КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ДОСТОВІРНОСТІ ЗАЯВИ ДИТИНИ

Загальна характеристика

1. Логічний опис подій, який не схожий на вигаданий сценарій.

2. Невимушеність викладу, одні й ті самі факти описує різними, не завжди добре обраними словами.

3. Велика кількість специфічних деталей (час, місце), які відомі тільки потерпілому. Якщо насильство тривало досить довго, можлива плутанина, непослідовність у викладі подій.

4. Контекстуальний виклад, відсутність стереотипних заготовок.

5. Опис взаємодії з насильником.

6. Відтворення розмов з ним.

7. Опис своєрідних деталей інциденту, які важко вигадати (а за вікном була злива) й можна перевірити.

8. Незвичайні деталі, відомі тільки тому, хто причетний до справи.

9. Зайві деталі, явно не реальні (зріст злодія - 3 метри, нігті на руках).

10. Точно повідомлені подробиці не підтвердилися.

11. Аргументація зв’язку між подіями відповідає логіці дорослих людей, а не дитини, задана дитині з-зовні.

12. У розповіді не відслідковується суб’єктивний психічний стан потерпілого (розгубленість, страх, сором, відчуття провини тощо).

13. Атрибуція психічного стану злочинця в дитячих чи не дитячих термінах («він - сексуально не задоволений» - не дитяче формулювання).

14. Спонтанне коригування розповіді.

15. Скарги на прогалини в пригадуванні деталей.

16. Наявність сумнівів щодо точності власного свідчення.

17. Відчуття провини.

18. Виправдання злочинця, якщо це родич, друг сім’ї.

Звертайте увагу на кількість деталей, наявність докладної інформації про час, місця, людей і об’єктів, пов’язаних з описуваною подією. Прийнято вважати, що дуже маленькі діти і дітиз труднощами в навчанні, ймовірно, запам’ятовують меншу кількість деталей і можуть мати труднощі з визначенням часу, дати подій. Діти мало цікавляться календарними датами, не носять годинника. У разі регулярного сексуального насильства дітям може бути важко відрізнити один інцидент від іншого.

Незвичайно можуть описуватися деталі, що стосуються унікального досвіду дитини. Іноді діти неправильно тлумачать події через нерозуміння мотивів певних вчинків інших людей, їх значення. Так, дитина, яка описує еякуляцію сперми, може сказати, що «чоловік трішки помочився молочком на мій живіт».

Необхідно з’ясувати, чи має дитина власну мотивацію, щоб зробити помилкове чи навмисно неправдиве звинувачення. Така заява може бути зроблена за вказівкою зацікавленого дорослого. Проте обвинувачення майже ніколи не бувають зовсім безпідставними.

Дитина буде чесною, якщо вона певні помилки у розповіді намагається виправити, може визнати пробіли в пам’яті: “Я не можу згадати, чому він був там”, або: “Я пам’ятаю, що моя мама згодом повернулася до дому, але не пам’ятаю, коли”, або просто: “Я не можу згадати, що було після того.”

Іноді дитина бачить, що її слова викликають сумнів, або відчуває невпевненість і каже: “Я не впевнений, що це було у вівторок або середу”, або: “Я можу помилятися”.

Деякі діти схильні винити себе, а не зловмисника: “Це була не його вина, я не повинен був бути там”.

Діти, розповідаючи про зловживання, скоєні близькими родичами, можуть відчувати необхідність виправдати кривдника.

М. Стеллер і Т. Бойчук (1992) запропонували “контрольний список дії” для слідчих, придатний для систематичної оцінки здобутої під час допиту інформації. Контрольний список вказує на необхідність вивчення та врахування адекватності мови і мовлення, запасу знань дитини даного віку та рівня розвитку. Якщо дитина свідчить так, ніби її хтось готував до допиту, діє за дорослим сценарієм, то це поставить під сумнів заяву дитини. Це не означає, що ми завжди повинні очікувати обман, але маємо знати: діти інстинктивно прагнуть вижити у світі дорослих, тому, відповідаючи на запитання, вони не хочуть наражатися на небезпеку. Важливо також пересвідчитися, наскільки дитина готова піддаватися тиску або прихованому навіюванню. Ці показники можна визначити експериментально за допомогою відповідних проб.

Оцінка достовірності повинна враховувати мотиви для подання скарги й свідчення проти когось. Чи є в дитини сумнівні мотиви? Можливо, є дорослий, який керує діями дитини, маніпулює нею у власних інтересах?

Треба перевіряти інформацію на предмет її узгодженості з законами природи, несуперечності одних суджень іншим. Проте дитина може помилятися щодо послідовності подій. Дізнавач не повинен прагнути зловити дитину на протиріччях, а навпаки, має заохочувати

давати свідчення, які будуть оцінені в контексті інших доказів.

У випадках сексуальних домагань (за винятком брутального ґвалтування) може бути особливо важко знайти докази того, що підтверджує слова дитини, а медична експертиза їх ані підтверджує, ані заперечує, свідків немає. Однак, діти іноді надають у показах такі яскраві деталі, які самостійно вигадати вона не може.

У дуже складних випадках, де слово однієї людини свідчить проти слів іншої, наявність такого інструменту дозволяє нам бути більш об’єктивними. Разом з тим, наведені критерії - аж ніяк не докази, наявність цих критеріїв не обов’язково означає, що дитина говорить неправду.