Загальна характеристика юридичних правопорушень

Юридичне правопорушення - це юридично протипра­вне винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи не­безпечним.

Протиправність діяння вважається юридичною постільки оскільки йдеться про таке діяння, заборона вчинення якого прямо передбачена саме юридичною нормою (де б її не було вміщено - у законі чи іншому нормативно-юридичному акті, у прецедентному рішенні, у договорі, зокрема, міжнародному, у звичаї).

Соціальна сутність такого правопорушення полягає у за­вданні шкоди тим особистим, груповим чи загальносоціальним інтересам, які юридично захищені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

1) суб'єкт - деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Делік- тоздатність - це закріплена законодавством і забез­печувана державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення.

Момент (час) виникнення деліктоздатності у фізичної осо­би зазвичай пов'язується кожною державою з досягненням лю­диною певного віку, а у низці випадків - з її психічним станом та розвитком. Окрім того, у різних сферах суспільного життя, суспі­льних відносин цей момент держава визначає неоднаково;

2) об'єкт - певні блага, цінності, на пошкодження, зни­щення чи позбавлення яких спрямоване винне юридично про­типравне діяння. Об'єктами правопорушень можуть ставати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто (як за­значалось у темі 15) різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності, блага (індивідуальні, групові чи суспільні);

3) об'єктивна сторона - юридично протиправне фізичне діяння; його шкідливий або небезпечний результат, а також необхідний причиновий зв'язок між ними.

4) суб'єктивна сторона - певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї юридично протиправної поведінки та до її нас­лідків. В юриспруденції таке ставлення відображається терміно- поняттям «вина» («винуватість» або ж «невинуватість»).

Вина правопорушника може діставати прояв в одній із таких чотирьох форм:

- умисел:

• прямий умисел - суб'єкт усвідомлює юридичну проти­правність свого діяння та передбачає і бажає настання його негативних наслідків;

• непрямий умисел - суб'єкт усвідомлює юридичну про­типравність свого діяння та передбачає його негативні нас­лідки, але байдуже ставиться до можливості їхнього настання;

- необережність:

• протиправна самонадійність - суб'єкт усвідомлює юри­дичну протиправність свого діяння та передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть;

• протиправна недбалість - суб'єкт усвідомлює юридич­ну протиправність свого діяння, але не передбачає можливість настання його негативних наслідків, хоча будучи дієздатним, відповідно до рівня свого розвитку мусить це передбачати.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини (без винуватості), зазвичай не вважається юридичним право­порушенням та відображається поняттям «правова аномалія».

Види (класифікація) юридичних правопорушень-про- ступків

Юридичний проступок - це заборонене законодавст­вом шкідливе винне діяння деліктоздатного суб'єкта, за вчинення якого передбачена юридична відповідальність.

Види юридичних правопорушень-проступків:

1) конституційне правопорушення - завдає шкоду кон­ституційним правам людини і громадянина та інших суб'єктів, основам державного ладу. Його об'єктами, насамперед, висту­пають закріплені конституцією права, свободи й обов'язки людини і громадянина та інших осіб, порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави;

2) цивільне правопорушення - завдає шкоду особистим немайновим і майновим інтересам суб'єкта.

3) адміністративне правопорушення - завдає шкоду правам і свободам громадян, громадському або державному порядку, порядку державного управління;

4) дисциплінарне правопорушення - завдає шкоду закрі­пленим у правилах внутрішнього трудового розпорядку інте­ресам колективу підприємства, установи, організації;

5) кримінальне правопорушення - передбачене Кримі­нальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального пра­вопорушення (ч. 1 ст. 11).

В юридичній науці обговорюються питання про можли­вість виділення в самостійні різновиди також екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

Слід зауважити, що шкідливість - чи то індивідуальна, чи то групова, чи то загальносоціальна - притаманна, взагалі кажучи, тією чи іншою мірою усім правопорушенням. Ця властивість дістає вияв, зазвичай, у зменшенні цінності, порушенні, руйнації тих чи інших особистісних, соціальних чи природничих благ. Але у тих випадках, коли така шкідливість загрожує самому існуван­ню (буттю) відповідного явища, вона сягає рівня небезпечності. Небезпечні ж діяння держава зазвичай визнає злочинами. Зло­чин - це вчинене кримінально деліктоздатним суб'єктом винне суспільно небезпечне діяння, заборонене криміналь­ним законом під загрозою покарання за його вчинення. Сво­єю чергою, у кожній державі, злочини поділяються на численні різновиди. Крім того, у міжнародному кримінальному праві ско­нструйовані (ще з 1945 р., після закінчення Другої світової вій­ни) міжнародні кримінальні злочини, за які має застосовуватись міжнародно-кримінальна відповідальність. До речі, уперше в історії людства склади таких злочинів запропонував колишній студент юридичного факультету Львівського університету, уро­дженець східної Галичини професор Г. Лаутерпахт.

2.