Роз'яснення ОУН про суспільно-політичний устрій УРСР (липень 1944 р.)

За самостійну

соборну українську державу

Воля народам! Воля людині!

Що таке УРСР?

Ще перед Жовтневою революцією більшовицькі людомори

оголосили смертельну боротьбу царському імперіалізмові.

басували більш ніж 20 років перед народом СРСР. Однак за цей час

конячка, вичерпана стахановськими темпами праці, без відповідної

харчі, реальних фактів, поважно занедужала, ноги її стали небезпечно вгинатися під тугим тілом тов. Сталіна та його соратників.

Справа в тому, що царської тюрми народів більшовики не розвалили. Навпаки, зеленою цвіллю покриті мури горезвісної катівні, що

під недолугою рукою царських паралітиків в багатьох місцях трісли

й захиталися, вони щиро підперли своєю спиною.

У відношенні до України, як і до всіх інших народів, ув'язнених у царській тюрмі, за виїмок кількох щасливців, що їм удалося

розбити свою келію і вийти на волю, вони вжили звичайнісінького

насильства — військової окупації. Але свідоме українство завважало

червоні, жадібно наготовлені кігті і, збагнувши, що має діло з

московським імперіалізмом ленінського видання, відповіло організованим протиударом. Тоді кігті раптово приховано, із готової

поглинути всіх і все пащеки медом потекли слова про «братерство»,

509

встановленні кордонів СРСР потребу українців Холмщини. Отаке,

не він, а Сталін вбиває стовпи на кордонах України. І говорити

голосно про українців Холмщини Гречуха дозволяє собі не самовільно, але з наказу тов. Сталіна, що хоче підлеститись піц український нарід як його «доброчинець», «батько». Пуцики, тремтячі від

страху, щоб не втратити за всяку ціну довір'я ясного кремлівського

різника. Ось хто вони,— «державні мужі» УРСР. Захоче різник —

кине їм на поглум якусь кістку, а буває, що й києм поцупить.

скімлити не можна, «СРСР — країна сміху», і в одному, і в другому

випадку треба весело махати хвостом.

Або влада Рад.' Хто не знає, як відбувається більшовицьке

демократичне голосування та вибори? Все сплановане й вирішене

заздалегідь. / ніколи не бренять прізвища кандидатів уперше на

вустах народу, а завжди систематично, завжди їх накидають народові. Уся виборча процедура, кампанія, так старанно опрацьована

в Сталінській Конституції, — це тільки формальність, розрахована

на те, щоб обдурити ще раз тих, хто поза бездоганною формою не

вміють побачити злочинного змісту. На вислід вибору воно впливу

жодного не має. Адже ж справжні вибори відбулися давно, ще перед

ними. Нарід на них не був присутній. Більше того, він був там

зайвий, бо небезпечний. Вибори відбувались нишком у чотирьох

стінах парткабінетів, згідно з інструкцією з центру. Вони були

справді «таємні».

А економічна експлуатація УРСР! Про це багато розповідали

б ті, що вночі потайки на своїй ниві стригли колоски, що чверть

життя присвятили культурній торгівлі, вистоюючи в безконечних

чергах за житнім хлібом, це барвисте змальовували б сини чорнозему, що змагалися з маревом голодної смерті 1933 року, тисячі

студентів-сухотників, хмари безпритульних дітей, що їх в роки

голоду покидали безрадні батьки-селяни посеред гомінких вулиць

Харкова, Дніпропетровська, вагітні жінки, над якими в СРСР «спеціяльна опіка для матері з боку уряду і партії», і які вмерли, не

почувши радісного для матері крику новонародженого немовляти.

Хто з'їдає українську пшеницю, куди, в яку ненаситну прірву

котяться вагони українського вугілля, сталі та іншої сировини —

коли хочете про все це знати правду, попитайте вибійників у шахтах

Донбасу, в рудниках Криворіжжя, залізничників на лінії Харків —

Москва.

Скільки мови в червоних гнобителів про українську культуру

— школу, театр, мистецтво! Але хіба на цій українській радянській

культурі не поклало смертної печаті невільництва кремлівське

НКВД до справ культури? Хіба ж школа, театр, кіно чи газета не

виховує безхребетного криводушного раба, що вдень і вечором

511

перед і після їжі поклоняється сталінському «сонцю праведному»,

продаючись за шмат гнилої ковбаси кривавим купцям з півночі?

Хіба ж не названою гнилизною відгонять останні твори підсовітської української літератури? Хіба ж не лісорубами працюють в лісах

Омська чи Томська українські письменники та вчені, що не каялись? Хіба ж не «партія веде» на мотузку культурне життя сучасної

України? Хіба ж не лежать у сирій землі Хвильовий, Коцюбинський, Підмогильний, Литвиненко-Давидович (Антоненко-Давидович.

в планах Сталіна — це твір дочасний, на певний період (на зразок

п'ятирічок), упродовж якого Сталін хоче зліквідувати українство

духовно і скільки вдасться — фізично. У майбутньому цей твір має

розпливатись, як один з ручаїв, в «русское море» (за словами

«демократа» Пушкіна). І, мабуть, передчуваючи це, так Тичина,

Бажан та інші орденоносці дедалі все частіше пишуть свої статті і

твори мовою великого Леніна і Сталіна, мовою «великой России».

Відбулась також багатомовна еволюція терміну «СРСР». Черга

така: СРСР, Радянський Союз, «радянська країна», «Родина», «государство», «Отечество свободное» (див. гімн) і врешті «Великая

Русь» (див. гімн).

Рекорд зробив Еренбург в «Правде» статтею «Ми йдемо».

Читаємо: «Вірна своєму слову старша сестра Росія йде на допомогу

змученій Чехословаччині. В селах Верховини пастухи і лісоруби вже

чують гуркіт гармат — це йдуть росіяни». Чи не за цю статтю тов.

Еренбурга відзначено 1 Травня орденом Леніна? Запитуємо його,

чи й українців називають тепер у Москві «росіянами», бо ж і вони

служать в Червоній Армії?

Чим же після цього всього змінилась ситуація після Жовтневої

революції? Може, тим, що замість поміщицьких економій чиряками наросли на народному тілі колгоспи та радгоспи? Що замість

прикажчиків на людей погукують бригадири, що замість впасти в

ноги колишньому в цьому селі панові рабині Марії Демченко

дозволено вдарити поклона в самій Москві перед Сталіним! Що

замість колишньої буржуазії засіла на покуті партія та НКВД! Що

замість «байстрюків ЕкатериньІ» — Потьомкіна у Києві «сараною

сіли» сталінські Хрущови! О, Радянська Україна — це не тільки

химерний міраж, чарівне плетиво прекрасних ілюзій, кольориста

миляна банька, це щось без міри грізніше, злочинніше. Це —

жертвений козел, якого найвищий жрець Сталін хоче заколоти для

слави своєї тюрми-імперії. Це його спроба методами брехні, облуди, провокації і терору надягнути на тіло й душу небезпечної для

нього, політично зрілої, активної 45-мільйонової нації московську

512

І

«смирительную рубаху». Найяскравіший приклад політичного бандитизму в світовій історії. Однак Україні і всім поневоленим народам не замовить зубів московська імперіалістична гармонь піснями

про «братерство». Ще ніколи і ніде не здійснено братерства пана і

раба, гнобителя і гнобленого, грабіжника і грабованого, братерства

канчука і спини. Україна буде самостійною державою. До цього

прагне і за це до останньої краплини крові боротиметься весь

український народ.

Липень 1944 р*

Копія. Машинопис.

Я «МОВА»

Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові

документи і матеріали. — К., 1996. — С.

405-409.