Розгляд питання про державну належність Закарпаття

Закарпаття як найзахідніша частина українських земель, автохтонне населення якого становили русини-українці, до розпаду Австро-Угорської монархії входило до її складу під назвою Угорська Русь.

На численних мітингах і зборах поступово викристалізовувалися політичні орієнтації щодо майбутнього краю. Показником суспільної думки стосовно самовизначення й державності краю були численні резолюції, звернення й петиції народних рад. Вони масово створювались як органи політичного життя. Найвпливо- вішими серед народних рад виявилися Пряшівська, Хустська й Ужгородська.

Аналіз рішень і резолюцій народних рад на Закарпатті показує, що визначальний напрям політичної орієнтації русинів- українців був проукраїнський. Єднання зі своїми братами-україн- цями по той бік Карпат, злуки з Україною вимагали численні ради починаючи зі Старолюбовнянської (згодом - Пряшівської), що ухвалила одне з перших таких рішень ще 8 листопада 1918 р. - «Маніфест до русинів Угорщини», і до історичної за своєю значущістю резолюції Всенародних зборів угорських русинів 21 січня 1919 р. у Хусті¹. Це бажання закарпатців вийти зі складу Угорщини й возз'єднатися зі своїми братами-українцями було цілком природним.

Однак існували й інші погляди щодо майбутнього краю. Зокрема, досить широкі верстви інтелігенції та переважно міського населення - угорців, євреїв, німців, змадяризованих русинів Ужгорода, Мукачева, Берегова - прагнули залишити Закарпаття у складі Угорщини. Тим більше що в країні була повалена монархія та проголошена Угорська Народна Республіка. До влади прийшов

ліберальний уряд на чолі з М.Карої, програма якого передбачала «всім народам надати максимальну волю та права, але в єдиній Угорщині»².

Подібні рішення в листопаді-грудні 1918 р. було схвалено на зборах у Мукачеві, Берегові, Вілоку. А в західних районах, зокрема на Пряшівщині, було чимало тих, хто вимагав приєднання до Чехословаччини. Нарешті, були й такі політичні діячі (у східних районах), які доводили доцільність приєднання Закарпаття до Румунії або створення окремої держави русинів⁴.

Не було єдності щодо долі Закарпаття і серед численної, особливо в США (близько 400 тис. осіб), карпаторуської еміграції, яка відіграла значну роль у вирішенні питання про державну належність і статус рідного краю. Зокрема, у середовищі закарпатської еміграції в США були впливові сили, які виступали за приєднання Закарпаття до Росії, і лише більшовицький переворот і вихід Росії зі світової війни зробили ці наміри примарними.

На травень 1918 р. припадають перші контакти лідерів закарпатської еміграції з провідниками національно-визвольного руху чехів і словаків, зокрема, з Т.Г.Ма- сариком, який перебував тоді в США. Починає визрівати чехословацький варіант щодо майбутнього Закарпаття. Згодом прийняття підкарпатських русинів до «Демократичної унії Середньої Європи», утвореної в жовтні 1918 р. у Філадельфії, переговори керівників Американської народної ради угорських русинів із головою Унії Т.Масариком і президентом США В.Вільсоном сприяли тому, що під час плебісциту, проведеного в США 13 листопада 1918 р., 67,2% представників закарпатської еміграції проголосували за приєднання Закарпаття до Чехословаччини на правах широкої автономії (за об'єднання краю з Україною висловилося 28,5% делегатів, за його повну незалежність - 2,5%, а за залишення в складі Угорщини - лише 0,8%)⁵.

Щоб зберегти у цій складній ситуації Закарпаття в складі Угорщини, уряд М.Карої змушений був швидко реагувати на розвиток подій.

2.