Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Правове підґрунтя для збереження тимчасового рабства в колоніях Нової Англії напередодні війни за незалежність

На початку XVIII ст. колонії Нової Англії випередили в галузі розвитку сільського господарства й ремісничого виробництва, а також побудови мануфактур рабовласницький Південь і навіть дуже розвинений центральний регіон.

Массачусетс, Коннектикут, Род-Айленд і Нью-Гемпшир домоглися від англійського уряду надання статусу міста двадцяти населеним пунктам. Крім того, у домініоні Нова Англія існували ще п’ятдесят селищ, економічний розвиток яких передбачав отримання ними міського статусу. Розвиток міст як центрів розвитку капіталістичного укладу мав своїм наслідком руйнування соціальних порядків, притаманних у минулому столітті осередкам пуританської колонізації північноамериканських просторів [354, р. 30].

Наймолодші представники пуританських родин нехтували догмами пуританізму, звичайними для суспільного життя перших трьох генерацій колоністів. Переважна більшість населення регіону (понад 90%) була зайнята хліборобством. Проте значення аграрного питання було пов’язане не стільки з чисельністю фермерів, скільки з тим, що в середині XVIII ст. назрівав конфлікт між великими землевласниками і дрібними фермерами, яким конче потрібна була земля. Останні намагалися самостійно «купувати» землі індіанців на західних кордонах колоній, передусім у Коннектикуті, тому в жовтні 1723 р. Асамблея колонії заборонила такі вчинки, прийнявши «Акт стосовно купівлі землі в індіанців без дозволу Генеральної Асамблеї» [47, vol. 1, р. 650]. Схожа ситуація була й в інших колоніях Центрального регіону. Зрештою такий соціальний конфлікт став однією з передумов війни за незалежність США [479, р. 147]. Однак традиційні для перших колоністів-пуритан методи ведення хліборобського господарства зберегли своє значення і за їхніх нащадків. Королівська хартія 1691 р., що визнавала існування в цьому регіоні вільної земельної власності, не обмеженої феодальними повинностями, надавала хліборобам Нової Англії сприятливі умови господарювання порівняно з фермерами середньоатлантичних колоній [114, р. 234239]. Водночас власники Пенсільванії та Нью-Джерсі продовжували користуватися напівфеодальними правами в галузі орендних відносин з незаможними колоністами аж до початку війни за незалежність. Вони зберегли первісні хартії на заснування колоній, які не були скасовані навіть після їх переходу під юрисдикцію британської Корони [397, р. 99-100]. У Новій Англії практично не було лендлордів, а переважали власники «середньої руки».

У всій Новій Англії лише Нью-Гемпшир формально мав власника до війни за незалежність. Річ у тім, що колоністи Нью-Гемпширу, який виконував роль великого табору лісорубів, що працювали над виробництвом дерев’яних виробів, призначених військовому флоту метрополії, водночас мали всі можливості для скватерства. Подібна ситуація була звичайна і для сільських поселень інших колоній домініону - Массачусетсу, Коннектикуту та Род-Айленду. Скватерство створювало труднощі для посадових осіб східних графств Нової Англії, що втілювали в життя адміністративну владу, оскільки скорочувалася кількість найманих робітників, і це заважало певному регулюванню трудових відносин.

Більшу частину жителів міст домініону становили ремісники та позбавлені майна робітники, але влада в Новій Англії контролювалася купецькою елітою.

Вона становила лише 1% населення Массачусетсу, утім контролювала 27% усього майна колонії і широко використовувала в себе вдома працю негрів-рабів. «Чорне» рабство підкреслювало високий соціальний статус власників негрів, котрі зосередили у своїх руках як членство в Асамблеї колонії, так і чиновницькі посади [340, с. 38; 390, р. 12-13].

Соціальна напруженість у містах Нової Англії з початку XVIII ст. призвела до зростання політичної активності тамтешнього населення. У житті Нової Англії велику роль став відігравати такий чинник, як міські мітинги. Уперше така форма відстоювання інтересів дрібних власників і ремісників цього регіону започаткована в Новому Плімуті 15 березня 1713 р. [437, vol. 2, р. 263-264]. На цьому зібранні були проголосовані кандидатури тих посадовців, які відповідали за захист права власності та за контроль над працею рабів. З формально-юридичної точки зору на міських мітингах ішлося про розвиток інститутів самоврядування, до діяльності яких були б причетні тією чи іншою мірою всі вільні громадяни чоловічої статі. Хоча законодавство колоній Массачусетс, Коннектикут та Род-Айленд тоді передбачало право голосу тільки для заможних осіб - власників землі або іншої нерухомої власності, що сплачували великі податки, теоретично норми виборчого права поширювалися й на тих, хто ними не володів [479, р. 33-38]. Саме під час міських мітингів пересічні колоністи наполягали на тому, щоб їхньому зайняттю ремісництвом не заважало широке використання тимчасових рабів не лише в землеробстві, а й у міській промисловості [271]. Утім вони не повною мірою усвідомлювали сутність власних економічних, політичних і соціальних інтересів. Тому панівна верхівка Нової Англії нав’язувала низам свої погляди на розвиток суспільства, наполягаючи на збереженні тимчасового рабства, про що йшлося навіть у відомому «Законі про гербовий збір» (22 березня 1765 р.). Палата громад, що прийняла цей закон, виходила з необхідності заважати промисловому розвитку колоній, зокрема через обкладання великими податками всіх контрактів між панами й тимчасовими рабами [484, vol. 1, р. 39]. Уряд Англії сподівався збирати з колоністів шістдесят тисяч фунтів стерлінгів за рік задля часткового покриття видатків на утримання британської армії і флоту в Америці. Відповідно до акта оподаткуванню підлягали всі без винятку юридичні документи. Закон набирав чинності з 1 листопада того ж року. Збирачами податку призначили колоністів, а місцеві суди присяжних були відсторонені від розгляду справ про порушення закону про оподаткування. Цивільні судові процеси проти колоністів, які не були в змозі або ж не бажали платити податки (в даному разі йшлося про підприємців, обкладених новим податком на угоди про працю) вів британський суд віце-адміралтей- ства. Масовий протест американців змусив англійський парламент врешті-решт скасувати цей закон [203, с. 23].

Вирішальну роль у скасуванні акта відіграли резолюції міських мітингів, під час яких обговорювалося питання про автономію колоній у справах розвитку економіки. Притому колоністи розуміли, що цю автономію вони матимуть лише за умови представництва депутатів колоній у Палаті громад. Це відображено в такому гаслі: «Немає оподаткування без представництва американців у британському парламенті». Уперше його сформулювали 1698 р. у колонії Род-Айленд. Тоді Асамблея колонії вирішила: «Жоден закон Англії не може мати для нас сили та обмежувати нас без нашої згоди, оскільки... й нині немає наших представників, надісланих у парламент Англії» [505, р. 27].

Після Семирічної війни до складу Британської Америки увійшли володіння переможеної Франції, однак англійським колоністам було заборонено селитися в Канаді. На той час державний борг Британії становив гігантську суму - сто тридцять мільйонів фунтів стерлінгів [462, р. 82]. Уряд метрополії збирався перекласти його на колоністів, зокрема через поліпшення організації митної служби колоній, що зводилося до примусового й безоплатного вилучення значного асортименту так званих колоніальних товарів, які визнавалися контрабандними [45, vol. IX, р. 637-639]. Такими товарами визнали й рабів-африканців, яких раніше ввозили до колоній, не сплачуючи митних зборів. Встановлення міцного митного кор-

дону завело в глухий кут проблему постачання довічних рабів на американські плантації [188, с. 32-33].

У квітні 1764 р. уряд Гренвіла прийняв указ про заборону грошової емісії в колоніях. Різке скорочення наявної маси паперових доларів також заважало постачанню робочої сили до британських колоній [45, vol. IX, р. 649-650]. Наступним був «цукровий акт», реалізація якого мала забезпечити грошима підрозділи англійської армії, розміщені в колоніях [45, vol. IX, р. 644-648; 66, vol. 7, р. 6-21]. Гроші, які колоністи сплачували метрополії, розоряли навіть лордів колоній. Це завело в тупик комерційне землеробство Америки, яке припинило розвиток через відсутність достатньої кількості робочих рук. Найвідчутнішого удару по американській комерції завдав Ч. Таунсенд, міністр фінансів Англії. 1767 р. за його планом парламент схвалив кілька актів, які проголосили збільшення прямих податків з населення колоній. З метою зміцнення колоніального управління видали й акт про створення Вищого митного управління з центром у Бостоні. Воно мало закрити митний кордон колоній від протизаконного переміщення товарів, зокрема африканських невільників і тимчасових рабів, за довезення яких треба було сплачувати надто великі кошти [45, vol. IX, р. 780-789].

Податковий тягар викликав визвольний рух американців. Англійські митники не були в змозі перекрити шляхи нелегальної торгівлі. Так, невеличкий Род-Айленд нелегально ввозив з Вест-Індії у п’ять разів більше «чорної» патоки, необхідної для виготовлення рому (шкіпери кораблів розплачувалися ним з африканськими ватажками за поставку рабів), ніж метрополія. Величезний Массачусетс ввозив патоки в тридцять разів більше, ніж купці самої Англії. Контрабанда годувала не лише судновласників і великих підприємців, а й матросів, докерів і вантажників, які залежали від колоніальної буржуазії, бо були закріплені контрактами на працю. Нарешті, контрабандне довезення рабів у колонії значною мірою сприяло їх новому економічному піднесенню [45, vol. IX, р. 764-766; 435, р. 137-138].

Підприємці колоній покладали захист своїх комерційних інтересів не на суди звичаєвого права, а на органи місцевої влади, які своєю діяльністю створювали відповідні прецеденти. Місцеве право лише зовнішньо відповідало приписам британської імперської конституції. Насправді ж дія місцевих законів давно вийшла за її межі. Право колоній допомагало підприємцям самостійно вирішувати різні питання, серед яких найважливішим був пошук трудових ресурсів. Адміністрації всіх британських колоній не втручалися у вирішення цієї проблеми і віддали її на відкуп представницьких органів колоній, де переважали великі власники комерційних господарств [42, vol. 2, р. 24-27].

Претензії колоніальних асамблей на самостійну правову регламентацію рабства були засновані на приписах конституційних актів метрополії, і передусім на положеннях «Хабеас корпус акта». Адже останній став маніфестом свободи підприємців буржуазного типу. Саме на такій правовій ідеології наполягали політичні лідери колоністів, серед яких виділявся професійний юрист і плантатор Д. Отіс. Його памфлет «Розгляд і обґрунтування прав британських колоній» підвів теоретичну базу під зазіхання колоніальної буржуазії, яка вимагала захисту свого права на безперешкодне використання примусової праці тимчасових і довічних рабів [187, с. 199]. Однак уряд метрополії вважав таку ідеологію бунтівною й намагався не допустити заколоту колоністів проти британської Корони [47, vol. 2, р. 739-741; 305, с. 51]. Усе це було марним, оскільки великих підприємців підтримали дрібні ремісники й фермери, які створили організації «синів свободи», що очолили рух проти колоніальної політики Лондона [64, vol. 6, р. 15-16; 309, т. 1, с. 98]. Його центром став Массачусетс, еліта якого подбала про перехід американців від пасивних засобів боротьби за економічні й політичні права, не визнані метрополією, до активних дій [79, vol. 5, р. 211-215; 388, р. 135; 399, р. 31]. У 1771 р. «Заборонні акти» були скасовані, оскільки вони завдали Англії серйозних збитків і підірвали її панування в колоніях, однак було пізно - в Америці склалася революційна ситуація, слідом за якою розпочалася війна за її незалежність [373, р. 64; 428, р. 99]. Після війни за незалежність США настав час для ліквідації правового інституту тимчасового рабства, утім особливості економічного розвитку Півдня США призвели до його відродження. Це завело Америку в історичний глухий кут і спричинило буржуазно-демократичну революцію, результатом якої стали ліквідація рабства і зміцнення праці вільних осіб [199].

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Правове підґрунтя для збереження тимчасового рабства в колоніях Нової Англії напередодні війни за незалежність:

  1. Правове підґрунтя для збереження тимчасового рабства в колоніях Нової Англії напередодні війни за незалежність
  2. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -