Поняття нотаріату. Система нотаріальних органів в Україні, їх завдання і значення

Конституція України (ст. 59) закріпила право кожного громадянина на одержання професійної правничої допомоги^[357].

Нормативну базу діяльності нотаріату складають: Конституція України, Закон України «Про нотаріат»^[358] (далі по тексту - Закон), Положення «Про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату»^[359], що затверджує Кабінет Міністрів України, та інші положення та постанови.

У перекладі з латинської мови «notarius» означає «писар», «стенограф».

Нотаріат дійсно зароджувався, як система осіб, які стенографували різноманітні угоди або промови й надавали юридичну допомогу. Згодом документам, які посвідчені нотаріусами, надавалося все більшого юридичного значення аж до визнання їх безспірними. У франкських королів за часів Каролінгів, наприклад, оспорювання нотаріальних актів заборонялося під страхом смертної кари. Уперше органи, які виконують нотаріальні функції, виникли в Стародавньому Римі. Причому функції, притаманні нотаріату, виконувалися різними особами: табеліонами, нотаріусами - у Римській імперії, дяками й піддячими - у Київській Русі^[360]. Отже, в історичному аспекті нотаріат пройшов складний шлях свого розвитку - від стенографування документів до посвідчення безспірних прав і фактів.

На сьогодні у світі склалися два типи правових систем - англосаксонська та континентальна і відповідно два типи нотаріальних систем. До компетенції нотаріусів англосаксонських країн входить лише засвідчення підписів і присяг.

Україна належить до країн континентальної правової системи, що зумовлює схожість компетенції українського нотаріату з латинським. Основним законодавчим актом, який регулює діяльність нотаріату в державі, є Закон України «Про нотаріат»^[361]. Його ст. 1 визначає цей інститут як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності. У Законі міститься й перелік нотаріальних дій, які виконують нотаріуси.

Нотаріус посвідчує правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо) (ст. 34). До фактів, які посвідчуються ним, належать такі факти: а) що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; б) що фізична особа є живою; в) перебування фізичної особи в певному місці; г) час пред’явлення документів та ін. На підтвердження таких прав або фактів нотаріус видає відповідне свідоцтво.

Посвідчення договорів, довіреностей, заповітів, засвідчення справжності підпису на документі робиться шляхом напису на відповідному документі за встановленою формою.

Нотаріуси приймають документи на зберігання, учиняють виконавчі написи, вживають заходів з охорони спадкового майна, засвідчують правильність копій документів, виконують інші нотаріальні дії, передбачені законом.

У ст. 1 Закону України «Про нотаріат» визначені органи і особи, які вчиняють нотаріальні дії.

На нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріуси можуть проводити медіацію у порядку, визначеному законом, за умови проходження ними базової підготовки медіатора.

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 Закону (Нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і довіреностей, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 Закону України «Про нотаріат»^[362].

Державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.

Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

15.2.