного року збільшується та набуває все важливішо­го значення.

Звичайно, трапляється, що держави не здійснюють необ­хідних змін. Це здебільшого держави, які ратифікували ЄСХ ще до прийняття Туринського протоколу 1991 року (яким і за­проваджено зміни до контрольного механізму ЄСХ). Тому на сьогодні одним із головних завдань контрольного механізму є змушування держав виконувати акти Комітету.

Відповідно до ЄСХ(п), Урядовий комітет контролює вико­нання висновків Комітету. Якщо держава не бере до уваги ці висновки протягом певного періоду, Урядовий комітет може просити Комітет міністрів РЄ ухвалити рекомендацію держа­ві щодо цього питання із закликом узгодити національне по­ложення з вимогами ЄСХ(п).

Практика функціонування цього контрольного механізму доводить загалом його ефективність. Незважаючи на тривалість процесу приведення національної ситуації у відповідність із по­ложеннями ЄСХ(п), держави у разі ухвалення рекомендації по­зитивно розв'язують цю ситуацію. Останнім часом виконання висновків Комітету стало загальновизнаною практикою, хоча таке зобов’язання й не передбачено ЄСХ(п) у жорсткій, суто юридичній формі.

Практика функціонування процедури колективного оскар­ження доводить зобов’язальну природу рішень Комітету. Як ві­домо, він ухвалює рішення по суті стосовно кожної скарги, яка ним визнана прийнятною. Ухвалене Комітетом рішення надси­лається сторонам у справі та Комітету міністрів у формі звіту. Воно може бути не опубліковане протягом чотирьох місяців від дня його прийняття. За цей час, Комітет міністрів може змінити рішення Комітету. На сьогодні тільки в одному випадку Комітет Міністрів скористався своїм правом змінити рішення Комітету у рішенні по суті у справі CFE-CGC v. France від 1 листопа­да 2001 року за скаргою № 9/2000. Однак заявник у цій справі CFE-CGC повторно подав скаргу № 16/2003 до Комітету, яку було частково задоволено у рішенні по суті від 12 жовтня 2004 року. Також Комітет міністрів РЄ може підтвердити це рішення й наголосити на необхідності його виконання, якщо держава- порушник цього ще не зробила, або взяти до уваги її конкретні дії та подальші запевнення держави щодо приведення націо­нального положення у відповідність із ЄСХ(п).

Невід’ємною частиною механізму є контроль Комітету за виконанням рішення по суті у разі виявлення порушення права. Так, за правилом 35 Регламенту, держава зобов’язана у наступ­них процедурах національних доповідей зазначити, яких саме конкретних заходів вжито для виправлення порушення.

Отже, статус Комітету поступово набуває ознак судової інстанції, оскільки цей орган тлумачить міжнародно-правовий договір, приймає акти у формі висновків і рішень, які є де-факто обов’язковими для виконання державами - учасницями ЄСХ(п) і їх виконання контролюється відповідно.

Комітет як квазісудовий (судовоподібний) орган. Про­цедура колективних скарг. Така процедура є найбільш пока­зовою в плані переходу Комітету до судових методів ведення процесу. Прийнятий у 1998 році Регламент Комітету та по­дальші його редакції свідчать саме про «судову» орієнтацію в імплементації Протоколу, яким запроваджено процедуру. Зазначимо, що терміном «квазісудовий» позначається ситуа­ція, за якої у діяльності певного органу є принаймні декілька основних елементів юридичного процесу ухвалення рішень. В одній з дефініцій квазісудового органу зазначається, що «між звичайними формами діяльності уряду та традиційною судо­вою діяльністю міститься, так би мовити, «гібрид», який іно­ді називається «трибунал» чи «адміністративний трибунал», який не обов’язково формується чи очолюється суддями. Та­кий орган частково виконує функції урядового органу та ви­носить рішення, які є, у певному сенсі, «судовими», оскільки торкаються прав окремої особи (наприклад, щодо видачі сер­тифікатів, ліцензій, дозволів)» [299].

Видається можливим виділити такі ознаки Комітету як ква­зісудового органу:

а) Комітет ухвалює рішення. Звіт, який він надсилає Комі­тету міністрів, складається з невеликого вступу, рішення щодо прийнятності та рішення по суті. Рішення по суті є вмотиво­ваними і деталізованими та за формою, у певному сенсі, «за­позиченими» з актів Суду. Вони містять: опис ситуації за за­конодавством та практикою у державі-відповідачеві, аргументи сторін у процесі розгляду скарги, правові норми, які підлягають застосуванню, висновки Комітету із зазначенням мотивів і кіль­кості членів Комітету, які проголосували за це рішення. Також є можливим подання окремої думки тими членами Комітету, які не погодились із рішенням більшості або мають додаткову чи інакшу мотивацію;

б) участь обох сторін у процесі та особливості діяльності Комітету.

в) впровадження публічної процедури розгляду. Згідно з Ре­гламентом, усі документи, які подають сторони, є доступними та публічними, якщо інше не встановлено Президентом Комі­тету;

г) відхід від тристоронньої моделі. Згідно з Регламентом, Європейській організації роботодавців та Європейським про­фесійним спілкам надано право брати участь у слуханнях будь- якої справи тільки у разі представлення письмової позиції у справі та визначення того, на стороні скаржника чи на стороні відповідача буде здійснюватися ця участь. Роль цих так званих соціальних партнерів звелася до підтримання позицій сторін; проте вони не беруть участь у процесі ухвалення рішень. Від­так, Комітет не є тристороннім органом.

Процедура розгляду національних доповідей. Квазісудовий статус Комітету впливає й на процедуру розгляду національних доповідей, що можна довести прикладами:

а) умотивованість висновків. Протягом останніх років Ко­мітет робив спроби пояснити, чим умотивовані його висновки. Про це свідчать його намагання визначити межі національно­го правообмеження за ЄСХ(п). Так, стаття 31 ЄСХ та стаття G ЄСХ(п) (аналогічні п. 2 ст. 8 та ст. 11 Конвенції) передбачають умови, за яких права, передбачені ЄСХ (ЄСХ(п)), можуть бути обмежені. Протягом багатьох років Комітет керувався тією позицією, що для обмеження того чи іншого права достатньо закріплення такої можливості у самій ЄСХ(п). Однак в остан­ніх наглядових циклах Комітет встановив такі критерії відпо­відності того чи іншого національного правообмеження ЄСХ (ЄСХ(п)) [294]: чи передбачено таке обмеження законом?; чи є таке обмеження необхідним у демократичному суспільстві для цілей, визначених у статті 31 чи статті G?; чи є таке обмеження пропорційне меті, якої він прагне [294]?

б) структурований виклад та презентація висновків.

в) систематичний нагляд за становищем у державах (в ас­пекті співвідношення між двома контрольними процедурами). Як тільки рішення за скаргою визнається прийнятим, Комітет систематично перевіряє відповідність національного положен­ня щодо цього питання в усіх державах - учасницях протягом наступних їхніх звітних періодів. Найбільш показовим прикла­дом може слугувати вирішення Комітетом питання про трива­лість альтернативної служби. Після ухвалення рішення у справі Quaker Council for European Affairs v. Greece та визнання наці­ональної ситуації такою, що не відповідає ЄСХ(п) (тривалість альтернативної служби була визнана диспропорційною трива­лості служби військової), Комітет проаналізував ситуацію щодо кожної держави та встановив аналогічну невідповідність ще у кількох державах саме в межах процедури їхніх національних доповідей (зокрема, у Кіпрі, Румунії, Фінляндії).

Таке «посилення» процедури сприяло, окрім іншого, до ін­тенсифікації динамічного тлумачення змісту прав, закріплених ЄСХ(п).