Система навчального курсу, його програмне забезпечення

Система навчального курсу «Історія держави і права зарубіжних країн», її зміст і взаємозв’язок з іншими навчальними дисциплінами визначається відповідними нормативними документами з організації навчального процесу у вищих закладах юридичної освіти ІІІ—IV рівня акредитації.

Навчальна програма нормативної (є ще вибіркові) дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Вона складається з таких компонентів:

— пояснювальна записка, яка містить інформацію щодо місця, значення, завдань навчальної дисципліни та вимог до знань і вмінь, що їх необхідно набути в процесі навчання;

— загальний зміст програми, у котрому розкривається структура й тематичний зміст навчальної дисципліни;

— перелік основної й додаткової літератури.

На відміну від колишніх радянських часів, коли всі навчальні заклади мали неухильно дотримуватися однієї єдиної «типової» навчальної програми, сьогодні в цьому питанні існує певна свобода, котра дає можливість фахівцям з історії держави і права зарубіжних країн або дотримуватись традиційного погляду на структурну побудову та зміст програми, або ж висувати альтернативні варіанти.

До останніх ми зараховуємо й себе, пропонуючи власне бачення структури та змісту цього документа (Додаток А). Иого відмінність від традиційного полягає у спробі використати замість:

— країнознавчо-хронологічного підходу до викладу матеріалу, який по суті відображає «історію зарубіжних країн з їх державою і правом», проблемно-порівняльний, котрий більше сприяє висвітленню саме «узагальнюючої історії держави і права» зарубіжних країн;

— чотирьохланкової структури програми, в основі котрої лежить періодизація історії держави і права за суспільно-економічними формаціями (рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держава і право), — двохланкову (держава і право кастово-станового та громадянського суспільств), що запропонована нами;

— звичайного (тематичного) дидактично-методичного підходу структурування програмного матеріалу, — модульний, який дає можливість розглядати систему форм та методів організації навчального процесу з дисципліни як завершену сукупність змістових модулів.

Застосування модульної системи дозволяє інтегрувати й диференціювати зміст навчання шляхом угруповання кількох тем навчального матеріалу в одному блоці — модулі, що забезпечує скорочення курсу навчання без особливого збитку для повноти викладу та глибини засвоєння навчального матеріалу, запобігає повторів, а відтак заощаджуює відведений для опанування дисципліни час. Наявний досвід використання модульної системи навчання в багатьох вищих навчальних закладах нашої країни показує, що вона, особливо після приєднання України до Болонського процесу, стала впроваджуватися, зокрема, через скорочення аудиторного навантаження тих, хто навчається, і переносу центру ваги на самостійну роботу.

Серед загальних вимог до змісту навчальних програм, форм та методів організації навчального процесу з дисципліни за модульною системою основною є правильність модулювання. Воно має спиратися на розуміння навчального модуля як логічно завершеної частини навчального матеріалу, що його мають цілісно сприймати й засвоювати ті, хто навчається. При цьому «відокремлення» такого матеріалу повинно здійснюватися не стільки за формальними, скільки за змістовими ознаками. Слід визнати, що в попередньому виданні цього посібника останню вимогу ми по- вною мірою не врахували і тому модулі виявилися формально визначеними, занадто дрібними. Цей чинник та слушні зауваження фахівців зумовили зміни, котрі ми внесли при модульному структуруванні навчального матеріалу в пропонованому посібнику.

Виходячи з того, що основною метою цієї навчальної дисципліни є не отримання певного набору знань про конкретні факти, події, явища, а формування в тих, хто навчається навичок історичного мислення на основі узагальнення історико-правового матеріалу через призму специфічних обставин певних історичних періодів, увесь навчальний матеріал поділений на два великих модулі. В основу такого поділу покладено запропоновану нами періодизацію історії держави і права, де змістовим критерієм визначено соціально-політичний тип суспільства:

Модуль 1.

Модуль 2. «Держава і право громадянського суспільства».

Таке структурування навчального матеріалу сприятиме формуванню в тих, хто навчається, знань про державу і право кожного з зазначених суспільств, усвідомленню різниці між ними як такими, що мають різну соціальну сутність, і відповідно, різне соціальне призначення, зрозуміти й оцінити особливості сучасної держави і права, перспективи її розвитку.

Вдаючись до таких дій, ми ризикуємо натрапити на критику з боку тих, хто вважатиме ці модулі занадто великими. Але у практиці організації навчання за модульною системою часто використовується поділ великого модуля на менші за обсягом блоки навчального матеріалу — підмодулі, котрі дають можливість тим, хто навчається, просуватися у напрямку кінцевої дидактичної мети шляхом засвоєння окремих порцій навчального матеріалу.

З огляду на вищезазначене модульна структура пропонованої нами навчальної програми «Історії держави і права зарубіжних країн» матиме такий загальний вигляд: Модуль 1. «Держава і право кастово-станового суспільства»

Підмодуль 1.1. «Держава і право країн стародавніх цивілізацій»

Підмодуль 1.2. «Держава і право країн середньовічних цивілізацій»

Модуль 2. «Держава і право громадянського суспільства».

Підмодуль 2.1. «Держава в країнах західної цивілізації»

Підмодуль 2.2. «Право в країнах західної цивілізації»

Підмодуль 2.3. «Держава і право в країнах східної цивілізації»

При проектуванні модулів та підмодулів ми виходили з того, що вони мають бути компактно структуровані, методично забезпечені, змістовно-інформаційно наповнені на основі таких принципів навчання, як професійне спрямування, проблемність, інтег- ративністъ змісту й форм навчальної діяльності тих, хто навчається.

Реалізація принципу професійного спрямування при вивченні історії держави і права зарубіжних країн передбачає насамперед відбір навчального матеріалу з урахуванням профілю вищого навчального закладу, майбутньої спеціальності його випускників; принцип проблемності — постановку та вирішення укрупнених та узагальнених проблем, котрі б висвітлювали європейські або всесвітньо значущі явища в історії держави і права, що мають цінність для світової правової культури в цілому і для України зокрема; принцип інтегративності — тісний взаємозв’язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими навчальними дисциплінами, який забезпечує синтез, наступність та безперервність отриманих знань.

Виходячи з розуміння того, що теорія держави і права є базовою дисципліною всієї юридичної освіти, ми здійснили спробу структурувати програмний матеріал так, щоб була можливість розглянути історичний розвиток державно-правових інститутів через призму таких ключових проблем теорії держави і права, як походження держави, форма держави та окремі її елементи, сутність, функції й механізм держави; форми (джерела) права, правові відносини, їх суб’єкти на різних історичних етапах; світові правові сім’ї, їх виникнення й розвиток; галузі права та правові інститути в різних країнах у їх історичному розвитку тощо.

Реалізація навчальної програми дисципліни потребує відповідної системи дидактично-методичних засобів опанування її матеріалу. Складові цієї системи зазвичай визначаються іншим нормативним документом вищого закладу освіти — робочою навчальною програмою дисципліни. В ній зокрема відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного, проміжного та підсумкового контролю. До робочої програми входять:

— тематичний план [структура залікового кредиту] (див. у додатку А);

— пакет методичних матеріалів для проведення поточного та підсумкового контролю (Додатки Б, В);

— тематика й методичні рекомендації підготовки курсових робіт (Додаток Д);

— перелік навчально-методичної та фахової літератури (Додаток Е);

— технічних засобів навчання тощо.

Досягти ефективності в управлінні процесом засвоєння матеріалу можливо за умов своєчасного інформування викладача тими, хто навчається, як вони сприймають, розуміють навчальний матеріал. Як показує практика, ефективною формою контролю є рейтингова система оцінки знань, умінь та навичок, сутність котрої полягає в тому, що навчальна робота студентів оцінюється за багатобальною шкалою.

Рейтингова система оцінки знань, вмінь та навичок порівняно з наявною і понині у вищих закладах освіти чотирибальною (на відміну від дванадцятибальної в середньоос- вітній школі) системою оцінювання більше сприяє:

— розширенню діапазону оцінки знань, умінь та навичок;

— стимулюванню мотиваційного компонента навчання через чітке усвідомлення тими, хто навчається, кінцевого результату їх праці, оцінка котрої залежить не від суб’єктивної волі викладача, а від кількості набраних упродовж усього періоду вивчення дисципліни балів;

— створенню умов для ритмічної роботи студентів упродовж усього періоду навчання;

— індивідуалізації навчання, розширенню меж самостійної роботи тих, хто навчається;

— уведенню справжньої змагальності в навчальний процес;

— виявленню серед студентів тих осіб, які мають нахил до науково-педагогічної діяльності, створенню резерву кадрів викладачів;

— формуванню персонального складу студентських груп для подальшого навчання в навчальних закладах зі ступеневою освітою тощо.

2.3.