§ 1. Поняття і наукові основи судового почеркознавства

Судове почеркознавство - це окрема теорія науки криміналістики, яка вивчає письмо як джерело інформації, що стосується його автора, та інші фак­тори, які цікавлять попереднє слідство та суд.

-психофізіологічне вчення академіка І. П. Павлова про вищу нервову дія­льність людини та її динамічний стереотип;

- вчення про навики письма, їх стійкість та відносну незмінність;

- вчення про індивідуальність письма, яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.

Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо», «почерк», «на­вик», «ознака». Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють писемну та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигля­ді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві грані: змістовна - пи­семна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, вико­наний язиковими засобами; почерк - система автоматизованих рухів, які ви­користовуються для виконання письмових знаків.

Основу письма складає навик, тобто рух (дія), який характеризується висо­ким ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей, а також людини. Для формування навику потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лек­сичних засобів, із дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил ви­конання письмових знаків. Розрізняють навики перцептивні (почуттєві), інтелек­туальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма).

У результаті тривалого тренування навики письма стають автоматични­ми, тобто при виконанні письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістовності тексту.

Динамічний стереотип - це розроблене І. П. Павловим психофізіологічне вчення стосовно формування навиків. Павлов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено до основи криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

228

Письмо - це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеці­ально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літер­ні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особливос­тей літерного письма належить просте опанування ним та зв'язок його з фо­нетикою мови, що дозволяє при дослідженні вирішити багато питань, які по­в'язані зі станом особи в момент мовного спілкування чи висловлення, зафік­сованого на магнітних носіях.

Письмо - це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових зна­ків, літер, графічних символів. У цьому плані письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як засіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей.

Письмо має дві грані - змістовну (семантичну), яка називається письмо­вою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, сим­волів - почерк.

Письмова мова - це змістовне значення написаного на матеріальному носії (папір, дерево) мовними засобами, які використовуються для його ві­дображення (літерне, цифрове, символьне письмо).

Почерк - це технічний бік письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик (Л. А. Вінберг). Почерк - система рухів при виконанні письмових знаків (А. Ф. Савкін).

Почерк - це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, лі­тер. Почерк - індивідуальна і динамічно стійка програма графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за Р. С. Бєлкіним). Відповідним чином, почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмова мова відображає інтелектуальну функцію письма.

Так, письмова мова - це відображення інтелектуальних навиків людини, а почерк - відображення рухових властивостей - навиків. Сформовані інтелек­туальні навики (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі. Дійсно, основу навиків письма складає вчення І. П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навики письмової мови і почерку мають такі самі властивос­ті, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності - динамічність, стій­кість, автоматичність (автоматизованість), варіативність та відображуваність.

Навики письмової мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встанов­лення деяких особистих властивостей людини.

Ознаки письмової мови - це відображення в письмі інтелектуальних нави­ків людини. Іноді їх поділяють на загальні та часткові. До загальних належать лексико-фразеологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до часткових - стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів (за Р. С. Бєлкіним). І. Ф. Крилов до загальних ознак письмової мови відносить:

229

рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових - розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонів тощо.

Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) - це особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбува­ється в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набу­ває форми сталого навику, що добре позначається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навики використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів нале­жать лексика або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок. Словниковий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мови). Словниковий запас говорить про ерудицію, начитаність людини. Особливостями лексики є вживання про­фесійних термінів, виразів, жаргону. Щодо архаїзмів - застарілих слів або зворотів, то їх вживають здебільшого старі люди або ж з іронією.

Фразеологічні ознаки лексики - це стале поєднання слів, що означає єдине поняття, наприклад, «закон набуває сили», «багато галасу даремно», «катюзі по заслузі» тощо, які характерні для певного середовища, професії.

Образно виражальні засоби мови належить сприймати як вживання в пере­носному значенні речень, зворотів, слів (метафори, гіперболи, іронія, порівнян­ня), а також стилістичних фігур (риторичні запитання, антитези, градації та інші мовні прийоми). Ступінь володіння образно-виражальними засобами дозволяє судити про професіональну належність особи, яка писала, до певної групи.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладення думки, що зафік­сована в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відо­бражає особливості використання мовних засобів у відповідності до функці­онального призначення мови. Розпізнають такі основні стилі: науковий, пуб­ліцистичний, офіційно-діловий, літературно-художній, жаргонний, розмов­ний тощо.

За ознаками письмової мови можна встановити стать, вік, національність, місце проживання, професії та інші характерні ознаки особи. Вони відіграють значну роль при складанні розшукових орієнтирів для розшуку злочинця, до того ж використовуються для ідентифікації.

Письмова мова та її ознаки є об'єктом авторознавчого дослідження під час авторознавчої експертизи для встановлення автора, тобто особи, думки якої передані в письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навики, а виконавець - рухові. Звідси, автора можна встановити як за ознаками письмової мови, так і за ознаками почерку, а виконавця - тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Ознака в криміналістичному розумінні - це зовнішня

230

вираженість внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк - це система рухових навиків, що використовуються при графічному відображенні думок (слідів па­м'яті) на матеріальному носії, остільки ознаку почерку допустимо інтерпрету­вати як матеріальне відображення особливостей рухових навиків у рукописі. Ознака почерку - це графіка письма. Існують загальні та часткові ознаки почерку. Загальні ознаки характеризують почерк у цілому.

1. Виробленість - технічна пристосованість до швидкого письма. За вироб­леністю почерк може бути виробленим, маловиробленим і невиробленим. У виробленому почерку, з одного боку, спостерігається варіативність виконан­ня літер, слів, а з іншого - сталість рухів при високому ступені автоматизації.

2. Тип почерку характеризує загальну будову. Він буває простим (близь­ким до «навчального»), спрощеним і вигадливим. Спрощені почерки, як пра­вило, характеризуються швидким темпом і малою розбірністю (почерк ліка­рів). Для вигадливого почерку є характерним ускладнене виконання літер, частіше присутність надрядкових і підрядкових різних графічних елементів, розчерків у кінці слів.

3. Загальні напрями почерку представляють спрямування руху приладу, що пише,- лівоокружного або правоокружного.

4. Розмір почерку характеризує його висоту: дрібний (до 2 мм), середній (2-5 мм), великий (5 мм і більше).

5. Нахил почерку існує правонахилений, лівонахилений і прямий. Право-нахилений почерк російських прописів має нахил 70°.

6. Розгін почерку характеризує співвідношення між висотою літер та їх­ньою шириною. Якщо ширина більше висоти, то почерк має великий розгін, його називають розмашистим; при однаковій висоті і ширині - почерк серед­нього розгону; якщо висота більша ширини, то почерк має малий розгін і на­зивається стиснутим, убористим.

7. Ступінь зв'язаності почерку характеризує кількість знаків (літер), що ви­конуються без відриву пера (пишучого приладу) від паперу, тобто кількістю зв'язаних літер. Почерк за ступенем зв'язаності буває відривистим (кожна буква виконана окремо). Якщо зв'язано 2-3 літери, то почерк середньої зв'я­заності. При з'єднанні більше трьох літер почерк вважають зв'язаним.

Часткові ознаки почерку у спеціальній літературі визначають як особли­вості виконання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від ти­пових російських прописів, з яких починається оволодівання технікою письма в школі. Часткові ознаки почерку представляють матеріалізований прояв ру­хомих навиків, графічне відображення на письмі. Письмовий знак - літера переважно виконується кількома рухами, які є її конструктивними елемента­ми. Поєднані в одне ціле елементи утворюють літери і знаки. Конструктивні елементи письмових знаків: штрихи (прямі і непрямі), овали, півовали, петлі. Для описання почерку літера досліджується як ціле і по окремих елементах. Передусім у літері виділяється кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. При цьому в конструкції літери розпізнають: центральну частину (власне літеру), надрядкову і підрядкову, а в елементах - початок і закінчення

231

рухів, форму елемента - пряма, хвиляста, півовал, овал, петля; форму і на­правлення руху в елементі, спосіб їх з'єднання і відносне розташування.

Всю багаторазовість рухів, що відображають навики конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують неоднаково. Так, І. Ф. Пантелєєв розріз­няє чотири групи часткових ознак: 1) направлення рухів; 2) зв'язаність пись­мових знаків; 3) співвідношення письмових знаків та їх елементів; 4) розташу­вання точок початку і закінчення рухів. Представник Санкт-Петербурзької шко­ли Д. У. Бабаєва запропонувала шість класисрікаційних груп; 1) форма руху; 2) напрямок рухів; 3) протяжність рухів; 4) ступінь зв'язаності руху; 5) кількість рухів; 6) послідовність рухів. Зрештою, остання класифікація М. П. Яблокова, який поділяє концепцію В. Ф. Орлової, має сім груп часткових ознак. Порів­няння їх з названими вище свідчить, що всі вони відрізняються тільки за обся­гом груп. Тому далі розглядатиметься більш детальна класифікація В. Ф. Ор­лової - М. П. Яблокова, якою користуються в більшості експертних закладів при проведенні почеркознавчих експертиз.

Класифікація складається з таких груп часткових ознак:

1. Форма руху характеризує письмовий знак в цілому і окремо кожний йо­го елемент. Розпізнають спрощену і ускладнену форми руху при виконанні окремих літер, а при виконанні елементів - петлясту, кутасту, хвилясту.

2. Напрямок руху пишучого приладу може бути правоокружним (за стріл­кою годинника) і лівоокружним (проти стрілки годинника), привідним і відвід­ним. Точка початку привідного руху знаходиться зверху, а відвідного - знизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента і таким чином з'єднанням з початком наступного елемента.

3. Тривалість руху - це характеристика розмірності руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знаку в цілому. Тривалість руху не можна вимірювати лінійкою, вона оцінюється «на око» відносно величини основної частини знаку.

4. Кількість рухів характеризує наявність у літері чи елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знаку. Так, у літері «г» зменшення довжини початкового штриха, а у літері «т» - заключно­го. У літерах «б» та «д» - збільшення рухів, що у конструкції необов'язкові, зайві, збільшена тривалість руху при виконанні овалів та півовалів.

5. Безперервність рухів як часткова ознака характеризує спосіб з'єд­нання елементів у письмовому знаку, вона залежить від частості відриву пишучого приладу від паперу. Існує злите та інтервальне з'єднання еле­ментів. Якщо закінчення попереднього елемента переходить у початок на­ступного, то таке з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриха), утворюється перерва у русі для початку наступного елемента, то в штриху утворюється перерва. Таке з'єднання називають ін* тервальним (за 3. Е. Шимановою). Якщо розриви утворюються між літера­ми, то такий почерк називають незв'язаним, а виконання письмових знаків ~ уривистими рухами.

6. Послідовність рухів як часткова ознака має значення тоді, коли в стан­дартній конструкції знаку визначена послідовність рухів. У разі порушення

232

такої послідовності виконання утворюється ознака, найчастіше як наслідок спрощеного виконання букви, наприклад, «т», «ж», «н».

7. Відносне розміщення рухів характеризують співвідношення точок початку і закінчення рухів. Відносне розміщення точок початку і закінчення руху може бути: верхнє, середнє і нижнє. Певне значення мають точки перетинання елементів у письмових знаках, їх розміщення в конструкції знаку носить стій­кий навиковий характер.

Поряд із загальними та окремими ознаками почерку деякі автори відзна­чають ознаки маскування почерку та інші зміни.

Маскування почерку- це виконання системного тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються за­гальні ознаки - нахил, розмір, зв'язаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, виконання документа правоокружним рухом практично не вдається).

Імітація - виконання писемного тексту з копіюванням та можливим до­триманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. Однак за умо­ви такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає більш схо­жим на намальований.

Стилізоване письмо - виконання тексту друкованими літерами. До ознак змінювання належить також написання тексту лівою рукою.