§ 4. Правова система.

Загальна характеристика правової системи.

Як уже зазначалося вище, правова система є більш ширшою категорією, аніж система права і означає, по суті, сукупність всіх правових явищ у суспільстві.

Правова система - це сукупність взаємопов’язаних між собою системи права та засобів її реалізації.

До основних елементів правової системи належать:

• Система права і система законодавства.

• Правові відносини.

• Юридична практика, тобто діяльність правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів.

• Правова політика й ідеологія.

• Правосвідомість і правова культура.

• Юридична наука і освіта тощо.

Всі вищезазначені елементи правової системи можна розташувати на п’яти рівнях: суб’єктному, інтелектуально-психологічному, нормативно-регулятивному, організаційному та соціальному.

Суб’єктний рівень виділяється для того, щоб підкреслити значення суб'єктів права як системоутворюючих матеріальних чинників правової системи. Саме люди (у т.ч. громадяни держави, іноземні громадяни й особи без громадянства) та їх об’єднання (громадські організації та рухи, акціонерні товариства та некомерційні організації, держава в цілому) мають суб’єктивні права і відповідні юридичні обов'язки, виступають реальними елементами правової системи.

Інтелектуально-психологічний рівень - формує праворозуміння конкретної людини, а також індивідуальну та суспільну правосвідомість. Сукупність таких різноякісних явищ, як знання, почуття, емоції, релігійні та ідеологічні догми і погляди, моральні постулати, дають можливість людині сприймати та оцінювати правову реальність, виробляти ставлення до неї і мотиви правової поведінки.

Нормативно-регулятивний рівень дозволяє зробити висновок про те, що визначальними чинниками, які створюють систему, виступають норми права, оскільки вони об’єднують уявлення людей про справедливість і несправедливість, про важливість стимулювання розвитку тих або інших суспільних відносин.

Норма права зазнає змін. Саме з неї починається реальне вдосконалення правової системи і, завдяки своєму універсальному значенню, правова норма поширює свої якості на інші рівні правової системи, стаючи одиницею виміру правової матерії.

Організаційний рівень охоплює всі юридично оформлені зв'язки і відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосовчу діяльність держави і суспільства.

Соціальний рівень характеризує, з одного боку, те, наскільки людина, як суб'єкт права, освоїла правову дійсність, те, як вона «живе» в ній, а з іншого - те, як сформувалися і наскільки адекватні інтересам індивіда і суспільства, різного роду режими і стани, що дають уявлення про певні результати дії юридичних норм (правова культура, законність, правопорядок). На цьому рівні закладені в праві свободи, можливості і вимоги органічно з’єднуються з політичною і соціальною матерією. Тут найбільш чітко виявляються ті якості правової системи, що мають

істотне значення для формування і функціонування як політичної системи, так і громадянського суспільства в цілому.

Виходячи з аналізу вищесказаних рівнів, можна виділити такі підсистеми структури правової системи, як інституціональну, нормативну, ідеологічну, функціональну та комунікативну.

Інституціональна підсистема - це суб’єктивний склад (тобто суб’єкти права) як системно-утворюючий чинник всієї правової системи. Ця підсистема почала аналізуватися досить недавно, адже до цього, протягом досить тривалого часу правова система характеризувалася як безособова структура. І лише згодом правознавці зрозуміли, що без особи, суб’єктивних прав, без фізичних та юридичних осіб правова система не може існувати. Звернення до людини як до системно- утворюючого чинника всіх суспільних явищ призвело до перегляду існуючих підходів щодо структури правової системи і дозволило виділити суб’єктів права як обов’язкового її елемента.

Нормативна підсистема - норми і принципи права, що регулюють відносини між суб’єктами права, об’єктивовані і систематизовані в юридичних джерелах права.

Ідеологічна підсистема - право розуміння кожної людини чи суспільства в цілому, правосвідомість і правова культура, можливість оцінити правове буття і обрати для себе можливий варіант поведінки - правомірний чи неправомірний.

Функціональна підсистема - правотворчість, дія права, правове виховання, правова поведінка, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється і здійснюється правова діяльність.

Комунікативна підсистема - сумарні зв’язки всіх підсистем правової системи суспільства, які в цілому визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Функції правової системи виражають її сутність, напрям впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні якого обумовлена існуванням правової системи як соціального явища. Функції виражають найсуттєвіші риси правової системи і спрямовані на здійснення головних завдань на даному етапі розвитку. Вони являють собою, як правило, напрями активного впливу правової системи, що впорядковують певні види суспільних відносин.

У правовій системі виділяють такі основні функції як інтегративну, регулятивну, охорону і комунікативну.

Функція інтеграції суспільства - це об’єднання різних верств населення для досягнення певного рівня життя, певної важливої ідеї. Наприклад, для України такою ідеєю є побудова демократичного громадянського суспільства і демократичної, соціально-правової держави. При цьому правова система шляхом взаємодії з політичною, економічною, духовною та іншими соціальними системами повинна діяти для досягнення основної мети - національної і соціальної злагоди та забезпечення інтересів людини і всього суспільства. Вона має організовувати і стимулювати поведінку і діяльність людей таким чином, щоб вони були солідарні з прогресивними загальнолюдськими принципами і нормами.

Регулятивна функція правової системи знаходить вираження у формуванні нормативної основи, нормативних взірців діяльності, їх включення в масову за масштабами професійну правосвідомість і поведінку. Регулятивна функція може бути регулятивно-статичною і регулятивно-динамічною.

Регулятивно-статична функція правової системи спрямована на вплив на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих або інших інститутах права.

Регулятивно-динамічна функція правової системи знаходить вираження у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх динаміки.

Комунікативна функція правової системи забезпечує одержання учасниками правовідносин інформації про позицію держави щодо необхідної, дозволеної чи забороненої поведінки.

Охоронна функція правової системи полягає у охороні загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, національних, особистих та інших відносин, їх недоторканість і відповідно до цього - витіснення явищ, що шкодять цим суспільним відносинам.

Існує декілька критеріїв типології правових систем різних держав:

1. Спільність генезису (історичних передумов виникнення і подальшого розвитку) правових систем.

2. Спільність основних юридичних джерел права.

3. Єдність у структурі системи права і норм права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин.

5. Єдність юридичної техніки.

З урахуванням всього цього, у науці виділяється близько двохсот національних правових систем.

Національна правова система - це правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність.

Національні правові системи об’єднуються у групи, що можна об’єднати у шість правових сімей: сім’ю загального права, романо-германську правову сім’ю, релігійну правову сім’ю, соціалістичну правову сім’ю, сім’ю звичаєвого права та змішані правові сім’ї.

Правова сім’я - це сукупність національних правових систем, заснованих на спільності їх історичного формування, структури права, методів і форм його реалізації.

Сім'я загального права.

Сім’я загального права має ще назву англо-американської правової сім’ї.

Англо-американська правова сім’я - сукупність національних правових систем, що мають спільні риси, які виявляються у:

- єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі норми, що сформульована суддями у судовому прецеденті, який, у свою чергу, домінує як форма права;

- в поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробуванні його судовою практикою;

- домінуванні процесуального права над матеріальним.

- відсутності поділу права на приватне і публічне, а також галузевого поділу.

- казуїстичному характері норми права^[97].

Географія сім’ї загального права представлена такими країнами як Великобританція, Ірландія, СІЛА, окремі країни Британської співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія). Проте в сім’ї загального права можна виділити чотири групи правових систем: англосаксонську, американську, групу систем європейського загального права і групу систем позаєвропейського загального права.

Англосаксонська група правових систем.

До англосаксонської правової системи належать такі частини Великобританії як Англія (англійська правова система) та Уельс (уельська правова система).

Основними джерелами англосаксонського права є:

1) Судовий прецедент.

2) Правовий звичай.

3) Правова доктрина.

4) Принципи права.

Система англосаксонського права складається з чотирьох категорій:

1) Кримінальне і цивільне право.

2) Публічне і приватне право.

3) Матеріальне і процесуальне право.

4) Муніципальне і публічне міжнародне право.

Співвідношення нормативно-правового акту і судового прецеденту полягає у тому, що нормативно-правовий акт потребує певної апробації за допомогою судового прецеденту.

Нормативно-правові акти в рамках англосаксонської правової системи мало кодифіковані.

Американська правова система.

До американської правової системи насамперед належать США.

Специфіка американської правової системи полягає у наступному:

• При наявності юридичного прецеденту як основного джерела права, законодавство США також має суттєвий вплив на правову діяльність, що пояснюється наявністю в США писаної Конституції.

• За територією нормативно-правові акти США поділяються на загально- федеральні та нормативні акти штатів.

• В нормативно-правових актах США (так само як і в умовах англосаксонської правової системи) відтворюються норми, що створені судовою практикою.

• На відміну від англосаксонського права, право США характеризується більш вільною дією правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд та Палата лордів Великобританії зв’язані власними прецедентами, то Верховний суд США і верховні суди окремих штатів не вважають за потрібне керуватися власними прецедентами.

• Значно зросла роль правотворчих форм систематизації законодавства, хоча на загально-федеральному рівні ця систематизації носить характер консолідації прецедентів, а не створення нових норм.

• 3 метою введення одноманітності у правове регулювання найважливіших сторін суспільного життя федерації, створюються типові закони (кодекси) для штатів.

• Судова влада в СІЛА має більше значення і наділена більш широким обсягом компетенції. Іноді суди вирішують справи, що потребують політичної оцінки.

• Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного.

• Інститут присяжних має в СІНА більше значення, аніж в Англії.

• Конституційний контроль в США здійснюється загальними судами - федерації та штатів (чого нема в Великобританії). Саме суди можуть визнати той чи інший акт неконституційним. Таке визнання тягне за собою позбавлення того чи іншого акту судового захисту. Тобто акт формально діє, але, по суті, втрачає юридичну силу.

• Судова влада в США є менш централізованою, аніж в Великобританії.

Система європейського загального права.

До системи європейського загального права відносяться Ірландія і Шотландія.

Джерелами права в шотландській правовій системі є:

• Юридичний прецедент.

• Юридичний трактат, що має „інституційне значення”, тобто правова доктрина (наприклад, Інституції Юстиніана).

• Закони, що прийняті парламентами Шотландії та Великобританії.

• Акти Європейського союзу, які стали джерелом права після вступу в ЄС самої Великобританії.

Щодо Ірландії, то основними рисами її правової системи є:

1) Джерелом права визнається закон і судовий прецедент.

2) Визнається англійська доктрина судового прецеденту, згідно якої рішення вищих судових інстанцій вважаються обов’язковими для них самих та нижчих судів.

3) Продовжують діяти судові прецеденти, що включають рішення вищих судів Ірландії, які з’явилися ще до її приєднання до Англії. Ці норми прецедентів

входять до системи загального права Ірландії і мають низку незначних відмінностей від англійського права у сфері регулювання земельних договорів та відносин.

4) У сфері законодавства зберігають значення ті акти, що були прийняті парламентом Ірландії як до 1921 року (до утворення самостійної держави), та і після 1921 року, у тому числі акти Стормонтону (парламент Ірландії у 1929-1972 роках).

5) Найважливіші галузі законодавства не кодифіковані, хоча парламентські акти мають характер консолідованих нормативних актів.

6) Активно розвивається система делегованого законодавства, яка дозволяє уряду і міністерствам приймати постанови і накази з найважливіших питань суспільного життя.

Система позаєвропейського загального права.

Характерна для Канади, Австралії та Нової Зеландії.

Основними джерелами права в канадської правової системи є:

• Закони, що видаються канадським парламентом (статутне право).

• Норми права справедливості, що створена Судом справедливості лорда- канцлера у Лондоні XV-XVI століть.

• Прецедентні норма англійського загального права.

Незважаючи на те, що Канада є британським домініоном, а англійська королева є главою держави в Канаді, сучасне канадське право має своє досить специфічні риси:

1) Система канадського загального права є самостійною.

2) Система канадського статутного права є дворівневою в силу того, що Канада є федерацією.

3) Наявність кодифікованих актів лише на території франкомовної канадської провінції Квебек.

На відміну від Канади, СІНА та Великобританії, австралійська правова система має наступні риси:

1) В Австралії загальне право є єдиним для всіх штатів (їх шість) і територій (Північна і столична).

2) Законодавство Австралії є дворівневим: законодавство Союзу і законодавство штатів.

3) Чітко розділені компетенція Союзу і компетенція штатів, проте може існувати їх спільна компетенція. У випадку колізій пріоритет залишається за загальносоюзними нормами.

4) Систематизація законодавства здійснюється в основному у формі консолідації, хоча в окремих штатах проводяться спроби кодифікації.

5) Сучасне реформування законодавства проводиться щ метою встановлення одноманітних законів Союзу і штатів.

Для Нової Зеландії характерно:

1) Поділ судових прецедентів на обов’язкові (прецеденти, що з’явилися в Новій Зеландії) та переконуючі (прецеденти, що з’явилися в інших країнах англо- американської правової сім’ї).

2) Наявність систематизованого законодавства у формі консолідації.

Романо-германська правова сім ’я.

Інша назва романо-германської правової сім’ї - сім’я континентального права.

Хоча романо-германська правова сім’я поширена, в основному, в країнах континентальної Європи, проте її вплив на інші регіони (Латинська Америка, Африка, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія тощо) досить суттєвий.

Романо-германська правова сім’я - це сукупність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які виявляються у єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його застосування до нових національних умов¹¹³.

Історично, разом з давньоримським правом, на континентальне право значно вплинули місцеві норми-звичаї варварів та канонічне право Римської церкви.

Характерними рисами романо-германської правової сім’ї є:

1) Домінування нормативно-правового акту як основного джерела права. ^[98]

2) Чітка ієрархічність системи джерел права.

3) Поділ системи права на дві підсистеми: приватне і публічне право.

4) Диференціація і кодифікація галузей права.

5) Норма права є загальним абстрактним правилом поведінки, що встановлюється законодавцем чи уповноваженими ним органом.

6) Суди займаються виключно тлумаченням правових норм, а не створюють їх.

7) Правова наука романо-германської правової сім’ї є абстрактною у силу того, що юристи європейського континенту мислять категоріями норм і інститутів. Наслідком цього є правовий формалізм юриспруденції.

Романо-германська правова сім’я поділяється на романську групу правових систем і германську групу правових систем.

До романської групи належать Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди. Провідна роль у цій системі належить праву Франції.

До германської групи належіть ФРН, Австрія, Швейцарія тощо. Провідну роль у цій системі відіграє право ФРН.

В рамках романо-германської правової сім’ї значно знижена роль правової доктрини та судової практики.

Релігійна правова сім ’я.

Релігійна правова сім’я - це сукупність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які виявляються у єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі релігійної норми як основного джерела права, що являє собою тісне переплетення юридичних, моральних та міфічних приписів, котрі склалися природним шляхом і визнані державою.

Виходячи з цього визначення, можна сказати, що право в релігійній правовій сім’ї формується як невід’ємна частина релігії. Релігійні тексти мають нормативний характер, а акти світської влади як джерела права виконують лише допоміжну роль.

Для релігійної правової сім’ї характерна відсутність чітко вираженого галузевого поділу внаслідок впливу релігії.

Релігійна правова сім’я об’єднує групи мусульманського, індуського, іудейського та християнського права. Характеризується фундаментальним значенням релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного устрою.

Характерна для країн, що сповідає в якості державної релігії католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль).

Найпоширенішими з правових систем, що входять до релігійної правової сім’ї є мусульманська та індуська правова системи.

Мусульманське право - сукупність релігійних, моральних і правових норм, що підтримуються державою і склалися на основі ісламу у тлумаченні вченими- богословами і правознавцями^[99].

Традиційно мусульманське право домінує в країнах Близького і Середнього Сходу та Перської затоки (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт, Афганістан тощо), Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія, Єгипет та ін.), Малайзії, Індонезії тощо.

Дещо впливовим є мусульманське право на Балканах (Албанія, Косово), в Росії (Татарстан, Чечня, Інгушетія) та в Україні (кримські татари).

Приклад 19.1.

Г. Гібб про основні риси мусульманського права.

Перша характерна риса мусульманського права полягає в тому, що воно містить вчення про обов’язки і ці обов’язки є двозначними: обов’язки стосовно Бога (правовірність та дотримання ритуалів) і обов’язки стосовно інших людей. Але в силу того, що й ті, й інші приписані Богом, між ними нема різниці.

Друга характерна особливість цього права - його практичність та не спекулятивність. Мусульманські законодавці виявляють мало зацікавленості

в загальних принципах права. Основа права - комплекс конкретних приписів, що містяться в Корані. Виходячи з цієї основи і залучаючи у якості додатку матеріали хадисів, законознавці розробляли правила поведінки - публічні та приватні (як би ми їх назвали), але виключно у подібних конкретних термінах. Після дослідження кожного конкретного випадку ці етичні характеристики визначалися за шкалою, що складалася з п’яти рівнів: зобов’язальні, рекомендовані, дозвільні (нейтральні), несхвальні та заборонні.

Третя істотна риса полягає у тому, що протягом перших трьох років ісламської ери завдання правового забезпечення та класифікації законів надзвичайно поглинала інтелектуальну енергію ісламської общини. Не лише теологи, мухаддіси та судді-практики, але й філологи, історики, белетристи робили внесок скарбницю правової літератури і брали участь в обговоренні правових питань. Навряд чи у будь-якому іншому суспільстві право проникало так глибоко в життя та суспільну думку, як в ранній мусульманській цивілізації.

Джерело: Гибб Г. Принципы интеграции и роль права в исламском обществе И Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия: Учеб, пособие для студентов вузов / Сост. Б.С. Ерасов. - М.: Аспект Пресс, 1999. - С. 358-359.

Індуське право - це сукупність релігійних, моральних і правових норм, що склалися на основі релігії індуїзму і підтримуються державою^{116 [100].}

Соціалістична правова сім’я.

Соціалістична правова сім’я - це система загальнообов’язкових правил поведінки, які виражають державну волю правлячої партії, що визначається в кінці- кінців економічними умовами життя суспільства, встановлюються, санкціонуються і

гарантуються державою, виступають у якості регулятора суспільних відносин з метою побудови соціалізму і комунізму.

Правова сім’я соціалізму формується, починаючи з Великої жовтневої соціалістичної революції 1917 року в Росії. Потім вона поширилась на країни Східної Європи та деякі інші країни (Монголію, Кубу тощо).

Зараз характерна для КНР, КНДР, В'єтнаму, Куби. Хоча формальним джерелом права є нормативно-правовий акт, фактично все підкоряється рішенням правлячої партії.

Китайське право - сукупність етичних, релігійних та правових норм, що підтримуються соціалістичною державою і склалися на основі морально- філософських концепцій даосизму, конфуціанства та легізму.

Структура системи права характеризується галузевим поділом та відсутністю поділу права на приватне і публічне.

Становлення соціалістичної правової сім’ї у своєму розвитку проходить чотири стадії:

1) Стадія закріплення переходу влади у руки трудящих на чолі з пролетарською партією і проголошення основ нового суспільного ладу.

2) Стадія розвитку основ нового законодавства і активної правотворчої діяльності центральних та місцевих органів соціалістичної держави.

3) Стадія конституційного закріплення співвідношення сил у класовій боротьбі, основ державного і суспільного ладу.

4) Стадія кодифікаційного оформлення соціалістичного права.

У своєму подальшому розвитку соціалістичне право проходить три етапи:

1) На першому етапі соціалістичне право є правом пролетарським, адже воно служить інтересам і цілям диктатури пролетаріату.

2) На другому етапі соціально-класова основа соціалістичного права суттєво розширюється і поглиблюється.

3) Третій етап завершується перетворенням пролетарського права у загальнонародне.

Як ми бачимо, для соціалістичного права характерною є наявність ідеології.

Сім’я звичаєвого права.

Звичаєва правова сім’я - це сукупність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які виявляються у єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі норми-звичаю як основного джерела права, що являє собою тісне переплетення юридичних, моральних та міфічних приписів, котрі склалися природним шляхом і визнані державою.

Звичаєва правова сім’я формується із звичаїв та філософсько-етичних вчень. Звичай, що є основаним юридичним джерелом права фіксується у нормативному акті або у судовому рішенні, а структура системи права, як правило, обумовлена впливом європейського права.

Звичаєва правова сім’я складається з двох правових систем: далекосхідної та звичаєво-общинної.

Далекосхідна група правових систем - це сукупність правових систем, в основі формування яких знаходяться не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції.

Далекосхідну групу правових систем складають правові системи Японії, Бірми, Південної Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії тощо. Найістотніше специфіка морально-ідеологічного підходу до права, що суттєво впливав і на правові системи інших країн Сходу виявляється в Японії.

Японське право - сукупність моральних, релігійних і правових норм, що склалися на основі релігійно-філософських концепцій Стародавнього Китаю, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права^[101].

Звичаєво-общинна група правових систем - це сукупність правових систем, що сформувалися на основі норм-звичаїв, які склалися природним шляхом, а також правових норм, які були запозичені у колоніальних держав

Характерна для країн Тропічної й Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару.

Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем полягає у тому, що звичаєве право:

1) Визнається більшістю населення у якості регулятора суспільних відносин, особливо за межами міст. Звичай в Африці є провідним джерелом права. Він встановлює правила організації суспільства як у політичній, так і в економічній сфері, регулює шлюбно-сімейні відносини, правила обміну товарів, норм кримінального права та процесу тощо. Все це пояснюється тим, що гармонія у суспільстві, що підтримується за допомогою звичаю є кращою, аніж повага до закону. І хоча сфера звичаїв у праві сьогодні дещо звужена, його значення не втрачено ще й досі.

2) Діє у межах общини, відображає покору людини суспільству, прагне забезпечити єдність та згуртованість соціальної групи (племені, роду, селища тощо). Общинні зв’язки переважають індивідуальні.

3) Являє собою поєднання моральних, релігійних та правових норм, а також ритуалів, що відображають культ предків, зв’язок з навколишнім середовищем, „духами” та іншими надприродними істотами. Відсутність покори звичаям означає неповагу до предків і може тягти за собою гнів духів землі, адже, згідно африканським віруванням, останки предків знаходяться у ґрунті, проте їх дух витає над живими.

4) Не є єдиним для усіх общин. Звичаєві норми є досить численними, адже кожна соціальна група має свої звички і традиції. Різноманітність звичаїв, їх розрізненість, а також значний вплив міфології та відсутність письмової форми

¹¹⁹ Див. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - X.. 2000. - С. 686.

викладення не дозволяють ефективно використовувати їх для створення африканських національних правових систем аналогічно європейським.

Останнє пояснюється тим, що між європейським та африканським правом є досить суттєві відмінності:

1) Норми-звичаї не диференційовані на права та обов’язки.

2) Акцент у них робиться насамперед на обов’язки морального, а не юридичного плану.

3) Суб’єктивні права є несуттєвими порівняно з правами общини.

Змішані правові сім ’І

Змішані правові сім’ї - це сукупність національних правових систем, що мають спільні риси, котрі виявляються у єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі сприйняття елементів романо-германського, англо- американського та соціалістичного типу.

До цієї правової сім’ї належать північноєвропейська (скандинавська), латиноамериканська та пострадянська група правових систем.

Регіонами розповсюдження північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Суттєвий впрлив ця група робить на країни Прибалтики: Латвію, Литву, Естонію.

Основними джерелами скандинавського права є:

1) Закони, що поділяються на конституційні та звичайні.

2) Підзаконні акти, що приймаються урядом у порядку делегованого законодавства.

3) Підзаконні акти міністерств та відомств.

4) Правові звичаї, що визнаються допоміжними юридичними джерелами

права.

5) Судові прецеденти, що використовуються у випадках, коли певні питання не урегульовані нормативно-правовими актами.

6) Принципи права, що можуть використовуватися у якості джерела права при розгляді конкретних справ.

Латиноамериканське право поєднало у собі романо-германську правову сім’ю (у сфері приватного права) та англо-американську правову сім’ю (у сфері публічного права).

Так, Конституція СІЛА стала основою для конституцій країн Латинської Америки, а Цивільний кодекс Франції - для латиноамериканського цивільного законодавства.

Пострадянську групу правових систем утворюють як норми, що є притаманними романо-германській правовій сім’ї, так і норми соціалістичного права. Ця група складається з правових систем України, Росії, Білорусі тощо.

Таблиця 19.5.

Типи правових сімей.

Питання для самоконтролю.

1) Що таке правова система?

2) Для чого виділяється суб'єктний рівень правової системи?

3) Що формує інтелектуально-психологічний рівень правової системи?

4) Який висновок дозволяє зробити нормативно- регулятивний рівень правової системи?

5) Що охоплює організаційний рівень правової системи?

6) Що характеризує соціальний рівень правової

системи?

7)

системи?

9)

10)

системи?

11)

системи?

12)

13)

14)

Що таке інституціональна підсистеми правової

Що таке нормативна підсистема правової системи? Що таке ідеологічна підсистема правової системи? Що таке функціональна підсистема правової

Що таке комунікативна підсистема правової

Що таке функції правової системи?

Що таке інтегративна функція правової системи? В чому знаходить своє вираження регулятивна

функція правової системи?

15) На що спрямована регулятивно-статична функція правової системи?

16) В чому знаходить своє вираження регулятивно- динамічна функція правової системи?

17) Що забезпечує комунікативна функція правової системи?

18) В чому полягає охоронна функція правової системи?

19) Що таке національна правова система?

20) Що таке правова сім'я?

21) Які групи національних правових система входять до англо-американської правової сім'ї?

22) Що таке романо-германська правова сім'я?

23) Які групи національних правових систем входять до романо-германської правової сім'ї?

24) Що таке релігійна правова сім'я?

25) Які групи національних правових систем об'єднує релігійна правова сім'я?

35) Які групи національних правових систем утворюють змішані правові сім'ї?

Дискусійні завдання:

Проаналізувати переваги і недоліки правових сімей.