<<
>>

Правові гарантії відновлення напівфеодальних відносин у центральному регіоні

Прискорений процес заселення північноамериканських колоній Англії, який став наслідком розвитку промислового перевороту в метрополії, у XVIII ст. особливо специфічно відобразився у розвитку сільського господарства середньоатлантичного регіону.

Там були здійснені спроби відродити феодальні зобов’язання держателів землі лордів, передусім у колонії Нью-Джерсі, власники якої взагалі не дбали про розвиток капіталістичного укладу у своєму маєтку. Зрозуміло, що лорди Нью-Джерсі вимагали від орендарів земель колонії лише відроджену квіт-ренту. У разі опору напівфеодальним порядкам на стороні лордів - власників колонії - виступав суд, який вимагав від фермерів задоволення будь-яких вимог їхніх кредиторів. Це призвело до кількох бунтів дрібних орендарів, унаслідок чого колоніальній Асамблеї довелося вотувати підготовлений юристами лордів-власників у 1709 р. «Акт про умови оренди у провінції Нью-Джерсі» [66, vol. 4, р. 99-101; 397, с. 10-11; 533, р. 320323]. У ньому законодавці сповіщали орендарів, що в разі непокори фермерів лорди-власники мають перейти до самостійного господарювання з широким використанням рабської праці африканців.

Становище дрібних орендарів найбільшої колонії цього регіону, Нью-Йорка, теж наближалося до правового положення тимчасових рабів, тим більше що вони не були в змозі сплачувати фіксовану земельну ренту (дев’ять пенсів за акр) у повному обсязі. Справа в тім, що господарство нью-йоркських та нью-джерсійських фермерів було суто натуральним. Вони лише в обмежених розмірах могли забезпечити себе засобами для існування власної родини, а на купівлю промислових виробів у цих людей грошей взагалі ніколи не було [340, р. 460-467]. Враховуючи те, що фермери-орен- дарі не мали коштів для виконання власних зобов’язань відповідно до угоди з лордами-власниками Нью-Йорка, 1762 р. їхні юристи домоглися від Асамблеї прийняття «Закону про банкрутство». На його підставі власність фермерів-боржників продавали з аукціонів, а збанкрутілих осіб перетворювали на тимчасових рабів. Такі наслідки банкрутства підтвердила «Постанова про укладання угод про кабальне служіння», прийнята Асамблеєю Нью-Йорка 1766 р. Щоб можливий банкрут не відмовлявся від вимог контракту, свідки укладення такої угоди з числа приватних власників діяли разом із посадовцями - мером, архіваріусом та олдерменом. Їхні послуги відшкодовував покупець раба.

Розвиток землеробства у Нью-Йорку визначався пануванням великих землевласників, які поряд з використанням праці білих тимчасових рабів запровадили інститут довічного рабства невільників з Африки. У жовтні 1706 р. Асамблея колонії прийняла «Акт про заохочення негрів, індіанців і мулатів до прийняття християнства», утім у ньому було указано, що перехід негрів до англіканства не надає їм права на зміну статусу довічних рабів.

Сільське господарство колонії занепадало внаслідок відродження напівфеодальної системи манорів. Щоправда, у колонії зміцнилася така система землеволодіння й користування [282, с. 3-5], яка маскувала капіталістичний характер експлуатації орендарів. Останніх у колонії в середині XVIII ст. налічувалося до шести тисяч [216, с. 65]. Земельні відносини, що у Нью-Йорку набували буржуазного характеру, сприяли обмеженню скватерства, звичайного для інших колоній [340, р.

47].

У 30-ті рр. XVIII ст. адміністрація Нью-Йорка постійно звертала увагу уряду метрополії на те, що багато земель колонії були необробленими, а молоді емігранти переселялися з цього королівського володіння до інших провінцій, де завести фермерське господарство було легше [173].

Тому Георг І наполягав, щоб лорди Нью-Йорка покращили умови оренди дрібних ділянок і праці тимчасових рабів, щоб місцеві законодавці створювали відповідні правові норми, а чиновники додержувалися вимог закону при здійсненні своїх функцій. Проте королівські вказівки не мали позитивних наслідків для дрібних фермерів і білих рабів. Проблеми колонії з робочою силою вирішувалися здебільшого за рахунок посиленого ввезення негрів-рабів через Нью-Йорк - центр работоргівлі всієї Британської Америки. Через нього до колоній потрапили дві третини негрів [76, 3-d Series, vol. 4, р. 470-471; 215, с. 29]. Однак і за таких обставин інститут тимчасового рабства продовжував розвиватися. Так, Палата громад Англії 1722 р. прийняла «Акт про довезення сервентів до колоній в Америці» [79, vol. 4, р. 322324].

У законі зазначено, що кожного вільного підданого Георга ІІ, який мешкав у містах і не мав коштів для забезпечення гідного існування, слід було заточити на певний строк у робітний дім. Такі доми були відбудовані в містах центральних колоній упродовж 2030-х рр. XVIII ст. Асамблея Нью-Йорка у 1735 р. прийняла постанову, де було сформульовано перелік осіб, які доправлялися до робітних домів, а саме - від грабіжників до жебраків. Закінчувалася постанова вказівкою, що цей перелік не визнається повним, а тому до робітних домів слід заточити «всю голоту, яка відмовилася працювати у будь-якого пана» [46, vol. ІХ, р. 645].

Рабська праця широко використовувалася й у землеробстві Нью-Йорка, і в дрібнотоварному ремеслі, і в домашньому господарстві заможних власників [449, р. 39]. У цій колонії 1708 р. скасування іспанського права асієнто стало поштовхом для розвитку довічного рабства. Тоді з’явилися перші підприємці, які займалися лише перепродажем рабів-африканців. У Нью-Йорку на цьому бізнесі спеціалізувалася родина Джарвисів, котрі торгували неграми й після війни за незалежність. Текст стандартної угоди на ку- півлю-продаж довічних рабів, який повторював зразки цивільних угод, наданих метрополією, затвердила Генеральна Асамблея колонії. Під час укладення угоди мав бути присутнім представник колоніальної адміністрації, а сторони правочину мали ретельно дотримуватися його положень [47, vol. 2, р. 1204-1205].

На початку XVIII ст. у Нью-Йорку виявилася велика маса африканців, і саме тоді виникла необхідність уведення репресій стосовно рабів. Такі заходи були закріплені в кількох спеціальних законах, що їх приймали з 1702 до 1730 р. [64, vol. 5, р. 45; 87, vol. IV, р. 470471; 257, с. 172]. Перший із них, «Акт, що регулює працю рабів», було прийнято Асамблеєю в листопаді 1702 р. Згідно з цим актом вільним колоністам суворо заборонялося переховувати рабів-уті- качів і вступати з ними в будь-які цивільні правочини, а підприємців зобов’язували жорстоко карати непокірних рабів. У законі 1708 р. «Про працю довічних рабів» указувалося, що рабовласник мав негайно стратити раба навіть за підозру у вбивстві вільного колоніста або у змові з метою замаху на життя білої людини. Бунти нью-йоркських рабів припинилися лише в середині XVIII ст., коли підприємці цієї колонії переорієнтувалися на широке використання найманої праці емігрантів - фахівців різних галузей економіки [51, р. 113-118, 123-125, 261-267 etc.; 390, р. 259].

Напередодні першої американської революції міста колонії Нью-Йорк стали основними центрами економіки Британської Америки. Через їхні порти вивозилася продукція землеробства. Там розвивалося ремісниче виробництво, і ремісники становили більшість населення міст. Проте лише третина ремісників стала володарями дрібної приватної власності й використовувала працю тимчасових рабів, оскільки коштів на їх купівлю в інших ремісників не вистачало. Інші ставали «робітниками без власності», яких використовували не тільки у великих майстернях і на мануфактурах, а й на громадських роботах, що їх організовували міські магістрати, субсидуючи цю діяльність за рахунок коштів місь- ких рад [479, р. 5-16]. Такий своєрідний економіко-правовий інститут існував лише у Нью-Йорку. Він значною мірою допомагав вирішити проблеми пошуків робочої сили для підприємців. Саме їхні інтереси були захищені законодавством колонії. Тяжкі умови праці й політичне безправ’я «робітників без власності», які зайняли проміжне положення між вільними найманцями й тимчасовими рабами-європейцями, призводили до втеч від панів і постійного зростання злочинності, рівень якої був у Нью-Йорку значно вищим порівняно з іншими колоніями. Суди колонії регулярно розглядали справи про злочини міських низів, які робили замахи на життя підприємців і розкрадали їхню власність.

Розвиток нью-йоркської економіки, який стимулювався певними пільгами з оподаткування, сприяв виникненню великих капіталів таких підприємців, як І. Лансер, І. Рузвельт, Г. Лаконт, І. Ван дер Гель, Дж. Пармітер. У більшості випадків великі землевласники були й володарями мануфактур, особливо металургійних. Численні спеціалізовані мануфактури, що співіснували у Нью-Йорку з розвиненим землеробством, створювали можливості для конкуренції тамтешньої буржуазії з англійськими підприємцями [51, р. 119-121, 123-125, 133-135 etc.]. Проте успіх підприємців центрального регіону був суперечливим, оскільки Англія стримувала його розвиток жорстким контролем за виконанням актів про працю, котрі мали відповідати англійським законам [209, с. 46-48].

Поряд із Нью-Йорком значну роль у розвитку економіки центрального регіону відіграла Пенсільванія з населенням сорок тисяч осіб. Здебільшого це були англійці та валлійці (близько 60%), а другою за чисельністю етнічною групою стали німці - 23%. Їх до колонії впродовж першої половини XVIII ст. прибуло сорок тисяч, і всі вони стали тимчасовими рабами [212, с. 71; 516, р. 53]. Однак такої кількості емігрантів і природного приросту населення не вистачало для розв’язання проблеми робочих рук, потрібних підприємцям, тому Асамблея Пенсільванії неодноразово приймала постанови про заборону «переманювання» наймитів, а суди виносили рішення про повернення їх тим панам, які першими уклали з ними угоди. Так, 1757 р. Суд графства Ланкастер прийняв типове рішення про повернення наймички Мері Бел «Томасу Тіфлу, особі, з якою вона найраніше уклала угоду про перебування у статусі кабальної служниці, а це означає, що вона не може укласти іншу угоду з іншою особою чи особами» [76, 1-st Series, vol. 1, р. 408].

Німці стали зручним людським матеріалом для розвитку інституту тимчасового рабства, сфера застосування якого поширювалася в центральному регіоні, тоді як на Півдні тимчасових рабів замінювали довічні раби, а в Новій Англії переважала праця вільного фермера й ремісника, тим більше що це задовольняло великих орендарів, бо подібні порядки в Англії вичерпали себе і припливу тимчасових рабів з метрополії не очікувалося [177, р. 221]. Щоб «підштовхнути» еміграцію німців, магістрат Філадельфії 1704 р. уклав угоду з німецькими компаніями про постачання німців до Нового Світу [158, р. 27]. Багато емігрантів вмирало під час перевезення до Америки від хвороб і голоду [118, s. 76-78]. Справи про це розглядали у британському парламенті, однак члени Палати громад так і не прийняли рішення про адміністративні та кримінальні санкції щодо винуватців [79, vol. 4, р. 848-857].

Згідно з адміністративними приписами новини про прибуття кораблів з німецькими емігрантами друкувалися в газетах Пенсільванії англійською й німецькою мовами, щоб лорди вчасно забезпечували свої маєтки тимчасовими рабами [104, р. 112; 118, s. 5]. Емігранти щонайменше на три роки переходили до неподільного володіння господарів [402, р. 118]. Як писав свого часу Г. Мітельбергер, із 22 000 осіб, які впродовж першої половини XVIII ст. прибули до Пенсільванії як редемпшинери, більшість мали продати своїх дітей до рабства не тим господарям, яким вони самі служили, а іншим панам [118, s. 37].

Німці-емігранти не позбавлялися експлуатації й після закінчення строку перебування в кабалі [116]. Вони вносили за орендовані земельні ділянки грошову ренту, значно більшу, ніж в інших англійських колоніях. Більше того, німці-орендарі віддавали лордам за оренду значно більше коштів порівняно з колишніми тимчасовими рабами англійського та шотландського походження [158, р. 17]. Уникнути долі «білого раба» їм було неможливо, бо, як писав один з літописців, «ніхто в цій країні не може втекти від господаря, хай як би брутально він поводився з ним, і сховатися навіть у віддаленій місцевості, бо звичаї й закони тут такі, що втікачів завжди і скрізь повертають господарям... За один день перебування на волі схоплені втікачі завжди відпрацьовують панові як покарання сім днів» [157, р. 267-268].

Селища з німецьким населенням були розкидані від океанського узбережжя до кордону колонії з Ірокезією [158, р. 43-44]. Частина німців, головним чином ремісників, осідала у трьох суто німецьких містах Пенсільванії - Джеймстауні, Новому Франкфурті та Новому Ганновері [497, р. 49-50]. Займаючи важливе місце в економіці колонії, німці перенесли на нову батьківщину такі суспільні інститути, які сприяли збереженню замкненості та «застиглості» німецьких громад. Вони аж до війни за незалежність США дуже поволі інтегрувалися до суспільства, яке йшло буржуазним шляхом. Не випадково Б. Франклін відзначав, що швидше німці здатні «понімечити» населення англійських колоній, ніж останні спроможні «англізувати» їх [286, c. 81-83; 436, р. 81-83]. Це було наслідком не тільки релігійного та мовного бар’єру, а й тим, що більшість німців і за океаном залишалися типовими представниками культури селян і дрібної міської буржуазії того часу [156, vol. 3, р. 70-71].

Перепис платників податків Пенсільванії 1755 р. дає змогу встановити, що серед 220 000 дорослих білих мешканців колоній половину становили німці, 90% з яких або перебували в тимчасовому рабстві, або ж стали вільними наймитами. Притому німці були відносно ізольовані від суспільства внаслідок дотримання ними консервативних канонів «церкви Аміш», послідовники якої й у сучасній Пенсільванії стоять осторонь від інших американців [157, р. 49]. Священики повністю контролювали суспільне життя парафіян, тоді як «зелені паростки» самоврядування являли собою сукупність правил, визначених британським правом і традиціями Німеччини. У німецьких селах, де правили феодали, панувала рабська праця більшості населення.

На розвиток трудових відносин у галузі сільського господарства колонії Пенсільванія суттєво впливали порядки квакерів [212, с. 45-46]. «Святий експеримент» зі створенням «Християнської церкви рівних» зазнав краху, і комерційна вигода призвела до поширення не лише тимчасової кабали, а й довічного рабства негрів. Із часом квакерам важче було створювати ферми кожній новій родині, і тому члени «Суспільства друзів» ставали орендарями земель. Власник колонії Т. Пенн 1732 р. збільшив норму фіксованої ренти на 150%. Особи ж, неспроможні сплатити орендну плату, ставали рабами [158, р. 35-36, 91]. Вирощування зернових культур у капіталістично налаштованих господарствах потребувало більшого використання праці негрів. Хоча в колонії не існувало плантаційного рабовласництва, квакери відкинули «м’які форми» рабської залежності. Страх перед повстаннями негрів, що становили 10% населення, змусив Асамблею Пенсільванії прийняти винятково жорстокий антинегритянський кодекс [504, vol. 1, р. 241].

Центральні колонії у XVIII ст. виділялися серед інших регіонів Британської Америки високим рівнем урбанізації. Напередодні війни за незалежність тільки у Філадельфії проживали тридцять тисяч осіб, а інші вісімдесят селищ Пенсільванії поступово перетворювалися на міста, де переважали дрібні товаровиробники, які поступово переходили на позиції творців міського ринку. Однак у містах центрального регіону політична влада належала великим підприємцям, які насаджували свою волю всьому іншому населенню, втілюючи її в нормативно-правових актах про підприємництво [338, р. 68]. Така практика намітилася передусім у галузі регулювання асамблеями цих колоній трудових правовідносин. Для неї була характерною тенденція до зближення інституту білого тимчасового рабства з інститутом найму вільних робітників [397, р. 14-15].

Справи про всі трудові конфлікти у Нью-Йорку та Пенсільванії вирішувалися колоніальними судами лише після вердикту так званих малих журі, що створювалися за єдиним зразком після прийняття провінціальними асамблеями відповідних законів, які набули чинності 1699 р. У цих місцевих актах зазначалося, що членами журі могли стати лише ті вільні колоністи, які володіли особистим маєтком, котрий оцінювався мінімум п’ятдесятьма фунтами стерлінгів [29, vol. 1, р. 708].

Уведення інституту соціальних робіт у Пенсільванії за кошти Асамблеї повинно було знизити протестні настрої в суспільстві. У багатьох колоніях до них залучали найманих працівників, які не мали власності. Цей процес дав змогу владі втручатися у сферу працевлаштування, що значно знизило ефект від введення в дію цього інституту і практично звело нанівець його позитивний результат. Єдиним «перевіреним» засобом боротьби проти невдово- лених залишалася фізична розправа з ними.

У 1767-1768 рр. під час уведення урядом метрополії збиткових для підприємців колоній митних тарифів з’явилися «Листи американського фермера». Їхнім автором був представник квакерської верхівки Пенсільванії, політик і юрист Дж. Дікінсон [391, р. 231]. Він проголосив жителів англійських колоній вільними підданими Корони, які мали бути наділені всіма «природженими правами і свободами» англійців. Суть суперечностей метрополії та колоній Дікінсон вбачав у питанні про розподіл прерогатив між британським парламентом і представницькими органами американців щодо розпорядження економікою колоній. Він зазначав, що компетенція Палати громад поза Англією мала полягати лише в регулюванні торгівлі [426, р. 320]. Що ж стосується права метрополії активно впливати на місцеві владні структури колоній, щоб не допустити самостійності еліти Британської Америки в питаннях правового регулювання економічних відносин, то Дікінсон відкидав його [292, с. 161; 340, р. 56-57].

4.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Правові гарантії відновлення напівфеодальних відносин у центральному регіоні:

  1. 4. Конституційно-правові відносини
  2. 5. Механізм реалізації, гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина
  3. 11.2.5. Гарантії прав, свобод і обов’язківособи
  4. 12.4. Функції праваУ науці поняття "функція" вживається в різних значеннях. Функції розглядаються в математиці, біології,кібернетиці, соціології, фізиці та ін. У юридичній науці термін "функція" вживається для характеристики соціальної ролі й призначення держави і права. Поняття "функція права" повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу на суспільні відносини.Таким чином, функці
  5. 2. Гарантії прав громадян у державному управлінні
  6. § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
  7. Принцип прямого избирательного права - гарантия непосредственной демократии
  8. 1. Поняття, зміст і види земельних правовідносин
  9. 1.7. Землеустрій як гарантія суб’єктивних прав власників і користувачів земельних ділянок
  10. Державно-правові гарантії захисту інвестицій
  11. Політико-правові засади організації рабської праці напередодні війни за незалежність США
  12. Правові гарантії відновлення напівфеодальних відносин у центральному регіоні
  13. ЗМІСТ
  14. Відносини відповідальності за порушення встановленого порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини)
  15. Державно-правові відносини в українських землях Російської імперії з кінця ХІХ ст. до лютневої буржуазно-демократичної революції
  16. § 4. Гарантії, охорона, форми та способи захисту екологічних прав громадян
  17. Поняття, ознаки та особливості цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  18. Загальна характеристика підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -