§ 2. Військово-політичний устрій Запорозької Січі
Запорозька Січ мала такі ознаки держави 1) територія, на яку поширювалася її юрисдикція; 2) особлива система органів і установ, що виконували функції державної влади; 3) право, що закріплювало певну систему санкціонованих норм.
Територія. Територіально Запорізька Січ займала майже всю нинішню Кіровоградщину, всю Дніпропетровщину, на Миколаївщині - лівий берег Бугу, частини Херсонської, Запорозької, Донецької та Харківської областей, що становило близько 87 тис. квадратних кілометрів. Умовно можна визначити адміністративно-територіальний устрій: кіш, паланки, курені.
Паланки - це були певні територіальні одиниці поза межами коша (спочатку вісім, а до середини XVIII ст. - десять). Кожна паланка мала свій адміністративний центр, де розташовувалась паланкова адміністрація. Заможні козаки освоювали територію паланки та закладали зимівники і слободи, що були своєрідними спостережними пунктами оборони від турецьких набігів. Зимівники та слободи лише формально підпорядковувались адміністрації Запорозької Січі, а фактично вони мали значну автономію. Їх залежність визначалася припискою господаря до одного з козацьких куренів.
Кіш Запорозької Січі визначався як центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та ін. справами; козацький військовий табір, в якому знаходилася військова старшина на чолі з кошовим отаманом, що здійснювала управління всіма
справами Війська Запорозького. Окрім того кіш вживався як збірна назва для означення всього військового товариства запорозьких козаків.
Курені в Запорозькій Січі були основоположними адміністративно-військовими одиницями. Наприкінці ХУІІ ст. у Запорозькій Січі налічувалося 27, а у ХУІІІ ст. - 38 козацьких куренів, значна кількість із них мали назву українських міст: Корсунський, Уманський, Переяславський, Полтавський, Минський, Батуринський, Канівський тощо.
Курені залишалися своєрідними осередками із власним внутрішнім самоврядним колоритом, одягом, прапором тощо.Населення Запоріжжя в останній рік його існування за офіційними підрахунками становило близько 120 тис. чол., із них козаків-січовиків - 15 тис. Січ була притулком для будь-кого, та різних національностей. За переказами, козаком міг стати будь-хто, якщо вмів перехреститися. За реєстром 1581 р. із 500 низових козаків українці та білоруси становили 83%, поляки - 10%, решту - росіяни, німці, татари тощо. Тому вказуючи на особливості державності О. Бойко відзначав, що Запорозька Січ виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі, коли людей об’єднувала перш за все духовна спорідненість. Територія Запорозької Січі тривалий період, особливо в період Литви та Речі Посполитої, визнавалася фактично, а не юридично.
Система органів і установ, що виконували функції державної влади. Загальна військова рада - найвищий орган законодавчої, виконавчої та судової влади. Збиралася обов’язково два рази на рік - 1 січня та 1 жовтня. Окрім того могла скликатися за будь-якої нагальної потреби. Її рішення були обов’язковими до виконання. Козацька рада обирала гетьмана і військову старшину, розглядала питання внутрішньої та зовнішньої політики, визначала покарання злочинцям, що вчинили тяжкі злочини тощо. Скликалася рада кошовим отаманом і відбувалась згідно з давніми звичаями, її учасники утворювали широке коло, всередині якого розміщувалась козацька старшина: кошовий отаман, обозний, писар, осавули та ін. Формального голосування не проводилось. Свою волю козаки виявляли голосними окликами та підкиданням шапок.
Військова (козацька) старшина - військовий та адміністративний орган Запорозької Січі. До складу козацької старшини входили: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі - підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, та канцеляристи; похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписар та підосавул.
У період ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової старшини. До складу військової старшини також входили колишні військові старшини, які залишили свої посади через хворобу або за давністю літ. На Запорозькій Січі старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, була представником Січі у зносинах із іноземними державами.Козацьке військо мало чітко визначену структуру: кошовий отаман - полк - сотня - десяток. Пізніше її було покладено в основу адміністративно-територіального устрою Української козацької держави.
Отже, Запорозька Січ мала своєрідну оригінальну форму державності, суть полягала у самоврядній структурі і виборності органів влади. Це дало змогу М. Костомарову назвати її «християнською козацькою республікою», про що свідчили виборність органів влади, формальна рівність між козаками, відсутність кріпацтва і феодальної власності на землю, глибока релігійність, захист православ'я. Разом із тим особливими рисами були інтенсивний розвиток військової сфери і примітивний економічний сектор. Це і дало змогу дослідникам характеризувати Запорозьку Січ як військово-політичну організацію українського козацтва.
Зміни в державно-політичному статусі Запорозької Січі в середині XVII - ІІ пол. XVIII століття. У середині ХУІІ століття державно-політичний статус Запорозької Січі зазнав значних змін. Зокрема, змінилися функції і роль Січі в суспільно-політичному житті українського народу: Запорізька Січ виступала як автономне військово-політичне
утворення. Центр державного життя перемістився на Гетьманщину і спроби Січі продовжувати відігравати провідну роль у суспільно-політичному житті часто наражалися на протидію гетьманів. Навіть за часів наступників Б. Хмельницького Запорожжя часто ставало в опозицію до гетьманської влади.
Запорозька Січ визнала протекторат московського царя 1654 року, за Андрусівським перемир’ям юридично була переділена між Московським царством і Річчю Посполитою, за вічним миром 1687 року перейшла під підпорядкування Москви, проте, незважаючи на заборону упровадила самостійну зовнішньополітичну лінію.
На початку 90-х рр. XVII ст. відбулося пожвавлення зносин із Кримським ханством, активно розвивалися відносини із правобережним козацтвом і польською владою. У листопаді 1689 р. запорожці звернулися до Речі Посполитої із проханням про підданство, але отримали лише загальні обіцянки. Російський уряд розглядав Січ як надійний форпост у боротьбі з Кримським ханством і Туреччиною. Після переходу отамана Костя Гордієнка на сторону І. Мазепи Запорозька Січ була вперше знищена 1709 року.Частина козаків на території, підвладній Кримському ханству, 1711 року заснували Олешківську Січ. Запорожці змушені були платити хану данину значних розмірів, зобов’язувалися не мати артилерії і будувати оборонні укріплення, виконувати тяжкі земельні роботи. За часів імператриці Анни Іоановни козакам було дозволено повернутися на Лівобережну Україну і заснувати Нову Січ на річці Підпільній у 1734 році, яка проіснувала до 1775 року. Козаки відродили давні звичаї, хоча царський уряд намагався тримати козаків під постійним контролем. У 1775 році було заборонено обирати кошового отамана, писаря, осавула. Вони мали призначатися царськими урядовцями. І хоча це рішення не працювало, обрання вказаних здійснювалося не на загальній військовій, а на старшинській раді.
У середині XVIII ст. у зв’язку із зміною соціально-економічних відносин, зокрема появою заможних козаків, значно змінився характер функціонування паланкової системи
влади. Значний вплив у структурі управління паланки набула рада відставної заможної старшини, що прагнула впливати на рішення коша.
Російська влада продовжувала розглядати Запорізьку Січ як осередок можливого відродження державності, волелюбності і бунтарства, що і спонукало уряд до її ліквідації 1775 року. Після розгрому частина козаків втекла у межі Османської імперії і заснувала у гирлі Дунаю Задунайську Січ (1775 - 1728 рр.) Із метою створення противаги задунайцям царський уряд створив Бузьке козацьке військо між Бугом і Дністром, а 1792 року воно було перейменоване на Чорноморське військо і переселене на Кубань.