Німецьке цивільно-процесуальне право

Ще кілька десятиліть тому менталітет німецького цивільного правника (German civil lawyer) помітно відрізнявся від менталітету його англо-саксонського колеги. На передньому плані в німця знаходилися такі категорії, як права (rights) та обов’язки (duties), а в американця — відшкодування (remedies).

Прірва між німецьким і англо-саксонським світоглядами почала звужуватися після утворення в 1871 р. Німецької імперії, але тривалий час залишалася помітною. Зрозуміло, що процеси глобалізації не обминули сферу юриспруденції, тому не виключено, що нині світогляди правників обох світових систем права зблизилися.

Німецьке цивільно-процесуальне право базується на канонах романтицизму та праві германських племен (Germanic Law). Процесуальні ідеї були запозичені німцями з Північної Італії під час Рецепції і розвинуті на зазначеній вище основі. У XVIII ст. на німецьку процесуальну систему великий вплив здійснили ідеї Просвітництва, а згодом — Французький цивільно-процесуальний кодекс, що набув чинності 1806 р.

Від початку ХІХ ст. зростала потреба в уніфікованому цивільно-процесуальному праві. Вже після об’єднання Німеччини в єдину імперію, в 1877 р., було прийнято Німецький цивільно-процесуальний кодекс. Того року було прийнято ще й інші три важливі юридичні акти.

Згодом на Німецький цивільно-процесуальний кодекс великий вплив здійснив Австрійський цивільно-процесуальний кодекс, який було прийнято наприкінці ХІХ ст.

У 1879 р. у Лейпцігу було утворено Верховний Суд імперії. Його попередник припинив свою діяльність 1806 р. після ліквідації Наполеоном Священної Римської імперії (Holy Roman Empire).

Німецьке цивільне процесуальне право керується наріжним принципом: суд обмежений розглядати ті факти, які сторони виклали йому. Процедура, за якої суддя мусить з огляду на свою посаду (ex-officio) виконувати слідчі функції, застосовується лише до справ, що стосуються статусу (cases relating to status). Наприклад, у справах про розлучення німецьке процесуальне право потребує публічного усного розгляду справи (oral hearing in public). У процесі підготовки судового засідання сторони обмінюються письмовими клопотаннями, тому, на думку англо-саксонських правників, усне слухання є не більше, ніж формальним посиланням на зазначені письмові клопотання.

Німецьке цивільно-процесуальне право дозволяє судам виконувати вільну оцінку доказів (free assessment of evidence). Допускається будь-який вид доказів (kind of evidence), і суд за власним розсудом (reasonable discretion) вирішує, яку вагу надати їм.

У деяких випадках звичайні цивільні суди (ordinary civil courts) заміняються спеціальними судами, які керуються не лише цивільно-процесуальним кодексом, а й спеціальним процесуальним правом (special laws of procedure). Наприклад, суди з трудового права (labour courts).

Працює в суді професійний суддя (professional judge), якого вважають державним службовцем (civil servant). Суддя є випускником юридичного факультету університету. Він складає державні іспити (state examinations).

Цивільні суди землі вважаються складовими частинами її правничої системи. У місцевому суді справу одноособово веде суддя. У цивільних судах справу розглядають три судді.

Вищі суди земель засідають у склад 5 членів. Німецький правник поєднує функції англо-саксонського солісітора (solicitor) і баристера (barrister).

Німецький юрист Арвед Дерінгер, який народився 1914 р. в німецькій колонії на півдні України і якого батьки вивезли на історичну батьківщину, коли кайзерівські війська полишали територію України в 1918 р. після поразки Німеччини у Першій світовій війні, розповідав в Антимонопольному комітеті України в 1994 чи 1995 р. автору цих рядків (у той час — начальнику Управління міжнародних зв’язків) своє враження про офіси американських юристів. Його вражало, що офіси були заставлені стелажами з картотеками. Якщо американського юриста цікавило, як суд розглядав і вирішував справу, схожу з тією, над якою юрист нині працював, то він підставляв до стелажа драбинку, відшукував ящичок-аналог, вивчав його інформацію і приймав відповідне рішення. Континентальний юрист не заводив собі ящичків, оскільки прецедент у континентальній системі права не вважається його джерелом. Континентальний правник завжди спирався на кодифіковане (тобто централізовано створене) законодавство.

Можливо, в офісах американських юристів картотеки нині відсутні з огляду на комп’ютеризацію.