Інтерпретаційно-юридичні акти

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загаль­ним (нормативним), воно завжди дістає вираз у спеціальному юридичному документі - інтерпретаційно-юридичному акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, «вписуватися» до мотивувальної частини відповідного правозастосовного акта, або ж фіксуватися в окремому документі (наприклад, у письмовій відповіді компе­тентного органу на запит зацікавленого суб'єкта про те, як са­ме слід правильно розуміти смисл закону стосовно конкретної життєвої ситуації).

Інтерпретаційно-юридичний акт (акт офіційного тлу­мачення юридичної норми) - це зовнішній прояв встанов­леного компетентними органами формально обов'язкового правила розуміння змісту (смислу) юридичної норми.

Види інтерпретаційно-юридичних актів:

1) залежно від «авторства» норми, яка є предметом роз'яс­нення, -

- акти автентичного тлумачення;

- акти делегованого (так званого, «легального», тобто здійснюваного в силу закону) тлумачення;

2) за суб'єктами тлумачення -

- акти тлумачення державних органів;

- акти тлумачення органів місцевого самоврядування;

- акти тлумачення уповноважених законом органів громадських об'єднань;

3) за сферою дії -

- нормативні (загальні);

- казуальні (індивідуальні);

4) за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, -

- акти тлумачення норм конституційного права;

- акти тлумачення норм адміністративного права;

- акти тлумачення норм цивільного права;

- акти тлумачення норм кримінального права та ін.;

5) за структурним елементом норми, який безпосередньо тлумачиться, -

- акти тлумачення гіпотези;

- акти тлумачення диспозиції;

- акти тлумачення санкції;

6) за формою зовнішнього виразу результату тлумачення -

- письмові;

- усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою -

- постанови;

- роз'яснення;

- ухвали;

- листи;

- інструкції та ін.

Регулятивні властивості інтерпретаційно-юридичних актів:

1) формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) щодо адресатів застосування та реалізації інтерпретованої норми;

2) закріплення у таких актах правил розуміння змісту (смислу) норми (а не правил фізичної поведінки);

3) можливість їхнього прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими на це суб'єктами;

4) наявність спеціальних письмових форм їхнього виразу, які частково співпадають з формами певних нормативно- юридичних актів (постанови, інструкції) або актів правозасто­совних (наприклад, ухвали), а частково не співпадають із таки­ми формами (роз'яснення, інструктивні листи та ін.);

5) такі юридичні акти завжди мають пряму дію, але в де­яких випадках можуть мати також і дію зворотну.