Еволюція державно-правового статусу УРСР

Зміни у державно-правовому статусі УРСР співвідносяться з періодами розвитку кризи соціалістичного ладу. Так, у роки xpy- щовської «відлиги» було взято курс на «розширення прав союзних республік».

Kypc на «розширення прав союзних республік» виявлявся у передачі частини функцій загальносоюзних органів на місця. в республіки. Зокрема, в результаті внесення змін до КонституцііСРС 1936 p. до відання союзної республіки перейшли питання облаш- тування ii адміністративно-територіального устрою. Союзний центр вже не міг змінити чи зменшити територію УРСР без її згодина це. Відповідно, таке рішення мало стати (за I. Саф/юповою) гарантією територіальної цілісності союзної республіки, надавало мо*' ливість республіканським органам державної влади й управлінн вирішувати питання адміністративно-територіального устрою з урахуванням місцевих особливостей. Тоді, у територіально-адміністративному відношенні було внесено деякі зміни в обласний поділ України: в 1954 p. утворено Чсркаськуобласть, Ізмаїльська об'єднана з Одеською (в 1954 p.), дещо пізніше, в 1959 p., Дрогобицьку було об’єднано з Львівською, уточнені межі деяких інших. Було здійснено «укрупнення» нс лише областей, але й районів, зрештою, і сільрад. Після входження до складу УРСР Криму збільшилася територія республіки.

Зазначимо, що Кримська область була передана від РСФСР до складу УРСР Указом Президії Верховної Ради CPCP (19 лютого 1954 p.). Передача Криму присвячувалася 300-річчю Переяславської ради, і обгрунтовувалася економічною і територіальною близькістю Украіни й Кримського півострова, їхніми тісними господарськими, культурними зв’язками.

Було розширено права Верховної Ради (BP) УРСР у розв язанні Державних справ, залученні до їхньої діяльності широкого громадського активу. Для цього у BP республіки створювалися постійні комісії для розгляду справ, віднесених до їхньої компетенції. Зміни до Конституції CPCP 1936 p. розширювали права республік у законодавчій сфері. Так, за BP CPCP залишалось право на встановлення лише основ з окремих галузей законодавства, а за Верхов- ними радами союзних республік - право видання з цих галузей кодексів законів. Отож, УРСР одержала право на власне законодавство, хоча й обмежене загальносоюзними нормами. Відповід_П0 наприкінці 1950-х на початку 1960-х років в УРСР було кодифіковано цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство, розроблене на базі загальносоюзного законодавства.

УРСР отримала можливість здійснювати планування соціально- економічного життя, дістала нові права у фінансуванні, а також- управлінні своїм господарством, деякі права у розробці місцевого бюджету тощо. Так, УРСР як союзна республіка дістала право затверджувати проект бюджету республіки та звітувати про виконання бюджету. Змінювався порядок централізованого планування витрат: на відміну від попередніх років, BP УРСР самостійнороз- поділяла передбачені в бюджеті кошти між республіканським і міськими бюджетами. Починаючи з 1957 p. у республіці шорічно видаються закони про державні плани народного господарства, республіканські органи влади отримали право брати участь у формуванні вищих урядових і судових органів Союзу PCP.

Значно розширилися повноваження виконавчої влади союзних республік. Згідно з Постановою Ради Міністрів (PM) CPCP «Про зміну порядку державного планування та фінансування господарства союзних республік» (4 травня 1955 p.) PM УРСР дістала право самостійно: 1) затверджувати плани виробництва та розподілу усіх видів промислової продукції, що виробляють підприємства республіканських міністерств, відомств і промислової кооперації; 2)затвер- джувати титульні списки капітального будівництва республіканських міністерств і відомств, незалежно від кошторисної вартості; 3) передбачати для республіканських міністерств і відомств завдання з підвищення продуктивності праці, чисельності працівників, фонду зарплати тощо. Окрім того, PM УРСР одержала право залишати у своєму розпорядженні резерви по праці, капіталовкладеннях. фон- дових матеріалах, самостійно відносити тільки що створені nu- приємства і організації до відповідної групи (категорії) в оплаті праці, надавати окремим колгоспам відстрочку від здавання державі сільгосппродуктів за обов’язковими поставками тощо.

Розширенню повноважень УРСР та інших республік СРСРсприя- ла ініційована M. Хрущовим реформа щодо заміни галузевого принципу управління промисловістю і будівництвом на територіальний. Ця ініціатива була підтримана і лютневим (1957 p.) пле^- нумом ЦК КПРС і відповідною сесією Верховної Ради CPCP (лютии 1957 p.).

нові союзпо-республіканські міністерства, які раиішс iic існували- тв'язку, вищої освіти, енергетики й електрифікації. Збільшилася кількісгь союзно-республіканських коміїстів. Рядсоюзно-рсспуб- ліканськіїх міністерств — торгівлі, будівельних матеріалів, хлібопродуктів, юстиції, вііутрі ні і ti x справ, охорони громадського порядку - переведено B розряд республіканських (В. Дашиеико). B результаті таких дій союзного ценіру реальний потенціал української радянської державності суггево зріс і став, очевидно, найпотужнішим за всю радяпеьку історію. Однак політична система, навіть дещо лібералізована, не давала ніяких інппсів на державне унезалежпення України. Тотальний контроль над суспільством продовжувала здійснювати комуністична партія, хоча і вона зазнавала певних змін.

XXII з їзд КГ1РС, що відбувся у 1961 p., вніс суттгві корективи щододіяльиосії правлячої партії. B Статуті КГІРС вперше з’явились положення про можливість нровсдсппя внутріпартійних дискусій; про розширення прав місцевих партійних оргапів: про недопустимість підміни партійними організаціями державних оріанін і громадських об’єднань. У документі закріплювалася тенденція останніх років до скорочення чисельності штатного партійного апарату і до передачі ї\ функцій іромадським активістам. У ході реформи 1962 p., спрямованої па повсюдне створення зернторіальпих колгоснпо-радгоспних управлінь, були ліквідовані райкоми Kl IPC. Змінилась практика iipo- всдеііня пленумів ЦК KllPC. У першій половині 1960-х років вони проводилися у формі розширених нарад. Зміни торкнулися всіх структур паргінної ієрархії. Зрозуміло, вони корінним чином пе могли вплинути па політичну систему, місце і роль KIIPC у суспільстві, оскільки пе торкалися основ і принципів її існування, однак якоюсь мірою енриялн підвищеншо відкрнгості нартії.

У другій половині 1960-.\ років дістала перевагу тенденція зміцнення централістськнх засад у багатьох сферах державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Згадані процеси торкнулися передусім економіки. Так, прийнятий BP CPCP 2 жовтня 1965 p. закон про зміни системи оріаиів управління промисловістю країни ліквідовував республіканські радпаргоспн та радпаргоспи економічних районів. Водночас створювалася велика кількість союзних міністерств і відомств, які підпорядкували собі маиже всю економіку союзних республік. Відбулася (за В. Іпича/хііком) своєрідна ко іонізація союзних рссгп'блік з боку- центрального партійио- Державного керівництва країни. Цс, зокрема, виявлялося у негати- впій практиці привласнення союзними органами і організаціями повноважень союзних республік, ігнорування або порушення прав останніх. Гак, союзні органи державної влади приймали правові акги, котрі у* повному обсязі регулювали ті чи Ntuii суспільні відносини, в тому числі з питань спільного відання Союзу PCP і союз- них республік. Траплялись випадки, коли вирішувалися питання, цілком віднесені до відання союзних республік. He мало реального значення й представництво союзних республік в загальносоюзних органах. Надмірне зосередження державної влади, функцій і повноважень у союзних органах знецінювало у багатьох відношеннях національно- державний устрій, демократичні принципи федерації. Союз PCP як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів систему союзного законодавства, територію, фомадянство, фошовуі кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку.

У «перебудовні» 1985-1991 pp. стала очевидною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу. Це здійснювалося двома основними шляхами - умовне «зверху», тобто за ініціативою союзного центру, та «знизу» - відповідними політико-правовими кроками союзних республік.

У червні 1988 p. XIX партійна конференція висунула ідею кон- стипіуціітої реформи, проект якої (правова держава, парламентаризм, поділ влад) був прийнятий Верховною Радою CPCP вжовтні 1988 p.

Союзний центр знову пропонував курс на розширення повноважень республіканських органів влади. Основним напрямом удосконалення національно-державного устрою було визначено P⁰³T межування, перерозподіл функцій і повноважень між союзними республіканськими державними органами. Політико-правовоюос- новою вироблення таких заходів стали рішення XK всесоюзи

конференції КПРС, прийпяга верссмсвим (1989 p.) пленумом ЦК КПРС програма «Націоиачьии політика партії а сучасних умовах», а також Постанова з’їзду народних депутатів CPCP «Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики CPCP». Однак прийнятий на союзному рівні Закон CPCP «Проіюімс.жувания повноважень чіж Союзом PCP і суб'сктами федерації» (26 квітня 1990 p.), на думку дослідників (В. Гончаренко), не забезпечував помітної трансформації CPCP із надцептралізованої, фактично унітарної, на дійсно федеративну державу. Зокрема, реалізація положення про збереження права вільного виходу республік з CPCP у законі фактично унеможливлювалася виконанням багатьох складних умов. До того ж, порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з CPCP, мав визначатися спеціальним законом. Й надалі виключно до відання Союзу PCP в особі його пайвпншх органів державної влади й управління входило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. A серед сфер державного управління, іцо мали перебувати у спільному віданні Союзу PCP і союзних республік, закон зберігав право за найвищими органами влади й управління CPCP встановлення загальних засад функціонування.

Після виборів 1990 p. прози компаргійпо-радяпського центру виступили парламенти союзних республік. Вони ввелн в дію конституційну статтю про впхід із гднної багатонаціональної держави, хоча спочатку обрали завуальовану форму виходу - проголошення декларацій про державний суверенітет.

T. зв. «парад суверенітетів» розпочався з ініціативи державоут- ворюючої республіки - Російської Федерації. Голова Верховної Ради, а потім обраний Президент РФ Борис Єльцин скористався популізмом радянських конституцій, щоб зпищігги створений у Кремлі падрсспублікапський імперський центр. Верховна Рада УРСР прийняла Дек’іарацію п/ю державний суверенітет України (16 липня 1990 p.) як державно-правовий акт, що покликаний був гарантувати національні інгсресиукраїнського пароду.

Державний суверенітет у докумепгі визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежніст ь і рівноправність у міжнародних тносипах. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. BP УРСР постановляла, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона. Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. B піп ішлося про те, що УРСР має створити власні банки, а також самостійно формувати ціпову, фінансову, митну та податкову системи, свій державний бюджет та контролювати викорис- тання Гюго коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю. Проголошувалося, що УРСР у повному обсязі відц₀в_ЛІОС свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником мі*, народних відносин, безпосередньо бере учасгь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна заявила цр₀ права на власні збройиі сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані ІЗсрховпій Раді. Українська держава також перебирала право самосгійно визначати порядок проходження війеьковоїслужби громадянами республіки тощо.

Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. 3 цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 лиішя 1991 p. низку законів: «Про заснування поста Президента Укрши- ської PCP і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Української РСР», «Прі вибори Президента Української РСР». Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991 p.

Принципи Декларації про державний суверенітет Українимаїи використовуватися при укладенні союзного договору. Проте IV з’їзд народних депутатів CPCP (грудень 1990 p.) ухваленою Постановою «Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок йогоукладення» фактично відмовився підтримувати деклараціїпро державний суверенітет, прийняті союзними республіками. З’їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції CPCP і союзних законів. 16 січня 1991 p. Верховна Рада CPCP прийняла постанову про проведення иа території CPCP 17 березня 1991 p. рес]жрендуму з питання збереження Союзу PCP як федерації рівноправних суверенних республік.

Після референдуму робота над текстом Союзного договору отримала назву «Повоогарьовський процес», в ході якого було досягнуто принципової згоди на розробку такого договору, але виявилися суттєві розбіжності щодо співвідношення повноважень між республіками та центром. У червні проект був готовий, а в серпні був опублікований у пресі. Згідно з цим проектом, союзні республіки ставали самостійними суб’єктами міжнародного права.їх повноваження були суттєво розширені, вони могли вільно входити і виходити зі складу CPCP, а центр перетворювався з керуючого на координуючий. Реально в руках союзного керівництва залишалися лише питання оборони, фінансової політики, внутрішніх справ, частково - податкової і соціальної політики. Нова назва об’єднання держав була: Союз Радянських Суверенних Республік. Підписання договору було призначено на 20 серпня, однак напередодні (19 серпня 1991 p.) в країні сталася спроба державного перевороту- Було проголошено владу антиконституційного Державного ко.ж memy ї >uu)i