Німецький конкурсний статут

Головним джерелом правового регулювання неплатіжос- проможності (банкрутства) і в континентальній, і в англо-сак- сонській системах права є закон. Для звичаю це надзвичайно складна сфера.

Кодифікація конкурсного права в Німеччині розпочалася в 1870 р. 2 грудня 1877 р., за часів канцлера О. Бісмарка, було прийнято Німецький конкурсний статут (Konkursordnung). Дослівний переклад з німецької означає “конкурсний порядок”. Статут було опубліковано 10 лютого 1879 р. В його основу було покладено відповідний закон Пруссії. 214 параграфів Статуту зосереджувалося в трьох його книгах:

1. “Матеріальне конкурсне право” (§ 1-63).

2. “Конкурсне провадження” (§ 64-208).

3. “Кримінальні постанови” (§ 209-214).

У зв’язку з тим, що 1 січня 1900 р. набрали чинності Німецьке цивільне укладення і Німецьке торговельне укладення (а до їх запровадження Німеччина готувалася чотири роки), то в 1898 р. виникла потреба внести до Статуту певні зміни. Основні положення першопочаткової редакції Статуту були збережені. Внаслідок техніко-юридичного опрацювання тексту кількість параграфів збільшилася до 244.

Книга третя Статуту була відмінена в 1976 р. у зв’язку з прийняттям спеціального закону, спрямованого на боротьбу з економічною злочинністю. Помітна модифікація Статуту відбулася в 1935 р. з огляду на прийняття закону про мирові угоди. Протягом ХХ ст. у Німеччині було прийнято понад два десятки законів про банкрутство.

Суб’єктами конкурсного права в Німеччині можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (незалежно від сфери їх діяльності та комерційного статусу), які виявилися неспроможними сплачувати борги (§ 102). Комерсант може бути оголошений банкрутом незалежно від правової форми його підприємницької діяльності. Цікаво, що дія Статуту поширюється і на ті торговельні товариства, які не вважаються пра- восуб’єктними. Справи про банкрутство підвідомчі усім цивільним судам.

§ 102 передбачає, що конкурсне провадження може розпочинатися лише тоді, коли боржник виявляється нездатним оплачувати борги. Крім мирової угоди, право Німеччини знає одну на всі випадки процедуру конкурсного провадження, спрямовану на ліквідацію майна банкрута. Початок конкурсного провадження означає позбавлення боржника права розпоряджатися його майном (§ 6,106). На майно поширюється конкурсний імунітет. Не визнаються жодні арешти, стягнення, претензії на майно поза процедурою конкурсного провадження. Це провадження передбачає припинення нарахування відсотків за грошовими вимогами кредиторів. Конкурсний управляючий має право опротестовувати угоди боржника, укладені протягом встановленого законом “періоду підозрілості”, який передує початку конкурсного провадження (§30-33). Конкурсного управляючого призначає суд (§ 78). Суд має право (§ 87) до перших загальних зборів кредиторів призначити комісію з-поміж них чи їх представників.

Чільне місце серед органів конкурсного провадження належить суду. Він, зокрема, має право затвердити чи відхилити мирову угоду між боржником і кредиторами. До конкурсної маси зараховується все майно боржника за станом на дату початку конкурсного провадження.

Право Німеччини передбачає “гласний арешт”. Він означає, що особи, в яких знаходиться будь-яке майно боржника, зобов’язані повідомити про це конкурсному керуючому і не передавати майно боржникові. Якщо до конкурсної маси боржника потрапляє чуже майно, то його власники можуть вимагати на підставі загальних норм цивільного права, вилучення відповідного майна з цієї маси (§ 43). Реалізація майна боржника (перетворення його на гроші) відбувається шляхом публічних торгів (аукціону). Конкурсне провадження припиняється за клопотанням боржника та згоди на це кредиторів (§ 202).

7.4.