<<
>>

ДЕРЖАВА I ПРАВО ФЕОДАЛЬНО РОЗДРОБЛЕНОЇ РУСI (30-тi роки XII-XIV ст.)

1. Розвиток суспiльно-полiтичного ладу

Русi на початковому етапi

феодальної роздробленостi

(30-тi роки XII - 30-тi роки XIII ст.)

У 30-тi роки XII ст. ранньофеодальний перiод iсторiї Давньоруської держави

змiнився перiодом феодальної роздробленостi або, як вважають деякi дослiдники, -

початковим етапом розвиненого феодалiзму.

Перехiд до феодальної роздробленостi

при всiй його складностi та суперечливостi є явищем iсторично неминучим i в

певному розумiннi прогресивним. Вiтчизняною iсторичною наукою вiдкинутi

помилковi уявлення про цей перiод iсторiї Русi як про перiод "занепаду" та "руху

назад". Зроблено правильний висновок про те, що аж до "Батиєва погрому" Русь за

рiвнем розвитку власної економiки та культури входила до передових країн

Європи*. Дослiдники довели також помилковiсть уявлень про перехiд до

роздробленостi як про час розпаду полiтичної органiзацiї Русi**. Поняття "розпад

держави" не точно передає суть iсторичних подiй тiєї доби: визначальним був не

розпад, а навпаки - бiльш стале, зумовлене економiчним i полiтичним розвитком

об'єднання територiальне близьких спорiднених племен, входження яких до очоленої

Києвом держави, ранiше ще не мало мiцної основи***.

* Див.: История Украинской ССР. К., 1981. - Т. 1. - С. 364.

** Див.: Толочко П. П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. К.

1987. - С. 13, 15.

*** Iсторiя України: нове бачення. - С. 95.

71

Феодальна роздробленiсть була викликана причинами насамперед

соцiально-економiчного характеру: зростанням продуктивних сил в сiльському

господарствi та ремiсництвi, подальшим розширенням, ускладненням та змiцненням

феодальної власностi на землю, поступальним розвитком феодального способу

виробництва. Вирiшальне значення при цьому мав розвиток великого вотчинного

землеволодiння.

Бурхливо зростали мiста, зароджувалися внутрiшнi торговельнi зв'язки мiж мiстом

та селом, вiдбувався повсюдний розквiт культури.

В той же час загострилася соцiальна боротьба. Пiд її впливом посилилося

прагнення мiсцевих феодалiв збiльшити власну участь в управлiннi "своєю" землею,

взяти безпосередньо в свої руки та всебiчно змiцнити державний механiзм,

удосконалити правовi засоби придушення опору закабалених народних мас. Внаслiдок

зазначених факторiв феодальна роздробленiсть Русi стала фактом. Це яскраво

виявилося пiсля смертi Мстислава Володимировича, коли Київська Русь вступила в

нову стадiю свого iсторичного розвитку. На змiну ранньофеодальної монархiї в

другiй третi XIII ст. прийшла полiцентрична структура державно-полiтичного

устрою. Залишаючись вiдносно єдиним державним механiзмом, Київська Русь являла

собою федерацiю пiвтора десятка певною мiрою вiдособлених феодальних

земель-князiвств. В пiвденно-захiднiй частинi Русi на українських землях

знаходилися Київське, Чернiгово-Сiверське, Переяславське, Волинське та Галицьке

князiвства.

Але це був ще не розпад Стародавньої Русi. Важлива особливiсть iсторичного

розвитку державних форм в розглядуваний перiод виявилася в тому, що разом з

вiдособленням ряду князiвств та земель мали мiсце й прямо протилежнi тенденцiї.

До цього часу склалася давньоруська народнiсть. Спiльнiсть етнiчної основи усiх

князiвств та земель Київської Русi перешкоджала її розпаду. У свiдомостi

народних мас Русi в ходi попередньої багаторiчної боротьби з кочiвниками

сформувалося переконання в необхiдностi єдностi. В писемних пам'ятках чiтко

простежується подяка народних мас тим, хто "много пота утер за землю Русскую", i

засуджуються тi, з вини яких, як записано лiтописцями в хронiцi 1132 р,,

"разьд-рася вся Русская земля..." Не випадково значне поширення в полiтичнiй

сферi одержали програми загальноруської єдностi, якi висувалися i в Києвi, i в

Галицько-Волинському князiвствi, i в iнших полiтичних центрах. Прискорення

соцiально-економiчного розвитку поволi створювало матерiальнi передумови для

вiдновлення полiтичної єдностi Русi. 72

Феодальна роздробленiсть як нова ступiнь розвитку феодалiзму на перших порах

сприяла прогресивному розвитку Русi. Проте вона мала також негативнi наслiдки в

умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнiшньої небезпеки. На початку XIII ст.

посилився процес дроблення Русi, в чому не останню роль вiдiгравав

внутрiшньополiтичний фактор. Iз складу великих князiвств видiлилися новi удiли,

з'явилося близько п'ятдесяти окремих князiвств та земель. Як зовнiшня форма

цього процесу виступає заздалегiдь розроблений порядок розподiлу феодалами

володiнь помiж усiма спадкоємцями - синами. Настає дiйсна роздробленiсть. Новi,

в тому числi й митнi, кордони ослаблювали економiчнi зв'язки мiж князiвствами та

землями Русi. Неодмiнним супутником роздробленостi стали нескiнченнi

кровопролитнi феодальнi вiйни ("усобицi") за землю, робочi руки, полiтичний

вплив. Руйнувалися виробничi сили, йшло масове знищення господарств трудiвникiв.

Вiйськовi сили все бiльш розпилялися. Усобицi в конкретно-iсторичних умовах

дiйсно стали, за влучним визначенням сучасника, "погибелью земли Русской".

Вторгнення орд Батия поставило пiд сумнiв не тiльки єднiсть Русi, а й саме її

iснування.

Суспiльний лад. В XII-XIII ст. зберiгалися спiльнi для всiх частин Русi риси

економiчного побуту. Тотожною в усiх князiвствах та землях була й суспiльна

структура. Давньоруське суспiльство в перiод феодальної роздробленостi

складалося з двох основних антагонiстичних класiв: феодалiв-землевласникiв та

селян.

Землеробство i в цей час було найважливiшою галуззю господарсько-економiчного

життя земель та князiвств Русi, а в основi панування класу феодалiв знаходилася

земельна власнiсть.

Велике феодальне землеволодiння зростало та розвивалося насамперед в таких

формах, як князiвськi домени та боярськi вотчини. Велика феодальна вотчина, в

якiй застосовувалася праця феодальне залежних селян та холопiв, дозволяла

органiзовувати багатогалузеве орно-промислове господарство, розширяти ниви,

впроваджувати дво- та трипiльну систему сiвозмiни, удосконалювати знаряддя

виробництва, що їх виготовлювали ремiсники в мiстах. Здебiльшого власниками

землi були князi, що помiтно видiляло їх з кола iнших феодалiв. Князiвський

домен (отчина) був найважливiшим джерелом прибуткiв, якi забезпечували iснування

князя, а також його численних слуг, дозволяли утримувати надiйний апарат

управлiння та збройнi сили, якi безпосередньо перебували у вiданнi князя. Разом

з цим процес подрiбнення князiвств на удiли призводив до звуження кордонiв

князiвських землеволодiнь.

З розвитком феодальних вiдносин пов'язано кiлькiсне зростання, подальше

змiцнення економiчної могутностi та полiтичного ста-

73

новища такої групи феодалiв, як бояри. Про бояр XII ст. свiдчать лiтописи*. Про

боярських тiунiв, рядовичiв, холопiв, а також про боярський спадок говорить

Поширена редакцiя Руської Правди.

Бояри були власниками великих вотчин. В XII ст. в лiтописах для позначення

боярських маєткiв використовувався насамперед термiн "село". Про такi "села"

лiтописи повiдомляють неодноразово. Багато бояр були вихiдцями з князiвської

дружини, якi отримали вiд князя земельнi дарування. Потiм розмiр вотчин зростав

за рахунок насильницького захоплення общинних земель. Iнша частина великих

землевласникiв була представлена так званими земськими боярами - нащадками

родоплемiнної знатi. Частина представникiв як однiєї, так i iншої групи боярства

перебувала на службi у князя. За термiнологiєю Руської Правди, це "князi мужi",

тобто найвищий розряд службовцiв у князя.

Серед бояр також посилювалася диференцiацiя. Як випливає з ряду статей

церковного статуту князя Ярослава, дiя якого в землях та князiвствах XII-XIII

ст. не викликає сумнiву, бояри подiлялися на "великих" та "меньших". За образу

членiв їх родин передбачалися неоднаковi судовi штрафнi санкцiї.

Матерiально-виробничу основу вотчинного господарства складала праця залежних вiд

феодала селян. Феодальне законодавство XII-XIII ст. створювало феодалам

необхiднi умови для закабалення все нових груп селянства. Свiдчення тому - норми

Поширеної редакцiї Руської Правди, насамперед "Устав про закупи", який, за

думкою дослiдникiв, яскраво характеризує один з поширених засобiв встановлення

феодальної залежностi вiльного сiльського населення Стародавньої Русi вiд

феодала-землевласника. Аналiз норм даного акта дозволяє зробити висновок, що ця

правова пам'ятка Стародавньої Русi була переважно "боярським законодавством".

Точно судити про становище iнших груп свiтських феодалiв в XII-XIII ст. на

основi iснуючих з цього питання писемних джерел неможливо, хоча сам факт

iснування таких груп у багатьох дослiдникiв не викликає сумнiву. Початок

створення умовного служилого володiння землею виявлено вже в XII ст.** Є всi

пiдстави вважати, що помiсна система на Русi все ж iснувала. На матерiалах

Галицької землi М.Ф.Котляр обгрунтував iснування станового землеволодiння в XIII

ст. та прошарку "тримувачей" земе"ль,^яТа^д6ували~за~надТли вiйськову службу***.

Полное собрание русских летописей. М., 1962. - Т. 2. - Стб. 623-724, 789 (далi -

ПСРЛ).

** Див/ История Украинской ССР. - Т. 1. - С. 365.

*** Див. Котляр М. Ф. Джерела складання та форм феодального землеволодiння в

феодальнiй Русi // УЇЖ, 1984. - № 2. - С. 34.

Великим феодалом була церква. В XII ст. продовжувало зростати її землеволодiння

(кафедральнi та монастирськi вотчини). Джерелом зростання цього землеволодiння

були перш за все князiвськi дарування. Так, з уставної грамоти князя Ростислава

Мстис-лавича Смоленськiй єпархiї 1136 р. випливає, що князь дарував церквi два

села*. В 1158 р. донька Ярослава Iзяславича подарувала Печерському монастирю

п'ять сiл з челяддю**. Подiбнi дарування землi ставали одним з головних джерел

збагачення церкви. Iншим таким джерелом в XII-XIII ст. була ранiш встановлена

десятина. Збагачувалась церква також за рахунок церковного суду, у вiданнi якого

знаходилося широке коло справ, визначених церковними уставами князiв Володимира

та Ярослава. Монастирi збагачувались i внаслiдок того, що монастирськi землi не

подрiбнювалися при одержаннi спадщини, як землi князiвськi або боярськi, а також

за рахунок здiйснення торгiвлi та лихварства***.

В умовах XII - першої половини XIII ст. пануючий клас феодалiв являв собою

складну iєрархiчну структуру, яку очолювали представники князiвського роду.

Нижче на цiй драбинi знаходилися бояри-землевласники. Дана система, за думкою

дослiдникiв, заснована на розчленованiй формi феодального землеволодiння, являла

собою також визначену систему державно-правових вiдносин****. Ця iєрархiчна

система усерединi пануючого класу була саме тiєю органiзацiєю, яка забезпечувала

вiдтворення та збагачення феодалiв Стародавньої Русi, сприяла експлуатацiї все

бiльш широких верств феодальне залежного населення. Основну масу вiльного

населення i в перiод феодальної роздробленостi складали ще селяни-общинники.

Разом з цим розвиток феодальних вiдносин супроводжувався подальшим наступом

феодалiв на права селян-об-щинникiв. Одним з головних засобiв закабалення

вiльних селян, як i ранiше, було пряме насилля над ними, здiйснюване феодалами.

Все бiльшого поширення набувала й така форма перетворення вiльних селян в

феодальне залежних, як закладництво. Селяни "закладались" за яким-небудь

"сильним" (тобто знатним та багатим) феодалом з метою отримання заступництва, а

за це деякою мiрою втрачали свою волю. Необхiднiсть закладництва селян, якi в

силу тих чи iнших обставин були позбавленi захисту з боку общини, диктувалася

безперервним розбоєм феодалiв. Разом з тим не тiльки

* Див.: Российское законодательство X-XX веков. - Т. 1. - С, 213-216.

** ПСРЛ. - Т. 2. - Стб. 493.

*** Див.: Р ьi б а к о в Б. А. Мир истории: начальньїе века русской истории. М.,

1984. - С. 229.

**** Див.: История Украинской ССР. - Т. 1. - С. 365.

75

окремi селяни, а й цiлi общини були змушенi, "чтобьi спастись от сильньїх людей

насильства", ставати "под защиту" найсильнiших з них, погоджуючись при цьому

виконувати чисельнi феодальнi повинностi. Тодi феодал припиняв неорганiзоване

грабування та захищав общину вiд iнших феодалiв, вимагаючи та отримуючи за це

феодальну ренту. Таким чином, закладництво було наслiдком позаекономiчного тиску

феодалiв на селян.

Все бiльшу роль вiдiграє закабалення селян за допомогою економiчних важелей.

Збiльшується кiлькiсть залежних селян, як закупи та рядовичi. В XII-XIII ст.

широко застосовуються норми Руської Правди, що регулюють вiдносини закупництва.

Основною формою експлуатацiї феодалами залежного населення Стародавньої Русi

перiоду феодальної роздробленостi була продуктова рента. Мало мiсце й

вiдпрацьовування залежних селян в господарствi феодалiв. Важким тягарем як для

феодальне залежних, так i для ще вiльних селян був їх обов'язок утримувати

князiвську дружину, брати участь в ремонтi та будiвництвi шляхiв i мостiв,

виконувати iншi повинностi.

В перiод феодальної роздробленостi не втратило свого значення застосування в

господарствi феодалiв працi холопiв, їх примушували працювати в будинку

господаря, займатися вотчинним ремеслом, а також обробляти орнi землi, що

належали боярам.Розвиток феодальних вiдносин вiв до невпинного зростання числа i

таких холопiв, яких феодали-землевласники надiляли землею, примушуючи їх цю

землю обробляти. Тим самим створювалися умови для скорочення цiєї категорiї

майже безправного населення Русi та еволюцiї в бiк феодальне залежного

населення. Зафiксованi в статтях 56, 64, ПО Пр. Пр. джерела холопства iснували i

в роки феодальної роздробленостi.

Суспiльно-економiчний i полiтичний розвиток Русi в XII- XIII ст.

характеризується швидко зростаючою роллю мiст. За лiтописними даними,

напередоднi навали полчищ Батия на Русь, тут налiчувалося до 300 великих та

малих мiст. Тiльки в Галицько-Во-линськiй землi їх було бiльше 80*. В основi

господарчої дiяльностi мiст було: ремесло, промисли, торгiвля та певною мiрою

сiльськогосподарське виробництво.

В розглядуваний час посилилась неоднорiднiсть соцiального складу мiст. В них

проживали представники усiх верств феодального суспiльства. Мiське управлiння,

суд, керiвництво мiським ополченням зосереджувалися в руках мiської феодальної

знатi, яка

* Див.: Пашуто В. Т., Флоря Б. Н., Хорошкевич А. Л. Древнерусское наследие й

исторические судьбьi восточного славянства. М., 1982. - С. 20.

76

нещадно експлуатувала ремiсникiв, а також дрiбних торговцiв, часто видiляючи з

своїх боярських садиб в їхнє користування подвiр'я та земельнi дiлянки i

збираючи за це феодальну ренту. Наступну за феодалами сходинку в становiй

драбинi городян займала торгово-ремiсна верхiвка мiст.

Основна маса мiського населення була представлена "чорними" "меньшими" людьми.

Ними були дрiбнi торговцi i ремiсники, чисельнi пiдмайстри, "убогi" люди, якi не

мали певних занять. До складу мiського населення входила й челядь - обслуга

боярських дворiв.

Форми експлуатацiї нижчих верств мiського населення ставали все бiльш

рiзноманiтними. Вводилися новi податки, встановлювалися численнi повинностi,

посилювався гнiт лихварiв. Змiни в економiчному становищi рiзних категорiй

городян призвели до вiдмiнностей i в їх правовому становищi.

Посилення в XII-XIII ст. наступу феодалiв на права селян та мiських низiв

призводило до подальшого зубожiння трудящих мас та поглиблення їх залежностi вiд

представникiв пануючого класу. В силу цього загострювалися антагонiстичнi

протирiччя в давньоруському суспiльствi, що виливалося в повстання феодальне

залежного населення проти гнiту князiв та бояр. Антифеодальний характер

соцiальних рухiв в XII-XIII ст., всупереч складностi класової належностi їх

учасникiв, не викликає сумнiву. Так, антифеодальними були повстання в 1157 р. у

Києвi, народний рух 1159 р. в Галицькiй землi. Вiдомi антифеодальнi народнi рухи

в Переяславськiй та Чернiгiвськiй землях, iнших князiвствах Русi. Класову

боротьбу в XII - на початку XIII ст. на Русi дослiдники характеризують як надто

напружену.

Державний лад. Обумовленi поступовим розвитком виробничих сил змiни соцiальної

структури та загострення класової боротьби посилили вплив економiчного базису на

полiтичну надбудову i викликали в нiй настiльки значнi перетворення, що деякi

дослiдники навiть вважають, що з'явилася ЇЇ нова форма*. В перiод феодальної

роздробленостi Русь за формою устрою являла собою комплекс напiвсамостiйних

державних утворень. На думку деяких учених, Давньоруська держава цього перiоду -

це своєрiдна феодальна федерацiя**.

* Див.: Новосел ьцев А. П., Пашуто 3. Т., Черепний Л. В. Пути развития

феодализма. М., 1972. - С. 193-194.

** Див.: Черепнин Л. В. Пути й формьi политическогого развития русских земель

XII - начала XIII вв. // Польша й Русь. М., 1972. - С. 29-ЗО; Котляр Н. Ф. Кисв

й Новгород в XII в. Тенденции политических взаимоотношений // Древнерусский

город. МатериальI Всесоюз. археол. конф., посвященной 1500-летию Києва, 1984. -

С. 58.

77

Зазнала змiн i форма правлiння Давньоруської держави. В XII-XIII ст., аж до

навали Батия, встановилася нова форма правлiння, при якiй київський престол став

об'єктом колективного сюзеренiтету найсильнiших князiв, їх загальнодинастiйною

спадщиною. М.Грушевський не без пiдстав писав, що цi вiдносини

сюзеренiтету-васалiтету в умовах феодальної роздробленостi прикривалися формою

сiмейно-родових вiдносин*. Вони скрiплювалися писемними договорами, в тому числi

присяжними грамотами, клятвами, дарунками, а в окремих випадках - взяттям

заложникiв з числа найближчих родичiв одного або двох князiв - сторiн в

укладенiй угодi. В цей перiод Давньоруською державою правив не стiльки великий

київський князь, скiльки увесь князiвський рiд**. Цю думку пiдтримують i тi

ученi, котрi вважають, що полiтичне змагання князiвських династiй Русi, а також

страх боярства перед посиленням князiвської влади, при розумiннi в той же час її

необхiдностi для охорони їх iнтересiв, сформували у серединi XII ст. систему

дуумвiрату - одночасного спiвправлiння в Києвi князiв з двох найсильнiших

династiй, якi не бажали поступатися першiстю один одному. Спiвправителями були,

наприклад, Iзяслав Мстиславич i Вячеслав Володимирович, Вячеслав Володимирович i

Ростислав Мстиславич та iн. Таке правлiння позитивно впливало на розвиток

полiтичного життя Русi XII-XIII ст. Воно не тiльки скорочувало, щоправда

тимчасово, мiжусобицi, але й деякою мiрою сприяло об'єднанню давньоруських

земель навколо Києва, а також забезпечувало посилення вiйськового потенцiалу

Русi в боротьбi з кочiвниками. Зазначений спосiб правлiння Давньоруською

державою виявився в цiлому життєздатним в нестiйкий час феодальної

роздробленостi. При ньому успiшно об'єднувалися тенденцiї економiчного i

соцiального розвитку окремих земель i князiвств Русi з прагненням усiх верств

суспiльства до єдностi. Як вже вiдмiчалося, навiть мiжусобна боротьба рiзних

князiвських угруповань найчастiше вiдбувалася на основi тiєї чи iншої програми

загаль-норуської єдностi***.

Отже, на першому етапi феодальної роздробленостi Русь зберiгала багато рис

вiдносної єдностi свого державного органiзму. Аж до навали орд Батия центром

всiєї Руської землi був Київ.

Одним з факторiв пiдтримки вiдносної єдностi полiтичного розвитку Давньоруської

держави, який зберiгся i в роки феодальної

* Див.: Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К., 1990. - С. 79.

** Див.: Т о л о ч к о П. П. Зтническое й государственное развитие Руси в

XII-XIII вв. / Вопр. истории. - 1974. - № 2. - С. 61.

*** Див.: Кстория Києва. К., 1982. - Т. 1. - С.137.

78

роздробленостi, були князiвськi з'їзди. Порядок скликання i проведення з'їздiв

князiв, не регламентувався яким-небудь юридичним документом. Вiн засновувався на

звичаї i вiдображав розстановку сил на момент скликання того чи iншого з'їзду.

Феодальнi з'їзди скликалися для обговорення важливих питань. Наприклад, на

князiвському з'їздi, який вiдбувся в 1115 р., зiткщашйа_два_пiдходи.до

фдвми_ггдавлiння. Прихильники першого вiдстоювали єдинодержавнiсть, ПРИХИЛЬНИКИ

ДРУГОГО - РiЯгтруIIIнТг'ТьI^я^уТнгкк-иу гттяд-

щин*."1 Феодальнi з'їзди скликалися i тодi, коли булсГТїеобхїдно "обТоворити

питання, пов'язанi з вiдбиттям зовнiшньої небезпеки. Так, в 1167 р. на з'їздi

вирiшувалося питання про забезпечення безпеки проходження купецьких караванiв,

якi прямували торговими шляхами. Питанням оборони вiд кочiвникiв були присвяченi

i наступнi з'їзди князiв**.

Великий князiвський з'їзд був скликаний у Києвi в 1223 р. Князi зiбралися, щоб

досягти згоди щодо надання допомоги половцям, котрi зазнали нападу кочових орд i

звернулися до князiв Русi за допомогою. Князiвськi з'їзди, хоча й виявилися

неспроможними примирити протилежнi iнтереси феодалiв, але в справi об'єднання

давньоруських князiв проти зовнiшньої загрози вiдiграли важливу роль.

Структура державного апарату в князiвствах XII - першої половини XIII ст.

зберiгала наступнiсть щодо Давньоруської держави першого перiоду її розвитку***.

Тому основнi державнi iнститути, якi сформувалися ще в той час, продовжували

розвиватися i в нових умовах. Однiєю з важливих,вiдмiнностей було те, що тепер

на чолi кожного князiвства стояв старший князь, котрий нерiдко титулувався

"великим", подiбно до київського князя. Великий київський князь за традицiєю ще

вважався "старiйшим" серед iнших князiв, однак, колишньої влади вiн вже не мав.

Титул "великий князь:' придбали, наприклад, князi чернiгiвський,

гадицько-волин*^ ський, а пiзнiше i князi деяких iнших українських князiвств. У

васальськiй залежностi вiд мiсцевого великого князя, який князював в полiтичному

центрi землi - найбiльш великому мiстi, перебували меншi князi, котрi володiли

центрами дрiбнiших князiвств або князiвських волостей.

Засну ва]iня__в__о_кгзем й )(

: тiй-було змТцне^нню^ануючого класу феода-

ч)

* Див: Р ьi б а к о в Б. А. Русские летописцьi й автор "Слова о полку Игореве".

М., 1972. - С. 114-116.

** ПСРЛ. - Т. 1. - Стб. 538, 681-683.

*** Див.: С м о л i й В. А., Г у р ж i й О. I. Становлення української

феодальної Державностi // УЇЖ, 1990. - № 10. - С. 13.

79

лiв. Але пом1ж_^^С1Ш_н^1^iч^^[с^н^^1щ^^^ та князяшТТТсотрТпрагнули~цсГпосилення

своєї влади, розгорнулася запекла боротьба. Хiд її в тому чи iншому князiвствi

або землi безпосередньо впливав на становище князiвської влади i тим саме на

форму правлiння цього князiвства чи землi. У Галицьке-Волинськiй землi внаслiдок

боротьби мiж князями i боярством, яка була тут особливо тривалою i напруженою,

першi домоглися ряду важливих вирiшальних перемог. __ В перiод феодальної

роздробленостi, коли у боротьбi з боярством i в ходi мiжусобних вiйн князi часто

втрачали свої столи, особливого значення набув порядок їх займання. В нових

умовах вiн став ще бiльш рiзноманiтним, нiж ранiше. "Воккнязiння" здiйснювалося

за рiшення^лIїзду^НяЗгвI частiше -^а_рдщнням^Iшше декiлькох

(дво^а^олрьшсХ_на^вШгтгеовiших князiв, цде_частiше - за згодою (їнколїГу формi

IГтакож за заповiтом вI^асл^доIсдб~р^вIлї попередником або

верхiвки тiєї чи iншої~зейлiГ Нарет снував займання столу князем, котрий

здiйснювався шляхом прямого насильницького захоплення престолу. Вiдомий випадок,

коли боярин Володислав у 1213 р. проголосив себе галицько-волинським

вiдмови вiд престолу ~правлячої

зем*.

_^ На вiдмiну вiд попереднього перiоду iснування Давньоруської держави князi при

суперечках про переважне право на займання князiвського столу все частiше стали

посилатися на право одержання в спадщину "вотчини".

Князi-правителi князiвств i земель Русi були виразниками волi пануючого класу

феодалiв i здiйснювали свою владу перш за все в їх iнтересах. Ця обставина

значною мiрою визначала характер влади князя i його державних функцiй. Верховна

влада в князiвствi належала великому князю. Йому пiдкорялися збройнi сили,

насамперед князiвська дружина, на яку князь спирався, придушуючи виступи

пригнiчених народних мас. Придушення опору експлуатованих мас було однiєю з

найважливiших функцiй князя як голови князiвства, найзначнiшого його феодала. В

XII-XIII ст. виступи пригнiчених мас були виявом перш за все класового

антагонiзму, який iснував в давньоруському суспiльствi.

Якщо визнати часом створення Поширеної редакцiї Руської Правди першу третину XII

ст., то це свiдчить про незначну^^акодо-давчу дiяльнiсть великих князiв у другiй

половинi XII -"першiй половинi ХЇIТстГ Разом з тим процес змiцнення i розширення

Див.: К р й п'я к е в й ч I. П. Галицько-Волинське князiвство. К., 1984. - С.

118.

80

феодального адмiнiстративного апарату, пiдлеглого князям, гарантував їм

можливiсть домогатися ефективного застосування, а з боку населення - дотримання

норм Руської Правди - цього збiрника феодального права, який забезпечував

змiцнення феодальних вiдносин, взагалi вiдносин в Давнiй Русi, в тому числi в

усiх ЇЇ князiвствах i землях. До сфери дiяльностi князiв входило керiвництво

центральними i мiсцевими органами управлiння.

Судова функцiя князiв ^^ал^^ткищсласовий характер, котрий особливо яскраво

виявлявся'^годТГколи однiєю з сторiн в судовому процесi були представники

простого вiльного населення. Судив князь ^аквж-~слоїх_б^я?^__^5ГдашшiикIБ.

Вiдомостi про повсюдну участь князiв у судових справах свiдчать, що судова

дiяльнiсть князiв в XII ст. була досить активною*.

До компетенцiї князя як правителя князiвства входили питання, пов'язанi з

обороною земель пiд вторгнення ззовнi. Про цю функцiю князiв згадують лiтописи.

Князi займалися також дипломатичною дiяльнiстю, метою якої було забезпечення

безпеки землi в умовах постiйної загрози з боку кочiвникiв. Князi брали участь i

в органiзацiї торгових шляхiв.

У перiод феодальноїрдздробленостi князь у р^iзi^iеобхiдностi

__зби_р_ав_особди_ву_раду -ГлумУ До її складу входили, перш зПГсе,

представники старшої друж-ятГи - бояри, або, як їх iменує лiтопис,

"переднi", "кращi мужi", а також духовнi феодали - єпископ,

iгумени. Дума мала великий вплив на полiтику князя.

При здiйсненнi своїх функцiй князь спирався на численний адмiнiстративний

апарат. Вищими посадовими особами в апаратi центрального управлiння князiвств i

земель Русi були_двiрськi, к^щс^_,^[апьншаi. Будучи двiрськими чинами,

особистими агентами князя в його доменi, вони керували^вiдомствами центрального

галузевого упра^лiння_всьрго князiвства. Названi особи в той же час здiйснювали

i загальне управлiння територiями, пов'язане з цiєю галуззю. Наприклад, конюший

управляв землями, на котрих населення займалося конярством. Незважаючи на появу

в центральному апаратi управлiння вказаних посадових осiб, вiдбувається розвиток

двiрсько-вотчинної системи управлiння.

З числа бояр i дружинникiв князь призначав для управлiння окремими

територiями^дш^дши^_у^IРI1^)е^ї]?^ їозIII^хВвГремТснТIки та у^яТШЇГТШшЖ^чорний'1

i рбний" люд.

Це була найчисленнiша частина мiського населення, становище якої постiйно

погiршувалося.

Ординське iго та поглиблення внутрiшнiх антагонiстичних феодальних протирiч

призводило до посилення i подальшого загострення класової боротьби, вогнищами

якої були в основному мiста. Часто, приймаючи форму визвольних виступiв, перш за

все анти-ординських, ця боротьба за своєю сутнiстю завжди мала врештi-решт

антифеодальну спрямованiсть.

Державний лад. Галицько-Волинське князiвство. Завоювання земель Русi ордами

Батия i встановлення iга iноземних загарбникiв не могли не впливати на державний

лад цих земель. Ординськi правителi зберегли в князiвствах мiсцеву

адмiнiстрацiю, вiйсько. Проте тепер князi повиннi були визнавати хана Золотої

Орди як свого вищого сюзерена, вважати "в отня (батька) мiсце" i приймати з боку

хана у свою адресу назву "дiти наше". Князi зобов'язувалися за вимогою хана

постачати йому вiйськовi сили*.

Одним iз наслiдкiв встановлення золотоординського iга була змiна порядку приходу

до влади. Князь, який претендував на зай-

Див.: ПСРЛ. - Т. 2. - Стб. 872, 893, 897.

мання значного князiвського столу, повинен був пiдтвердити це право отриманням

вiд хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого

ярлика (грамоти), який потрiбно було викупити та вислужити. З 1242 р. князi

почали їздити за цим ярликом у ставку Орди - Сарай, де отримання його було

пов'язане з великими труднощами, якi штучно посилювались ординськими

правителями, котрi вимагали величезнi подарунки. Князi, якi прибували у ставку

Орди, були змушенi дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу,

бо вiдмова вiд цього призводила до неминучої смертi. Наприклад, вiдмова виконати

язичницький обряд стала приводом для убивства князя Чернiгiвщини, претендента на

київський стол Михайла Всеволодовича.

На пiдвладнiй же їм територiї князi зберiгали усi свої повноваження. Вони

самостiйно правили своєю землею. В той же час князi знаходились пiд постiйним

наглядом представникiв золотоо-рдинських ханiв в землях Русi - баскакiв. Система

баскацтва була введена в Пiвденно-Захiднiй Русi у 1257 р.

Починаючи з першої половини XIV ст., золотоординськi хани припинили посилати на

Русь баскакiв. До цього їх змусили виступи народних мас Русi наприкiнцi XIII -

першої чвертi XIV ст.* Лiквiдацiя баскацтва, а також ординського вiдкупу-данини

створювала необхiднi умови для вiдновлення, а згодом i пiдняття господарського

життя в землях Русi, активiзацiї процесу їх полiтичного єднання.

Залишаючи практично недоторканою державну систему в князiвствах Русi, в тому

числi у пiвденно-руських землях, ординськi хани переслiдували при цьому певнi

цiлi. Вони прагнули поставити собi на службу державно-правовi порядки, якi

склалися на Русi протягом ряду столiть, видаючи на займання столiв тим князям,

якi здавалися їм надiйними. Ненадiйнi ж, з точки зору ординських правителiв,

князi лiквiдовувалися. Для ординських ханiв була традицiйною полiтика на Русi,

яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою iншого, сiяти мiж

ними чвари, приводити сили князiв у рiвновагу i не дозволяти нiкому з них

змiцнитися. Робилося це з метою закрiплення полiтичної та економiчної влади Орди

над руськими землями**. Крiм цього, Орда привласнила собi право збирати данину

(в кiнцi XIII ст. збирання данини було надано руським князям), а також

затверджувати князiв в руських землях. Однак вона неспроможна була домогтися

бiльш глибоких змiн у внутрiшньому державному устрої земель Русi.

* Див.: Карга лов В. В. Конец ордьшского ига. М, 1984. - С. 24.

** Див.: Г р е к о в Й. Б. О характере ордьшско-русских отношений второй

половини XII - начала XIV в. // Древности славян й Руси. М., 1988. - С. 127.

89

З великих князiвств, якi в цей час iснували на територiї України, видiлялося

Галицько-Волинське, створене в 1199 р. Проiснувало воно до 1340 р. Державний лад

Галицько-Волинської землi, хоча й мав ряд своєрiдних рис, обумовлених

особливостями її соцiально-економiчного i полiтичного розвитку, все ж у

головному був подiбний до державного ладу iнших князiвств i земель

Швденно-Захiдної Русi. Галицьке-Волинська земля, навiть, перебуваючи в

залежностi вiд Золотої Орди, значною мiрою зберегла риси державного та правового

устрою, притаманнi Давньоруськiй державi. Главою тут був великий князь. Йому

належала верховна влада. Князь мiг приймати законодавчi акти. Великi князi

здiйснювали поточне управлiння як у своєму доменi, так. i в межах усього

князiвства.

Князi Галицько-Волинської землi мали судовi повноваження. Вони також очолювали

вiйськову органiзацiю князiвств. Князю належало право збирання податкiв,

карбування монет i розпорядження скарбницею, визначення розмiру i порядку

стягнення митних поборiв. Прерогативою князiвської влади було керiвництво

зовнiшньополiтичними вiдносинами з iншими державами.

Великi князi прагнули мати свiй вплив i на церковну органiзацiю, використовувати

її у своїх iнтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тiльки

пiсля цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також

возвеличувало владу князя.

Галицько-Волинськiй землi вiдомо було i спiльне правлiння двох великих князiв.

Так, у перiод пiсля 1245 р. формою правлiння на цiй величезнiй територiї став

своєрiдний керiвний дуумвiрат Данила, безпосередньо "тримавшего" Галичину, а

також Дорого-чинську, Белзьку та Холмську землi на Волинi, та Василька, який мав

"пiд своєю рукою" Володимир з бiльшою частиною Волинi*. Наприкiнцi XIII ст.

з'явилась потенцiйна можливiсть встановити дуумвiрат в особi Лева (Галицького)

та Володимира (Волинського), але внаслiдок мiжусобиць мiж ними вона не була

реалiзована. Однак сини князя Юрiя Андрiй та Лев виступали як спiвправителi у

зовнiшньополiтичних питаннях. У спiльнiй грамотi 1316 р. вони називають себе

"князi всiєї Русi, Галичини та Володимири'"**.

Для пiдтримки авторитету князiв використовувалися ними титули "руських королiв",

"принцепасiв", "князiв Руської землi". Розповсюджувалися такi атрибути влади, як

корона, герб, знамено,

* Див.: История Украинской ССР. - Т. 2. - С. 23.

** Див.: Болеслав Юрий П. Князь всей Руси: Сб. материалов й исследований. Спб.,

1907. - С. 149.

90

печатка. Так, королiвським титулом володiв Юрiй. Про iснування такого титулу

свiдчить зображення Юрiя на печатцi з короною на головi i скiпетром у руцi,

супроводжене написом: "Король Русi та князь Володимири"*.

Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям

Галицько-Волинської землi так i не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване i

сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до

управлiння Галицьке-Волинською землею. Хоча князь в Галицько-Волинськiй землi в

окремi перiоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично

вiн залежав вiд боярства, яке всiма силами прагнуло обмежити його владу,

використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних iнтересiв.

Бояри, якi були великими землевласниками, пiдтримували князiвську владу

настiльки, наскiльки вона була виразником iнтересiв феодалiв у боротьбi з

пригнобленим населенням, захищала їх земельнi володiння. В окремi перiоди

Галицько-Волинської Русi значення князiвської влади настiльки принижувалося, що

князi практично не могли розпочати нi однiєї значної полiтичної акцiї без вiдома

i пiдтримки бояр. Сказане дає пiдставу вважати цiлком переконливим судження про

те, що в Галицько-Волинськiй Русi iснувала така форма правлiння, як феодальна

монархiя, з сильними олiгархiчними тенденцiями мiсцевого боярства.

Зростаючий авторитет боярської ради пояснюється силою об'єднаного боярства. Як

постiйний державний iнститут боярська рада дiяла в Галицько-Волинськiй землi вже

в першiй половинi XIV ст. До її складу входили знатнi та великi

бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князiвського двору, деякi воєводи

та намiсники. Боярська рада скликалася з iнiцiативи самого боярства, а iнколи i

за бажанням князя. Однак князь не мав права скликати боярську раду за своєю

iнiцiативою без врахування думки бояр. Очолювалася рада найвпливовiшими боярами,

якi намагалися обмежити дiяльнiсть князя. У перiод князювання Юрiя II боярська

олiгархiя настiльки посилилась, що найважливiшi документи пiдписувалися великим

князем тiльки спiльно з боярами. Формально, не будучи вищим органом влади в

Галицько-Волинськiй землi, боярська рада, окрiм цього, вiдiгравала велику роль в

полiтичному життi цiєї землi, у справi управлiння нею. Позицiя боярської ради

посилювалася ще й тим, що до її складу входили передусiм бояри, якi займали

важливi посади в системi управлiння Галицько-Волинською землею.

У Галицько-Волинськiй землi, як i в iнших великих князiвствах Русi того часу,

отримала поширення двiрсько-вотчинна система

Див.: К р й п'я к е в й ч I. Галицько-Волинське князiвство. - С. 120.

91

управлiння. Тут мав мiсце б^ьш^цщско^ений, порiвняно з iншими руськими

князiвствами, процес переростання двiрсько-вотчинних посадку двiрцевi чини.

Особи, якi займали гiосади двiрсько-вотчинних слуг^у^iсїїязiвському доменi, в

той же час здiйснювали рiзнi функцiї управлiння в межах свого князiвства. З

числа осiб, якi займали певне мiсце в центральному апаратi управлiння

Галицько-Волинської землi, лiтопис зберiг вiдомостi про двiрськового

(дворецького), печатника (канцлера), стольника та iншi двiрськовi чини*.

Двiрськовий був центральною фiгурою серед чинiв двiрсько-вотчинної системи

управлiння. Вiн вiдав князiвським палацом i очолював апарат управлiння усiм

господарством князiвського домену. Вiд iменi князя двiрськовий нерiдко

здiйснював також судочинство, будучи "суддею князiвського двору". Двiрськовий

забезпечував охорону князя в перiод вiйськових дiй, в його обов'язки входило

також супроводження князя пiд час його виїздiв за межi князiвства.

Печатник був зберiгачем князiвської печатки, складав тексти грамот або керував

роботою щодо їх складання, засвiдчував князiвськi документи. Вiн зберiгав

грамоти та iншi державнi документи, займався їх розсиланням на мiсця. Печатник

мав у своєму пiдпорядкуваннi писцiв, перекладачiв та iн. Деякi дослiдники

вважають, що печатник керував князiвською канцелярiєю.

Стольник, певно, спостерiгав за своєчасним надходженням доходiв з князiвських

земельних володiнь. В лiтопису є також вiдомостi про збройника, котрий вiдав

справами озброєння князiвського вiйська, про отрокiв, якi супроводжували та

охороняли князя в походах, дитячих, якi, окрiм охорони князя в мирний та

вiйськовий час, виконували допомiжнi функцiї при проведеннi князем суду. Дитячi

також забезпечували виконання судових рiшень I проведення в життя рiзноманiтних

державних актiв.

В Галицько-Волинськiй землi iснувала досить розгалужена система мiсцевого

управлiння.Мiстами управляли тисяцькi та посадники, яких призначав князь. В їх

особi була з'єднана адмiнiстративна, вiйськова та судова влада. Вони також

володiли правами збирання з населення данини та рiзних мит - важливої частини

князiвських доходiв. Округами-воєводствами керували воєводи, якi мали не тiльки

вiйськово-адмiнiстративнi, а й судовi повноваження. Територiя

Галицько-Волинської землi дiлилася i на волостi, якими управляли призначенi

князем волостелi. Останнi в межах своєї компетенцiї надiлялися

адмiнiстративними, вiйськовими та судовими повноваженнями.

* Див.: Софроненко К. А. Общественно-политический строй Галицко-Во-льшской Руси

XI-XIII вв. М., 1955. - С. 105.

52

Тисяцькi, посадники, воєводи, волостелi мали в своєму розпорядженнi допомiжний

адмiнiстративний персонал, на який вони опиралися при виконаннi обов'язкiв по

управлiнню пiдвладною їм територiєю. Мiсцеве управлiння будувалося на системi

"кормлiнь". Для ведення судових розборiв в незначних справах, виконання деяких

полiцейських функцiй в межах сiльської общини обиралися старости. Вони

пiдкорялися мiсцевiй князiвськiй адмiнiстрацiї, найвищi посади в якiй займали в

бiльшостi випадкiв бояри.

Така система центрального та мiсцевого управлiння в Галицько-Волинськiй землi

мала прислуговувати iнтересам класу феода-лiв-землевласникiв, забезпечувати їм

умови експлуатацiї залежного вiд них населення i придушувати його опiр гнобленню

феодалiв.

Важливою ланкою в державнiй структурi Галицько-Волинської землi було вiйсько. З

одного боку, воно використовувалося для вiдбиття зовнiшньої агресiї, яка йшла

вiд сусiднiх держав, а з iншого

- виступало активним знаряддям в руках феодалiв для придушення опору

експлуатованих мас. Остання функцiя князiвської влади здiйснювалася за допомогою

князiвської дружини i боярських загонiв. На заклик князя бояри повиннi були

з'явитися на чолi своїх загонiв до мiсця зборiв. Князi шукали й iншi шляхи

органiзацiї свого вiйська, використовуючи найманi загони iноземцiв, однак, цi

загони були ненадiйнi.

У перiод вторгнення iноземцiв до складу вiйська поряд з професiйною дружиною

входило народне ополчення.

Пiкдуючись про посилення боєздатностi збройних сил i прагнучи послабити власну

залежнiсть вiд великих феодалiв, Данило Галицький у серединi 40-х рокiв XIII ст.

сформував регулярну пiхоту ("пiшцi") i переозброїв кiнноту*. До складу

регулярної пiхоти, а можливо, i кiнноти Галицько-Волинського князiвства входили

умовнi володарi (держателi) земельних надiлiв, служилi малi та середнi бояри, а

також залежнi селяни, якi "сидiли" на цих дiлянках

- феодах**. До складу "пiшцiв" могли входити i жителi мiста***. Командував

вiйськом найчастiше сам князь, а також воєвода, який призначався князем i був

йому пiдпорядкований. Пiд час бойових дiй князь мiг скликати вiйськову раду.

Щодо судової системи Галицько-Волинської землi слiд вiдмiтити, що суд не був

вiддiлений вiд князiвської адмiнiстрацiї. Iснував

* Див.: К й р п й ч н й к о в А. Н. Воєннеє дело на Руси. М,, 1976. - С. 79.

** Див.: Котляр Н. Ф. Формирование территории й возникновение городов

Галицко-Вольшской Руси X-XIII вв. К., 1985. - С 135.

*** П а ш у т о В. Т. Очерки по истории Галицко-Вольщской Руси. М., 1950. - С.

182, 185.

93

i церковний суд. Сфера юрисдикцiї цього суду визначалася перш за все церковними

статутами князiв Володимира та Ярослава i була надто значною. У вiданнi

церковного суду знаходилися питання, пов'язанi з майновими та шлюбно-сiмейними

вiдносинами.

Галицьке-Волинська держава мала велике значення для захiдних земель i для всiєї

України. Державне життя тривало тут на сто рокiв довше, нiж на Надднiпрянщинi.

Населення Галичини i Волинi досягло високої культури й великого розумiння

державно-полiтичних справ.

Що стосується соцiально-полiтичного ладу Пiвденно-Захiдних земель, який склався

вiдразу пiсля включення їх до складу Великого князiвства Литовського, то

будь-якi докорiннi змiни в ньому не вiдбулися. Князi цих земель перетворилися в

удiльних князiв, залежних вiд великого князя Литовського, i перебували з ним у

вiдносинах сюзеренiтету-васалiтету. Над удiльними князiвствами височiли органи

верховної влади Великого князiвства Литовського, якi за своєю структурою мало

чим вiдрiзнялися вiд вiдповiдних органiв Давньоруської держави*. Велике

князiвство Литовське значною мiрою успадкувало полiтичний устрiй Давньоруської

держави з урахуванням змiн, викликаних розвитком економiки та класово-соцiальної

структури суспiльства**. У цей перiод, знаходячись в становищi удiльних,

пiвденноруськi князiвства користувалися вiдомою автономiєю. Влада на їх

територiї зосереджувалася в руках удiльних князiв. Для розв'язання важливих

питань внутрiшнього життя удiльного князiвства збиралася рада, до складу якої

входили впливовi мiсцевi феодали, представники мiсцевого боярства та церкви.

Удiльним князям пiдпорядковувалися органи управлiння, а також вiйсько.

Характерною рисою взаємовiдносин центральної влади Великого князiвства

Литовського i удiльних князiвств було прагнення великого князя до цiлковитого

пiдкорення цих князiвств Великому князiвству Литовському. Це виявилося, зокрема,

у здiйсненнi полiтики, спрямованої на пiдрив давньоруської князiвської династiї,

позбавлення мiсцевих князiв надiлiв та замiни їх намiсниками великого князя.

Складався також слухняний великокнязiвськiй владi вiйськовослужилий стан -

мiсцеве дворянство***.

* Див.: П а ш у т о В. Т. Образование Литовского государства. М., 1950. - С.

364-365.

** Див.: Ю х о Й. А. Правовеє положение населення Белоруссии в XIV в. Минск,

1978. - С. 3.

*** Див.: Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества

Литовского. К, 1987. - С. 94.

94

14 серпня 1385 р. в Крево була пiдписана Кревська унiя - угода про династичний

союз мiж Великим князiвством Литовським та Польщею. Великий князь Литовський

Ягайло вступив у шлюб з польською королевою Ядвiгою i став польським королем, а

його князiвство увiйшло до складу Польщi. До цього Велике князiвство Литовське

спонукала необхiднiсть боротьби проти агресiї нiмецьких хрестоносцiв. На тi часи

Кревська унiя вiдповiдала iнтересам польських та литовських феодалiв. Прагнучи

зберегти i посилити панування на бiлоруських та українських землях, литовськi

феодали шукали пiдтримки у польських феодалiв та польського короля*. Внаслiдок

пiдписання Кревської унiї та реалiзацiї її умов погiршилося становище

українських земель. У 90-х роках XIV ст. удiльнi князiвства українських земель

були лiквiдованi. Це стало початком здiйснення загарбницької полiтики польських

феодалiв щодо населення цих земель.

 3. Основнi риси права Пiвденно-Захiдних

земель Русi (30-тi роки XII - перша половина XIV ст.)

Активну роль у розвитку i змiцненнi пiдвалин феодалiзму, в захистi класових

iнтересiв великих землевласникiв i усього пануючого класу феодалiв продовжувало

вiдiгравати феодальне право. В 30-тi роки XII - першiй половинi XIII ст. у

князiвствах та землях Русi дiяла система права, яка в загальних рисах

сформувалася ще в ранньофеодальний перiод i фiксована в нормах Руської Правди. У

той жа час внаслiдок змiн у суспiльно-економiчних вiдносинах вiдбувається

перегляд деяких правових норм. З'являються новi редакцiї Руської Правди. Однак

це було не нове законодавство, а лише часткова кодифiкацiя дiючого, творчiсть

переписувачiв, якi пiдправляли (або псували) текст закону, прийнятого ще в часи

розквiту давньоруської держави**.

У перiод феодальної роздробленостi регулятивна роль права посилилася за рахунок

збiльшення кола конкретних об'єктiв феодального господарства, якi захищалися

правом, розширення складу за своїм правовим становищем соцiальних груп, перш за

все фео-

* История Литовской ССР (с древнейших времен до наших дней). Вильнюс, 1971.

* С. 53.

** Див: Российское законодательство X-XX веков. - Т. 1. - С. 25-26.

95

дально залежних верств населення, а також змiцнення основ пра-ва-привiлею. Для

правової системи цього перiоду характерне посилення мiсцевих особливостей

(партикуляризму) права, хоча в князiвствах Русi воно не досягло тiєї глибини,

яка мала мiсце в iнших державах, наприклад в країнах Центральної та Захiдної

Європи. Особливостi у нормах права, що застосовувалися в окремих князiвствах та

землях (наприклад, Галицько-Волинськiй), не усували їх подiбностi i наступностi

з давньоруським правом. Зберiгалися загальнi принципи, iнститути та форми цього

права на всiх землях Русi.

Говорячи про право українських земель пiсля золотоординсь-кої навали, слiд мати

на увазi, що навала полчищ кочiвникiв супроводжувалася масовим руйнуванням мiст

Русi, разом з якими загинули найцiннiшi давньоруськi законодавчi i актовi

пам'ятки. Цим пояснюється вiдсутнiсть актових матерiалiв з iсторiї Київської,

Чернiгiвської та iнших Пiвденно-Схiдних земель перiоду феодальної

роздробленостi.

Вiдомостi, якi дiйшли до нас, уривчастi i, як правило, посереднi, дозволили

дослiдникам зробити висновок, що в часи феодальної роздробленостi поряд iз

застосуванням насамперед законодавчих збiрникiв перiоду Київської Русi

створювалися новi. У цi часи iснувало "багато i надто рiзноманiтних юридичних

пам'яток"*. До того ж зроблено припущення про iснування збiрника постанов

Галицько-Волинських князiв, а також збiрника церковних повчань про правосуддя.

Дослiдники одностайнi в тому, що в усiх князiвствах i землях Русi, як i в перший

перiод феодальної роздробленостi, пiсля ординської навали продовжували дiяти

норми Руської Правди**. Життєстiйкiсть Руської Правди визначалася тим, що вона

була збiрником феодального права, а її норми активно сприяли захисту та

змiцненню феодального правопорядку, забезпечували правовi умови для подальшого

закабалення селян, її норми вiдображенi в пам'ятках права Галицько-Волинської

Русi, а також Великого князiвства Литовського***.

* Див.: Памятникч русского права / Под ред. С.В.Юшкова. М, 1953. - Вьiп. 2. --

С. 8.

** Див.: Методика изучения древнейших источников по истории народов СССР. М.,

1978. - С. 1; История Украинской ССР. - Т. I. - С. 336; П а ш у т о В. Т, Ф л

о-р я Б. Н., X о р о ш к е в й ч А. Л. Древнерусское наследие й исторические

судьбьi восточного славянства. - С. 66.

*** Див.: Ю х о Й. А. Правовеє положение населення Белоруссии в XVI в. - С. З,

Первьiй Литовский Статут 1529 года // МатериальI респ. науч. конф., посвященной

450-летию Первого Статута. Вильнюс, 1982. - С. 138.

96

В усiх князiвствах Пiвденно-Захiдної Русi в перiод феодальної роздробленостi

дiяли норми церковних статутiв князiв Володимира та Ярослава. Але i вони зазнали

деяких змiн. З'явилися, наприклад, такi редакцiї церковного статуту князя

Ярослава, якi посилювали санкцiї, що були встановленi на основi принципiв

феодального права-привiлею*. Iнтереси пануючого класу захищалися в таких

збiрниках права, як "Кормча" i "Номоканон".

"Кормчi" застосовувалися церковними судами, зокрема, в кiнцi XII ст. На землях

Пiвденно-Захiдної Русi пiд час вирiшення судових справ використовувалися також

збiрники, що мали назву "Мерил праведних", якi мiстили витяги з вiзантiйських

правових актiв, церковних статутiв, а також норм Руської Правди.

Серед поодиноких документiв юридичного характеру, якi були створенi в

розглядуваний перiод, для вiдображення бiльш повної картини системи права

важливi чотири правовi пам'ятки Галицько-Волинської Русi, що збереглися. Хоча

вони i вiдмiннi одна вiд одної за часом появи, змiстом i характером, однак,

мiстять цiннi вiдомостi про правове життя на цiй землi пiсля ординського

завоювання. Так, збереглася грамота князя Iвана Ростиславича (середина XII ст.).

Будучи пам'яткою iсторiї Дунайсько-Днiпровських земель, яка розвивала економiчнi

зв'язки Галицького князiвства з болгарськими, чеськими, угорськими, ця грамота

надзвичайно важлива i як пам'ятка права. Вона регламентувала правове становище

деяких iноземних купцiв пiд час приїзду їх на землi Русi. Грамота встановлювала

пiльги для болгарських купцiв, якi звiльнялися вiд сплати мита, коли привозили

товари "на iзклад".

"Рукописання" (заповiт князя Володимира Васильковича, близько 1287 р.) свiдчить

про iснування в перiод роздробленостi права успадкування феодального володiння у

Володимиро-Волин-ському князiвствi, порядок передачi князем права експлуатацiї

феодальне залежного населення своїм спадкоємцям. Одночасно "Рукописання" дає

можливiсть вивчити органiзацiю управлiння селами i мiстами Пiвденно-Захiдної

Русi. Володимир Василькович залишив заповiт i на iм'я своєї дружини, в якому

вказано на право княгинi успадкувати "город свои Кобрьiнь, й с людьми, й с

да-нью", село Городiл "й с мьiтом" та iншi села. У зазначеному документi йдеться

про куплене землеволодiння: "А село есмь ку-пил Березовиче у (Ю)рьевича у

Давьiдовича Федорка"**. Iз заповiту князя Володимира Васильковича випливає, що

поруч з успадкуванням, князiвськими даруваннями на Галицько-Волинськiй землi

Див.: Памятники русского права. - Вьiп. 2. - С. 5-6. Див.: Там же. - С. 28.

4. 6-369

97

у XIII ст. iснував i такий спосiб придбання феодальних землеволодiнь, як купiвля

землi.

У Галицьке-Волинському лiтописi збереглася також статутна грамота

Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича. Вона написана навеснi 1289 р.

i дає змогу уявити розмiри та форми феодальних повинностей з мiського населення

на користь державної влади. Разом з тим ця грамота вiдображає

соцiально-економiчнi умови Галицьке-Волинської Русi в XIII ст.*

Збереглися документи юридичного характеру, складенi у XIV ст. (грамоти,

договори, а серед них i мiжнародно-правовi, поручительства тощо). У бiльшостi цi

документи мiстять вiдомостi про окремi надто важливi iнститути права власностi

та права зобов'язання. Щодо цього особливий iнтерес викликає грамота Олехно

Ромашкевича про передачу майна Григорiю Тункелю, складена ЗО сiчня 1347 р. В нiй

говориться про те, що придбане внаслiдок купiвлi поле Григорiй може i "продатся"

i "отдати" (подарувати), i "променити" (обмiняти), i використати для своєї мети

"где будет его воля, никому ничем непенно"**. Зрозумiло, що для складача цього

документа здiйснення перелiчених у ньому операцiй iз земельними володiннями в

умовах XIV ст. було явищем звичайним. Змiст грамоти свiдчить про поширення

дарування землi, сiл, садиб, млинiв. Поширеним був i договiр купiвлi-продажу

рухомого майна, що говорить про розвиток товарно-грошових вiдносин, а також

договiр обмiну. У грамотах згадується i про запоруку рухомого майна.

Часто право власностi на майно, придбане за угодою, пiдтверджувалося спецiальною

князiвською грамотою. Поширеним був договiр позики, який нерiдко ставав кабалою

для тих, хто позичав грошi, продукти, бо взяте мало бути повернуте з процентами.

Вказiвок про правовi акти, якими керувалися складачi грамот, в самих грамотах

немає. Вважаємо, що за основу бралися норми Руської Правди, якi дiяли в

князiвствах та землях Пiвденно-Захiд-ної (Української) Русi в перiод феодальної

роздробленостi.

Окремi вiдомостi про правовi норми цього перiоду збереглися в лiтописах. В них

можна знайти згадки про мiжнароднi договори, законодавчу дiяльнiсть князiвств та

деякi новi моменти в галузi кримiнального права. Наприклад, iз тексту

Iпатiївського лiтопису випливає, що в Галицько-Волинськiй землi як самостiйний

став розглядатися такий вид злочину, як змова проти князiвської влади. У 1245 р.

був засуджений боярин Володислав, як "лихий змовник землi". Поряд з iншими

застосовувалися такi покарання, як смерт-

Див.: Российское законодательство X-XX веков. Див.: Грамоти XIV ст. - С. 25.

- Т. 1. - С. 209.

на кара, тюремне^унГязнення, вигнання, конфiскацiя майна. Згiдно IГлТтоТшсом~пза

невiрнiсть" присудив до вигнання бояр Кормиль-чичiв князь Роман Мстиславич.

Боярин Жирослав був покараний вигнанням та конфiскацiєю землi. Князь Данило

Галицький пiсля суду над Доброславом наказав кинути його у в'язницю. I якщо

суворi покарання застосовувалися до представникiв пануючого класу феодалiв, то

немає сумнiву в тому, що вони з усiєю силою застосовувалися до селян та мiських

низiв.

Проте, навiть, нечисленнi данi писемних джерел дозволяють отримати певнi

вiдомостi про право українських земель перiоду феодальної роздробленостi,

зображене перш за все системою норм, що мiстилися в такiй унiверсальнiй i

довготривалiй пам'ятцi права, як Руська Правда.

У деяких мiстах Пiвденно-Захiдної Русi впроваджувалося магдебурзьке право, на

основi якого в них здiйснювалося самоврядування. Магдебурзьке право в межах

Галицько-Волинського князiвства вперше починає дiяти в перiод правлiння Данила

Галицького, який закликав нiмецьких колонiстiв селитися в мiстах. Одним iз

перших в Українi магдебурзьке право одержало мiсто Санок (1339 р.). В 1356 р.

право управлiння за нормами магдебурзького права одержав Львiв, а згодом - й

iншi мiста. Проте самоврядування українських мiст, засноване за нормами

магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко

не в повному обсязi. До того ж основна маса православного селянства була

позбавлена можливостi брати участь у дiяльностi органiв мiсь-кого

самоврядування, а також обмежувалася в правах на заняття ремеслами, ведення

торгiвлi тощо. Через це населення мiст всiляко ' чинило опiр введенню

магдебурзького права.

* * *

З 30-х рокiв XII ст. ^ючався новий_п^iод_iсторн1держави та права

Пiвденно-Захiдної Русi. Перетворення в її суспiльно-полiтичному ладi були

викликанi _переходом__вiд ранньофеодальних форм суспiльного життя до^очiiткоабго

ета!гу~1:юI5:втутого феода-лiзму i характерної для нього феодальної

роздробленостi.

Поряд з iншими факторами, що обумовили змiни в державному устрої, основний i

беоддсереднiйТвГIливI на нього ^здiйс^iш^и1 повсюдне збiльшешн[я_класу

феоIIалшТ^шцIТенНя "економiчного значення в^лт^кргх'князiв-земТїевлаЕникiв,

боярства, верхiвки церковно-монастирської органiзацiї, їх_кон_солiдацiї, яка в

умовах розчленованої форми земельної власгн^стiзнашШгя^своє вiдображення в

99

ускладненнi васально-iєрархiчних зв'язкiв i створеннi в межах кожного князiвства

чи землi власної пiрамiди сюзеренiтету-васалiтету; швидке збiльшення феодальне

залежного населення i посилення його експлуатацiї, що призводило до загострення

класової боротьби, в тому числi до значних виступiв народних мас у Київськiй,

Галицькiй, Чернiгiвськiй та iнших землях.

Все це змiцнювало прагнення мiсцевих феодалiв взяти безпосередньо у свої руки i

всiляко змiцнити державний механiзм та правовi засоби придушення виступiв

трудящих мас.

Перехiд до феодальної роздробленостi виявився у вiдокремленнi iз складу

Давньоруської держави близько пiвтора десятка великих князiвств i земель, в

яких, як правило, закрiплювалися власнi князiвськi династiї, з'являлися власнi

розгалуженi системи управлiння, суду, виросли кiлькiсно i змiцнилися власнi

вiйськовi сили.

Разом з тим, для розвитку державного ладу Русi у перiод феодальної

роздробленостi характерною була тенденцiя збереження певних рис її минулої

вiдносної єдностi.

Тому за своїм державним устроєм Українська земля на початковому етапi

розвинутого феодалiзму була напiвсамостiйним державним утворенням з рисами

вiдносної єдностi. Цьому сприяли загальна форма управлiння у виглядi

колективного сюзеренiтету найсильнiших i найавторитетнiших князiв над Києвом, що

зберiг номiнальне значення столицi Русi, i, отже, над Руссю в цiлому, а також

перiодичне встановлення у Києвi спiвуправлiння двох найбiльш сильних династiй

(дуумвiрату), збереження загальноруських князiвських з'їздiв тощо.

Форми державного життя Русi, якi iснували у 30-х рр. XII - 40-х рр. XIII ст.,

спочатку позитивно впливали на її розвиток. Про це свiдчить поширення вотчинного

багатогалузевого орно-промислового господарства, бурхливе зростання мiст,

зародження внутрiшнiх торговельних зв'язкiв мiж селом i мiстом, повсюдний

розквiт культури.

Але на початку XIII ст. процес дроблення Русi посилився, i на її полiтичнiй

картi з'явилося вже близько п'ятдесяти окремих князiвств i земель. Постiйним

супутником роздробленостi виступали нескiнченнi мiжусобицi, одним з наслiдкiв

було роз'єднання вiйськових сил. У цих умовах нашестя на рубежi ЗО-40-х рр. XIII

ст. кочових орд Батия i подальше виснажливе золотоординське iго поставили пiд

питання не тiльки державну єднiсть, але й саме iснування Русi.

Руйнування виробничих сил, консервацiя натурального господарства, полiтика

золотоординських феодалiв, спрямована на пiд-

100

тримку мiжкняжих чвар i збереження роз'єднання князiвств i земель Русi, призвели

до подальшого поглиблення феодальної роздробленостi. Однак iноземним феодалам не

вдалося лiквiдувати державнiсть Русi.

Полiтична залежнiсть земель Русi виявилась у тому, що її князi змушенi були

визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. Орда присвоїла собi право стягувати

данину з населення Русi i вимагала вiд князiв служби вiйськовими силами, однак,

вона не спромоглася до глибших змiн у внутрiшньому державному устрої Русi. У

межах її окремих князiвств i земель дiяли усi основнi державнi iнститути, якi

сформувалися ще в початковий перiод феодальної роздробленостi.

Зберiгалася в основних своїх рисах i правова система, яка склалась ще в

Давньоруськiй державi, хоч подальший розвиток феодальних вiдносин вимагав

посилення регулятивної ролi права. Воно здiйснювалося насамперед за рахунок

збiльшення об'єктiв феодального господарства, якi захищалися правом, змiцненням

привiлей, загального посилення покарань за злочини, спрямованi проти

економiчного i полiтичного панування феодалiв.

Слiд вiдзначити, що у пiвденно-захiдних князiвствах Русi намiтився процес їх

самобутнього розвитку. Саме у цьому регiонi Давньої Русi i сформувалася

українська народнiсть та виникла Українська держава.

101

<< | >>
Источник: Рогожин А.Й.. Історія ДЕРЖАВИ I ПРАВА УКРАЇНИ У 2-х частинах. Частина 1. Київ - 1996. 1996

Еще по теме ДЕРЖАВА I ПРАВО ФЕОДАЛЬНО РОЗДРОБЛЕНОЇ РУСI (30-тi роки XII-XIV ст.):

  1. ПЕРЕДМОВА
  2. ДЕРЖАВА I ПРАВО ФЕОДАЛЬНО РОЗДРОБЛЕНОЇ РУСI (30-тi роки XII-XIV ст.)
  3. Зміст
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -