Г осподарсько-правові відносини капітального будівництва в системі містобудування

За роки незалежності України підхід до правового регулювання містобудування змінився на краще: було прийнято два спеціальних закони, щодо регулювання цієї сфери економічної діяльності де визначаються її поняття, базові принципи та основний порядок провадження, у другому читанні прийнято кодифікований акт - Містобудівний кодекс.

Отже, дослідження сутності категорії містобудівництво (містобудівна діяльність) та виокремлення її основних рис доцільно почати з аналізу поглядів фахівців архітектурно - будівельної науки. У Великому тлумачному словнику будівельних термінів за редакцією Ю.В. Феофілова зазначається, що містобудівна діяльність - це діяльність з містобудівного планування, розміщення об’єктів будівництва та забудови територій, яке здійснюється з урахуванням історико - культурних, природних, екологічних та інших особливостей території [248, с.113]. Енциклопедія з архітектури та будівництва за редакцією А.В. Іконнікова визначає містобудування як діяльність з просторової організації систем розселення, плануванні і забудові населених місць, яка спирається на містобудівне законодавство, норми і правила, системи наукового знання, проектування та управління [249, с.170]. С.Д. Мітягин містобудування характеризує як засіб і спосіб організації матеріально-просторового оточення людини [250]. Не важко побачити, що ключовим у вищенаведених позиціях вчених - будівельників є підхід за яким містобудівна діяльність - це спосіб організації життєвого простору, середовища існування людини на певній території. Основу цього середовища складають поселення, житлові райони, квартали, будівлі, споруди, виробничі, рекреаційні та інші зони [251, с.7].

Досліджуючи питання організації розвитку міста у сучасних умовах, Т.О. Ніщик виділяє такі просторові підсистеми у ньому: житлову, центрально-офісну, промислово - виробничу, транспортну, ландшафтно-рекреаційну, які створюються з метою ефективної організації міського простору, а також забезпечення його розвитку [252]. Екстраполювавши зазначений підхід на більш складні об’єктні системи можна визначити, що в основі розвитку простору певної території з позицій архітектурно - будівельної науки лежить забезпечення трьох соціальних складових: праця, побут та відпочинок людини у межах штучного та природного середовища. Діяльність з містобудування має забезпечувати функціонування всіх підсистем у їх гармонічному поєднанні, оскільки метою містобудівництва є «створення сприятливих умов для проживання населення, функціонування об'єктів виробництва, науки, культури, комунального господарства, формування та збереження екологічно чистого і естетично осмисленого міського середовища» [253, с.15]. Дещо звужений погляд на завдання містобудівної діяльності запропоновано М.В. Омельяненко, який уважає «головним завданням архітектурно-містобудівної діяльності створення середовища для існування людини, реалізації її потреб» [254, с.8]. Необхідно додати, що у масштабі певного простору, який складається з сукупності взаємопов’язаних просторових підсистем, містобудування вирішує не тільки наведені завдання, не просто створює певне життєве середовище, але і забезпечує безпечність, економічність, комфортність проживання у межах територіального простору для людей.

О.П. Анісімов та Н.Г. Юшкова справедливо наголошуючи на складності та системності суспільних відносин у містобудівництві та виділяючи у їх складі економічні, фінансові, архітектурно-містобудівні, організаційно-управлінські відносини, не зовсім точно вказують, що воно є способом стратегічного управління нерухомістю [255, с.2105-2113].

Вітчизняні вчені-правознавці, які проводили дослідження проблем містобудування не наводять його визначень.

Не врахування наведених архітектурно - будівельних підходів до містобудівництва, його завдань, призводить до суперечливих висновків щодо сутності цього виду діяльності і як наслідок, до не точних визначень категорії містобудівна діяльність у працях науковців, у перспективному (проект Містобудівного кодексу) та чинному законодавстві.

П.С. Покатаєв вважає містобудування та будівництво є синонімами, тільки перше є більш масштабним, і має розумітись як процес усього містобудування, а не створення одиничного об’єкта [259, с.259]. Тобто містобудування за його поглядом є масштабною будівельною діяльністю. Хоча будівельна діяльність може бути масштабною або ж зводитись до проведення будівельних робіт тільки на локальному рівні, вона є засобом реалізації, переведення архітектурних проектів з стану нематеріальних активів до матеріальних нерухомих об’єктів, а отже навіть з цих підстав не може бути поставлено знак рівняння між зазначеними категоріями.

І.О. Ізарова, обґрунтовуючи можливість визнання містобудування як комплексної галузі права визначила містобудівну діяльність складовою архітектурної [252, с.230]. Бачиться, зведення містобудівної діяльності тільки до її певного виду дещо звужує розуміння цієї категорії. За справедливим твердженням відомого науковця-архітектора А.Б. Бєломесяцева архітектура - це специфічне суспільне явище, зв’язане з мистецтвом, наукою, технікою, виробництвом, але не тотожне їм [260, с.85]. Словник-довідник «Архітектура» розкриває архітектурну діяльність як систему пізнання, перетворення й споживання матеріально- просторового середовища життєдіяльності суспільства і людини [261, с.80]. Великий будівельний термінологічний словник-довідник визначає архітектуру як систему будівель і споруд, що формує просторове середовище для життєдіяльності людей, а також мистецтво проектувати і зводити ці будівлі і споруди відповідно з функціональними, конструктивними та естетичними вимогами [244, с.27]. Одним з головних напрямків наукових досліджень архітектурної науки є вивчення психофізичних механізмів взаємодії людини з міським середовищем. Науковцями у сфері архітектури підкреслюється необхідність сумісних досліджень з психологами і соціологами, оскільки архітектура досліджує вплив естетичних властивостей середовища на психічне і фізичне здоров’я людини [262, с.27].

головних напрямів містобудівної діяльності (ст.2 закону «Про основи містобудування» від 16.11.1992, в редакції від 08.02.2001) [263].

Російський науковець О.В. Єрхов, будівельну та архітектурну діяльності вважає двома головними складовими містобудівництва. При цьому будівельною, на його думку, є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб в області містобудівного планування розвитку територій і поселень, визначення видів використання земельних ділянок, проектування, будівництва та реконструкції об'єктів нерухомості з урахуванням інтересів громадян, суспільних і державних інтересів, а також національних, історико-культурних, економічних, природних особливостей зазначених територій і поселень. Архітектурна діяльність - професійна діяльність громадян (архітекторів), що має на меті створення архітектурного об'єкта і включає в себе творчий процес створення архітектурного проекту, координацію розробки всіх розділів проектної документації для будівництва або для реконструкції, авторський нагляд за будівництвом архітектурного об'єкта, а також діяльність юридичних осіб з організації професійної діяльності архітекторів [264, с.26-27]. Такий підхід, у порівнянні з вище наведеними позиціями науковців є більш точним. Дійсно, проведення зазначених видів діяльності є необхідними для створення нових та підтримання у належному стані вже існуючих архітектурно - будівельних об’єктів. Хоча з іншого боку він дещо звужує напрями містобудування. Його позиція піддавалась справедливій критиці у дисертаційному дослідженні О.М. Бутаєвої з тих підстав, що він ототожнює будівництво та діяльність з містобудівного планування, визначенню видів використання земельних ділянок та проектування [265, с.25]. На наш погляд, тут мова іде скоріше не про ототожнення, а про широке та звужене сприйняття категорії будівельна діяльність. Необхідно зазначити, що головним недоліком є залишення поза увагою автора того, що містобудування спрямовано не тільки на створення, підтримання у експлуатаційному стані штучного (архітектурного) середовища, але і на збереження природного довкілля. Не дивно, що при ігноруванні цього факту за межами складових містобудівної діяльності залишаються інші важливі напрями цієї надзвичайно корисної суспільної соціально - економічної діяльності.

Досягнення цієї стратегічної мети забезпечується сукупністю заходів: політичних, соціальних, економічних, правових. Одним з головних правових засобів для забезпечення реалізації інших видів містобудівної діяльності є створення нормативної основи для проведення капітального будівництва у вигляді системи містобудівної документації, спрямованої на планування використання території системних об’єктів різної величини. У межах країни її основу складає Генеральна схема території України. Також створюються схеми планування окремих частин території України, а на місцевому рівні створюється система взаємопов’язаних документів щодо планувального розвитку території міста або іншого населеного пункту.

На основі проведеного аналізу можна визначити такі головні складові містобудівної діяльності: 1. Програмно - установча, нормотворча діяльність, головними напрямками якої є: 1) прогнозне планування перспективного та сталого розвитку територій, населених пунктів, в тому числі сільських населених пунктів; 2) підготовка, прийняття та реалізація державних, регіональних та місцевих містобудівних програм; 3) створення нормативної основи для проведення архітектурно - будівельної діяльності як на індивідуальному, так і системному рівнях;4) поточне планування забудови території, населених пунктів та поселень; 5) забезпечення залучення інвестицій у розвиток територій, населених пунктів та пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. 2. Архітектурна діяльність, головними напрямками якої при проведенні містобудівної діяльності є: 1) архітектурне проектування; 2) координація розробки всіх розділів проектної документації для будівництва або для комплексної реконструкції; 3) координація розробки всіх розділів проектної документації для будівництва або для реконструкції; та капітального ремонту; 4) архітектурний контроль та авторський нагляд за будівництвом об’єкту; 5) діяльність самоврядних організацій. 3. Будівельна діяльність, головними напрямками якої у містобудуванні є: 1) комплексне будівельне проектування забудови та реконструкції територій; 2) проектування будівель, споруд або лінійних систем; 3) проектне забезпечення проведення реставрації, капітального ремонту та реконструкції об’єктів; 4) комплексна забудова певної території та реконструкція існуючої на певній території міст та поселень забудови; 5) будівництво об’єктів або їх систем, транспортної, соціальної, інженерної інфраструктури як на місцевому, так і на регіональному, загальнодержавному рівнях; 6) благоустрій та підтримка існуючих будівель, споруд, лінійних об’єктів у належному стані (комплексна реконструкція, реконструкція окремих будівель та споруд, реставрація пам’яток архітектури та культурної спадщини, поточний та капітальний ремонт об’єктів, технічне переоснащення, перепрофілювання, розширення діючих підприємств тощо). 4. Легалізуюча діяльність у містобудівній сфері: 1) забезпечення адміністративних процедур, необхідних для початку проведення будівельних робіт; 2) забезпечення введення в експлуатацію новозбудованих об’єктів; 3) введення в експлуатацію об’єктів після проведення їх реконструкції та капітального ремонту; 4) сертифікація відповідних спеціалістів будівельних матеріалів; 5) ліцензування архітектурно - будівельної діяльності. 5. Діяльність з забезпечення контролю та нагляду у сфері містобудування, головними напрямками якої є наступні: 1) проведення державного технічного контролю за якістю та дотриманням технічних умов при проведенні будівельних робіт та контролю за дотриманням якості закінчених будівельних робіт; 2) контроль за дотриманням умов проведення господарської діяльності у будівельній сфері; 3) забезпечення дотримання стандартів та правил проведення будівництва та проектування; 4) контроль за дотриманням вимог щодо охорони культурної спадщини та збереженням традиційного характеру середовища населених пунктів; 5) контроль за дотриманням умов містобудівного законодавства всіх рівнів. 6. Діяльність з управління процесами охорони та покращення природного середовища, головними напрямками якої є: 1) забезпечення ефективного використання природних ресурсів; 2) екологічний захист територій, населених пунктів, в тому числі забезпечення захисту життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально - побутових факторів, небезпечних природних явищ; 3) створення та забезпечення функціонування єдиної системи природоохоронних зон у межах території держави; 4) збереження об’єктів природно - заповідного фонду, підтримка та розвиток лісів; 5) створення рекреаційних зон та ландшафтних комплексів, зон відпочинку та природних лікувальних комплексів; 6) відновлення зон радіоактивного забруднення, натуралізація забруднених та деградованих земель; 7) екологічне оздоровлення басейнів річок, збереження водоохоронних зон. 7. Науково - дослідницька та педагогічна діяльність, де головними напрямами є: 1) наукове забезпечення містобудівних рішень; 2) забезпечення інноваційної складової у проведенні містобудівної діяльності в цілому та її видів; 3) підготовка кваліфікованих кадрів для виконання містобудівних робіт як у системі вищої освіти, так і професійно - технічної.

З’ясувавши мету, основні складові та напрями містобудівної діяльності можемо перейти до визначення категорії містобудування. Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 року з наступними змінами [263], проект Містобудівного кодексу, прийнятий ВР України за основу 30.06.2010 року дають різні визначення містобудування (містобудівної діяльності) [266].

Відповідно до ст.1 закону України «Про основи містобудування», містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури [263]. Не важко побачити - частину визначення складає перелік суб’єктів які можуть приймати участь у містобудівній діяльності. Втім він відповідає достатньо широкому колу суб’єктів і інших правових відносин, які існують в

Україні, а відтак і не відображає специфіки такої діяльності. Дефініція має відображати головні особливості явища, стосовно якого воно створюється, воно повинно бути ясним та чітким, не містити зайвих складових. Тому можна спокійно відмовитись від перелічення кола учасників містобудівної діяльності у доктринальному визначенні і у законодавстві. Серед інших недоліків легального визначення містобудування можна зазначити не конкретність та дублювання окремих положень. Г оловним у визначенні є вказівка на те, що містобудування є діяльністю по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища і далі наводяться головні напрями такої діяльності. Втім з положень містобудівного законодавства випливає, що основним є діяльність з забезпечення функціонування та сталого розвитку певних територій, як межах країни, так і окремого населеного пункту. Відповідно до розділу І «Концепції сталого розвитку населених пунктів», схваленої постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року N 1359-XIV, сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища (виділено мною) для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно - інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини [267]. Повноцінне життєве середовище є складовою сталого розвитку міст.

Всі перелічені основні види містобудівної діяльності тісно пов’язані між собою і не діють окремо один від одного, а взаємопроникають, утворюючи таким чином складну, специфічну систему. Така специфіка не може не відзначатися і на механізмі правового регулювання містобудівної діяльності у цілому, та її окремих складових, де відбувається тісний зв’язок та взаємопроникнення публічних та приватно-правових засобів. Для створення нерухомого об’єкту та виникнення права власності на нього необхідна наявність юридичного (фактичного) складу, який складається з нормативних юридичних фактів, індивідуальних юридичних фактів, адміністративних актів, правочинів, інших актів та дій, що мають юридичне значення. Відсутність у цій сукупності юридичних фактів таких, що необхідні для утворення фактичного складу породжує негативні правові наслідки. Так, забудовник який проводив будівництво на земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, який не дотримався адміністративних процедур, необхідних для початку робіт з капітального будівництва, не затвердив проектну документацію відповідно до чинного законодавства, не забезпечив виконання будівельних норм та правил при його проведенні отримає у правовому сенсі не новостворене нерухоме майно, а самочинно збудований об’єкт, який не матиме змоги ввести в експлуатацію, а отже і вилучати корисні властивості такого результату завершених будівельних робіт. При цьому, навіть якщо відповідні документи оформлювались на проведення капітального будівництва одного об’єкту, а було разом з ним побудовано і об’єкт на який не отримані такі документи дозвільного характеру, останній є самочинним будівництвом. Такий підхід відображено у постанові ВГСУ від 12 червня 2014 року у справі № 927/91/13-г, де позивач отримав земельну ділянку для будівництва автостоянки, але разом з нею побудував на цій земельній ділянці без дозвільних документів і нежитлове приміщення [268].

Виконання робіт з капітального будівництва можливе лише при належному оформленні всіх документів, щодо планування розвитку території і які внаслідок цього становлять нормативну основу проведення інших видів містобудівної діяльності. На місцевому рівні проведення архітектурно - будівельної діяльності, щодо побудови нового об’єкту нерухомості є можливою за наявності сукупності планувальної документації, яка за своєю правовою суттю є нормативним юридичним фактом. Категорія міського права ґрунтовно досліджується і обґрунтовується у наукових працях О. С. Мельничук, яка розглядаючи його складові в своїй науковій статті, на жаль, не включила до неї нормативні документи, які забезпечують легальність використання земель міста, приміської території та створюють правову для його територіально - просторового розвитку [269, с. 153-158].

Бачиться, що важливим компонентом міського права у сфері використання земель є підзаконні нормативні документи та локальні нормативно-правові акти. До першої групи відносяться: 1) генеральний план населеного пункту, з планом земельно-господарського устрою території, що включає схему розмежування земель за правом власності, функціонального призначення, обмеженнями та реєстром землевласників та землекористувачів. Він є основою та фундаментом для розробки інших планувальних документів. При цьому зазначена документація створюється на основі містобудівного кадастру, який у сукупності з земельним кадастром є частиною генерального плану населеного пункту; 2) план зонування території, що визначає умови та обмеження на використання, функціональне призначення територій для містобудівних потреб у межах встановлених зон; 3) детальний план території, що визначає планувальну організацію, функціональне призначення території як у межах населеного пункту, так і за його кордонами, уточнює положення генерального плану населеного пункту та схеми планування території району; 4) містобудівні умови та обмеження, які містять комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування та будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, а також інші вимоги до об’єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Наступною складовою у фактичному складі при проведенні капітального будівництва є наявність у замовника (забудовника) відповідних прав, щодо земельної ділянки на якій будуть відбуватись будівельні роботи. Такими є договір оренди, договір суперфіцію, договір купівлі продажу, свідоцтво про право власності або державний акт, які є за своєю правовою природою правочинами. Адміністративні акти, які необхідні для початку проведення нового будівництва також є складовою досліджуваного фактичного складу: 1) вихідні дані для проектування будівництва (отримання містобудівних умов та обмежень, отримання технічних умов). Завдання на проектування, яке надає замовник підряднику є правочином. Також для проведення проектних робіт укладається відповідний договір підряду (двосторонній правочин). За наслідком його виконання створюється будівельний проект, який для об’єктів будівництва четвертої та п’ятої категорії складності підлягає обов’язковій експертизі та в усякому разі підлягає затвердженню замовником. Всі наведені дії мають правочинну природу.

Право на початок будівельних робіт для об’єктів першої - третьої категорії складності виникатиме лише після проведення реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, а для четвертої та п’ятої категорії складності після отримання дозволу на виконання будівельних робіт, що за своєю правовою природою є адміністративними актами. Проведення капітального будівництва, як правило відбувається на основі договору підряду на капітальне будівництво, а також і договору субпідряду на виконання окремих, як правило спеціальних видів будівельних робіт, що є двосторонніми правочинами. Вимоги до проектної документації, порядок проведення будівельних робіт регламентується технічними правовими актами, які виступають у фактичному складі нормативними юридичними фактами. Виконання всіх видів передбачених будівельним проектом робіт та досягнення на цій основі результату є діями, які мають юридичне значення. Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та внесення, обумовлених коштів є правочином та фактичними діями, відповідно.

Прийом об’єктів першої - третьої категорії складності до експлуатації проводиться на підставі реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, до якої включаються характеристики та техніко-економічні показники об’єкта, визначені за результатами технічної інвентаризації. Процедура прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до IV і V категорій складності є більш складною і здійснюється на підставі акту готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю України відповідного сертифіката, до якого включаються характеристики та техніко-економічні показники об’єкта, визначені за результатами технічної інвентаризації. Акт готовності об’єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об’єкт застрахований). У процедурі прийняття збудованого об’єкту в експлуатацію, залежно від складності збудованого об’єкту наявні одночасно адміністративний акт (сертифікат про прийняття в експлуатацію) і правочин (акт готовності об’єкта до експлуатації) або тільки адміністративний акт (реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації).

І в першому і в другому випадку технічна інвентаризація закінчених будівництвом об’єктів проводиться з метою визначення їх фактичної площі та об’єму по відношенню щодо проектних показників для оформлення документів про прийняття в експлуатацію, які в подальшому будуть підставою для внесення даних про такі об’єкти до державної статистичної звітності та оформлення права власності на них.

Проведення господарської діяльності з капітального будівництва буде легальним тільки за умови отримання ліцензій та дотримання дозвільних процедур щодо початку проведення робіт та виконання всіх вимог технічних нормативних документів під час проведення будівництва, а результат закінчених будівельних робіт отримає відповідний правовий статус тільки після проходження всіх адміністративних процедур.

О.П. Віхров проаналізувавши організаційно-господарські відносини у капітальному будівництві, зробив справедливий висновок про наявність у таких відносинах абсолютних організаційно-господарських відносин з ведення власної господарської діяльності суб’єктами господарювання галузі будівництва та організаційно-господарськіх зобов’язань: із заяви щодо намірів забудови земельної ділянки; із затвердження проекту будівництва; з надання дозволу на виконання підготовчих робіт; з надання дозволу на виконання будівельних робіт; з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, яке є складним і у свою чергу єднає такі організаційно-господарських зобов’язання: з утворення приймальної комісії, з фактичного прийняття об’єкта в експлуатацію, з усунення недоліків об’єкта, з видачі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації та встановленим вимогам; із здійснення державного контролю у галузі будівельної діяльності; із застосування адміністративно - господарських санкцій у цій галузі [270, с.406-407].

Також у капітальному будівництві наявними є виробничо-господарські відносини, з проведення всіх форм і видів будівельних робіт. Здебільшого така діяльність опосередковується таким господарсько-правовим засобом як договір підряду на капітальне будівництво. Організація виконання робіт всередині будівельного підприємства містить всі ознаки внутрішньо-господарських відносин. Таким чином, можна констатувати наявність всіх видів господарсько- правових відносин у капітальному будівництві, а з урахуванням вищенаведеного аналізу напрямів містобудівної діяльності можна стверджувати про те, що основу містобудівної діяльності складає капітальне будівництво, а отже і містобудівна діяльність є переважно господарською. Безумовно, також значну частину містобудівної діяльності складають і земельні відносини, але тут вимоги земельного законодавства про ефективне й ощадливе використання земельних ресурсів, в тому числі у сфері господарювання доповнюються і ефективно реалізуються на практиці за допомогою застосування господарсько-правових засобів, оскільки вони мають більші можливості для реалізації законоположень про ефективне використання земель.

З огляду на наведене, містобудування (містобудівна діяльність) - це господарська діяльність з забезпечення сталого розвитку територій, в тому числі поселень, шляхом створення містобудівних об’єктів та проведення їх реновації в установленому законом порядку на основі поєднання приватних, суспільних та публічних інтересів. Отже, для відносин містобудування також як і для господарського права у цілому, можемо визначити організаційно-господарські, виробничо-господарські, внутрішньо-господарські відносини. У правовому регулюванні містобудування є самостійний предмет: відносини з планування та розвитку територій на державному, регіональному, місцевому рівнях та проведення забудови на різних рівнях, тобто з господарського використання земельних ресурсів та забезпечення сталого розвитку території країни, що об’єктивно свідчить про співвідношення між містобудівним правом та господарським правом як між частиною та цілим. Тому постає питання про можливість виділення містобудівного права як підгалузі господарського права. Це є можливим за умови наявності не тільки власного предмету правового регулювання, але і сукупності інших чинників на яких необхідно зупинитись нижче.

С.С. Алексєєв визначив підгалузь права як таке об’єднання інститутів, для якого характерним є високій ступінь спеціалізації, диференціації і інтеграції правових спільностей, що входять до його складу [271, с.154-156]. Усталеним щодо цього питання є науковий погляд, за яким підгалузь права - це крупний правовий інститут який прагне до виділення у самостійну галузь права [272, с.670; 273, с.259; 274, с.235]. Також необхідна наявність самостійного предмету, методу, принципів, споріднених правових інститутів. Як зазначає Б.М. Поляков, тільки сукупність предмету, методу та принципів дає кінцеву характеристику правової природи підгалузі права [275, с.12]. Хоча тут необхідно додати, що кінцева характеристика підгалузі права окрім наведеного має враховувати наявність системної сукупності інститутів, а також ступінь значимості суспільних відносин для соціуму. Як зазначає Н.М. Крестовська, диференціація об’єктивного права на конкретні підрозділи в основному залежить від виникнення та усвідомлення соціальної потреби, інтересу у врегулюванні знов виниклих суспільних відносин або зміни пріоритетів вже існуючих [276, с.144]. Яскравим прикладом, що може проілюструвати наведену тезу є право інтелектуальної власності, яке тривалий час було підгалуззю цивільного права, та не зважаючи на те, що його предмет, методи, принципи не змінились є самостійною галуззю права, що можна пояснити підвищеною значимістю результатів інтелектуальної творчості для розвитку сучасного суспільства.

Ступінь значимості для суспільства містобудівних відносин є очевидною, адже територіальний розвиток стосується одночасно як публічних інтересів, які полягають в утворенні моделі господарського використання земель, що забезпечують сталий розвиток суспільства, проведення їх забудови з урахуванням суспільних інтересів, так і приватних, при проведенні будівництва конкретним забудовником та виділенні земельної ділянки для конкретного суб’єкту господарської діяльності. У РФ містобудівне право є самостійною галуззю права, основу регулювання якої складає спеціальний кодифікований акт. В Україні існує значний нормативний матеріал з регулювання містобудівної діяльності, складено проект Містобудівного кодексу, який було прийнято у другому читанні. Тобто існують об’єктивні ознаки тяжіння містобудування до його виокремлення у самостійну галузь права.

Наявність власного предмету правового регулювання породжує питання про методи, що застосовуються для підгалузі містобудування, оскільки він тісно пов'язаний з предметом правового регулювання та відображає юридичні особливості підгалузі права. О.П. Подцерковний до загальногосподарських методів відносить наступні: 1) метод обов’язкових розпоряджень; 2) метод автономних рішень; 3) метод координації; 4) метод рекомендацій [187, с.30-32]. Як вказує В.В. Джунь, визначальною рисою механізму господарського права є те, що він органічно поєднує методи субординації та координації у рівних співвідношеннях залежно від особливостей фрагменту предмету регулювання [277, с.140]. Зазначені підходи фактично зводяться до здійснення правового регулювання на засадах імперативно-владних та диспозитивних. Для містобудівного права характерним є зазначені методи. При цьому обов’язковий алгоритм дії встановлено у певних відносинах для всіх суб’єктів містобудівних правовідносин. Так, наприклад, органи місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією на чергових сесіях на протязі трьох місяців розглядають і затверджують Генеральні плани населених пунктів. Власник земельної ділянки реалізує право на забудову за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Диспозитивний метод має свій прояв у виробничо-господарських відносинах при укладенні договору підряду на капітальне будівництво. Наявність таких методів обумовлена тим, що у містобудівних відносинах тісно і органічно переплетені публічні та приватні начала, що є також характерним для господарського права у цілому. Такий взаємозв’язок приватних та публічних відносин обумовлений тим, що містобудування основною метою має забезпечення сталого розвитку території України, а з урахуванням євроінтеграційного напряму розвитку країни як складової територіального простору Європи.

Наступною важливою складовою для підгалузі права є наявність принципів, які виступають основою для правового регулювання. М. О. Козачук справедливо вважає, що принципи господарського права - це керівні засади (ідеї), які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин у сфері господарювання [278, с.7]. Серед принципів містобудівного права можна окреслити наступні: 1) принцип органічного поєднання загального та локального регулювання; 2) принцип збалансування приватних, суспільних та державних інтересів при проведенні містобудівної діяльності; 3) принцип забезпечення сталого розвитку території країни; 4) принцип рівності прав забудовників; 5) принцип дотримання встановлених законодавством обмежень та дозвільних процедур.

Підгалузь права об’єднує у своєму складі споріднені інститути певної галузі права [279, с.258; 280, с.157; 281, с.182; 282, с.307]. Бачиться, такими інститутами у містобудівному праві є: 1) організація планування та забудови територій; 2) зонування; 3) ліцензування, сертифікація та акредитація у будівельній сфері; 4) відведення земельної ділянки під будівництво; 5) підготовка проектно-дозвільної документації для проведення капітального будівництва; 6) договірні відносини при проведенні капітального будівництва; 7) підготовка та проведення робіт з капітального будівництва; 8) незавершене будівництво; 9) оформлення завершення будівельних робіт; 10) введення в експлуатацію, підключення об’єкту до мереж, присвоєння адреси; 11) самовільне будівництво та відповідальність за порушення чинного законодавства у сфері містобудування. При цьому, зазначені інститути утворюють взаємопов’язану та органічно детерміновану структуру.

Таким чином, можна стверджувати, що містобудування є підгалуззю господарського права яка має свій предмет регулювання, методи, принципи, сукупність взаємопов’язаних інститутів, що обумовлює наявність відносно самостійного правового регулювання.

2.4.