Демократична доктрина конституційного права

В другій половині XX ст. у науці конституційного права відбувалися важливі позитивні зміни, які за своїм змістом можуть бути схарактеризовані як становлення демократичної доктрини конституційного права.

Основна з них — організація і функціонування державної влади відповідно до принципів правової державності при провідній ролі інституту основних прав і свобод людини і громадянина. На рубежі нового тисячоліття «правова держава» стала фундаментальним поняттям науки конституційного права. Пролунавши вперше на рубежі XIX—XX ст. у працях представників класичної школи, воно набуло нового змісту. Правова держава розглядається як принцип, закріплений в більшості чинних сьогодні конституцій, її перспективи пов’язують із взаємодію внутрішньодержавного права з міжнародним, яке зробило принципи правової держави міжнародно-правовими стандартами, можливість її реалізації визнається тільки як соціальної держави.

У межах зазначеної доктрини існують різні трактування самого конституційного права, окремих проблем і інститутів цієї галузі, що обумовлено історичними особливостями державно-правового розвитку, суспільної свідомості, своєрідністю шляху розвитку, пройденого юридичною наукою в кожній країні. Так, щодо розуміння предмета конституційного права існують декілька різних концепцій. Державознавці у Великобританії суть предмета конституційного права вбачають у регулюванні управління державою, відносин громадян і основних органів держави, їх головних функцій: видання закону, виконання закону і захист держави від зовнішніх і внутрішніх погроз.

Французька доктрина на одне із перших місць у конституційному праві висуває політичну владу і політичний режим. Ії представники (М. Прело та інш.) вважають, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення певними групами людей різних суспільних інститутів, які набувають юридичного оформлення. При цьому вони спираються на народжену ще в «надрах» юриди- ко-соціологічної школи теорію інституціоналізму, відповідно до якої в розвинутому суспільстві політична влада розділена між державою і політичними партіями, професійними і підприємницькими союзами. Інституціоналізм був викликаний до життя ускладненням політичної системи суспільства розвинутих країн і в подальшому сприяв розвитку концепції плюралістичної демократії і політичного плюралізму (різноманіття).

Німецька наука сьогодні оперує двома термінами: конституційне і державне право, причому друге, про що детальніше буде сказано в наступному параграфі, історично передує першому. Багато вчених Німеччини констатують близькість цих галузей права, науки і навчальних дисциплін, але в той же час відзначають їх розходження. Так,

Т. Маунц, Е. Штейн стверджують, що державне право не ідентичне конституційному, тому що останнє відноситься не тільки до держави, але і до громадського життя в цілому (власність, родина, гідність людини). К. Штерн та інші дотримуються думки, що конституційне право встановлює правові принципи і є частиною державного права.

На наш погляд, у сучасних умовах раціональнішим є розуміння «конституційного права» як поняття більш широкого за змістом, ніж «державне право». Підставою для цього є те, що, по-перше, власне з конституцій, як головних джерел, починалася світова історія сучасного правового регулювання державно-політичних відносин володарювання.

Незважаючи на зазначені розходження, основу сьогоднішньої конституційно- правової доктрини складають демократичні погляди на конституційне право як систему правових норм, що визначає права і свободи людини і громадянина, засади соціально-економічної, політичної та духовної організації суспільства, порядок утворення, структуру і компетенцію найголовніших ланок державного механізму.