РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВА I ПРАВО B УКРАЇНІ У ПЕРІОД КРИЗИ СОЦІАЛІЗМУ (середина 1950-х - початок 1990-х років)

Смерть Й. Сталіна (1953 p.) похитнула суспільно-політичнута штучну соціально-економічну конструкції, створені в ході комуністичної революції. Його наступники змушені були відмовитися від масового терору як методу державного управління, а серед засобів впливу на суспільство на перший план вийшли індивідуальні репресії, виховання і пропаганда.

B умовах відмови від масового терору запас міцності у комуністичного ладу швидко вичерпався б, якби держава не потурбувалася про підвищення життсвого рівня населення і деяку демократизацію управління. Відповідні реформи були проведені M. Хрущовим під прапором бестапіиізацп, з легкої руки Іллі Еренбурга названої «відлигою». Політична «відлига» була легітимізована у лютому 1956 p. рішеннями XX з’їзду правлячої партії, яка з 1952 p. називалася Комуністичною партією Радянського Союзу (КПРС). Однак непоодинокі кроки M. Хрущова, спрямовані на лібералізацію суспільного життя, проголошення ним необхідності втілення у державну ірак- тику «колективного керівництва», заклики до зміцнення соціалістичної демократії, а також його спроба впровадити в ідеологічну практику ідею загальнонародної держави у той час не внесли кардинальних змін у політичну систему CPCP. Країна нс наблизилася до правової держави. Система трансформувалася від тоталітаризму до авторитаризму. Незмірно зросла роль військово-промислового комплексу в житті радянського суспільства. Однопартійна структура існуючої політичної системи, безальтернативність виборів в op- гани державної влади виключали можливість вияву реальної ініціа тиви мас в управлінні державними справами. A страх та побоювання за своє життя, життя рідних і близьких й надалі залишалися домінуючим чинником суспільної поведінки людей.

Післяхрущовське двадцятиріччя стало часом всеохоплюючої системної кризи радянського суспільного і державного ладу «Епохою застою» названо (термін Ф.

Існування CPCP у переформованому віщі иа деякий час подовжив потік пафгодоларів, породжений енергетичною кризою 1970-х років у країнах Заходу. Проте коли ціпи світового ринку на енергоносії поповзли донизу, видимість стабільності зникла. У такій ситуації до влади в CPCP прийшов M. Горбачов. У квітні 1985 p. новий генсек ЦК КПРС проголосив курс на докорінні реформи суспільно- полігнчного життя країни, названий «ікрейудовою». Замість іміїа- ційних «народних рухів», що на них була багата історія радянської доби (об'єднавчий рух 1922 p., колгоспний рух 1929 1931 pp . рух за освоєння пової техніки, стахаповськнй рух гощо). M. I орбачов прагнув розгорнути широкий народний рух за перебудову. 3 цією метою він запропонував політику гласності і демократизації. Але, зважаючи на тс, що Радянський Союз був побудований на контрастах: політичні реальності в ньому не збігалися з конституційною видимістю, то гласність одразу руйнівно почала впливати иа політичну стабільність, Політикадсмократизації.

Позаяк, ані хруїцовська «від'їига», з н нетривкими тенденціями До демократизації державно-правового життя, ані брежнсвський

«застій», з його пануванням бюрократичних сил і масовими грубими порушеннями «соціалістичної законності», ані горбачовська «перебудова», з її непослідовністю й прагненням поеднати несумісні політичні (авторитарна і демократична) та економічні (адміністративно-командна і ринкова) моделі суспільного розвитку не змогли зупинити очевидного процесу - загальної і незворотної кризи соціалізму. Вона охопила радянську державу з середини 1950-х років, певною мірою позначившись на функціонуванні державно-правових інститутів, і завершилася на початку 1990-х років закономірним наслідком - розпалом CPCP.

Юридичну крапку на існуванні Союзу PCP поставили т. зв. Бію- везькі угоди, ухвалені керівниками трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками CPCP. Спільною Заявою 8 грудня 1991 p. вопи оголосили про те, що Союз PCP як «суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняс свос існування». Вони ж уклали Угоду про утворення новоїміж- народної організації - Співдружності /іезалежиих Держав (СНД), відкритої до приєднання іншим республікам. Згодом на зустрічі в Алма-Аті 21 грудня 1991 p. глави одинадцяти колишніх республік CPCP підписали Декларацію на підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів.