9. ВВДСІЧ НІМЕЦЬКОМУ ОКУПАНТОВІ

Проголошення відновлення української держави змусило німецьких ІМПерІЯЛІСТІВ скинути 3' себе маску й виявити своє дійсне відношення до українського народу й української справи вже в перших днях приходу на українські землі.

I тому то, коли німці мимо всього виступили проти відновлення української державности, то для всего українського народу стало ясним, що німці прийшли в Україну не на те, щоб її визволяти, а тільки з заміром заступити большевиків в кольоніяльному визиску України. B такому аспекті, став український нарід сприймати всі заклики німців та їх нечисленних вислужни- ків, щоб „в ім’я добра української справи” помагати німцям добровільною здачею наложених континґентів та виїздом на працю до Німеччини: українцям стало ясно, що тут ідеться тільки про безоглядну грабіж німцями України та засилання українського населення на каторжні роботи.

Зірвавши з німців маску й унеможлививши їм виступати на далі перед поневоленими Москвою народами в ролі їхнього вігзволителя, переходить ОУН до організування чинного спротиву й активної боротьби з німецькими окупантами.

Першим виявом спротиву була згадувана вже політична деклярація обох українських леґіонїв, якою вони заявили льояльність українському урядові й відмовлялись підчинятись на дальше німецькому командуванні, не дивлячись на те, які це матиме наслідки для членів леґіону. Подібним виявом спротиву була рішуча відмова Української Національної Ради у Львові перетворитись в підлеглу німцям інституцію допо- могового характеру.

Були думки, щоб у відповідь на заарештування Тимчасового Управління зараз же перейти до відкритої збройної боротьби з німцями. B тому дусі була теж написана перша відозва Краевого Провідника ОУН за часів большевицької окупації I. Климова-Леґенди, в якій відверто говорилось про збройний спротив німцям. Ta Провід ОУН після основної аналізи положення визнав це передчасним з причин, які член Тимчасового Управління M. Лебедь формує так:

1) «Треба було очистити терен від большевицьких аґентІв, іцоб унеможливити їм використати нашу визвольну боротьбу лропаґандивно на їх власний рахунок, тобто не дозволити обернути українську' визвольну боротьбу проти німців у боротьбу за поворот большевизму і сталінської диктатури.

2) Маси українського населення, що в зв’язку з війною сподівалися увільнення від большевицького панування і встановлення власного самостійного державного життя, були на безпосередню нову боротьбу не приготовані й мусіли отрястись по довголітньому терорі, зорганізуватися та пізнати нового окупанта, його систему правління та методи діяння.

2) Велике знищення в провідних кадрах українського народу і в Організації дотогочасною большевицькою окупацією, рольшевики уступаючи з українських земель, вимордували жахливим способом десятки тисяч українського активу по тюрмах.

4) B самій Організації треба було, після завданих большевиками і німцями ударів приступити до переорганізування доповнення, зміни тактики й системи, достосовуючи її до ментальности та способу протидій нового окупанта».

Складна політична ситуація, яка заіснувала літом 1941 p. на українських землях вимагала від ОУН важливих рішень. Тому то в вересні 1941 p. відбувається перша конференція ОУН. на якій прийнято такі постанови дії в найближчому часі:

а) «ІІеребрати адміністрацію на низах у свої руки та продовжувати започатковану українським Урядом працю;

б) перекинути якнайбільше провідних одиниць за Збруч на цілість земель України, щоб продовжувати працю, що її започаткував український Уряд на Західніх Землях; розподіл колгоспів і радгоспів, ховання майна перед грабежами і за- безпека українського населення перед сподіваним голодом, захоплення друкарень, і випуск преси, широка пропаґанда ідеї і гасел визвольної боротьби, протисовстська і ггротинімецька пропаґанда, акта проголошення відбудови української держави в містах і селах та маніфестації народу;

г) освідомно-роз’яснювальна акція проти масових вивозів на роботи до Німеччини, а в дальшому організація пасивного спротиву (втеча E часі т. зв. лапанок);

д) акція проти надмірного стягання контингентів і пропаґанда за вмілим захованням майна;

е) пропаґандивно-роз’яснювальна підготова до активної боротьби з німецьким окупантом розкриття німецьких плянів поневолення і колонізації України. Одночасно така ж акція проти нових намагань большевизаціі українських теренів, що її проводили насилані Москвою в Україну аґенти та партизанські диверсійні групи;

c) збір та магазинування зброї;

ж) вишкіл нових гтровідних кадрів для визвольної боротьби на всіх українських землях та обхоплення ними щораз дальших і глибших теренів».

По лінії цих постанов проходила надзвичайно ін- тензивна праця ОУН восені 1941 p. та зимю 1941-42 p. B квітні 1942 p. відбулась ІІ-га Конференція ОУН, яка схвалила між іншими такі постанови;

«В нашій сьогоднішній боротьбі ми стоїмо иа пршндипах, на яких основувався Акт 30 червня 1941 p. Цей Акт ми розглядаємо як історично-правну революційну і політичну маніфестацію волі всего українського народу, жити своїм власним, державним життям.

Свою політику ми будуємо: а) на творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил, б) на самостійницькій, ні від кого незалежній всеукраїнській політиці революційної боротьби. Московсько-большевицькій концепції Інтернаціоналу і німецькій концепції т. зв. Нової Европи, ми протиставимо міжнародшо концепцію справедливости національно- політичио-господарської перебудови Европи на засаді вільних національних держав під гаслом — «Воля народам — людині», e) ми наголошуємо на ідею Самостійної Української Держави яка є життєвою необхідністю і відвічним стремлінням української нації, вйажаючи, що тільки справедлива розв’язка українського питання може зрівноважити сили Сходу Европи і зумовити вільне життя народів, поневолених Москвою.

VIL Вважаємо, що т. зв. земельна реформа в Україні — це тільки політично-господарський маневр захватника. Його мета — закріпити свою владу шляхом створення видимости визволення і відвернути український нарід від боротьби за свою владу. Німецька т. зв. земельна реформа цілком не відповідає інтересам українського селянства через свою експлуататорську суть. їх практична мета витиснути якнайбільше хліба й робочої сили з України.

XXI. Критику німецької політично-господарської системи ведемо шляхом роз’яснювальної пропаганди серед мас, боротьби з вислужниками і опортуністами та в стимуляції національної солідарности на всіх ділянках життя.

XXIV. Ha Осередніх і Східніх Українських Землях критику німецької колоніяльної політики поєднуємо з боротьбою проти московсько-большевицьких впливів, проти пропаґанди партизанщини санкціонованої московським імперіялізмом».

о^гідно з постановами Другої Конференції ОУН про розбудову збройної сили починається організування збройних відділів Української Народньої Самооборони. УНС була організована в той спосіб, що її члени переходили військовий вишкіл та озброювались, але при тому залишалися в своїх місцевостях і тільки в випадках потреби, для охорони населення перед німецькими грабунками та карними експедиціями виступали в бій.

B жовтні 1942 p. член самостійницької ОУН Остап організує на Поліссю перший збройний відділ Української Повстанської Армії, що розростається швидко в першу сотню УПА під командуванням сотенного Ko- робки-Перегійняка. Коли Народню Оборону становили лише озброєні боївки ОУН, то відділ Остапа і сотня Коробки-Їїерегійняка не тільки своєю назвою як Українська Повстанська Армія, але й своєю структурою та характером стають зав’язком регулярної повстанської армії. Політичне і мілітарне положення та психологічна й технічна лідготова давали змогу перейти зимою 1942-43 p. до другого етапу протинімецької боротьби. Постановою Проводу революційної ОУН переформовується всі збройні відділи в одноцілу військову формацію під назвою Українська Повстанська Армія, команду над всіми частинами переймає Головний Військовий Штаб.

Українська Повстанська Армія розростається дуже скоро. B її ряди стають масово теж українці з поза рядів революційної ОУН, наповняючи змістом приняту при основуванні УПА постанову, що Українська Повстанська Армія це збройне рамя всего українського народу в його боротьбі за національне визволення.

Весна 1943 p. позначується успішними боєвими акціями УПА на Поліссю і Волині. B лютому і березні 1943 p. УПА прочищує від німецької адміністрації та від большевицьких партизан Полісся і створює можливості організування власних вишкільних та організаційних випадових баз, в березні-квітні того ж року в боях з німцями УПА займає міста й місточка: Володи- мирець, Степань, Топориці, Людвипіль, Деражне, Оли- ка, Цумань, Горохів і ін. B більших містах, як Кремя- нець, Дубно, Ковель, Луцьк, Рівне, Ківерці, відділи УПА розбивають тюрми та звільняють політичних в’язнів. B травні 1943 p. згинув з рук українських повстанців на шляху Ковель-Бересть шеф гітлерівських CA Віктор Люце разом із своїм прибічним штабом.

B травні 1943 p.

Українська Повстанська Армія виступає від перших днів свого існування з виразним політичним обличчям як всенародня армія вкраїнського народу, яка бореться за Українську Самостійну Соборну Державу проти німецького і проти московського окупантів. Про діяльність УПА на опанованих нею теренах пише M. Ле- бедь в воїй Історії УПА:

«Команда УПА стас перед новим завданням, не'тільки oxopo- нговати населення перед нищівними німепькими акціями. але й організувати очищений від окупантів терен. Це дало початок своєрідній будові держави в державі. 3 одного боку в закріпленому лісовому терєиі організувалася збройна сила: поставали підстаршинські, а трохи пізніше і старшинські школи, організувалися і вишколювалися окремі військові з’єднання — кавалерії, польової артилерії, польові жандармерії, розбудовано вишколи лікарів-хірургів і медсестер, зорганізовано Український Червоний Хрест. 3 другого боку довелося організувати від основ ціле життя народу на всіх його ділянках. П-окликано до життя нову українську адміністрацію — до округ включно, зорганізовано охорону національного майна, створено господарський сектор, що займався поділом філь- варочно-держгослного майна між селянством та допильновував правильної господарської праці. Відновлено та урухом- лено домашній, а частинно і фабричний промисел — миловарні фарбівні, гарбарні, сушарні овочів, дестиляцію спирту- самогону на йодину, потрібну для медичних цілей. Побудовано зброеневі варстати та урухомлено власну фабрику паперу. Створено інспекторат шкільництва і освіти, що зайнявся пе- ревишколом учителів і урухомленням шкіл, головно народніх, та приготовляв до друку нові українські шкільні підручники. Організовано самоосвітні гуртки, призначено культурних працівників на поодинокі райони, зорганізовано театральні мандрівні групи. Розбудовано видавництва самостійницької преси. Створено картографічний Інститут у Дермані для постачання військовими картами відділів УПА.

Для розрібки окремих питань із ділянки державного будівництва створено окремі комісії, як: Комісія для шкільних справ під керівництвом проф. R Сімовича, господарсько-економічних цитань, військових справ, кордонів України. Ці комісії працювати ввесь час німецької окупації по більших містах України і залишили ряд викінчених праць.

Боєвий клич УПА — „За свободу народів і людини!” — здобуває симпатії інших народів і в ряди УПА починають ставати масово й не-україкці. Літом 1943 p. Головне командування УПА творить із них окремі автономні чужонаціональні відділи УПА — грузинів, та- тарів, азербейджанців, узбеків. B листопаді 1943 p. відбувається з ініціятиви УПА I. Конференція поневолених народів східньої Европи й Азії при участі 39 делегатів від 13 народів: азербейджанців, башкірів, білорусів, вірмен, грузинів, кабардинців, казахів, осетин- ців, татар, узбеків, черкесів, чувахів та українців. День перед відкриттям конференції на околицю, в якій мала відбуватися конференція зробив напад німецький поліційний відділ: в бою з німцями взяли участь теж учасники конференції.

Спільна революційно-збройна боротьба поневолених народів, завершена I. Конференцією поневолених народів Східньої Европи й Азії, створила міцні основи майбутній дружбі тих народів та одностайности їх в обороні своєї національно-державної незалежности.

Всенаціональний характер і склад УПА створює вимогу існування й дії всеукраїнського керівного політичного центру. Так приходить до постання Української Головної Визвольної Ради, УГВР, про ґенезу якої пише її перший генеральний секретар Лозовський (ген. Тарас Чупринка):

«Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу, що сталося в наслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідеї українського визвольно-революційного руху; виразно всена- ціональний характер цієї боротьби; опануЕання УПАрміею знаних територій Українських Земель; наближування до кінця війни між окупантами України — гітлерівською Німеччиною і большевицькою Москвою, та, у зв'язку з цим, можливість догідної ситуації для української визвольної справи; значний ріст ваги української проблеми в наслідок визвольної боротьби українського народу — всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА заініціюватм акцію в напрямі утворення загальнонаціонального, всеукраїнського політично»- го центру, який взяв ои на себе найвище політичне керівництво визвольною боротьбою за Українську Самостійну Соборну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні.

Треба підкреслити, що тут йшлося про утворення нового всеукраїнського, загальнонаціонального центру — такого центру, який відбивав би повний стан національно-політичних відносин в Україні — стан широкорозгорнутої боротьби та який відповідав би ЕСім потребам такої" широкорозгорнутої боротьби: був би здібний такою боротьбою дійово керувати та належно її репрезентувати. Таким центром не міг уважатися Уряд УНР, що формально продовжував існувати, тому що він, як ми вже про це згадували, від тридцятих років уже ні якою мірою не віддзеркалював тих глибоких політичних перемін, що доконувалися серед українського народу на Українських Землях, і був цілковито відірваний від тієї визвольно-революційної боротьби, яка саме під час тридцятих років в Україні виникла. Таким центром ке могло бути також Українське Правління, утворене на Українських Землях у червні 1941 p., з тієї причини, що майже всі члени цього Правління сиділи в цей час у німецьких тюрмах і концтаборах.

Для здійснення пляиу утворення всеукраїнського, загальнонаціонального політичного центру (цей плян зродився в колах Головного Командування УПА восені 1943 p.) — весною 1944 p. утворено Ініцїятивний Комітет. Цей комітет відразу взявся до інтенсивної праці в цьому напрямі.

11. липня, 1944 p. далеко від непрошеного ока, в Карпатах, почалися наради нового Українського Революційного Парлямен- ту. Курінь УПА охороняв місце нарад перед можливим наскоком німців, чи большевицьких партизанів. Зібралися представники всіх Українських Земель, при чому особливо численно були представлені Східньоукраїнські Землі. Зійшлися люди різних політичних поглядів. Були тут такі, які репрезентували активно діючі організовані політичні партії, а були представники й неактивних в даний момент політичних середовищ, які, однак, могли внести свій вклад у визвольну боротьбу українського народ>⁷. Вули й представники позаполітичних українських кіл.

Збори святочно проголосили себе Тимчасовим Українським Парляментом і назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Ha Голову Великого Збору УГВР обрано відомого громадського діяча Волині, Ростислава Волошина». (P. Волошин загинув 1946 p. в бою з большевиками).

Так, отже, започаткована Актом відновлення Української Держави з 30 червня 1941 p. протинімецька боротьба українського народу перетворюється послідовно з полгітично-революційної в політично-збройну боротьбу найкращих синів України в рядах Української Повстанської Армії, завершену створенням нового підпільного уряду Воюючої України — Української Головної Визвольної Ради.