Інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень. Поняття, система, завдання

Одним із потужних резервів оптимізації розслідування кримінальних правопорушень є широке використання достовірної інформації в достатній для вирішення певних завдань кількості. Саме кваліфікований аналіз та синтез інформації про об’єкти, які мали відношення до злочинної події, отриманої з різноманітних джерел, її інтерпретація та вміле використання лежать в основі розслідування кримінальних проваджень.

Потреба у накопиченні та обробці інформації для неодноразового її використання в подальшому зумовила появу величезної кількості інформаційних систем в різних сферах людської діяльності, у тому числі й безпосередньо призначених створювати умови для розслідування кримінальних проваджень — криміналістичних інформаційних систем.

Отримання інформації про об’єкти та явища різними суб’єктами, що здійснюють їх пізнання, зумовлює закономірне розсіювання інформації про них по різним інформаційних системам. Зрозуміло, що ступінь реалістичності та відповідності інформаційної моделі певного факту чи події безпосередньо залежить від якості та кількості зібраної про них інформації. Це, своєю чергою, ініціює слідчих та працівників оперативних підрозділів у процесі кримінального провадження звертатись не тільки до спеціально створених для сприян- ня розслідуванню інформаційних систем, а й інших, що містять інформацію, яка може набути криміналістичного значення в певній ситуації.

Останніми роками під впливом розвитку науки і техніки відбувається інтенсифікація розвитку інформаційних технологій, які підняли облікову діяльність на якісно новий рівень розвитку.

Завдяки інтеграції різних за змістом та формою відображення інформаційних масивів, створюються інформаційні системи, що включають значну кількість розподілених баз даних з можливістю доступу до інформації з будь-якої віддаленої точки через одну адресу — ядро інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ (надалі — ІБнД ОВС).

Для вироблення та прийняття відповідних слідчій ситуації рішень слідчому, експертові чи оперативному працівникові необхідні інформація і знання, які повинні задовольняти вимогам повноти, достовірності, достатності, актуальності, корисності.

Ключову роль у підготовці прийняття рішень відіграє її обґрунтування за наявною у особи, що приймає рішення інформації. її, як правило, отримують з різних зовнішніх та внутрішніх джерел. В інтересах вироблення адекватного рішення використовуються внутрішні інформаційні ресурси, які складаються з відображення діяльності (функціонування) об’єкта в документах, інших видах та способах збору, обробки, зберігання інформації, а також зовнішні по відношенню до об’єкту інформаційні ресурси, наприклад, не тільки спеціалізовані криміналістичні, але й будь-які інші, незалежно від їх прямого цільового призначення та відомчої належності, інформаційних систем. Доволі часто працівники правоохоронних органів користуються обліками адресно- реєстраційних підрозділів Державної міграційної служби України^[1], обліком автомобілів, зброї, всесвітньою інформаційною мережею Internet, загальносоціальними, відомчими, корпоративними автоматизованими інформаційно-пошуковими системами реєстрації громадян тощо.

Наприклад, у процесі розслідування кримінального провадження може бути використана інформація з: банківських установ — про відкриті (закриті) розрахункові рахунки і рух коштів (із дотриманням вимог чинного законодавства щодо банківської таємниці); адресно- довідкових підрозділів Державної міграційної служби України — про місце проживання фізичної особи та її персональні дані; нотаріусів — про посвідчення угод купівлі-продажу нерухомості, транспортних засобів; операторів мобільного зв’язку — про персональну білінгову (про кількість та тривалість дзвінків, здійснених у місцевій мережі, а також роумінгу) та комунікаційну інформацію (дані про вхідні та вихідні дзвінки з даного апарату, включаючи номер абонента, дату та початок з’єднання, його тривалість тощо) для встановлення місцезнаходження підозрюваного, його зв’язків тощо.

Для прикладу, на даний час навігаційне забезпечення рухомих об’єктів в Україні здійснюється наземними радіомаяками та навігацій- ними орієнтирами, які розташовані на узбережжі Азово-Чорноморсь- кого басейну, радіонавігаційними системами ближньої та дальньої навігації, а також космічними навігаційними системами минулого покоління «Цикада» та «Цикада-М».

На початку грудня 2005 р. була підписана Угода між Україною та Європейським співтовариством і його державами-членами про співробітництво ГНСС. Цим документом відкриваються реальні можливості використання новітніх супутникових навігаційних технологій в Україні сучасної навігаційно-телекомунікаційної та інформаційної інфраструктури. Зокрема, в ст. 11 Угоди мова йде про введення в Україні навігаційних послуг з використанням сигналів системи EGNOS — диференціального функціонального доповнення систем GPS, Galileo, ГЛОНАСС. Цією статтею Угоди в першу чергу передбачається поширення EGNOS на регіон України через наземну інфраструктуру з використанням українських станцій моніторингу^[2].

Впровадження на транспорті сучасних навігаційно-телекомунікаційних технологій дасть змогу вирішити ряд актуальних задач, таких як:

• здійснення моніторингу транспортного процесу;

• забезпечення своєчасного виявлення місць дорожньо-транспортних пригод;

• виявлення транспортних засобів, використаних при вчиненні кримінальних правопорушень;

• здійснення розшуку транспортних засобів та осіб, причетних до скоєння кримінального правопорушення, а також осіб, які могли бути очевидцями підготовчих дій та самого правопорушення.

Отже, межі інформаційного простору в рамках якого приймаються процесуальні й тактичні рішення, виходять далеко за межі спеціалізованих криміналістичних інформаційних систем.

Таким чином, інформаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ (надалі — ОВС) та координації їх діяльності представляє собою розгалужену складну систему, яка охоплює наступні напрями діяльності:

• аналіз зібраної правоохоронними органами статистичної інформації про стан, структуру та динаміку злочинності;

• аналіз інформації про обставини, способи вчинення найбільш розповсюджених злочинів, розробку результативних методів та засобів боротьби з ними;

• включення в процес аналізу та синтезу інформації, накопиченої в криміналістичних, оперативних статистичних та інших обліках ОВС;

• використання відомостей, що містяться в базах даних, якими володіють інші державні органи та недержавні установи та організації (державна казначейська служба, міністерство доходів, банківські установи, пенсійний фонд, державна реєстраційна служба, бази даних обліку робочого часу співробітників, бази персоналізованого обліку доступу співробітника до яких-небудь інформаційних систем, бази даних систем відеонагляду за об’єктами, бази даних сеансів всіх видів послуг зв’язку, що надаються населенню, бази даних провайдерів, які здійснюють надання послуг Інтернет своїм користувачам та ін.);

• використання сучасних комунікацій для створення умов для логічного та технічного об’єднання різних інформаційних масивів при вирішення обліково-реєстраційних задач.

В свою чергу, на думку В. Г. Хахановського, основними завданнями системи інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України є: забезпечення можливості оперативного отримання інформації у повному, систематизованому та зручному для користування вигляді галузевими підрозділами та окремими працівниками для запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування; збирання та обробка оперативної, оперативно-розшукової, оперативно-довідкової, аналітичної, статистичної і контрольної інформації для оцінки ситуації та прийняття обґрунтованих оптимальних рішень на всіх рівнях діяльності ОВС; забезпечення ефективної інформаційної взаємодії галузевих служб ОВС України, інших правоохоронних органів та державних установ; забезпечення надійного захисту інформації, тощо^[3].

Тому предмет вчення виходить за межі криміналістичної реєстрації, отож основні теоретичні положення цього вчення, його система, а відповідно термінологія і понятійний апарат потребують перегляду з урахуванням досягнень науки і техніки, практики та теорії інформаційного забезпечення інших галузей, а також розвитку сучасної наукової думки загалом. Для назви вчення нами пропонується використовувати термін — «інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень», визначаючи його як окреме криміналістичне вчення, предметом якого є закономірності створення і функціонування інформаційних систем незалежно від їх прямого цільового призначення і відомчої належності та використання інформації, яку вони містять, у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень^[4].

Відповідно, предметом даного вчення є дві групи закономірностей:

а) закономірності створення і функціонування інформаційних систем;

б) закономірності використання інформації, що в них міститься, у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень.

Як об’єкт його пізнання виступають інформаційні системи і діяльність з розслідування кримінальних правопорушень.

Створення і функціонування інформаційних систем викликане потребами виконання певних завдань у певних галузях економіки, фінансової системи, промисловості та інших напрямках людської діяльності, у тому числі й боротьбі зі злочинністю.

Закономірним є наявність у системі інформації, необхідної для ідентифікації об’єкта обліку, а також тієї, що зумовлена основними завданнями системи. Закономірним є старіння інформації і необхідність її оновлення — це безпосередньо пов’язано з поступовими змінами певних ознак об’єктів обліку під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів — взаємодії з іншими об’єктами, або розвиток чи старіння живих організмів, накопиченням історичної інформації (зокрема біографічного характеру). Закономірним є відображення певних властивостей об’єктів під час скоєння кримінальних правопорушень (у тому числі в спеціалізованих інформаційних системах з автоматичною реєстрацією), можливість їх ідентифікації та отримання іншої інформації, що накопичується в базах даних інформаційних систем і може сприяти досудовому розслідуванню та судовому розгляду кримінальних правопорушень.

У процесі життєдіяльності об’єкти матеріального світу беруться на облік у численних інформаційних системах, таким чином, розсіювання про них інформації є закономірним, як і її зосередження за відомчою належністю та в конкретних установах.

З огляду на те, що будь-які об’єкти матеріального світу можуть мати відношення до злочину, закономірним є звернення і отримання інформації про них з баз даних інформаційних систем, незалежно від їх прямого цільового призначення та відомчої належності. Закономірними є й доцільність та необхідність висвітлення питань щодо застосування даних конкретних інформаційних систем при досудовому розслідуванні конкретних кримінальних правопорушень, при формуванні криміналістичних методик і методичних рекомендацій. Також можна виділити й інші закономірності.

Система розглядуваного вчення включає два взаємопов’язані розділи.

1. Загальні положення інформаційно-довідкового забезпечення кримінальних проваджень.

2. Спеціальну частину.

У загальних положеннях розглядаються: поняття, система та завдання даного вчення; історія вчення; будова і класифікація інформаційних систем; поняття, види та особливості організації і функціонування інформаційних масивів; поняття, завдання і особливості функціонування систем керування базами даних, їх застосування для аналізу та синтезу інформації; процесуальний статус інформації, отриманої з інформаційних систем й особливості використання її в досудовому розслідуванні; порядок пошуку і отримання інформації з інформаційних систем.

У спеціальній частині розглядаються: особливості будови, об’єкти та зміст конкретних інформаційних систем з урахуванням їх класифікації за призначенням чи відомчою належністю (криміналістичні, оперативно- розшукового чи інформаційно-довідкового призначення, довідково- допоміжні та ін.); особливості формування баз даних та отримання інформації з них, зокрема інтегрованих банків даних (ІБнД); правові засади створення та функціонування конкретних інформаційних систем; особливості роботи певних автоматизованих інформаційних систем.

Мета і завдання вчення. Під метою розгляданого вчення, а також функціонування практичної діяльності, забезпечувати яку воно призначено розуміється досягнення такого стану який би зміг забезпечити потреби практики розслідування у інформації необхідної до вирішення певних проблем в певній ситуації.

Рис. 1.1. Система криміналістичного вчення «Інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень»

Задачі вчення можна поділити на головні та допоміжні, серед яких можна виділити нагальні, актуальні, тимчасові та інші, в залежності від мети та завдань класифікації. Головними є: сприяння боротьбі зі злочинністю, а також удосконалення самого вчення. Це стає можливим завдяки вирішенню низки допоміжних завдань, таких як:

• удосконалення системи, перегляд предмета, розробка базових понять та термінів, пов’язаних з положеннями теорії та практики інформаційно-довідкового забезпечення, визначення їх змісту;

• узагальнення знань стосовно будови сучасних інформаційних систем та розробка рекомендацій щодо їх вдосконалення, об’єднання в інтегровані банки даних;

• удосконалення систем введення та виведення інформації;

• удосконалення організаційних та методичних основ інформаційно-довідкового забезпечення кримінальних проваджень;

• дослідження та планомірне вдосконалення нормативно-правової бази інформаційно-довідкового забезпечення розслідування, використання облікової інформації в кримінальному провадженні;

• розробка рекомендацій щодо використання інформації певних інформаційних систем в кримінальному провадженні тощо.

Ці завдання, своєю чергою, деталізуються і знаходять відображення в завданнях нижчого рівня, що стоять перед конкретною інформаційною системою на конкретному етапі розвитку.

Стан і розвиток окремого криміналістичного вчення «інформаційно- довідкове забезпечення кримінальних проваджень», як і практична діяльність, що спрямована на забезпечення розслідування інформацією, яку містять бази даних інформаційних систем, значною мірою залежить від застосованих методів.

Основним методом пізнання теорії вчення і практики є діалектичний, що дозволяє розглядати інформаційні системи як невід’ємну складову суспільства, встановлювати взаємозалежність явищ, подій, фактів та об’єктів з відображенням, накопиченням і збереженням інформації про них. Широке застосування дослідницьких методів порівняння, аналізу та синтезу дають можливість удосконалення криміналістичного вчення за рахунок впровадження знань інших галузей науки і техніки, а також удосконалення власних за рахунок переосмислення та опори на факти. У практичній діяльності саме ці методи покладено в основу інтеграції інформаційних систем, а також у розробку алгоритмів роботи програм аналізу та синтезу інформації, що містять бази даних численних інформаційних систем. Методи індукції і дедукції надають можливості дослідження інформаційних систем у взаємозв’язку складових у динаміці; абстрагування сприяє пізнанню внутрішніх механізмів функціонування систем, окресленню шляхів їх удосконалення, дослідження наукових джерел зміцнює міжпредметні зв’язки, дає можливість розвитку вчення з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки. Крім наведених, значне місце у вченні та практичній діяльності посідають методи окремих наук: математики, фізики, інформатики, теорії обліку, теорії управління тощо.

Суттєве значення в роботі інформаційних систем має метод криміналістичної ідентифікації.

Завдання, що вирішуються в ІС з використанням методу ідентифікації, можна поділити на три групи.

До першої групи відносяться завдання, пов’язані з ідентифікацією інформації в ІС і вирішенням питань стосовно її належності до конкретного об’єкта. Ці завдання реалізуються в кожній інформаційній системі незалежно від форми обліку й типу інформаційних полів основної облікової одиниці. Другу групу складають завдання, які пов’язані з ідентифікацією об’єктів за власними ознаками. Вона реалізується в системах, де інформація в облікових одиницях частково представлена власними ознаками об’єктів обліку у виді матеріально фіксованих його відображень, частіше фотографічних копій слідів або відбитків. Ця група завдань є характерною для тих інформаційних систем, які створюють умови для ідентифікації об’єктів за їх відображеннями, зокрема в криміналістичних ІС оперативно-пошукового призначення. До третьої групи можна віднести завдання, пов’язані з безпекою інформаційних систем і наданням клієнтам різного доступу до інформації. Особливо важливою вона є для спеціалізованих інформаційних систем з обмеженим доступом, а також для ІС, що мають високий ступінь інтеграції з розподіленими базами даних.

Виходячи з положень теорії криміналістичної ідентифікації, загальними ознаками об’єкту, що реєструється, є наступні невід’ємно притаманні йому якості:

1. Об’єкт, обраний для реєстрації, повинен взаємодіяти із зовнішнім середовищем місця події, призводячи в ній зміни (утворюючі сліди), які відображають структуру цього об’єкту.

2. Сукупність ознак, що виявляються в слідах та використовуються з метою реєстрації, повинна бути індивідуальною — тобто достатньою для надійної ідентифікації слідоутворюючого об’єкта.

3. Сукупність ідентифікаційних ознак, що використовується для потреб криміналістичної реєстрації, повинна бути стійкою до змін впродовж часу.

4. Об’єкт обліку повинен мати високу інформаційну цінність.

5. Сліди, які залишаються об’єктом, що реєструється, повинні часто зустрічатися на місцях подій. Сліди, що виявляються на місцях подій лише в одиничних випадках, безумовно, можуть мати високу ідентифікаційну значущість (наприклад, сліди шкірного покрову людини, що не мають папілярного візерунку), однак, випадки їх виявлення не є розповсюдженими, а тому реєстрація не виправдовує витрат на створення та функціонування самостійного криміналістичного обліку об’єктів.

6. Застосування єдиної технології при роботі зі слідами одного виду.

7. Ідентифікаційні ознаки об’єкта реєстрації мають піддаватися класифікації^[5] .

Появі цієї сукупності власних ознак, що можуть виконувати функцію ідентифікаторів, значною мірою сприяв розвиток автоматизованих інформаційно-пошукових систем, а серед них саме тих, що працюють за методами та алгоритмами розпізнання образів. З розвитком інформаційних технологій візуальна інформація стала займати не меншу долю в загальній кількості доступної інформації аніж текстова.

Серед подібних систем можна виділити автоматизовані інформаційно-пошукові системи з роботи з дактилоскопічною інформацією, це АДІС «Сонда», «Папілон», «Дакто», їх різні версії та модифікації. При цьому зазначимо, що схеми роботи з дактилоскопічною й іншою інформацією з просторовим розташуванням певних ознак принципово майже не відрізняються. Це ініціює створення на базі АДІС універсальних АІС опрацювання інформації з просторовим розташуванням ознак. Прикладом таких систем можна вважати системні комплекси, створені на базі АДІС «Папілон»: автоматизовану балістичну інформаційну систему АБІС «Арсенал», АІС розпізнавання за райдужною оболонкою ока «Папілон циркон» та ін.

Процес розпізнавання об’єктів на зображеннях може бути представлений наступними етапами:

• попередня обробка зображення, необхідна для приведення його в стандартний формат, зручний для розпізнавання;

• виділення об’єкта на зображенні (сліду пальця руки, обличчя людини);

• вилучення та кодування найбільш інформативних ознак (інтегральних характеристик) об’єктів;

• порівняння об’єктів з об’єктами, що зберігаються в базі даних, прийняття рішення щодо достовірності розпізнавання.

Кожен етап може бути реалізований багатьма способами. Частина алгоритмів може бути використаною на декількох етапах розпізнавання.

У процесі кодування інформації в таких системах у слідах або ж у відображеннях-зразках зазвичай відділяється певна сукупність ознак, достатня для ідентифікації за ними конкретного об’єкта. Така сукупність і використовується інформаційною системою для пошуку й ідентифікації інформації в системі. Саме вона виконує функцію ідентифікатора. При цьому слід мати на увазі, що і сліди, і відображення-зразки можуть містити значно більшу кількість ознак, ніж визначено в ідентифікаторі. їх може виявити спеціаліст додатково й використати в ході дослідження.

Разом із тим, високу ефективність продемонстрували поки що автоматизовані дактилоскопічні ідентифікаційні системи. Автоматизовані балістичні та габітоскопічні ідентифікаційні системи в України використовуються переважно у процесі підготовки експертних висновків.

До недоліків сучасних методик розпізнавання зображень відносяться, наприклад, похибки при пошуку за великими базами даних, похибки розпізнавання при зміні ракурсу об’єкта, вікові зміни, варіаційність слідів на кулях та гільзах тощо.

Вказані методи вчення надають можливість здійснювати систематизацію інформації, пошук та ідентифікацію конкретного об’єкта, організовувати роботу з базами даних, встановлювати взаємозв’язки між об’єктами обліку за інформаційними полями, в яких інформація відображена однаковими показниками, вводити в систему інформацію у вигляді цифр, тексту чи зображень, обробляти її і видавати користувачеві в зручній формі.

Теорія вчення, як випливає з наведеного, тісно пов’язана з практичною діяльністю, ґрунтуючись на фактах, що становлять закономірності застосування даних інформаційних систем у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, вона постійно розвивається і вдосконалюється. Осмислені наукою факти з урахуванням виявлених закономірностей повертаються на практику у вигляді підручників, посібників та методичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення практики розслідування злочинів. Не буде перебільшенням сказати, що будь-яка практична діяльність, якщо вона хоч якось осмислена, базується на теорії, а будь-яке наукове дослідження, принаймні у своїй емпіричній частині, ґрунтується на фактах з практики. Порожня, ні на чому не заснована теорія виявляється такою ж нікуди не придатною річчю, як факт або практичний досвід, з якого не можна вивести ніякої думки.

Такий тісний зв’язок практики і теорії ставить за необхідне визначення поняття інформаційно-довідкового забезпечення кримінальних проваджень як виду діяльності, що здійснюється працівниками правоохоронних органів.

Визначимо її таким чином: інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень — це діяльність суб’єктів розслідування, яка спрямована на пошук та одержання, а в необхідних випадках оновлення та коригування інформації, яка міститься в інформаційних системах, незалежно від їх відомчої належності, з метою використання її в процесі кримінального провадження^[6].

1.2.