§6. СТАНОВЛЕННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ (1991 -2017 рр.)

Попри наявну нині в європейських країнах тенденцію до уніфікації правових інститутів із метою формування єди­них принципів і стандартів, судові системи більшості країн Європи зберігають відмінні риси, пояснити які можна істо­ричними традиціями та особливостями правових систем.

На основі хронологічного аналізу нормативно-право­вих актів, якими упродовж 26 років регулювалась судова си­стема України, можна виокремити вісім основних етапів становлення судової влади в незалежній Україні.

І етап (липень 1990 - червень 1992 років). Не звертаючи увагу на створення самостійної української держави 24 сер­пня 1991 року, припинення юридичного існування Українсь­кої РСР, радянські закони, якими визначались особливості функціонування судової системи, були успадковані Украї­ною, що спричинило: 1) залежність судової влади від вико­навчих органів; 2) наділення судів правом законодавчої іні­ціативи; 3) відсутність спеціалізації судів; 4) відсутність принципу інстанційності розгляду судових справ; 5) відсут­ність органу конституційної юрисдикції; 6) відсутність ква­

ліфікаційних вимог до суддів, окрім вікових; 7) проголо­шення принципу рівності перед законом і судом виключно стосовно громадян країни.

У квітні 1992 року парламентом схвалено Концепцію судово-правової реформи в Україні, в ході якої необхідно: 1) гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; 2) реалізувати демократичні ідеї правосуддя; 3) створити систему законо­давства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність су­дової влади; 4) забезпечити спеціалізацію судів; 5) максима­льно наблизити суди до населення; 6) чітко визначити ком­петенцію різних ланок судової системи; 7) гарантувати право громадянина на незалежний і неупереджений суд.

II етап (липень 1992 - червень 1996 років). Концепція судово-правової реформи в Україні як програмний доку­мент відіграла важливу роль, хоч реальні заходи щодо судо­вої реформи суттєво відрізнялися від передбачуваних. Так, до ухвалення у червні 1996 року Конституції України був за- твержений ряд нормативних актів, відповідно до яких: 1) на­зва «народні суди» була змінена на назву «районні (місцеві) суди»; 2) регламентувалась робота спеціалізованих арбітра­жних судів; 3) передбачено створення органу конституцій­ної юрисдикції; 4) визначено статус суддів; 5) створено сис­тему і визначені повноваження кваліфікаційних комісій су­ддів; 6) запроваджене суддівське самоврядування; 7) врегу­льовано порядок оскарження до суду рішень, дій чи бездія­льності адміністративних органів; 8) визначений порядок ві­дшкодування шкоди, заподіяної судом.

III етап (липень 1996 - червень 2001 років). Із ухвален­ням у червні 1996 року Основного Закону держави було окреслено нову систему судоустрою, закріплено гарантії права на судовий захист, визначено основні засади здійс­нення судочинства. Юрисдикцію судів поширено на всі пра­вовідносини, що виникають у державі. Принципами побу­дови системи судів загальної юрисдикції визнано територіа- льність і спеціалізацію. Визначено, що судочинство здійс­нюється Конституційним Судом України та судами загаль­ної юрисдикції. У системі судів загальної юрисдикції по­винні функціонувати також апеляційні та місцеві суди.

Встановлено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду та суддів, які призначаються вперше терміном на п’ять років. У визначених законом ви­падках, окрім професійних суддів, правосуддя повинно здій­снюватися також народними засідателями і присяжними. Утворено Вищу раду юстиції - колегіальний незалежний ор­ган, відповідальний за формування високопрофесійного су­ддівського корпусу.

У 2000 році на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ухва­ленням Закону України «Про державну виконавчу службу» Державна виконавча служба була відокремлена від судів.

3) забезпечення інстанційності розгляду справ судами;

4) створення постійно чинного органу, відповідального за кваліфікаційний рівень суддів та дотримання ними дисцип­лінарних вимог; 5) забезпечення діяльності суду присяж­них; 6) скасування військових судів; 7) демократизація кри­мінального та цивільного законодавства.

IV етап (липень 2001 - січень 2002 років). 21 червня 2001 року ухвалено пакет законів, якими вносилися зміни до ни­зки законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства. Ці зміни отримали назву «малої судо­вої реформи» і пов’язані насамперед із утворенням єдиної системи судів загальної юрисдикції шляхом внесення до неї арбітражних судів, які були перейменовані на господарські. Запроваджувалися нові процедури оскарження судових рі­шень (апеляція і касація, замість радянської касації і перег­ляду у порядку нагляду), санкціонування судом арешту, три­мання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчи­ненні злочину, проведення огляду та обшуку житла або ін­шого володіння особи.

V етап (лютий 2002 - квітень 2006). Закон України «Про судоустрій України» передбачив у системі судів загальної

юрисдикції нові судові ланки - Касаційний суд України і Апеляційний суд України (щоправда, обидва ці суди так і не було утворено через визнання цих інститутів Конституцій­ним Судом України неконституційними). Закон також вста­новив трирічний термін для створення адміністративних су­дів. Повноваження щодо організаційного забезпечення дія­льності судів передані новій системі - державній судовій ад­міністрації, утвореній у структурі виконавчої влади спеціа­льно для організаційного забезпечення діяльності судів, пі­дзвітній вищим органам суддівського самоврядування.

VI етап (травень 2006 - червень 2010). П’ятнадцята річ­ниця незалежності України характеризувалась наступними проблемами судівництва: 1) невідповідністю системи судів загальної юрисдикції вимогам Конституції України, видам та стадіям судочинства; 2) незавершеністю реформи проце­суального права; 3) перевантаженістю судів справами та не­достатньою прозорістю їх діяльності; 4) незабезпеченістю незалежності суддів; 5) низьким рівнем кваліфікації знач­ної частини суддівського корпусу та низькою ефективністю системи професійної відповідальності суддів тощо.

У травні 2006 року була ухвалена Концепція вдоскона­леннясудівництва для утвердження справедливого суду в Україні, якою передбачалось здійснити ряд заходів із метою забезпечення: 1) доступності правосуддя; 2) справедливої су­дової процедури; 3) незалежності, безсторонності та профе­сіоналізму суддів; 4) юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; 5) ефектив­ності судового захисту.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 червня 2007 року № 486-р «Про граничну чисельність працівників апарату апеляційних та місцевих загальних су­дів», розробленого на виконання положень Законів України «Про судоустрій України», «Про доступ до судових рішень», вимог процесуального законодавства, Наказу ДСА України від 23.10.2007 року № 672/к «Про граничну чисельність пра­цівників апарату апеляційних та місцевих загальних судів» з 01 січня 2008 року до штатних розписів суду введено по­сади керівника апарату суду, консультанта, який буде вико­нувати два напрямки роботи - ведення кадрової роботи та аналізу судової статистики, головного спеціаліста з інфор­маційних технологій.

VII етап (липень 2010 - поточний момент). Розпочався важливий етап становлення судової системи в Україні з ух­валенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який суттєво змінив ситуацію у сфері здійснення правосу­ддя. Зокрема, відповідно до зазначеного закону: 1) завер­шено створення вертикалі системи судів загальної юрисди­кції на чолі з вищими спеціалізованими судами; 2) утворено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ; 3) ліквідовано військові суди; 4) із ме­тою забезпечення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні впро­ваджено інститут слідчого судді; 5) функції з добору канди­датів на посади суддів та притягнення суддів до дисципліна­рної відповідальності зосереджені у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України; 6) впроваджено процедуру добору ка­ндидатів на посади суддів на засадах конкурсності та, теоре­тично, прозорості; 7) запроваджено механізм притягнення

суддів до дисциплінарної відповідальності; 8) скорочено те­рміни розгляду справ в апеляційній та касаційній інстан­ціях; 9) впроваджена автоматизована система документоо­бігу та розподілу справ.

VIII етап (вересень 2016 - поточний момент). 30 вере­сня набувають чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII і За­кон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII; втрачає чинність Закон України «Про судоустрій і статус су­ддів» №453-VI, окрім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 «Прикінцевих та перехідних положень»; міністр юс­тиції і Генеральний прокурор припиняють свої повнова­ження як члени Вищої ради юстиції (ВРЮ). Члени ВРЮ здійснюють повноваження членів Вищої ради правосуддя (ВРП); матеріали та подання ВРЮ про призначення суддів терміном на п’ять років повертаються в ВРП для вирішення питання про призначення суддів на посади з урахуванням внесених змін.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII судову владу реалізовують судді та, у ви­значених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: Верховний Суд, апеля­ційні, місцеві суди та вищі спеціалізовані суди.

Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України, до складу якого входять судді у кількості не більше двохсот. У складі Верховного Суду діють:1) Велика Палата Верховного Суду;2) Касаційний адміністративний суд;3) Ка­саційний господарський суд;4) Касаційний кримінальний суд;5)Касаційний цивільний суд.

Апеляційну інстанцію представляють апеляційні суди,

апеляційні господарськи суди, апеляційні адміністративні суди.

Місцеві суди складаються із місцевих загальних судів, місцевих господарських судів та місцевих адміністративних судів.

Вищими спеціалізованими судами є:

1) Вищий суд із питань інтелектуальної власності;

2) Вищий антикорупційний суд.

Нововведеннями також є моніторинг способу життя судді, що проводиться з метою встановлення відповідності рівня життя судді наявному у нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам; повна перевірка деклара­ції особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею, здійс­нюється відповідно до закону центральним органом викона­вчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує форму­вання та реалізує державну антикорупційну політику, та полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомос­тей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збага­чення; подання Декларації родинних зв’язків судді.

У листопаді 2016 року при Вищій кваліфікаційній ко­місії суддів (ВККС) створена Громадська рада доброчесно­сті, яка сприятиме комісії у встановленні відповідності судді або кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності Зокрема, збирає, перевіряє та аналізує ін­формацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Ви­щій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесно­сті, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (канди­дата на посаду судді).

У лютому 2017 року розпочався конкурс на посади су­ддів Верховного Суду в касаційних судах; участь кандидатів,

які не відповідають вимогам для призначення на посаду су­дді відповідно до Конституції України, в процедурах відбору або призначення припиняється; судді Верховного Суду Ук­раїни та вищих спеціалізованих судів подають до ВККС де­кларації родинних зв’язків судді і сумлінності судді; ВККС забезпечила початок функціонування автоматизованої сис­теми формування і ведення суддівських досьє (досьє канди­датів на посади суддів);

Однак, не дивлячись на вжиті заходи, невирішеними залишаються питання: 1) оптимізації принципу побудови системи судів України з метою зменшення адміністратив­ного тиску на них; 2) покращення доступності правосуддя; 3) внесення змін у процедуру створення, реорганізації та лік­відації судів; 4) конституційне закріплення права громадян брати участь у здійсненні правосуддя тощо.