Стародавній Вавилон

Вавилонська держава розташовувалася в Азіатському Міжріччі (між ріками Тигром і Євфратом). Перші держави на цій території виникли на початку III тис. до н. е. Це були невеличкі міста-держави, у суспільному і державному ладі яких тривалий час збе-

рігалися пережитки родоплемінної організації.

На північ від шумерів у Міжріччі мешкали аккадці, що поступово захопили всю територію Шумера і створили досить сильне Шумеро-Аккадське царство, яке проіснувало близько ста років.

Біля 2000 р. до н. е. Міжріччя було захоплено кочовиками — амореями, які перемогли Шумеро-Аккадське царство і розселилися широко на його території. Одним з їх опорних пунктів став Вавилон, що був значним поселенням вже в останньому столітті існування Шумера. Сприятливе географічне положення забезпечило піднесення Вавилону. Він став столицею невеличкого царства. Перші п’ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. За часів правління шостого царя — Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.) — Вавилон перетворився в столицю величезної держави, яка включала в себе велику частину Міжріччя. Створена Хаммурапі держава, яка одержала назву за назвою її столиці — Вавилон, була значним, але не міцним державним об’єднанням.

Після смерті Хаммурапі Вавилон зазнав ряд важких поразок від своїх сусідів і в 1595 р. до н. е. його було знищено хетами і касситами, що правили Міжріччям біля 400 років.

Нове піднесення Вавилон пережив в VII—VI ст. до н. е., коли з 626 р. по 539 р. до н. е. існувало т.зв. «Нововавилонське царство». У VI ст. до н. е. воно було завойоване персами, а з ІІІ ст. до н. е. фактично припинило своє існування.

2.3.