Боротьба з відродженням нацистської ідеології

ДОКУМЕНТ 10766 ВІД 19 ГРУДНЯ 2005 РОКУ

ДОПОВІДЬ

КОМІТЕТ З ПОЛІТИЧНИХ ПИТАНЬ

Доповідач: п. Михайло Маргелов, Російська Федерація, Європейська Демократична Група.

Резюме

Автор доповіді нагадує, що нацизм, його політика й дії були остаточно засуджені Нюр­нберзьким трибуналом.

Парламентська Асамблея виражає стурбованість тим, що поінформованість громад­ськості про небезпеку нацистської ідеології і її неприйняття суспільством слабшають, і що в Європі спостерігаються деякі явища нацистського, расистського й ксенофобського характеру.

Автор доповіді вказує на нагальну потребу активізувати скоординовані зусилля по боротьбі з діями, спрямованими на відродження нацистської ідеології, і закликає прове­сти велику міжнародну конференцію з метою вивчення подібних явищ, а також вироби­ти загальну реакцію на нацистські, расистські й ксенофобські тенденції в європейських суспільствах.

I. Проект резолюції

1. У травні 1945 року союзні війська перемогли нацистський режим у Німеччині й по­клали край гітлерівському «націонал-соціалізму», найжорстокішому й варварському ре­жиму, який коли-небудь зазнала Європа.

2. Це було більше, ніж проста поразка нацистської армії — перемога союзників ста­ла перемогою над нацистською ксенофобією й доктриною «природної нерівності рас», згідно з якою особи «німецької крові» є представниками «пануючої раси» з особливим, героїчним призначенням і, відповідно, правом, у боротьбі за «життєвий простір», підко­ряти, поневолювати або винищувати інші «раси» і народи.

3. Парламентська Асамблея виражає найглибшу повагу всім тим, хто боровся в ря­дах «антигітлерівської коаліції» і врятував людство від фашистського «нового поряд­ку». Вдячні європейці ніколи не забудуть їхню мужність і жертви, завдяки яким Європа була врятована від нацистського режиму.

4. Асамблея вболіває за мільйонами безневинних жертв нацистської агресії й расової політики. Жахи Голокосту, нацистські плани й політика фізичного знищення або понево­лення цілих народів ніколи не повинні бути забуті.

5. Асамблея шкодує про смерть і страждання мільйонів людей, цивільних і військо­вих, у нацистській Німеччині і її країнах-сателітах, заручниках злочинних дій і політики своїх лідерів.

6. Злочинний характер нацистської політики й дій був доведений і безумовно засуд­жений Нюрнберзьким Міжнародним військовим трибуналом в 1945-1946 роках. Провід­ні діячі нацистської партії й державного апарату були визнані винними в глобальних зло­чинах проти миру, військових злочинах і злочинах проти людяності. Основні компоненти нацистської машини масового знищення, такі як верховні органі нацистської партії, гес­тапо, СД (секретна служба) і СС були оголошені злочинними організаціями.

7. Постанови Нюрнберзького трибуналу мають величезне історичне значення. При­нципи, проголошені Трибуналом, сталі наріжним каменем сучасного міжнародного пра­ва, привівши до розробки основних міжнародно-правових документів, таких як Конвен­ція ООН про запобігання й покарання злочину геноциду (1948), Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція ООН про незастосовність строку давнини до військових злочинів і злочинів проти людства (1968), Женевські конвенції про закони й звичаї вій­ни (1949) і Додаткові протоколи до них (1977) і Європейська конвенція з прав людини (1949) (ETS № 5), а також до створення інститутів для ефективного здійснення й судово­го захисту цих прав, таких, як Комісія Організації Об’єднаних Націй із прав людини, Євро­пейський суд із прав людини, спеціальні кримінальні трибунали й Міжнародний кримі­нальний суд.

8. Сучасна Європа створювалася на підставі повної відмови від нацистських ідей і при­нципів, щоб гарантувати, що такі жахливі злочини, як злочини, вчинені нацистським ре­жимом в ім’я «расової переваги» ніколи не повторяться. Рада Європи, як найстарша євро­пейська політична організація, що має метою захист і розвиток демократії, прав людини й верховенства права, несе особливу відповідальність у справі запобігання відродження нацистської ідеології.

9. На цьому тлі Асамблею вкрай тривожать деякі події, які показують, що поінформо­ваність громадськості про небезпеку нацистської ідеології і її неприйняття суспільством слабшають.

10. Асамблея виражає особливу стурбованість із приводу:

10.1. випадків осквернення меморіалів і могил воїнів «антигітлерівської коаліції»;

10.2. спроб реабілітувати, виправдати й навіть вихваляти тих, хто брав участь у вій­ні на боці нацистів, особливо в підрозділах, які Нюрнберзький трибунал визнав злочин­ними організаціями;

10.3 дедалі більш розповсюдженого використання нацистської символіки, такі як фашистська свастика, прапори, уніформа тощо, які явно пов’язані з нацизмом;

10.4. заперечення або зведення до мінімуму значення злочинів, вчинених нацистсь­ким режимом, зокрема Голокосту.

11. Крім того, Асамблея стурбована політичними й соціальними явищами, які хоч і не пов’язані прямо з нацизмом, містять у собі ознаки нацистської ідеології, зокрема:

11.1. зростаючою кількістю випадків прояву расової, етнічної й релігійної нетерпи­мості в повсякденному житті, зокрема, спаплюженням єврейських кладовищ і нападами на релігійні об'єкти;

11.2. спробам формування через засоби масової інформації негативної думки про окремі етнічні або релігійні групи;

11.3. посиленням підтримки політичних партій і рухів з ухилом у ксенофобію.

12. Крім того, Асамблея стурбована тим, що такі явища не завжди привертають до себе достатньо уваги й не завжди викликають належну реакцію політичних лідерів, а та­кож тим, що суспільна думка сьогодні стала більш сприйнятливою до ідей расизму, ксено­фобії й екстремізму.

13. У зв'язку з цим, Асамблея вважає за необхідне відзначити, що ідеї Гітлера, які виг­лядають сьогодні настільки обурливо, знайшли співчуття й підтримку в багатьох євро­пейських країнах.

14. Асамблея вважає, що необхідно терміново розпочати скоординовані дії, аби про­тистояти зусиллям, спрямованим на відродження нацистської ідеології, встати на бо­ротьбу із ксенофобією, нетерпимістю й ненавистю на расовому й етнічному ґрунті, полі­тичним і релігійним екстремізмом, і будь-якими формами тоталітаризму. Рада Європи повинна відігравати провідну роль у цьому процесі.

15. У цьому контексті Асамблея вітає відповідні заходи, уже вжиті різними органами Ради Європи, зокрема, Європейською комісією проти расизму й нетерпимості (ЄКРН), але вважає, що для того, щоб домогтися конкретних результатів, ці дії повинні бути пере­орієнтовані для більш широкого залучення до них громадськості.

16. Асамблея постановляє організувати міжнародну конференцію для всебічного вивчення расистських і націоналістичних явищ у європейських суспільствах, обміну пе­редовим досвідом і вироблення загальних підходів у боротьбі з відродженням нацистсь­ких ідей.

II. Пояснювальний меморандум п. Маргелова

1. Вступ

1. 2005 року виконується 60 років із закінчення Другої світової війни, яка забрала більше людських життів, ніж будь-яка інша війна в історії людства. Більше 60 держав, на які того часу доводилося майже 80% світового населення, були утягнені в цей глобальний конфлікт, кількість жертв якого перевищила 55 мільйонів людей.

2. Саме Європа зазнала найбільших втрат у цій війні, що почалася 1939 року. Саме Єв­ропа спостерігала виникнення «націонал-соціалістської» ідеології, за допомогою якої лі­дери нацистської Німеччини намагалися виправдати захоплення територій, які й стали початком війни. Саме в Європі, в ім'я тієї ж нацистської ідеології, відбувалися тяжкі злочи­ни проти людяності, такі як Голокост. Саме тут, у Європі, союзні держави здобули перемо­гу над нацистською Німеччиною, яка стала вирішальною для результату Другої світової війни.

3. Таким чином, Європа має хворобливий досвід нацистської доктрини й практики. Післявоєнна Європа будувалася на підставі абсолютного неприйняття ідей і принципів нацизму, які були остаточно засуджені на Нюрнберзькому процесі. Таке неприйняття можна вважати невід'ємною частиною сучасного європейського «генетичного коду».

4. Однак сьогодні, через 60 років після розгрому нацизму, стає більш очевидним, що не все коріння цієї отрутної й убивчої ідеології було викорчувано, і що в демократичній Європі є політичні й суспільні сили, готові знову використовувати ксенофобські, расист­ські й навіть відверто нацистські аргументи задля досягнення своїх цілей.

5. Невже протиотрута від нацистських ідей, які вартували Європі мільйонів людсь­ких життів і нескінченних страждань і руйнувань, більше не діє? Невже наша колективна пам'ять така коротка, що нами так легко маніпулювати у своїх цілях? Чи зможе сучасне суспільство протистояти спокусі забуття, або воно все-таки забуде, як це було в 1930-х ро­ках, про небезпеку поширення нацистських ідей?

6. Ці питання змусили мене узятися за перо й створити у червні 2004 року проект ре­золюції, що має назву «Осуд вихваляння й виправдання нацизму». Я хочу відзначити, що, говорячи про «нацизм», слід відмежовувати реальний політичний режим, який існував у Німеччині в 1933-1945 роках, з його теорією й практикою, і ідеологію расової перева­ги, на якій ґрунтувався цей режим. Якщо перший був знищений в 1945 році й засуджений Нюрнберзьким трибуналом, то ідеологія жива і здорова донині, і має своїх послідовників.

7. На відміну від деяких моїх колег в Асамблеї, я не вірю, що політики можуть судити або переглядати історію, або, тим більше, намагатися переписати її в політичних цілях. Але ми зобов'язані витягати з історії уроки, щоб бути впевненими, що її темні епізоди не повторяться.

8. У цій доповіді було б цікаво простежити історію приходу Гітлера до влади в Німеч­чині, а також проаналізувати, яким чином і чому його расистська ідеологія стала паную­чою в Німеччині, роздробленій й приниженій Версальським договором.

9. Я також не стверджую, що зміг представити в цій доповіді всебічний і вичерпний перелік усіх нацистських або ксенофобських явищ, а також проявів симпатій до нацизму й вихваляння нацизму в Європі. Кожний може — і, на мій погляд, повинен — чесно про­аналізувати такі прояви у власній країні. Я, замість цього, намагатимусь описати деякі тенденції, які я знаходжу дуже тривожними.

10. І, нарешті, масштаб і поширеність цих явищ вимагають колективного обговорення й, найголовніше, колективної реакції. Я вважаю, що необов'язково викладати тут готові рецепти боротьби з такими явищами; мені здається набагато більш важливим і терміно­вим зняти тривогу, щоб суспільство почало усвідомлювати небезпеку й активно шукати шляхи вирішення цієї проблеми.

2. Чому ми говоримо про нацизм сьогодні?

11. Існує кілька причин, чому я відчуваю необхідність порушити в Асамблеї питання про відродження нацизму.

12. Насамперед, 2005 року відзначалося 60-річчя закінчення війни в Європі, і, зов­сім нещодавно, закінчення Другої світової війни. Завдяки загальним зусиллям союзни­ків, людство перемогло «чуму 20 століття», і Європа одержала можливість стати тим, чим вона є на сьогоднішній день.

13. Нацистський режим зазнав не тільки військову, але, насамперед, політичну й ідео­логічну поразку. Наприкінці війни здавалося, що нацистська ідеологія, заснована на кон­цепції «природної нерівності» і «расової переваги», і на політиці, що проводиться за допо­могою державного терору й злочинів проти людяності, ніколи не відродиться знову.

14. Таким чином, Асамблея повинна віддати заслужену данину тим, хто врятував світ від нацистського панування й нацистського «нового порядку», і ушанувати пам'ять мільйонів безневинних жертв нацизму Я глибоко переконаний, що повага до пам'яті сол-

датів перемоги, незалежно від їхньої національності, є священним обов’язком усіх євро­пейців, які вважають себе спадкоємцями цієї великої перемоги.

15. Саме через це спроби взяти реванш і переглянути історію, що супроводжують­ся непристойними проявами симпатій до нацизму, які ми спостерігаємо протягом ряду років, є особливо волаючими й цинічними в цей ювілейний рік. Тому абсолютно необхід­но, щоб наша Асамблея висловила свою позицію стосовно цих явищ.

3. Що це за явища?

16. Масштаб і помітний вплив явищ, пов’язаних з нацизмом, викликають серйозну стурбованість. Ці явища — такі, як, наприклад, молоді люди, що йдуть рука об руку з ко­лишніми офіцерами СС по вулицях деяких європейських столиць, або вбивство африкан­ця в Москві — уже не окремі прояви «субкультури». Ці події відбивають відродження ідео­логії. Ця ідеологія прагне поставити історію з ніг на голову, щоб використовувати її як політичний інструмент. Насильство на європейських вулицях, таким чином, набуває полі­тичного забарвлення.

17. Неонацистські прояви не просто завдають шкоди репутації наших країн, країн демократичної й толерантної Європи. Якби це було так, то вистачило б роботи поліції, і не було б необхідності залучати європейські інститути. Сила неонацистів — не в їхній кількості, а в ступені безвідповідальності суспільства, яке безкарно дозволяє їм засто­совувати ідеологічну зброю Другої світової війни, яку, як ми вважали, знищено раз і на­завжди.

18. У багатьох європейських країнах спостерігається зростання електоральної під­тримки партій з відверто ксенофобськими тенденціями. Керівники націоналістичних партій часто стверджують, що вони заперечують будь-які насильницькі дії (це стосуєть­ся, наприклад, лідерів німецької націонал-демократичної партії, НДП). Однак те, що вони нерідко виправдовують насильство на расовому ґрунті, перетворює їх, як мінімум, на «за­лучених спостерігачів».

19. Сучасний неонацизм має нові організаційні форми: «самотні вовки» копіюють ме­режеву структуру міжнародного тероризму й координують свої дії за допомогою анонім­них адрес електронної пошти.

20. Сьогодні в Інтернеті існують сотні нацистських сайтів — і, на мій превеликий жаль, є такі сайти й російською мовою. На цих сайтах можна знайти не тільки рекламу й оголо­шення про продаж історичної нацистської символіки — прапорів, свастик, спорядження тощо, або текст «Майн кампф» й інших «робіт» нацистських ідеологів, але й, наприклад, докладну інформацію, як виготовляти бомби в домашніх умовах.

21. Збільшення кількості екстремістських і ксенофобських груп і кількості їх членів спостерігається в ряді європейських країн, наприклад, в Іспанії, Австрії, Німеччині, Росії, Чехії й багатьох інших.

22. У Росії расове насильство здійснюється «скінхедами», кількість яких сягає майже 55 000 в 85 містах.

23. Останнім часом експерти правоохоронних органів відзначають інтенсифікацію транскордонної й міжнародної координації цієї діяльності. Наприклад, німецькі скінхе- ди беруть участь у заходах у Чеській Республіці, расистські публікації, що вилучаються в російських скінхедів, друкуються у Фінляндії й т.ін.

24. Проникнення екстремістських рухів у країни із традиційно високим рівнем толе­рантності є джерелом особливого занепокоєння. Як приклад, слід згадати про перше ра­систське вбивство в історії Норвегії, вчинене в січні 2005 року в Осло. У ході розслідуван­ня були заарештовано п'ять норвезьких неонацистів.

25. Влада більшості європейських країн, звичайно, реагує на такі дії. Однак джерелом особливої тривоги є випадки, коли державні органи займають позицію «невтручання», а іноді навіть згоди, у відношенні неонацистської пропаганди. Наприклад, 16 березня кожного року колишні легіонери військ СС організовують марш у Ризі. Ці марші розціню­ються як відбиття відродження національної самосвідомості й утвердження держави.

26. У зв'язку з цим слід нагадати, що Нюрнберзький міжнародний військовий три­бунал оголосив СС, як і гестапо й СД, злочинними організаціями. Основні принципи й рі­шення цього трибуналу стали наріжним каменем сучасного міжнародного права й під­грунтям його головних документів, таких як Конвенція ООН про запобігання й покарання злочину геноциду й Загальна декларація прав людини, прийняті 1948 року. Також слід згадати Конвенцію про незастосовність строку давнини до військових злочинів і злочи­нам проти людяності 1968 року.

27. Я прагнув би також підкреслити, що Конвенція про захист прав людини й основопо­ложних свобод, яка є основою роботи нашої організації в царині прав людини, являє собою визнання цих основних принципів на європейському рівні й прямо посилається на них.

28. Нюрнберзький трибунал і його рішення є спадщиною й точкою відліку, які є не­віддільні від фундаментальних цінностей демократичної Європи, які Рада Європи повин­на захищати й розбудовувати. Це стосується також неприйняття нацизму й поваги до пам'яті тих, хто переміг його. Щоразу, коли цим принципам загрожує зникнення, під за­грозою опиняється вся наша система цінностей.

29. Рада Європи не може дозволити собі залишатися байдужою до випадків опоганен­ня меморіалів і могил воїнів антигітлерівської коаліції, спробам реабілітувати, виправда­ти й навіть вихваляти нацистів, до зростання ксенофобських політичних партій, до за­кликів переписати історію й до заперечення Голокосту.

30. Європа, яка прагне збереження своїх цінностей, повинна подати приклад пова­ги до цих цінностей. Відродження нацистських ідей і расистських настроїв у Європі яв­ляє собою внутрішню загрозу цим цінностям. Терпиме відношення до цього відродження буде означати відмову від принципів, які є основою сучасної Європи, і призведе до втрати привабливості європейської моделі для іншого світу, втрати Європою її «м'якої влади». Люди всіх рас і вірувань повинні мати можливість спокійно ходити вулицями європейсь­ких міст.

31. Наразі Європа є одним з бастіонів у боротьбі проти міжнародного тероризму й од­нією із цілей терористів. Неонацизм, з його расовою ненавистю й релігійною нетерпиміс­тю, є прямим співучасником тероризму. Зростання ксенофобії й нацистських ідей ставить під загрозу моральну позицію Європи в боротьбі з тероризмом, і навіть може бути вико­ристана терористичною пропагандою для виправдання своїх дій.

32. Європа пройшла довгий шлях до інтеграції на підставі культурного плюралізму. Прояви неонацистського руху в Європі й підтримка політичних партій із ксенофобськими програмами відбивають небезпечну тенденцію заперечення інтеграції, яка йде всупереч із європейською традицією. Усе більше й більше європейців підтримують думку, що муль- тикультурні моделі пішли в минуле, і схиляються убік зміцнення національного елемен­та. У цілому ряді європейських країн спостерігається різке зниження толерантності до іммігрантів і зростання підтримки ідей щодо висилки легальних мігрантів. Сплеск ісла- мофобії почався після терористичних актів у Сполучених Штатах, і підсилився після теро­ристичних актів у Мадриді й Лондоні.

33. Ненависть до «інших» або «кольорових» більше не приховується, і відкрито вис­ловлюється у виборчих кампаніях і через засоби масової інформації. У своїх публікаціях преса систематично намагається представити в чорному світлі певні етнічні або релігій­ні групи, або навіть цілі народи — циган, арабів, мусульман, сербів, росіян, чеченців тощо Це вже не поодинокі випадки, і це нагадує дії нацистської пропагандистської машини, спрямованої на пробудження ненависті до євреїв. Ми не можемо робити вигляд, що не помічаємо цього, тому що ми занадто добре знаємо, до яких жахливих наслідків призвела ця пропаганда.

34. Я вважаю, що ці явища, які, безсумнівно, здаються, на перший погляд, досить розрізненими, насправді відбивають дуже тривожну тенденцію. Наше суспільство вже недостатньо захищене від відродження ксенофобських і расистських ідей. Соціально-еко­номічна криза, і, тим більше, труднощі, яких зазнає населення у країнах з перехідною еко­номікою, є досить родючим ґрунтом для поширення таких ідей.

35. Ситуація ще більш ускладнюється зниженням пильності органів державної влади й політичних лідерів по відношенню до спроб зменшити злочини нацизму й відродити нацистські ідеї.

4. Реакція Ради Європи

36. Ці явища — прямий виклик для нас як обраних національних представників, як політиків, відповідальних за майбутнє нашого суспільства. Що ще більш важливо, це стосується нас як членів Парламентської Асамблеї Ради Європи — політичного органу організації, на яку покладена відповідальність захисту демократії, верховенства права й прав людини.

37. Звичайно, не можна сказати, що ми залишаємося пасивними. Слід згадати, насампе­ред, документи Асамблеї: Рекомендацію 1438 (2000) і Резолюцію 1344 (2003) про Загрозу демократії з боку екстремістських партій і рухів у Європі, підготовлені нашим комітетом, і Резолюцію 1345 (2003) про Расистські, ксенофобські вислови, які містять нетерпимість у політиці, підготовлену нашими колегами з Комітету із правових питань і прав людини.

38. Слід також підкреслити важливу роботу, зроблену Європейською комісією проти расизму й нетерпимості (ЄКРН), завданням якої є аналіз законодавства держав-членів, політики й інших заходів щодо боротьби з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і не­терпимістю, а також їх ефективності; стимулювання дій у цій царині на місцевому, на­ціональному і європейському рівнях; а також формулювання загальних політичних ре­комендацій державам-членам. У зв'язку з цим слід згадати Європейську конференцію з боротьби з расизмом, організовану Комісією в 2000 році, і національні круглі столи, ор­ганізовані ЄКРН у державах-членах Ради Європи з метою підвищення поінформованості громадянського суспільства в боротьбі з нетерпимістю.

39. Я прагнув би також відзначити, що План дій, прийнятий на Третьому саміті Ради Європи у Варшаві явно закликає нашу організацію активізувати боротьбу проти расизму, дискримінації й усіх форм нетерпимості, а також проти спроб виправдати нацизм.

5. Висновки: Необхідність більш рішучих дій

40. Але давайте будемо чесні: якими би точними і зрозумілими не були наші тексти й рекомендації ЄКРН, чи відомі вони за межами нашої Асамблеї й вузького кола експер­тів? Чи здатні вони надати старт реальній суспільній дискусії?

41. На жаль, я певен лише в одному: якщо ми не мобілізуємо суспільство, і якщо ми не зможемо утягнути політичних лідерів і видатних суспільних діячів у відверту й від­криту дискусію, нам залишиться тільки «засуджувати» і «шкодувати» із приводу збіль­шення кількості нацистських інцидентів і актів ксенофобії, безсило спостерігаючи зрос­тання нацизму у вигляді різних екстремістських партій. Чи можемо ми бути впевнені, що досвід приходу Гітлера до влади демократичним шляхом не повториться в іншій країні?

42. Наш борг як членів Асамблеї — мобілізувати всі ресурси нашої організації й досту­катися до демократичних політичних сил і громадянського суспільства, щоб розпочати цю дискусію, поки не стало занадто пізно.

43. Тому я вважаю, що прийшов час об'єднати наш досвід, наш аналіз різних проявів відродження ксенофобії й нацистських ідей, і спланувати спільні дії по боротьбі із цими явищами на європейському рівні.

44. Ми повинні мати політичну мужність називати речі своїми іменами. Рецидиви ра­сової ненависті, відродження ксенофобської ідеології й спроби виправдати й вихваляти нацизм більше не можуть розглядатися як поодинокі явища. Це — прояви однієї й тієї ж тенденції, яку можна назвати відродженням нацизму, і яка прямо загрожує самим осно­вам сучасної Європи.

45. Ми повинні рішуче засудити нацизм і його злочини, будь-які спроби заперечувати або виправдати ці злочини, і не допустити повторного вкорінення в Європі нацистських ідей.

46. Тому я пропоную, аби Асамблея взяла на себе ініціативу організації великої міжна­родної конференції під гаслом «Боротьба з відродженням нацизму» за участю парламен­таріїв, державних посадових осіб і експертів, і дослідників в області політології й соціаль­них наук, а також із широкою участю громадянського суспільства.

Комітет, що представив звіт: Комітет з політичних питань.

Посилання на Комітет: Doc. 10231, Ref. 2986 від 07.09.04

Проект Резолюції одноголосно прийнятий Комітетом 14 грудня 2005 року

Члени Комітету: Mr Abdulkadir Ate^ (голова), Mr Konstantion Kosachev (віце-голо- ва), Mr Zsolt Nemeth (віце-голова), Mr Birgir Armannsson, Mr Giuseppe Arzilli, Mr Claudio Azzolini, MR Miroslav Benes, Mr Radu-Mircea Berceanu, Mr Gerardo Bianco, Mr Giorgi Bokeria, Mrs Beata Brestenka, Mr Doros Christodoulides, Mrs Anna Curdova, Mr Noel Davern, Mr Michel Dreyfus-Schmidt, Mr Adri Duivesteijn, Mrs Josette Durrieu, Mr Mikko Elo, Mr Joan Albert Farre Santure, Mr Per-Kristian Foss, Mr Jean-Charles Gardetto, Mr Charles Goerens, Mr Daniel Goulet, Mr Andreas Gross, Mr Klaus-Jurgen Hedrich, Mr Jean-Pol Henry, Mr Joachim Horster, Mr Ivan Ivanovski (заступник: Mr Andrej Zernovski), Mr Tadeusz Iwinski, Mr Elmir Jahic, Mr Ljubisa Jovasevic, Mr Ivan Kalezic, Mr Oleksandr Karpov, Mr Oskars Kastgns, Mr Petro Kogi, Mr Yuriy Kostenko, Mrs Darja Lavtizar-Bebler, Mr Goran Lindblad, Mr Younal Loutfi, Mr Mikhail Margelov (заступник: Mr Guennady Ziuganov), Mr Dick Marty, Mr Frano Matusic, Mr Evagelos Meimarakis, Mr Murat Mercan, Mr Jean-Claude Mignon, Mr Marko Mihkelson, Mrs Nadezhda Mikhailova, Mr Joao Bosco Mota Amaral, Mrs Natalia Narochnitskaya, Mrs Carina Ohlsson, Mr Boris Oliynyk (заступник: Mr Uyriy Karmazin), Mr Algirdas Paleckis (заступник: Mr Jonas Cekuolis), Mr Theodoros Pangalos, Mr Gordon Prentice (заступник: Mr John Austin), Mr Gabino Puche, Mr Lluis Maria de Puig, Mr Jeffrey Pullicino Orlando, Mr Umberto Ranieri (заступник: Mrs Tana de Zulueta), Mr Michael Roth, Lord Russell-Johnston, Mr Jan Rzymetka, Mr Peter Schieder, Mrs Juana Serna (заступник: Mr Julio Padilla), Mr Adrian Severin, Mrs Hanne Severinsen, Mr Samad Seyidov, Mr Leonid Slutsky, Mr Michael Spindelegger, Mr Zoltan Szabo, Baroness Taylor of Bolton, Mr Mehmet Tekeliodlu, Mr Tigran Torosyan, Mrs Marianne Tritz (заступник: Mr Rudolf Bindig), Mr Vagif Vakilov (заступник: Mr Azim Mollazade), Mr Luc Van den Brande (заступник: Mr Stef Goris), Mr Varujan Vosganian, Mr Andrzej Wielowieyski, Mr David Wilshire, Mr Bart van Winsen, Mrs Renate Wohlwend, Mr Marco Zacchera,

Ex-officio: MM. Matyas Eorsi, Mats Einarsson,

N. B.: Прізвища членів, що прийняли участь у засіданні, виділені жирним шрифтом. Глава секретаріату: Mr Perin

Секретарі Комітету: Mrs Nachilo, Mr Chevtchenko, Mrs Sirtori-Milner

http://assembly.coe.int/Main.asp?link=http://assembly.coe.int/Documents/WorkingDocs/ Doc05∕EDOC10766.htm