<<
>>

Боротьба за галицький стіл. Наїзд Татар на Половців. Битва над Калкою 1223 p.

Це незвичайне становище галицько-волинської держави змінилося відразу зі смертію Романа Великого. Роман полишив як своїх наслідникІБ, зовсім малі діти і наслідком того зголосилося зараз баґато претендентів до галицько-вЬлодимирського стола.

Цей сгіл став такою атракцією для князів,, як колись київський, і тому повторилася тасама історія. Зачалася сороклітня боротьба, яка ослабила галицько-володимирську державу до того ступня, що їй грозило розбиття на кілька частин. A справа була тим складніща, що галицько-волинська держава мала двох сусідів, Угорщину і Польщу, політичні інтереси яких вязалися з цією державою ідля яких.н? було байдужним, хто сидить на га- лицько-володимирськім столі.

Про цю майже сороклітню боротьбу, що почалася зараз по смерти' Романа, не можемо тут докладніїце оповідати. Нам буде досить вказати тільки на найважніщі чинники, що відогравали po- лю в цій боротьбі. Такими чинниками були деякі східно-українські князі з одного боку, а з другого боку — Угорщина й Польща. Самі законні наслід- ники Романа Великого, Данило й Василько були довший час пасивними свідками цієї боротьби і тільки в другій половині її виступили вони активно. Але був ще один чиннцк, зовсім інакшого характеру, який у цій боротьбі відограв першорядну рЬлю. Це були могутні галицькі бояре. Коли Романовичі представляли законних представників княжої власти в цілій галицько-володимирській державі, то галицькі бояре представляли чинник, що мав на ділі удержати політичну єдність і самостій-

ність Галичин>: s тим, щрби боярська кляса відо- гравала в політичному життю країни рішаючу ролю. Це мало статися коштом обмеження властя князя. Між цими чинниками прийшло зараз до конфлікту, і Гадичина стала тереномзбройноїбороть- би. Найслабшим чинником показалися східно-українські князі. Вони не мали настільки сили, щоб» здобути державу Романовичів для cfe6e й тому їх заходи скінчилися цілковитою невдачею. Вони не мали сили ані до боротьби з Угорщиною, ані д«у боротьби з галицьким боярсвом. I .тому головну ролю відограє Угорщина, а побіч неї Малопольща під проводом краківського князя.' Угорський король Андрій виступає в ролі опікуна Ррмановичів* а краківський Лешко, йк сусід, що бажавби використати для себе замішання в державі Романовичів. Лєшко мав перед очима ѵгрізну небезпеку, цц> стояла над Польщею за часів Романа Великого. Смерть Романа була щастям для Польщі і зовсім природно, що Лєшко, який відогравав тоді першу ролю між польськими князями, не міг бажати собі повороту ситуації з перед 1205 року. B інтересі Польщі було, щоби галицько-волинська держава розпалася на части, бо тільки тоді вона переста- лабибути небезпечною дляПоляків. Розуміється* що Лєшко не мав настільки сили, щоби провадити самостійну політику в галицько-волинській справі- Тому він держався союза з Угорщиною, хоча цей союз не був щирий і нераз розривався. Точка тяжкости політики лежала в' Угорщині, .що найбільше заважила в розвязанню справи. A програма угорської політики була поки що така, що^и в Галичині удержати провізорію, чи то в вигляді військової угорської окупації, чи навіть у вигляді якогось незначного Руриковича. 1 тому, коли галицькі бояре покликали Ігоревичів, князів зі схід-

ної Україї и, які не малй підпори ні звідки, то це- не була ще найгірша провізорія ддя Угорщини: Найнебезпечніщим противником показалися спочатку галицькі бояре, які хотіли самі рішати справу княжого стола вГаличині.

їх не зломили репресії, з боку Ігоревичів. Відповідю на ті репресії був хвилевий союз боярства з Угорщиною, а наслідком того погром Ігоревичів. Розбивши їх збройно за поміччю Угрів, галицькі бояре двох з них повісили в 1211 році.Але приязньіз Угорщиною бу- ла'недовга. Користаючи з внутрішніх замішань, я- кими був занятий угорський король, бояре зважилися на остаточний крок і в 1213 році оголосилю- боярина Володислава Кормиличича галицьким князем. Цей факт грозив розірваннєм на части держави Романа Великого, бо у Володимирі засіли Романовичі. Галичина відділилася від Волині.

Але боярська княжа власть не могла устоятися довго. B цім великім замішанню ані бояре н'е мали настійьки сили,^цоби удержатися й перевести сврї пляии, ані Угорщина, ані малопольський князь з Кракова, які хотіли врешті поді-лити Галичину і Волинь між собою, зіставляючи Романовичам тільки Володимир. (Король угорський титулував себе тоді королем Галича і Володимира гех Gali- ciae et Lodomeriae, вважаючи Романовичів своїми підручними князями). Одначе між союзниками не було згоди, а з цього скористав Мстислав Удатний, який прийшов до Галичини з Новгорода і o- панував Галич.Це показало, uio ані Угорщині, анг Польщі не вдалося усадовитися чи то в Галичинг чи на Волині. Хоча опісля Мстислав Удатний увійшов в союз із угорським королем і плянував, щоби його донька разом з угорськимкоролевичемза- сіли на галицькім стрлі, цей плян не вдався, бо тимчасом Романовичі, здобувши для себе цілу Волинь, упімнулися за Галичину.

Внутрішня боротьба в галицько-волинській .державі мала той наслідок, що вона зовсім утратила вплив на справи східної України, перед якою саме тоді відкрилися дуже небезпечні перспективи. B 1223 році показалися в Европі Татаре.

Борстьба українських княЗів-зПоловцями з кінцем XII століття скінчилася без більшого результату, бо ні одна, ні друг.а сторона не віднесла no- ч5іди. Але для українських земель таке покінчення половецької справи не мало особливо некорисних наслідків,, бо Половці перестали бути грізними для Ткраїни. B половецько-руських відносинах настала «авіть зміна на ліпше, бо між Руриковичами і родиною половецьких ханів приходило нераз до родинних звязків. 3 початком XIII століття Половці «ераз'яблялисянаукраїнських землях, алезвичайно в ролі союзників одного.чи другого князя.

Але в тому часі настає нагла змінав політичній ситуації сходу Европи через появу Татарів. B центральній Азії повстає несподівано велика дер- ткава, зложена з усіх азійських степовиків. Початок цій державі дали східно-азійські Монголи, які зєдйнивши під рукою .хана Темуджіна Монярлію, вибралися звідси на дальші підбої. Протягом кількох років вдалося їм прилучити до цієї ’ держави татарські й турецькі орди й утворити на азійських степах державу-ордѵ, що тягнулася від Великого океану по границі Европи. Це була найбільша про- отором держава в порівнанню з усіма державами, що істнували перед тим чи то в середніх чи ста- ринних часах. Оперта на кочуючому способі життя ріжних степових орд ця держава виказала зараз величезну експанзійну силу, яка дуже скоро дала себе пізнати також на східних окраїнах Европи. По розгромленню Ясів іЧеркесів Татари за- гналися аж у Донщину і тут погромили Половців

у 1222 році. Для Половців- настала від разу критична ситуація. Тому вони звернулися до руських князів з просьбою про поміч. Руські князі зорієнтувалися, що від сходу йде нованебезпека нетіль- ки для Половців, але взагалі для держав Рурико- вичів, і тому прийшли на допомогу Половцям. Ha цей раз затихли сварки між українськими князями й усі вони, а разом з ними й смоленський князь ставилися до бою. Білорусько-українські війська получилися з половецькими і пішли в глуб степів щасливо відбиваючися по дорозі від невеликих татарських відділів. Щойно над річкою Калкою, що впадав до Озівського моря, прийшло до зустрічі з великими силами, які провадили з собою також українську степову людність. Там прийшло в 1223 році до дуже завзятої битви, яка скінчилася цілковитим погро.домукраїнських, білоруських і половецьких військ. He помогла нічого хоробрість „руських" полків, про яку оповідав літописець. Ця битва відкрила Татарам дорогў.до східної України, a- ле Татари несподівано припинили.свійпохіднасхід- ню Езропу і занялися дальшою боротьбою в центральній Азії. Таким чином битва над Калкою не мала безпосередніх політичних наслідків для схід- ньої Европи, і скінчилася тільки тим, що багато Українців, Білорусів та Половців, між ними також кілька князів Руриковичів наложило головою. Відворот Татарів до Азії був великим щастям для Закраїни, бо на українських землях не було тоді ні одної здатної держави, яка моглаби, як що не цілком. усунути татарську небезпеку, то бодай згуртувати в собі більшу часть українських земель і не допустити до цілковитого політичного розкладу України. I тому вельми важним питанням було, як скінчиться боротьба за галицько-волинськійстіл: чи й вона зістанеться розмежованою, чи можезв-

чиниться найово, щоби стати захистом для українського елементу.

Боротьба Данила за Галичину. Галицько-волинська держава і татарський иаТвду 1239— 1242 роках. Битва під Ярославом 1245 p.

Підчас того, як v Галичі панував МстиславУ- датний, Данило, що стояв у приязних відносинах до Мстислава, занявся звдиненням Волині під свовк> рукою. I це йому вдалося цілковито. Дрібні волинські князі або повмирали, або їх поусував таки Данило сам, який провадив акцію зединення Волині спільно з своїм молодшим братом Васильком. A рішаючим було також те, що Данилові вдалося відобрати Берестейщину й Хфлмщину від Лешка Білого, які той забрав був собі, користаючи з замішання в галицько-волинськійдержаві.ТількивБел- зі зістався ще осібний князь..Уступлення з Галича Мстислава Удатного і 'його смерть у 1228 році було причиною, що Данило рішив тепер почати боротьбу за Галичину. B ціи боротьбізнову відогра- ють важну ролю бояре, з яких одна часть стоїть за Данилом, а друга покликує собі на князя київського Михайла. Але Данило все таки здобуває перевагу в Галичині: за ним стоїть міщанство fi селянство, які сподівалися знайти в князю Данилі o- борону перед перевагою бояр. Наслідком цього- Михайло, якого підпомагали Угри, подався до Киї- ва,а Данило заняв Галичину в 1238 році. Це ста- лося'саме тоді, коли Татари розпочали великий похід на Східну Европу, і здобувши ростовсько-суздальські та рязанські землі, зближалися до Лівобережної України.

Татари зачали похід у 1236 році від каспійсько- уральських степів. Здобувши мадволжанський край вони вдарили на північні московські краї, а звіоси подалисЯ на Чорноморські степи, щоби покінчити з Половцями. Боротьба з Половцями, а також з народами, що адешкали на північ від Кавказу, забрала їм богато-часу так, що вони вІ239 p. щойноу- війшли на лізобережну Україну. ПерераЛений київський князь Михайло втік з Київа, иолишаючи його на водю Божу. 3 цього скористав князь Данило, який взяв під своє панування Київ 1 прислав там свого воєводу Дмитра. Це стояло з звяз- ку з політикою Данила, який зміцнившися на західно-українських землях, мав намір прилучити до свовїдержави також і східно-українські землі. Це було продовженням ,політики Романа Великого. Сталося навідворот, якцього соб.ібажали колись київські князі. Замість, щоби Галичина була прилучена до Київа, тепер Київ увійшов у склад галицько-волинської держави. Точка тяжкости української політики вже давно пересунулася з Київа доГалича.

Знищивши Лівоборежну Україну, Татари рушили на Київ і обложили його у 1240 році.. Кия- не боронилися хоробропід проводом воєводиДми- тра, аде Татари мали велику силу й здобули Київ в і240 р0ці. Це бўла катастрофа для Київа. Він уже й так страти.в своє політичне значіння, а те- пер цей процес завершився. По здобуттю КиїваТа- тари дуже його спустошили й поруйнували, через що він підупав також і під матеріяльним оглядом тим більше, що протягом кількадесяти рокі.в.-це було вже третє поруйновання.

3 Київа пішли Татари далі, на галицько-волинську державу, де нічого не було приготовано до оборонй. Володимир і Галичздобутоівигублено

багато людей. Звідси Бату з головною силою рушив на Угорщину, а инии частини Татар ударили на Польщу. I на Угорщині і в західній Польщі, на Шлезку, пробовано боротися з Татарами, але боротьба була даремна. Татари віднесли перемогу й дуже попустошили Угорщину та Малопольщу. Здавалося, що ніщо не устоїться перед Татарами, бо центральна Европа, де тоді відбувалася гостра боротьба між цісарством і папством за першенство в західнім христіянськім світі, не була зовсім приготована до оборони. Але Татари не пішли дальше. Ha вість про смерть головного хана, Бату вернув назад до Азії, щобй взяти участь у справі поставлення нового головного хана. B 1242 році вінвер- нув з Угорщини і перейшов зі своєю ордою через Україну на схід. Але східна Европа не позбулась цим Татарів, бо над Волгоюосілаосібнататарська Орда під проводом Бату, яка стала дальшою погрозою передовсім для українських і московських земель. Взявши участь у виборі нового головного хана, Бату вслід за тим рішив використати свою перевагу коштом України й Московщини. Тепер отже найважніщим питаннем було те.якуложаться на будуче відносини між галицько-волинською державою і татарською Ордою.

A тут у Галичині розігралися події, які остаточно покінчили довголітню боротьбу за галицько- володимирський стіл. Підчас татарського нападу Данило втік був на Мазовше, але як тількиТатари пішли на Угорщину, удався на Волинь, а опісля, коли вони вернули до Азії, вернув до Галичини. Але тут не було спокою. Претендентом до галицького стола став Ростислав, син київського Михайла, який оженившися з донькою угорського короля, рахував на угорську поміч. Угорський король Беля IV. дійсно дав йому поміч, а крім тогодістав

Ростислав поміч і з Малопольщі. A втім Ростислав знайшов прихильників і міжгалицьким боярством а по частивищим дѵховенством і sa їх поміччу зібрав військоз Галичан. Союзна армія українсько- польсько-угорська стала під Ярославом. Туди py- ший Данило й Василько зі своїми українськими військами. B 1245 році прийшло під Ярославом до зарзятої б'итви, яка скінчилася цілковитою .пораж- Ною союзників. Справа Ростиславабула раз на все програна і Данило засів без перешкоди на галицькім столі. Битва під Ярославом маїїа велике значіння, бо зона закінчила сороклітню боротьбу за спадщину по Романі Великім, а разом з тим усунула на протяг сто років всяку інтервенцію з'бо- ку Угорщини чи Польщі. B таких тяжких часах, я- кі мала переживати Україна наслідком татарського наїзду, ярославська перемога являється дуже важною й корисною для України подією.

Татарська зверхність. Західня політика Данила. Боротьба а анархіею на сході і війна з Татарами.

Татарський наїзд нс пльки спричинив спустошення великих просторів східноїЕвропи,але мав і дуже великі політичні наслідки. Угорщина й Польща цих політичнихнаслідків не мали,але за тема- ли їх усі держави Руриковичів, не виключаючи ні малих, ні великих, бо вони були положені близше до татарської Орди, яка розложилася над долішньою Волгою. Першим наслідком було те, що Py- риковичі одні по одних почали запобігати ласки Татар і піддаватися під їх зверхність. Початок зробив суздальський князьоЯрослав, якийвже 1242 чи 1343. о. їздив до Орди. Його слідом пішли инші

князі, між нимК чернигівські. Ha самім кінці зро-. бив це й кгіязь Данияо, але тільки тоді, як Орда рішучо зажадала, щобк Данило уступився а Галичини. Видко було, що татарський хан хотів дати Галичину иншому князеви. He маючи- змоги вистут пити протиТатар зі збройною силою Данило рішив піддатися під їх зверхність і в цій ціли поїхав у Д245. році до хана. По великій ярославській перемозі це моглоб здаватися несподіваним, але иншо- го виходу i:e було. ЗОрди вернув Данило, як татарський васаль, але о тільки зміцнений, що хан цризнав йогогалицько-волинським князем.

Забезпечений таким способом від сходу, хоч- би. й ціною свобї незанежности, Данило рішив упорядкувати свої відносини до Угорщини, бо вона як досі, була найнебезпечніщим сусідом через те, що підпомагала противників Данила проти нього. Переговори між Данилом і угорським королем Белею IV скінчилися договором, на підсТаві якого синДа- нила Лёв оженився з угорською королівною. Це витворило союз Данила з Белею IV, результатом я- кого було те, що -Данило дався втягнути в справу спадщини но Бабенберґах в Австрії і оженив свого сина РоманазҐертрудою Бабенберською 1252 p. Наслідком цього князевич Роман пішов з українськими військовими відділами добиватися австрійського престола. Австрійська справа стала осередком середно-европейсЬкої політики, і могло здаватися, що Романовичі дістануть австрійський стіл. Але до цього не пришило, бо проти Романа виступив могутній тоді чеський король Отокар H. Коаліція, яка звязалася проти Чехії і до якої належали Угорщина, Галицько-водинськадержавайМа- лопольща, не підтримала як слід Романа і він y- ступив з Австрії перед перевагою чеського короля. Ha цім скінчилася участь Романовичів у бо-

ротьбі за австрійській стіл. Данило fle мав охоти дальше провадити акцію в цій справі. Його політика тоді вже зосередилася коло того, яким чином можна би зломити перевагу Татарів.

Що до инших західних сусідів то з польськими князями Данило жив у згоді, а навіть у приязни, хоч це при тодішній цілковитій слабости Польщі не мало якихось реальних користейдляГалиць- ко-волинської ддожави. Далеко більше значіння мали відносини чГ^лицько-волинської держави до Литви. Литовці іѴакслмо Ятвяги були все неспокійними .сусідами держави Романовичів іДанило мусів з ними воювати. Одначе ситуація значно змінялася, коли на Литві замість кількох дрібних князів став один Мендовг.Звдинена Литва стала відразу поважною політичною силою і небезпечною для Данила тимбільше, що Литва забираючи Чорну Русь, виказала дуже скоро аґресивну політику. Данило бачив це дуже добре, а його союз з німецьким Орденом мав на цілі осамітнити Литву на випадок війни галицько-волинської держави з нею. До' такої війни прийшло дійсно в 1251—2 pp., але вона одначе не мала корисних результатів для західно-української держави. Чорна Русь, зі- сталася при Литві. 3 тим фактом мусів Данило погодитися, і дальша його політика змагала до того, щоби упорядкувати відносини з Литвою. Результатом його заходів було те, що вій оженив свого 4ина Шварна з донькою Мендовга 1254 p. Ha політичнім виднокрузі зарйсувався сою& двох найбільше могѵтніх володарів культурної східної Ee- ропи.

Цей українсько-литовський союз мав велике значіння, бо щоЙно він уможливив Данилові подумати про боротьбу з татарською Ордою. Боротьба з Ордою була віссю, навколо якої оберталася

діла політика Данила. Цею політикою поясняється факт, що Данило входитьуприязні зносиниз Угорщиною і Литвою і що Романовичі споріднилися з пануючими в цих державах родами. Данило сподівався, що передовсім Литву він 8може втягнути у свою будучу війну з Татарами. A плянйого був закроєний дуже широко.. Невдовзі по своїй пОдо- рожі в Орду входить Данило в переговори з папством, бажаючи за його поміччу здобути союзників для боротьби з Татарами. й 1246 році переговори йшли вже інтензивно, а першим їх наслідком було те, що Данило признав папу головою церкви. Це була перша унія з Римом на українських землях. Данило дістав від папи королівську корону і коронувався в Дорогичині на короля в 1253 році. Це був послідній акт в дипльоматичних заходах Данила. Забезпечившисятакимчиномназаході йра- хуючи на якусь номіч звідти, рішив Данило підняти велику акцію на сході. Її найблизшою метою було здобуття східної України і похід на Київ, а в дальшому пляні рішуча боротьба з татарською Ордо- ю, Яка ставала чим раз грізніщою для дальшого U стнування галицько-волинської держави. A загроза пежала не тільки в мілітарній перевазі татарської Орди, але також і в тім. що Орда стала чинником, який поширяв політичний розклад на українських землях.

Ta коли по ярославській битві з 1245 p, в галицько-волинській державі настали спокійніщі часи і через те ця держава стала знову могутнім політичним чинником, як колись за Романа Великого, східня Украіна була по татарськім” погромі в цілковитім упадку. Назверх це видко з того, що в Ки- їві не було навіть князя, а суздальський князь Я^ рослав і його наслідник Олександер, крязь з Новгорода Великого, не сиділи в Київі, а всвоїхзем-

лях і була тільки номінальними київськими князями. Таким чином в 1240 p. скінчилося давне київське князівство Руриковичів. Колишній могутнііІ Київ, політичний осередок східчої Европи, зійшов на третврядне становище. I нічого дивного, що митрополити не перебували, вже в Київі, а сиділи та у Володимирі над Клязмою, то у Великім Новгороді. Київщина перестала творити взагалі якусь, політичну цілість, а не маючи над собою княжої власти, розпалася на поодиной^ громади, які управлялися незалежно одна від сдної. Тільки Татар» мали зверхність над цими громадами, яка полягал& в тому, що громади складали дань Татарам. Зовсілк так само було і в Переяславщині. I там не була княжої власти, і там громади стояли зовсім осібно і їх не лучив ніякий орґанізаційний звязок. Словом, під політичним оглядом Київщина і Переяславщина розложилися цілковито. Тут настав ста»1 подібний до тих часів, коли ще не було не то давньої київської держави, але коли ще не було навіть місцевих князів, що володіли над ПООДИНОКИМ») землями східної Славянщини перед повстанням київської держави. Подібно представлялася справ& і в Чернигівщині. I ця земля цід політичним оглядом зовсім розбилася, а численні чернигівські князі мали швидше характер великих земельних власників, ніж князів-володарів. Це була просто земельна аристократія, яка тежпризнавалазверхність. Татар і яка теж не мала між собою ніякої спільної орґанізації. Зовсім подібні обставини були також у полудневій Волині і на галицькім пограничу^ Там теж громади стояли одинцем,' і між нимц. не було ніякої орґанізації тільки в цих громадах були так звані „князі, болоховські^, про яких одначе- не маємо близших відомостей.. У всякім р'азі це н& були князі з рОду Руриковичів, а їх власть в гро-

мадах була невелика, бо громади самі управляли *ся собою.

Таким чином ціла східня Україна, колишній юсередок вел^кої держави, розложилася на атоми, з яких колись витворилося політич'нежитттяусхід- яій Европі. Це був один з таких фактїв в історії, jie життя народів наслідком цілковитого занепаду вернулося назад до первісних форм. Праця багатьох поколінь, цілий політичний дорібок жількох століть був теперзовсімзмарнований.'Схід- «я Україна „вернулася" до часів не довго по мандрівках Славян, а може ще до давніщих часів. Про цкусь відбудову на цім терені це було що думати, і східня Україна стала неґативним, розкладовим «шнником у тодішній історії українського народу.

Коли цей розклад зачався, цього розуміється, чжазати не можна. Але певна річ, щовінбув силь- «о розвиневий вже перед татарським наїздом, а прихід Татар тільки ще більше йогопоглибив. Була небезпека, що цей розклад може захопити також і західну Україну, галицько-волинську державу. Данило дуже добре зрозумів цілу небезпеку цього анти-державного прояву і постановив виступити проти цього руху, не зважаючи на те, що цей рух підтримували Татари. Для Татар далеко кори- сніщим було мати діло з розбитою на.атомиУкра- Тною, ніж з українською державою. їх панування уло тоді далеко більше забезпеченим. Галицько- волинська держава буласуперечністю до цього руху і -тому князь Данилс ще в 1241/2 році пішов походом на „болоховських князів" і їх погромив. Але щойно в 1254 році зачинає король Данило велику воєнну акцію на „татарських людей", себто «а ті громади що вийшовши з під власти князів, стояли в безпосередній залежности від Татар.Без- посередною причиною було те, що саме перед тим

татарський воєвода Куремса ходив походом на галицьке Пониззя і на полудневу Волинь, бажаючи удержати тамошні громади під татарським пануванням. Акція короля Данила йшла зовсім добре. Громади полудневої Волині і на Побожжу були погромлені й примушені до послуху. Перевага була на боці короля Данила: Куремса, який зачав був знову похід на Волинь-, був змушерий уступати на схід. Данило плянував уже похід на Київ, рахуючи не тільки на свої сили, але також на помічне військо, котре мав прислати литовський Мендовг. Ситуація стала критичною: рішаюча війна галицько- волинської держави з Ордою висіла в повітрі. Але Татари не мали охоти вдаватися в війну. Новий татарський воєвода Бурундай прийшов, правда, з великими силами, але до відкритої боротьба з Дани- лом.він не ставав. Він узявся на хитрощі, удаючи, що йде походом на Польщу. He діждавшися литовської, помочі, Данило мусів не тільки залишити свій похід на Київ, але й взагалі мусів залишити всяку війну з Татарами. При великих силах Бу- рундая переможня війна показалася ' безвиглядною і TOMif Данило та його брат Василько, що князював на Волині, пішли до Бурундая, щоби з ним порозумітися. Діст^вщи їх в руки, Бурундай зажадав, щоби Романовичі зруйнували всі укріплення на сво- 'ix землях. Князі мусіли це гробити і тоді зруйновано укріплення Володимиря, Кремінця, Луцька і Львова. Тільки один Холм зістався ненарушений. Тепер щойно вирушив Бурундай на Польщу, Романовичі мусіли дати йому поміч -і він дуже полу- стбшив Малопольщу. Зруйнувавши Краків, вернули Татари назад у свої степи. Реальним політичним результатом цього походу було те, що „татарські громади", які прилучив був Данило до своєї держави, дісталися знову під панування Татар. Плян

Данила здобути східню Україну не був переведений, і від того часувона розвивалася своїм, осібним від західної України життям. Похід Бурундая з 1259 року припечатав її долю остаточно. Але він теж мав значіння для галицько-волинської держави. Він рішив, що й ця могутня українська держава мусіла остаточно зістатися під зверхністю Татар. Східня акція Данила була послідньою акцією, яка мала на метіскинути татарську зверхність.

Данило не довго пережив цей свій погром^ Він умер у 1264 чи 1265 році. За його часів спіт- кала велика катастрофа східню Европу. Східня.У- країна скїнчила тоді своє самостійне політичне життя, а Татари змусили навіть Данила до признання своєї зверхности. Аленезважаючи нате, галицько-волинська держава була все таки могут- яьою державрю і наймогутніщою від усіх держав тодішньої східної Европи. Суздальщина була тоді поділена на кілька осібних князівств з володимир- ським великим князем на чолі, Польща знаходилася в цілковитому занепаді і ділилася на кільканай- цять князівстЗ-держав, які всі разом не дорівнювали простором галицько-волинській державі, а на сході, над Дніпром була руїна. Тільки одна Литва за, Мендовга несподівано стала могутньою державою і складалася з литовських і частини білоруських земель. B таких обставинах істнування могутньої держави Романовичів було дуже важним політичним фактом, бо ця де’ржава He допустила -До дальшого політичного розкладу схіД- ної,Европи. Данило не міг перемогтиТатар іму- сів понести жертву зі своєї незалежности, але всеж- таки галицько-Нолинська держава встояла, не допускаючи на своїй території татарських порядків. A вжеж для українського -народу ця держава мала яадзвичайнезначіння. Український елемент, я-

кий поніс великі втрати на пограничних зі степами землях і навіть в деяких околицях перейшов з хліборобського господарстванаскотарський, іут в y- порядкованійгалицько-волинській державі, заховав свою культуру й цивілізацію. B цім лежить головна вага істнування цієї держави та історичне значіння двохмогутніх галицько-волинських володарів: Романа Великого й Данила.

їеоґрафічні обставини. Населення східно^ У- країни і галицько-волинської держави. Його заняття. Кольонізаційні обставини. Етнічний

склад.

Коли брати під увагу східню Україну, цю центральну територію давньої київської держави, то в третій добі її істнування ґеоґрафічні обставини показали ще виразніще ніж передтим свій темний бік. Cren відогравав дуже некорисну ролю в історії київської держави, а наїзд Татарів і розклад політичного життя був остаточною побідою степу. Бо не можна заперичити, що близькість степу, а особливо „невтральної" смуги, що представляла границю між київською Україною і степовими Ордами, де життя не було вложене в політичні рамці, мусіла некорисно впливати на політичну організацію земель східної України. Чим близще до степів, тим слабшою була державна власть і тим треба пояснити факт, що на східній Україні настав розвал держави та повставали території, які не жили державним, а тільки первісним громадським життям. Наслідком перемоги степу над культурною країною було почасти те, що знаменита водна сітка з головною артерією, Дніпром тратила чимраз rtinmne своє значіння, бо степові Орди перешко-

декували ще більше в торговлі а полуднем, ніж у попередній добі.

Але може найважніщим фактом було те, щс* візантійська цивілізація підупадала, в цій добі чим раз більше, а- полуднева й західня Европа створили, цивілізацію, яка. своїм ровмахом і живучістю пер'е- вищила стару візантійську цивілізацію. Тому сві- тове положення східноїУкраїни не було тепер таким корисним, як давніще. Східна Україна опинилася здалека від нової цивілізації.

Далеко корисніще під кождим оглядом положення мала в цій добі галицько-волинська держава. Положена дальше на захід, вона всеж таки y- війшла в контакт із західною цивілізацією, дарма, що цей-контакт бус досить слабенький. A .дуже корисним було тс, що галицько-волинська дерЖа- ва сусідувала зі степами на меншім просторі, ніж давня київська держава. Тому життя було тут спо- кійніще і уможливлювало орґаніззацію. B історії галицько-волинської держави степ ! не відогравав ніколи такої ролі як у київській державі. Тут не було таких великих перешкод в удержуванню звя- зку з Чорним морем, як у київській державі. Дністер вязав Галичину з Чорним морем подібно, як Дніпро Київщину, але Чорне море, а тим самим і Дністер не мали такого великого значіння для галицько-волинської держави, як для київської — Дніпро. Галицько-волинська держава була ще більше континентальною державою, .ніж київська, а головні торговельні шляхи провадили з неї до сусід— них земель, а не до моря. Галич, Який завдяки Дністрові вязався з Чорним, морем, нечудержався на першому становищі. Побіч нього відограває важну ролю у Галичині Перемишль, а врешті повстає Львів, наскрізь континентальне місто.

Галицько-волинська держава була меншапро- стором, ніж давня київська, і це теж було одною з дуже важних причин, що ,вона могла краще сконсолідуватися і зорґанїбуватися, як київська держава. A дуже корисним фактом було- те, що держава Романовичів мала за природні границі Карпати й пинські болота. Карпати були великою o- біороною від Угорщини, і хоч угорські короліпро— бували розширити своб панування на Галичину, то- всеж таки їм це не вдалося між иншим і тому, що удержати мілітарний звязок між Угбрщиною і Галичиною було дуже тяжко завдяки Карпатам. Оди— нокийвигідніщий перехід через Карпати коло Луп- кова буадуже не подорозі з Буди до Галича і за- ким Угри, діставшися до Перемишля, звідси прий- шлиб під Галич, був час приготовитися до оборони. Правда, західні границі були йідкриті і томуту- ди йшли часом польські війська чи на Волинь, чи на Галичину, але це було тільки за часів внутрішніх воєн по смерти Романа Великого. A втім за часів могутности Романа й Данила польські князі не відважувалися переходити границі тим б'льше, що ці кцязі не представляли більшоїсили, боПоль- ща була тоді розбита під політичним оглядом. Словом, галицько-волинська держава мала багато да- них«до свого дальшого розвитку. Неприродні західні границі могли показати некорисні наслшки, але тілки тоді, як би над Вислою повстала могутня держава. B цій добі зовсім не йшло до того. Пинські болота теж були доброю, ,природною границею від півночі і вони дуже утруднювали литовську інвазію на Волинь. Східня границя була, розуміється, відкрита і як з одного боку вона улег- шувала експанзію галицько-во’линської держави на схід, так з другого боку помоглаТатарам в їх наїзді нд західну Україну.

.Перенесення центра українського політич- «ог.о життя із східної до західної України було викликане одначе не тільки ґеоґрафічними чи аполітичними обставинами, &ле важну ролю ві- догравав у цім вигляд тодішньої етноґрафічної України. A цей вигляд змінивсгі передовсім в тому напрямі, що етноґрафічнийцентрпереніссяна захід подібно, як це сталося з політичним центром. Причиною було те, що у східній Україні населення дуже змаліло наслідкам частих воєн між князями і наслідком нападів степовиків, особливо Татар. Були й на західній Україні війни, передовсім довголітня боротьба за галицько-волинській княжий стіл no смерти Романа Великого, але ці війни не були такими частими і не провадилися з такою завзятістю, як у східній Україні. A що до нападу степовиків, то під цим зглядом аж до татарського на- 'їзду західня Україна була від них майже свобідна. Це уможливило ліпше загосподарування .західно-у- країнських земель, а наслідком цього населення західної України було густіще аніж східної. Чим далі на схід, тим ставало воно рідше разом із занепадом хліборобської культури. Всеж таки розселення українського елементу йщло далеко поза політичні границі України. Ha цілім степовім просторі чорноморсько-озівських степів стрічаємо ще славянський елемент. Ми бачимо його і над долі- шним Дунаєм, і над долішним Дністром і над до- лішним Дніпром, над Доном і над Донцем, а навіть ще й на Криму. Це так звані бродники, прозвані так від свого кочовничого життя. Тільки цей елемент був уже відірваний від головної етноґрафіч- ної маси і коли на степах розсілася найстрашніща з всіх турецьких орд; татарська, тоді доля цих o- станків славянської людности на степах була рішена. 3 другого боку турецький елемент розселю-

вався такрж і по хліборобській Україні. I так. в полудневій Чернигівщині було багато кольоніс- тівПоловців, ав Переяславщині,цій найдалі на полудневий схід висуненій землі й тому вже з кінцем ХІІсголіття званій Україною, булобагато ріж- ного рода турецьких населенЦів Печенігів і Торків. Особливше значіння мали так звані Чорні Клобуки в полудневій Київщині. Це було населення, зложене з Печенігів і Торків, яке управлялося осібними старшинами. Вони були передньою сторожею в боротьбі українських князів з Половцями.

Що до способу розселення, то так само в цій добі, як і в попередніх маса населення мешкала по селах. Це було наслідком господарського стану в якому знаходилася тодішня Україна. Міста розвивалися тільхи там, де торговля малакращї усло- вини до свого розвитку. Найбільшим містом, бодай в першій половині цібї доби, був Київ. Коли в попередній добі він мав коло .100 000 мешканців, то в цій добі він певно мав не більше, адужеможли- во, що наслідком погромів, що його стрінули в 1169, 1203 і врешті .в 1240 році, а також наслідком зміни торговельної конюнктури на некористь Київа, населення його збідніло і змаліло. Це треба вважати певним що до кінця цібї доби. Доказом того, що Київ був торговельним містом 6 те, що в ньому мешкали також і чужинці, а саме: Греки, Італійц', Німці, Пэляки, Чехи, Вірмени й Жиди. Хоч з другого боку це доказувало, що торговля на Україні поволі переходила в руки чужинців. Вірмен і Жидів мусіло бути багато, коли в Київі була осібна жидівська і осібна вірменська дільниця. Bci инші міста в Київщині не мали більшого зна- чіння. Зважніщих були тут: Вишгород, що мав дуже оборонне положення, Білгород над Ірпенем, Торчеськ, замешкалий Торками, Юрів, Канів та инші. Багатѳ з тутешніх осель повстали там, де були оборонні замки. Тільки деякі з них маЛи характер міст. B північній Київщині, в деревлянській землі, було дуже мало міст, так само як у турово- пинській землі. B Чернигівщині головним і важним містом аж до татарського погрому було місто Чернигів. Побіч нього були ще: Любеч, Стародуб, Новгордд Сіверський, Гомель, Курськ, ПутИвль, Глухів і Рильськ. Ha півночі у Вятичів не було городів. B Переяславщині не було крім Переяслава жадного визначніщого міста. Були тільки оборонні замки. Натомість Волинь і Галичина мали міста. Ha Волині були: Володимир, Белз, Луцьк, Бужськ, який в цій добі стратиь значіння, так само Червень, а далі: Дорогобуж, Перисопниця, Бересте, Дорогичин, Кобрин і Холм. B Галичині були: старий Перемишль, Сянок, Ярослав, Звенигород, Теребовля, Городок і врешті новий — Львів. B звязку.з економічним Зростом західної України і міста дійщли тут до більшого значіння, а Галич став метрополіею західної Укріаїни, подібно, як Київ східної.

Коли взяти під увагу цілу українську етноґра- фічну масу, то в цій добі видко серед неї міґрацік> зі сходу на захід, із східної України до західної, на Волинь і до Галичини. Причиною її були напади степовиків, Половців та особливо Татар. Це перша внутрішна українська міґрація і як усі важна тим, що наслідком перемішування ріжних частин українського народу витворилася культурна й етнічна суцільність та почѵття едности в українській етно- Графічній масі. Ця міґрація причинилася також до того, що західна Україна дістала густіше населення, ніж східна. Таким чином західна Україна, здобула в цій добі перевагу над східцою як яцо д»

густоти населення, так і іцо до політичного значіння. Але вона здобула перевагу також і під господарським поглядом.

Господарський лад представлявся подібно, як і в попередній добі. He маємо причини думати, що на Україні продукція була інакшою, ніж у попередній добі, або що вона збільшилася значніще, ніж це відповідало би зростові населення. Що до східної України, то можемо з цілою певністю ствердити, що тут продукція зменшилася,, а тільки в західній Україні збільшилася вона відповідно до зросту населення. Збіжжя і в цій добі продукувалося тільки для власної потреби, а не на вивіз. Його вивожено часом тільки у північні суздальські краї, як що там наставав голод. Побіч хліборобства істнуе .i в цій добі ловецтво та скотарство, відограючи в господарстві майже рівнорядну ролю з хліборобством. Можна припускати, що s цій добі продукція вареної соли збільшилася, а саме на галицькім Підкарпаттю. Ця сіль іде в усі українські землі, отже навіть до східної України, а також до Польщі та до Угорщини. Про ремесла тай взагалі про дрібну промислову продукцію не маємо відомостей, ц виїмком цілком загальних. Сучасники, західні европейці.уважалижиттяуКиїві роскішним. Україна була тоді добрим консументом і під тим оглядом перевищала усіх своїх сусідів. A не можна припускати, що вимоги життя заспокоювано переважно заграннцею. Ha Україні мусів бути і свій промисл, а доказом того є між иншим і те, шо до Польщі вивоженозолотівирсби українського походження.

He таку визначну ролю у цій добі, як у двох попередних, відогравала торговля. Полііика князів не оберталася коло торговлі так, як за давних ки- ївських князів. Тільки у галицьких князів можна

почасти звязати їх політику з торговлею. Ha це наводить нас факт, що галицькі князі мали в своїх руках устб Дунаю. A втім, що до характеру тор- говлі, то вона остільки змінилася, що в цій добі торговлею займалися ширші круги, ніж це було давніще. Видко це саме в західній Україні. — Що до східної України. то простірукраїнеькоїторговлі значно зменшився в порівнанню 3 давніщими часами. Коли давніще українські купці заходили аж у Середземне море, в Сирію і навіть Єгипет, то в цій добі стрічаємо їх тільки на кримських та малоазійських нобережжах. Навіть Царгород перестав бути осідком українських тай взагалі східно- славянських купців. Видко, що італійські купці здобули там перевагу. Тай взагалі видко, що вза- граничній торговлі український елемент почав тоді грати вже пасивну ролю. Із заграницею українські купці торгували тільки сіллю. A сіль була або з Галичини, або з чорноморських лиманів, або з кримських озер. Замість Українців у великій мірі беруть тепер участь в заграничній торговлі чужинці. Але це не потрапило поставити торговлю східної України на давню височінь. Східня Україна підупадала економічно чимраз більше, не тільки тому, що* степові орди дуже нищили край'і пере- шкоджували в торговлі, але ще й тому, що зос- нішні торговельні обставини укладалися чимраз гірше для України. Царгород вже перестав тоді бути центром христіянського світа, а його погром з 1204 p., коли то хрестоносці здобули його й розбили візантійську державу, був дуже тяжким для нього ударом. Торговля перейшла в руки італійських міст, які економічно опанували давні землі візантійської держави. Західня Европа поступала під господарським оглядом скоро і стала дуже лобрим консументом східних товарів. I про-

дукція розвинулася там так аначно, що між західною і середною Европою,та магометанськими краями в Африці й Азії та в Еспанії настала оживлена торговля. Торговельні шляхи переходили через Середземне море і тут була головна артерія торговлі. У к p а ї н а с т p а т и л а з в я з о к i з с в i- товою торговлею, а східна Українаопинилася зовсім на боці.Трохиліпше представлялася справа на західній Україні, яка стала посередником між чорноморською.торговлею і середньою Европою. Галич, Перемишль, Володимир і Берестя були важними торговельними пунктами, звідки йшла торговля на захід. Але й західна Україна відчуЕала на собі взагалі некорисні для України торговельні обставини. Всеж таки Україна представляла міц- ніщий економічний чинник, ніж її сусіди, Суздаль- щина чи Польща. Польща мала для України тільки те значіння, що тудою переходила українська торговля на захід, бо зрештою- Польща була дуже слабим консументои на українські товари. A тільки на захід передовсім могла Україна вивозити чи то свої продукти, чи привезені зі сходу. Важним торговельним предметом були невільники, їх вивожена до магометанських країв з кримських городів, але ще в більшімчислідозахідноїЕвропи, особливо до Італії, де тоді потрібували невільників до праці у фабриках. Словом, торговельний звязок України з полудневою і середньоюЕвропою ще був, але інтензивність цієї торговлі не така велика, як за добрих київських часів у попередній добі. Видко було, що Україна не розвивається як слід під економічним оглядом і зістається позаду західно- і середно-европейських держав. Західня Европа поволі приготовлялася до грошевого господарства, звязаного з розвитком міст, тимчасом як на Україні міста підупадали. Це було дуже великою

ш: виїмковим, а лише вислідомполітичногосвітогляду духовенства. Початок повставання осібної міщанської кляси з осібними політичними змаганнями мало для галицько-волинської держави велике значіння. Повставала кляса, яка могла дуже добре невтралізувати боярськізмагання.щойшли шляхом забурення суспільної і політичної рівноваги на користь одної боярської кляси. Шд тим оглядом галицько-волинські відносини відріжнялися- від усього, що було досі на українських землях, пригадуючи західню Европу.

Галицько-волинська держава й східна Україна та Европа й ВІвантія.

B цій добі як і в попередній, політичний розвиток України йщов тим же шляхом цілої Европи, коли не включати до.неї полудневихкраїв:.Візантії, Італії та Еспанії, які в цій добі, як і в попередній що до свого політичного розвитку випередили решту Европи. Найважніщим фактом з політичної історії України було те, що в цій добі київська держава розпалася остагочно на кільканацять осібних держав, з яких найважніщою була галицько- волинська. Під цим оглядом Україна пригадує

Німеччину, яка теж остаточно в цій добі замінилася на ряд держав, хоч звязаних із собою істну- ванням одної королівської власти, але всеж таки самостійних політичних організмів, які мали всякі дані до того, щоби колись стати зовсім незалежними державами. Анальоґічний процес розвивався у Польщі, яка протягом цілої цеї доби була поділена спершу на кілька, а опісля на кільканацять князівств. Зваживши все це і взявши під увагу той факт, що й сузда/іьсько-володимирська держава при кінці цієї доби теж розпалася на кілька частин, бачимо, що галицько-волинська держава була най- могутніщою державою у східній Европі і серед того хаосу, який там панував, була майже одинокою державою,яка представляла поважну політичну силу. Ha заході настала тоді важна зміна, бо Франція, що в попередній добі переживала час політичної анархії, почала консолідуватись і стала побіч Анґлії визначною державою на заході. Але найбільші зміни наступили на полудневім сході Европи. Великий хрестоносний рух, що мав на цілі здобути і удержати при латинськім христіян- стві Палестину, звернувся почаститаксж інастаре візантійське цісарство, а результатом цього було те, що в четвертім хрестоноснім поході хрестоносці вдарили замість на магометан на Візантію і розвалили цю стару державу. Ha її місці повстало кілька нових держав, сформованих на західноєвропейський лад з февдалізмом і рицарством, а в Царгороді засів *латинський цісар" 1204 року. Розвал візантійського цісарства не приніс одначе ніякої користи справі визволення Палестини з магометанських рук. Він тільки викликав хаос, який довший час тревав на Балканськім півострові. 3 усього бачимо, що в XHI столітті в середній і східній Европі і так само на полудневім її сході

упадають давні політичні форми, і настав переходовий час, який визначається політичною анархією. Ha цьому полі політичний розклад східної України не був чимось надзвичайним, а одним хоч і най- яркіщим з тих численних тоді політичних проявів. Картина стає ще більше темною, коли зважити, що разом з великими завойоваНнями Татарів в Центральній і полуднево-західній Азії настало велике замішання на цих просторах і почався по- літичнийрозклад арабсько-магометанського світа. Що в таких обставинах вибивається на перший пляк галицько-волинська держава, в часах могутности Романа Великого і короля Данила, цё зовсім зрозуміле. Це ясний прояв в політичнім життю Европи так само, як істнуван- ня тодішньої Анґлії, Франції.королівства сицилійського і могутніх міських республік — Венеції та Ґенуї. B цю рахубу входить почасти і Німеччина, бо й вона в цім часі має хвилі могутности, але її володарі пірвавшися до боротьби з папством за панування над західно-європейським світом, допровадили при кінці цієї доби до ката- стофи своєї держави, подібно до того, як ц6 сталося наслідком світової війни, де йшло також про панування над сьітом.

I в цій добі, так само,як упопередніігЕвропа не представляла ще якоїсь цілоети під економічним оглядом і поодинокі краї не були так залежні одні від одних як це настало в новіщих часах. Bce ж таки економічний звязок вже тоді творився й cfaeaB чим раз міцніщим. Населення Европи ставало чим раз густіщим, а при збільшенню цивілізації і добробуту захіДня й середня Европа ставали чим раз ліпшим продуцентом і передовсім консументом: Велику ролю відограли в цьому хрестоносні по-

ходи, бо вони викликапи торговельний рух між західною Европою і магометанською Азією.

У звязкѵ з розвитком торговлі в романсько- ґерманській Европі давня натуральна господарка змінялася на грошеву господарку і гріш зачав відігравати в життю народів важну ролю.Грошеву господарку ми бачили іце в попередніх історичних добах у давній київській державі, але як було вже сказано, в ній брала учість тільки найвиїца суспільна кляса з князями на чолі. 3 таким характером грошева господарка була тоді і в христіян- ській Европі — в Італії та подудшвій Франції.Але в цій добі вона обіймає вже й христіянську часть Піренейського півострова.цілу Францію,Німеччину, Фляндрію, Голяндію та Анґлію. A що найважніще грошева господарка захоплює вже тоді широкі круги населення, наслідком чого витворюється численна купецька кляса, осіле по містах — міщанство. B XlI і XIII століттях бачимо скрізь в po- мансько-ґерманській Европі наглий зріст міст. Деякі міста й поза Альпами (наприклад над Реном і у Фляндрії) стали важними торговельними центрами. I саме під цим оглядом випередила західна й чередна Европа Україну. Київ стратив своє давче торговельне значіння і першорядне становище побіч Візантії і Венеції. Навіть і в галицько-волинській державі міста не розвинулися в такій мірі, як у романсько-ґерманській Европі, не зважаючи на те, що вони почасти переняли на себе давню торговлю Київа. Галич не бѵв ѵже тим, чим був давній Київ за добрих своїх часів, але він і не міг рівнятися з иншими важніщими торговельними осередками тодішньої Европи. I томѵ міщанство в галицько-волинській державі не набрало такого значіння, як на заході, а економічне життя опиралося головно на натуральній господарці. 3 цього

бачимо, що Україна зісталася по заду Европи. Вона перестала стояти напереді Европи, як / це булозапопередньоїдоби.

Збільшення консумції в ЕвропІ викликало •в ній більшу продукцію, особливо хліборобських ‘лродуктів, і білішу торговлю а в звязку 3 ТИМ витворення осібних станів відповідно до їх заняття. Витворюється осібна кляса купців, ремісників, які •стають побіч давніх кляс, опертих на хлібдробстві. Суспільні кляси кристалізуються, бо кождий стан юрґамізується осібно. Повстають орґанізації ремісничі й купецькі, а продукція відбувається в орґа- «ізаціях. Всього цЬого теж невидкояаукраїнських землях (тайлзаґалі в Польщі й на- сході Европи). Тут еволюція суспільного ладу йде дуже поволі і стає немов на мертвій точці, подібно як економічний лад I в цім знову Україна, навіть її найліпше загосподарована частина - західна Україна, ще суспільна еволюція пішла дальше, ніж у східній, зісталася Поза романсько-ґерманською Европою. Замість того Укра)на стає подібною до Польщі з її маленькою торговлею і продукцією, з Ti натуральною господаркою,.хоча всеж таки ще й у цій добі мае над Польщею перевагу.

Одначе не можна заперечити, що суспільна •еволюція в. галццько-волинській державі, xoaa тепер уже позаду, але йшла шляхом подібним до романсько-ґерманської Европи. Коли бачимо* що власне в галицько-волинській державі витворюєтьсц численна боярська кляся, яка з одного боку звя- зана із землею., а з другого з військовою службою, то це пригадує нам романсько-ґерманську шляхту й рицарство. Галицькі „великі бояре“ це те. саме, •що вища шляхта, маґнати на заході, а дрібне боярство, це немов низша шляхта, рицарств'О на зйході. Але це сгара кляса, витворена ще давніми

обставинами, а те, що було нового в Европі — міщанство, представляється у нас ще слабо, хоча все таки саме в галицько-волинській державі міщанство поволі відділяється від боярства і, як знаємо з попереднього, провадить свою осібну політику, звичайно суперечну з боярською. I в цім видко власне поступ у порівнанню з давньок> київською державою. He видко його натомість що до селян, бо їх доля зістається однаковсю, а доля несвобідних селян навіть погіршується у протилежність до того, що було на заході, де доля несвобідних людей значно поліпшилася, особливо у Франції.

3 цього видко, що економічно-суспільний лад у галицько-волинській державі ,був дещо інакшим, як V романсько-ґерманській Европі. Але це зовсім не значить, що ця держава стала якимось чужим чинником у Европі. B засаді еволюція йде одним і тим самим шляхом, а ріжниця виходить тільки з того, що на Україні відбувалася ця еволюція повільніщим темпом, ніж на заході, що Україна переживала таку економічну — еволюцчо, яку західні краї вже пережили.

Відповідно до того представлявся і політичний лад в Европі. Держави романсько-ґерманські поступили значно й під тим оглядом. Ha переді стали христіянські держави на піренейськ'м півострові та Анґлія. B цих краях набирають полічич- ного значіння зорґанізовані стани, а вищі кляси висилають своїх представників, які обмежують королівську власть, і витворюють так звані „пар- ляментарні“ орґанізації. Щось подібне помічається також і у Франції і в Німеччині, де князі відбувають наради з представниками шляхти. Це початоїс соймів. У нас всього того не було, бо „боярськг ради“ не стали державними або становими інсти-

Іуціями, а віча підупали в цій добі навіть на схід— йій Украші. B галйцько-волинській державі віча взагалі ніколи не мали значіння; не прийшло тут 4 до сформування якоїсь „бсярс,ькпї ради", як~ державної інституції, не зважаючи на велике політичне значіння бояр, особливо галицьких. Відн'осинде були зовсім подібні до відносин у Чехії І B ПолЬЩіѴ де також у цій добі не було ніяких репрезентацій- ййх орґанізацїй. Але всеж таки в галицько-волинській державі і під тим оглядом еволюція йшла західно-європейським шляхом, коли чуемо, що галицькі бояре захопили адміністрацію по своїх: територіях, що вони мали свої війська, то щ'о, то це такогож роду прояв, який помічаємо і на заході, де великі земельні власники чи тб в Німеччині, чи у Франції захопили в свої руки адміністрацію своїх територій коштом 'державної*, королівської, чи як у Німеччині, князівської адм5- нїстрації.

3 усього вйдко, що У к p а ї н а і в цій добі п-ід суспільним' і політичним оглядош стоїть без порївнання близше до Евро- пи, ніж до ВізанТії. 3 Візантією воназвязан*. тілЬКгі церквою та освітою. Стара візантійськге цивілізація дала Україні дуже багато. Усе те дістала Україна вже в попередніх добах. B цій же добі не було що діставати — сама Візантія жила: тільки тим, що створила давніще, а коли з початком XIfI в., розбито візантійську державу, то- Наслідком цього візантійська цивілізація дуже під-, упала, чи брати її матеріяльнйй бік — торговлкѵ чи духовий — письменство. Це мусіло показат»' свій вплив і нэ цивілізації на українських землях*. Ha заході хрестоносйі походи викликали великий^ духовий і матеріяльний переворбт, там рішалисж такі першорядного значіння справи, як відношення?

здержави до церкви. Тут на Україні всього того не було. Духове життя, а в тім і політична думка, жили в консервативних формах, зістаючися позаду за романсько-ґерманською Европою. Це не було корисним для дальшого розвитку галицько-волинської держави, бо не було надії, щоби нові політичні течії оживили її тим більше, що славянські сусіди від заходу, самі спізнені в цивілізаційному ф'озвитку в порівнанню з романсько-ґерманським світом, нічого не могли тоді дати Україні.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Боротьба за галицький стіл. Наїзд Татар на Половців. Битва над Калкою 1223 p.:

  1. Боротьба за галицький стіл. Наїзд Татар на Половців. Битва над Калкою 1223 p.
  2. ЗМІСТ:
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -