«Класична» школа конституційного права

На початковому етапі розвитку науки конституційного права пануюче положення в ній займала так звана «класична школа». Ії називають також «юридичною школою», оскільки свою головну задачу її представники бачили в розробці основних принципів, норм, категорій конституційного чи державного права, систематизації його норм, заповненні прогалин тощо.

Процес цей був необоротний, але досить складний і суперечливий, оскільки відображав співіснування різних соціально-політичних сил. Багато представників класичної школи віддавали перевагу ідеї про еволюцію конституційної монархії. Цим пояснюється, зокрема, те, що в працях Г. Єллінека, П. Лабанди й інших суверенітет розумівся тільки як державний (а не суверенітет народу). Висунута Г. Єллінеком теорія «самообмеження державної влади», в цілому демократична, в той же час залишала монархічній владі достатню свободу розсуду у встановленні меж «самообмеження». Абсолютна перевага монархічної форми правління в Європі визначила і ту велику увагу, яку німецькі і російські представники класичної школи приділяли правовому становищу глави держави, його взаєминам із представницькими органами тощо.

Дещо по-іншому розглядали ці питання французькі державознавці (П. Мішу, А. Есмен). Традиції, закладені Декларацією прав людини і громадянина 1789 р., не дозволяли відмовитися від принципу народного суверенітету як джерела державної влади і прийняти конструкцію німецьких та російських державознавців про «самообмеження держави». Стрижневе місце в роботах французьких представників класичної школи займав парламентаризм, а також тісно взаємозалежні з ним партійна система, виборче право та інші проблеми.

В Англії найвизначнішим представником юридичної класичної школи був А. Дайсі. Ключові моменти в поглядах Дайсі — верховенство парламенту і «правління права». Саме парламенту, а не народу, на думку Дайсі, належить суверенітет, а «правління права» покликано забезпечити гарантії індивідуальної свободи, і головна роль у цьому належить незалежним суддям, котрі огороджують підданих не тільки від довільних актів адміністрації, але і від законодавця.

В перші десятиліття XX ст. класична школа почала зазнавати критики і поступово втрачати пануючі позиції, оскільки її вихідні установки вже не визначали розвиток конституційно-правової доктрини.

1.3.