Основні системи нотаріату

На даний час у світі існують два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату відрізняються залежно від того, яку роль у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша держава та базуються на континентально- європейській та англосаксонській системах права.

У країнах континентально-європейської, або латинської, системи права офіційний нотаріальний документ має перевагу серед інших видів доказів у цивільному процесі і наділений найвищою доказовою силою законом^[100].

Першу групу складають нотаріальні органи англосаксонських країн (США, Великобританія, Австралія та ін.), до компетенції яких входить лише засвідчення документів та підписів. Система англосаксонського типу характерна тим, що кодифікаційні закони тут нечисленні.

Англосаксонська правова модель заснована переважно на судовому прецеденті, в силу чого основну увагу звернено на показання свідків, у то! му числі при дослідженні письмових доказів. Джерелами правових норм є в основному традиції та прецеденти, створені юридичною практикою. У такій правовій системі нотаріальні документи, як і інші письмові документи, не мають такого значення, оскільки вони в цивільному процесі можуть бути спростовані за допомогою свідків. Нотаріуси в країнах англосаксонської моделі нотаріату виконують суто посвідчувальні функції, зокрема щодо копій, підписів, показань свідків під присягою та ін.

Прикладом цієї моделі нотаріату є США, де організація і порядок діяльності органів нотаріату регулюються законодавством штатів.

Як правило, нотаріальні дії в штатах вчиняють дві категорії посадових осіб:

— державні нотаріуси, призначені законодавчим органом штату або вищими посадовими особами штату. Так, у штаті Нью-Йорк державні нотаріуси призначаються державним секретарем штату. Для зайняття посади нотаріуса зацікавлена особа направляє на ім’я державного секретаря спеціальне прохання.

Так, у штаті Нью-Йорк державним нотаріусом може бути лише не судимий громадянин США, який проживає на території штату не менше року. Дозвіл займатися нотаріальною діяльністю видається у формі сертифіката, підписаного державним секретарем штату.

Сертифікат пересилається клеркові графства, в якому нотаріус повинен провадити свою діяльність. Клерк графства або інша посадова особа протягом установленого в законодавстві строку приймає від нотаріуса присягу. Щомісяця клерк графства направляє державному секретареві штату дані щодо осіб, які займаються нотаріальною діяльністю.

Офіційний характер діяльності будь-якого нотаріуса в межах штату засвідчує державний секретар або клерк графства, у межах якого нотаріус вчиняє нотаріальні дії.

Відсторонення державних нотаріусів від займаної посади також відбувається за вказівкою державного секретаря штату. Однак цьому передує повідомлення нотаріуса державним секретарем, а також спеціальний розгляд 104 його справи ;

— до другої категорії посадових осіб, які здійснюють нотаріальні дії, належать «комісіонери з питань установлення факту». Ці особи вчиняють нотаріальні дії тільки в межах міста і призначаються Радою міста (виборний орган місцевого самоврядування), яка визначає кількість місіонерів, що здійснюють нотаріальні дії. Компетенція комісіонерів у сфері нотаріальних дій трохи вужча, ніж компетенція державних нотаріусів, зокрема вони не можуть

¹⁰⁴ Нотаріат в Україні : навч. посіб. / за ред. В. М. Бесчастного. К. : Знання, 2008.

С. 30. опротестовувати векселя і робити інші нотаріальні дії, які пов’язані з комерційною діяльністю. Строки призначення комісіонерів є різними: у штаті Нью-Йорк — два роки, а у штаті Коннектикут — п’ять років.

Комісіонером може бути призначена будь-яка особа, що має постійне проживання на території міста.

Комісіонер з питань установлення факту розсилає клеркам усіх графств штату зразок свого підпису, завірений клерком графства, на території якого розташоване місто.

У США, як і в інших країнах, де діє англосаксонська правова система, основну групу професійних юристів становлять у першу чергу адвокати, які не виконують публічних функцій, а є представниками окремої сторони. Тому роль і значення нотаріусів з об’єктивних причин трохи нижча, ніж у країнах, які представляють латинську правову систему. При цьому допускається змішування нотаріальних та адвокатських функцій (в Англії).

Другу групу складають нотаріальні органи країн латинського, так званого «писаного», права, де з метою скорочення кількості справ, які розглядають суди, визнається особлива важливість письмових доказів, у яких фіксуються юридичні умови укладення будь-яких угод. У цих країнах діє законодавство, що ґрунтується на романо-германській системі, де закон є основним джерелом права. Дії нотаріусів латинського нотаріату не обмежуються лише посвідченням особи та дієздатності сторін, що вчиняють правову дію. Він бере участь у підготовчій стадії договору, коли ще не дійшли згоди, роз’яснює їм усі можливі правові наслідки договору, а також здійснює «правову охорону договору». Завдяки діяльності нотаріуса у країнах латинського нотаріату забезпечується правова безпека повсюдно на території країни, що гарантує соціальну стабільність, спостерігається незначне число судових суперечок щодо нотаріально посвідчених угод.

У системі латинського нотаріату нотаріус виступає незалежним представником держави, що наділяє його повноваженнями вчиняти нотаріальні дії.

Контроль за діяльністю нотаріуса латинського типу здійснює держава та професійна самоврядна громадська організація нотаріусів.

Основними принципами латинського нотаріату є:

— нотаріус має бути достатньо кваліфікованим юристом для того, щоб посвідчувати угоди (у тому числі документи, укладені ним самим) та консультувати з юридичних питань осіб, які до нього звертаються;

— виконувати державну функцію, та в той самий час, не входити до ієрархії державних службовців, фактично бути незалежним;

— виконувати свою функцію безпристрасно;

— забезпечувати зберігання актів, які ним укладені та посвідчені, копій, дублікатів, що видані нотаріусом і мають таку саму юридичну чинність, як і оригінали;

— при виконанні своїх функцій нести відповідальність, у тому числі всім своїм майном, за шкоду, заподіяну будь-якій третій особі;

— здійснювати свої функції в межах території (округу), визначеної законом;

— обов’язково входити до складу колегіального органу, який утворюється на корпоративних засадах,

— нотаріальної палати;

— виконувати закони держави та дотримуватися правил, встановлених нотаріальною палатою^[101].

До системи Міжнародного союзу латинського нотаріату (МСЛН) входить більшість європейських держав, країни Африки, Латинської Америки, Китай, багато країн СНД (у тому числі й Україна), провінція Квебек (Канада). Він заснований 2-го жовтня 1948 р. в місті Буенос-Айрес (Аргентина), де розташована його штаб-квартира.

У деяких країнах з цією системою нотаріату діють, поряд з вільним нотаріатом, державні нотаріуси (наприклад, в землі Баден-Вюртембергу ФРН і в половині кантонів Швейцарії). Крім цього, у ряді земель Німеччини допускається поєднання професії адвоката і нотаріуса. Таке поєднання вже можливе і в Берліні, Бремені, Гессені, Нижній Саксонії, північ! ній землі Рейн- Вестфалія, Шлезвіг-Гольштейн, а також у ряді кантонів (німецькомовних) Швейцарії^[102].

Нині український нотаріат розвивається в руслі нового латинського нотаріату, спочатку італійського його виду, через посередництво Польщі, а пізніше, з 1866 р., французького його виду з тими новелами, які характерні також для німецького та ін. нотаріатів.

Латинський нотаріат для України є найбільш перспективним шляхом розвитку. Про це свідчить історія розвитку та сучасний стан нотаріату в Стародавньому Римі, Візантії та нових країнах Західної Європи (Італії, Франції, Німеччині та ін.).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Як виник нотаріат?

2. Охарактеризуйте розвиток інституту нотаріату в Західній Європі.

3. Які етапи розвитку українського нотаріату?

4. Визначте особливості розвитку нотаріату на західноукраїнських землях.

5. Охарактеризуйте радянський період розвитку українського нотаріату.

6. Види систем нотаріату.

Список рекомендованих джерел

Основна літераура

1. Долинська М. С. Українське нотаріальне право. К.: Юрінком Інтер, 2015. 248 с.

2. Дякович М.М. Нотаріальне право України: Навч. посіб. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ. 2009. 683 с.

3. Дякович М.М. Хрестоматія нотаріального права України: Навч. посібн. Істина, 2018. 480 с.

4. Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальный процесс: Учебник / В.В. Комаров, В.В. Баранкова. Харьков: Консум, 1999. 240 с.

5. Комаров В.В., Баранкова В. В. Нотаріат в Україні: підручник. Х.: Право, 2011. 384 с.

6. Майкут Х. В. Нотаріат: курс лекцій. Львів.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. 212 с.

7. Медвідь Ф. М., В. Ф. Усенко Ф. М., Медвідь Я. Ф.. Нотаріальний процес в Україні: навчальний посібник / За ред.. Ф. М. Медвідя. К.: Атіка. 2006. 324 с.

8. Нотаріат в Україні: Навч. Посіб. / за ред. В.М. Бесчастного. К.: Знання,

2008. 494 с.

9. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник / За заг ред. Ю. В. Нікітіна. - КВНЗ « Національна академія управління»; «Алерта», 2016. 586 с.

10. Нотаріат України : Книга 1. Організація нотаріату з практикумом: Підручник у трьох книгах / за заг.

11. Радзієвська Л.Е., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. К.: Юрінком Інтер, 2000.

12. Сміян Л.С., Нікітін Ю.В., Хоменко П.Г. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник (2-е вид., стереотип.) [Текст] За ред. Ю. В. Шкітіна. - К.: КНТ, 2008. -с. 632.

13. Теорія нотаріального процесу: Науково-практичний посібник / За заг. ред. С. Я. Фурси. К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

14. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. К.: А.С.К., 2001. 976 с.

Спеціальна література

1. Балинська О. М., Долинська М. С. Правове регулювання нотаріальної діяльності на західноукраїнських землях у складі Польщі (1921-1939 рр.) Південноукраїнський правничий часопис. 2018. № 1. С.102-108.

2. Бойко І. Й. Правове регулювання цивільних відносин в Україні (ІХ-ХХ ст.). К.: Атіка, 2013. 348 с.

3. Долинська М. С. Ґенеза та еволюція нотаріальної діяльності на теренах Львівщини. Львів: Растр-7, 2018. 196 с.

4. Долинська М. С. Деякі питання призначення нотаріусів на західноукраїнських землях у XVI-XVIII ст. International research and practice conference «Urgent problems of law on the modern stage of statehood development»: Conference proceedings, October 20-21, 2017. Lublin: Izdevnieciba «Baltija Publishing». 2017. С. 22-25.

5. Долинська М. С. До питання виникнення праорганів нотаріату на теренах Древнього Єгипту. Теоретико-прикладні проблеми правового регулювання в Україні: тези регіональної науково-практичної конференції (16 грудня 2016 року.). ЛьвДУВС. 2016. С.165-168.

6. Долинська М. С. До питання доступу до нотаріальної діяльності у Візантійській імперії / М. С. Долинська // Актуальні проблеми публічного та приватного права: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 25 травня 2018 р.). м. Запоріжжя: Класичний приватний університет. 2018. С.25-28.

7. Долинська М.С До питання історіографії та методології дослідження інституту українського нотаріату та нотаріального законодавства. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2015. Вип. 1. С. 136 - 145.

8. Долинська М.С. До питання правового регулювання нотаріальної діяльності у Візантійській імперії. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Випуск. 1. С. 20-28.

9. Долинская М. С. До питання розвитку інституту нотаріальної таємниці в незалежній Україні. «Правовые реформы в Молдове, Украине и Грузии в контексте евроинтеграционных процессов»: Международная научно­практическая конференция. Кишинев, Республика Молдова,7-8 ноября 2014 г. - Кишинев: Б и, 2014 г.( 2; 2014). - с. 29-31.

10. Долинська М. С. До питання зародження нотаріату та нотаріального законодавства за часів Древнього Риму. «Юридична наука та практика у третьому тисячолітті» : збірник доповідей Міжнародної наукової конференції м. Кошице, Словацька Республіка 27-28 лютого 2015 р. Словакія, м. Кошіце. Університет Павла Йозефа Шафарика. 2015. С.13-15

11. Долинська М. С. До питання про зародження нотаріату в Галицько- Волинській державі. Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: збірник тез ZV Всеукр. наук.-практ. конф. Львів, 27 травня 2015 року. Львів: Видавництво Львівської політехніки. 2015. С. 220­222.

12. Долинська М.С. До питання зародження нотаріального процесу в древній Єврейській державі. Нормативно-правове регулювання новітніх релігійних рухів і сект: міжнародний досвід та українські перспективи»: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції ( м. Львів, 30-31 березня 2017 р.), Львів. 2017. С. 118-120.

13. Долинська М. С. До питання про зародження нотаріального процесу в Стародавній Індії. Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: збірник тез VI Всеукр. наук.-практ. конф. Львів, 30 травня 2017 року. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. С. 218­219.

14. Долинська М. С. Загальна характеристика Положення про державний нотаріат 1944 року як джерела українського нотаріального законодавства. Право і суспільство. 2017. № 6. С. 48-53.

15. Долинська М. С. Конституція України як джерело нотаріального процесу. Сучасний конституціоналізм: проблеми теорії та практики: матеріали наукового семінару (22 червня 2018 р.). Львів: ЛьвДУВС, 2018. С. 65-68.

16. Долинська М. С. Розвиток нотаріальної діяльності на західноукраїнських землях під юрисдикцією Речі Посполитої. Порівняльно- аналітичне право. 2017.- № 4 - С. 20-23

17. Долинська М. Становлення нотаріату в Україні. Нотаріат України.

2015. № 5(17). №. 39-46.

18. Долинська М. С. Особливості провадження нотаріальної діяльності на українських землях під час Другої світової війни. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Вип. 4. С. 118-127.

19. Долинська М.С. Особливості реалізації нотаріальної діяльності в незалежній Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2015. Вип. 3. С. 75 - 84.

20. Долинська М.С. Становлення та розвиток законодавства про нотаріальну діяльність в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. 2017. 40 с.

21. Долинська М.С. Становлення та розвиток законодавства про нотаріальну діяльність в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. 2017. 465 с.

22. Єфіменко Л.В. Передумови зародження нотаріату в українському праві. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 4-5. С. 12-20.

23. Єфіменко Л. В. Розвиток нотаріату в Україні: стан та проблеми. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 8. С. 8-15.

24. Єфіменко Л. Національний нотаріат: від Положення про нотаріальну частину до малої реформи нотаріату. Нотаріат України. 2015. № 5(17). С. 47-54.

25. Журавльов Д. В. Становлення нотаріату в Україні: перспективи та шляхи розвитку. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 10. С. 16-21.

26. Заповіді і заповіти видатних людей / укладачі Р. Коритко, О. Бояківський. Львів: «Траіда плюс», 2010. 380 с.

27. Ільїна Ю. П. Значення «Положення про нотаріальну частину» 1866 року для розвитку нотаріату в Україні. Держава і право: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 р.). Миколаїв: Іліон, 2009. С. 48-49.

28. Ільїна Ю. П. Значення радянського періоду розвитку українського нотаріату. Право і суспільство. 2010. № 6. С. 113-116.

29. Кальницький Михайло. Нариси історії нотаріату України. К.: Гопак, 2008. 144 с.

30. Король О.М., Башта М.О. Чорнила нотаріуса віками не вицвітають / Вінницька обласна нотаріальна палата; Кер. Проекту С.М. Дунаєвська; укл. О.М. Король, М.О. Башта. Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика». 2009. 144 с.

31. Нелін О. І. Інституту нотаріату в Україні: від минувшини до сьогодення: монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. 130 с.

32. Нелін О. І. Інститут нотаріату в Україні (ІХ-ХУІІІ ст.ст.): проблеми становлення. Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 15-18.

33. Нелін О. І. Інститут нотаріату в Україні та Росії (ІХ-ХІХ ст.): порівняльний аналіз. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Випуск

60. С. 64-69.

34. Нелін О. І. Становлення і розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект. Юридична Україна. 2012. № 7. С. 11-15.

35. Никифорак М. В. Нотаріат на Буковині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Науковий вісник Чернівецького університету. 1999. Випуск 62. Правознавство. С. 61-63.

36. Орзіх Ю. Г. До історії формування та розвитку римського нотаріату. Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 59. С. 178-184.

37. Орзіх Ю. Г. Нотаріат у країнах Європи. Актуальні проблеми держави і права. 2012. № 66. С. 208-216.

38. Петришак Б. І. До історії публічного нотаріату у Львові XVI ст.: процедура призначення та присяги. Архіви України. 2010. № 3-4. С. 93-104.

39. Черниш В. М., Степаненко В.Д. До питання про історіографію вітчизняного нотаріату: історико-правовий аспект. Бюлетень міністерства юстиції України. 2009. № 12. С.39-47.

40. Шевчук Л. Е. Нотаріат в Україні і складі Російської імперії. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2013. Випуск 57. С. 154 -162.

41. Шевчук Л. До питання про історію нотаріату в контексті історії держави і права України. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХХІ звітної науково-практичної конференції. м. Львів.12-13 лютого 2015. м. Львів. С. 138-140.

42. Ясінська Л. Е. Європейська правова традиція та розвиток інституту нотаріату в Україні. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010. № 8. С. 153­162.

Нормативно-правові акти

1. Законъ зъ дня 25 Липця 1871, дотычно заведенія нового нотаріатского порядка. Вісник Законів Державних для Королівств и Краёв в Державной Думе заступленних.1871. № 95. Ч. XXXVII.

2. Звід місцевих законів Західних губерній: проект. СПб., 1910. 446 с.

3. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

4. Положення про державний нотаріат: Постанова РНК від 20.04.1923. Збірник законів і розпоряджень Робіт.- Сел. Уряду України. 1923. № 13. Арт. 232. С. 419-428.

5. Постанова ВЦВК і РНК УСРР «Нотаріальна Устава» від 25 липня 1928 р. Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. 1928. № 20. арт.183

6. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. №3425-ХП. Відомості Верховної Ради України. 1993. №39. Ст. 383.

7. Про внесення змін до Закону України « Про нотаріат»: Закон України від 1 жовтня 2008 р. № 614-V. Відомості Верховної Ради України. 2009 р., № 13. Стор. 449. стаття 161.

8. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності»: Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI. Урядовий кур’єр від 17.10.2012. № 189.

9. Про поліпшення організації державного нотаріату УРСР: Постанова РНК УРСР від 27.12.1940. ЗП УРСР. 1941. № 3. Ст. 28.

10. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127. Офіційний вісник України. 2016. № 2. Ст. 108.