Система законодавства

Як було пояснено вище, поняття системи права відобра­жає суттєві властивості змісту і структурної побудови об'єктивного юридичного права певної держави, тобто відо­бражає його внутрішню форму.

Система законодавства - це система всіх упорядкова­них нормативно-юридичних актів та інших письмових джерел об'єктивного юридичного права певної держави.

Структура системи законодавства - це зумовлена си­стемою об’єктивного юридичного права, інтересами держави та практикою юридичного регулювання внут­рішня організація всіх нормативно-юридичних актів (та інших письмових нормативно-юридичних джерел), яка виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі на галузі, інститути та інші структурні під­розділи.

Отже, основними елементами системи законодавства є її галузі ( у тому числі комплексні), інститути (у тому числі між­галузеві, комплексні), а також нормативно-юридичні приписи. Останні становлять первинний, початковий елемент означеної системи і формуються за формулою: «якщо-тоді».

Структура системи законодавства має зазвичай два осно­вні різновиди:

1) галузева - розподіл нормативних актів та інших дже­рел об'єктивного юридичного права за предметом правового регулювання;

2) субординаційна, або ієрархічна - розподіл таких дже­рел за певними групами залежно від їхньої юридичної сили (закони, укази та ін.).

Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на: законодавство суб'єктів федерації (законодав­ство штатів, земель тощо) та законодавство федеральне (союзне законодавство). У таких випадках має місце ще й федеративна структура системи законодавства (наприклад, у США, ФРН).

Галузева структура законодавства значною мірою на­ближається до структури системи національного об'єктивного юридичного права, проте повністю з нею не збігається, оскіль­ки залежить не тільки від останньої, а й від низки інших соціа­льних факторів. Якщо система права формується досить об'єктивно, то система законодавства завжди є результатом цілеспрямованої діяльності суб'єктів його систематизації, а тому залежить від інтересів держави, від потреб юридичної практики чи освіти, від рівня розвитку юридичної науки, пра- вотворчої техніки тощо.

5.