§ 2. Порядок створення і припинення діяльності комерційного банку

Правовою базою для створення та функціонування комерцій­них банків різних типів і форм власності є закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондовий ринок», а також нормативні акти НБУ.

Відповідно до п. З ст. З Закону України «Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 трав­ня 2003 р. банк набуває статусу юридичної особи і отримує свідо­цтво про державну реєстрацію юридичної особи єдиного зразка лише з моменту його державної реєстрації у порядку, встановле­ному зазначеним Законом. На сьогодні банк набуває статусу юри­дичної особи після внесення законодавчо визначених відомостей про банк до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

У ч. 1 ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» визначено вичерпний перелік осіб, які можуть бути учасни­ками банку.

Такими учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначено специфіку функціонування державних банків як суб'єктів господа­рювання: це стосується положень про умови та порядок створення державних банків, утворення та компетенцію органів управління та умов перетворення державного банку в інший банк, заснований на недержавній формі власності.

Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа прямо чи опосередковано володітиме чи контролюватиме 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу чи матиме права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмо­вий дозвіл НБУ.

Власники істотної участі в банку повинні мати бездоганну ді­лову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їхніх власників і джерела коштів, за раху­нок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

У законодавстві встановлено певні обмеження, щодо зайняття керівних посад в банках. Не можуть бути керівниками банку осо­би, які займали посади Голови Національного банку України, заступників Голови Національного банку України, керівників структурних підрозділів, які за посадою входили до складу Прав­ління Національного банку України, та членів Ради Національного банку України, якщо з дня припинення їх повноважень не минув один рік.

Керівниками банків не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів державної вла­ди, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, су­ду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної вл'ади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функ-

ції щодо управління акціями (частками, паями), які належать дер­жаві і захищають інтереси держави в раді товариства (спостереж­ній раді) або ревізійній комісії товариства; депутати, особи, яким заборонено займатися зазначеною діяльністю за вироком суду, а також особи, які мають непогашену судимість.

На керівні посади в банках також не можуть бути призначені осо­би, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні та управ­лінські здібності яких не відповідають вимогам закону, в тому числі:

- які не виконали зобов’язань з оплати боргу щодо будь-якого банку або іншої фізичної чи юридичної особи;

- незаконні дії яких у минулому призвели до банкрутства або ліквідації банку чи іншої юридичної особи;

- які були звільнені на вимогу НБУ.

НБУ встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації банку.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтвер- джених джерел. Заборонено використовувати для формування капі­талу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит чи під заставу.

Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначається організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, у вигляді якої він буде функціонувати. Далі засновники ви­значають розмір статутного капіталу, необхідного для забезпечен­ня нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статутного капіталу не мо­же бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування шляхом проведення відкритої передплати на акції чи паїв. Акціонери та учасники бан­ку повинні до дня скликання установчих зборів та державної ре­єстрації банку сплатити кошти в розмірі не менше 30% номіналь­ної вартості акцій/часток, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність», і опла­тити повну вартість акцій/часток у строки, передбачені установ-

ними документами, але не пізніше 12 місяців з часу державної ре­єстрації банку.

Після накопичення необхідної суми статутного капіталу, ви­значеної засновницькою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформлюють всі на­лежні документи, необхідні для реєстрації банку.

Для державної реєстрації комерційного банку уповноважені за­сновниками банку особи подають до територіального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

- заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої особи, призначеної відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

- установчий договір (крім державного банку), підписаний за­сновниками банку та засвідчений їхніми печатками;

- статут банку, затверджений установчими зборами і підписа­ний головою правління банку;

- рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

- бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно встановленими з НБУ вимогами;

- інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть іс­тотну частку в банку.

- копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

- бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

- довідку Державної податкової Адміністрації про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

- відомості про кількісний склад спостережної ради, правлін­ня (ради директорів), ревізійної комісії;

- нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

- копії звіту про проведення приватного розміщення акцій - для банку, який створюється у формі публічного акціонерного то­вариства;

- відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгал­тера банку.

НБУ у тижневий термін з дати подання документів для держав­ної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопи­чення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

З метою контролю за діяльністю комерційних банків терито­ріальне управління НБУ за місцем розташування банку в місяч­ний строк з дати отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку фінансового стану, платоспромож­ність і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження вне­сення на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного капі­талу кожним засновником у передбачених законом розмірах, наявність приміщення, придатного для розміщення банку та бу­дівництво касового вузла, професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) та головного бухгалтера і погодження їх призначення, відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.

Повний пакет установчих документів і висновок територіаль­ного управління НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстра­ції банку розглядаються Департаментом з питань реєстрації та лі­цензування банків НБУ і подаються до Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєст­рацію банку приймається Правлінням НБУ не пізніше за тримісяч­ний строк з часу подання повного пакета передбачених законом документів.

У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація комер­ційних банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Важливим моментом у процесі державної реєстрації банку є також внесення до Єдиного держав­ного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців законо­давчо визначених відомостей про банк як юридичну особу^[XXVII], після чого він набуває статусу юридичної особи й отримує свідоцтво про державну реєстрацію.

НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному бан­ку в разі порушення порядку створення банку; невідповідності установчих документів банку законодавству України; у разі по­дання неповного пакета документів, необхідних для державної ре­єстрації банку, або коли ці документи не відповідають вимогам чинного законодавства; у випадку, коли в НБУ є докази, що під­тверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсут­ність задовільного фінансового стану принаймні одного із заснов­ників, що мають істотну участь у банку, професійної придатності та бездоганної ділової репутації голови виконавчого органу і голов­ного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову в державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена НБУ копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваже­ній особі банку рекомендованим листом або вручається під роз­писку. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомляти НБУ про зміни і доповнення, що вносяться до установчих доку­ментів, з поданням нотаріально засвідчених копій змінених доку­ментів.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва банків за згодою НБУ^[XXVIII]. Філії та представництва банків не є юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положен­ням від імені банку. Представництво банку фінансується головним банком, від якого воно виступає, але не має права здійснювати бан­ківську діяльність і виконує представницькі функції. Філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких документів:

- клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місце­знаходження та основних видів діяльності філії;

- рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

- положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;

- інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ протягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

НБУ з ряду підстав може відмовити у наданні згоди на від­криття філії.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості державної ре­єстрації банків з іноземним капіталом. В Україні банком з інозем­ним капіталом визначається банк, в якому частка капіталу, що на­лежить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків. Для відкриття дочірнього іноземного банку в нашій країні слід інвестувати 10 млн євро - мінімальну суму, необхідну для відкриття банку в Україні. Засновниками таких банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або ж за участю україн­ських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки). Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зо­бов’язані отримати попередній дозвіл НБУ. Для отримання попе­реднього дозволу для створення банку з іноземним капіталом до НБУ подаються такі документи:

- клопотання про надання попереднього дозволу;

- інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність необхідних коштів для заснування банку;

- дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у ство­ренні банку в Україні або письмове запевнення іноземного заснов­ника про відсутність у законодавстві країни його походження ви­мог щодо отримання такого дозволу;

- інформацію про андеррайтера та його ділову репутацію.

Крім документів, що подають українські засновники для утво­рення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

- нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення упов­новаженого органу управління іноземного інвестора про участь у створенні банку в Україні;

- письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Укра­їні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інве­стора, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестицій за кордон;

- нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтвер­джує реєстрацію іноземного учасника в країні, де зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;

- нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іно­земної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року.

Іноземні інвестори - фізичні особи для створення комерційно­го банку подають:

1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним чи іншим уповноваженим контро­люючим органом країни, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його пе­ребування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;

2) анкету, яка має містити, зокрема, інформацію про відсут­ність судимості.

Ці документи мають бути нотаріально завірені за місцем їх ви­дачі та легалізовані (підтверджені) в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’яз­ковість яких надано Верховною Радою України.

Іноземні засновники подають також завірені переклади україн­ською мовою всіх документів, викладених іноземною мовою, ра­зом з оригіналами. Крім того, до зазначеного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, підбором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщен­ня, забезпеченням його необхідним обладнанням тощо.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі стаття­ми 104-111 ЦК України відбувається шляхом ліквідації або реор­ганізації. У разі ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна. Банк перестає існувати.

У главі 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» детально визначено способи та умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про реорганізацію банку. Реорганізація банку здійснюється добровільно за власною ініціативою за рішенням власників банку, а у разі призначення тимчасової адміністрації - за рішенням НБУ або тимчасового адміністратора, погодженого з Національним банком України або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків новоствореному банку.

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

Угода про злиття або приєднання укладається банками у письмо­вій формі і набирає законної сили з моменту затвердження її біль­шістю у дві третини голосів акціонерів на загальних зборах кожного з банків.

Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юри­дичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються вна­слідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу за розподільним актом певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов’язків до банку, який створюється вна­слідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства, тобто зміну юридичного статусу банку.

У разі перетворення банку з одного виду на інший до ново- створеного банку переходять всі майнові права і обов’язки банку, що реорганізується. Підставами для реорганізації банку цим спо­собом є переорієнтація напрямів діяльності, збитковість окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

У разі реорганізації всі права та обов’язки банку переходять до правонаступника - іншої юридичної особи.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визначено законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про акціо­нерні товариства», «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» в редакції Закону від ЗО червня 1999 р. та іншими нормативними актами.

Ліквідація комерційного банку може відбуватися як в добровіль­ному, так і примусовому порядку. Добровільна ліквідація здійсню­ється тільки за рішенням загальних зборів засновників. Примусова ліквідація комерційного банку може відбуватися у разі порушення банківського законодавства, здійснення ризикованих операцій, що призвело до значної втрати активів або доходів та настання ознак неплатоспроможності банку. У цих випадках НБУ має право від­кликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

У главі 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено особливості процедури ліквідації банків. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства з урахуван­ням особливостей, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність», та за згодою Національного банку України.

Національний банк України зобов’язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають: а) кредитори банку; б) НБУ. Кредитори банку направляють рекомендованим листом до територіального управління НБУ за місцезнаходженням зазначеного банку заяву про ліквідацію банку у разі настання ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконаних гро­шових зобов’язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповіді НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. У разі підготовки справи до розгляду суддя отримає обгрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та при­значення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов’язан­ня згідно з рішенням суду про примусове стягнення протягом 6 місяців, і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструк­туризації визначеного боргу, НБУ зобов’язаний відкликати ліцен­зію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справу про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів банку може бути порушено лише після відкликання банківської ліцензії. Після від­кликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає лік­відатора. Ліквідатор розпочинає виконання обов’язків негайно пі­сля відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначатися стосовно позову про ліквідацію банку.

Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквіда­ції банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандида­туру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяль­ності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку має бути завершена не пізніше як за 3 роки з дня відкликання ліцензії. НБУ має право продовжувати процедуру ліквідації бан­ків на термін до одного року, а системоутворюючих банків - на термін до двох років.

Ліквідатор здійснює опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України» за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублі­кування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кре­дитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

Ліквідатор протягом 3 місяців від дня опублікування оголошен­ня про початок ліквідаційної процедури здійснює заходи для задо­волення вимог кредиторів. Майно, на яке звертається стягнення під час ліквідаційної процедури, оцінюється ліквідатором у поряд­ку, встановленому законодавством України. Для майна, яке прода­ється з аукціону, оціночна вартість є початковою. Після проведен­ня інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо НБУ не встановлює ін­ший порядок його продажу.

Відповідно процедури вимоги кожної наступної черги задо­вольняють у міру того, як надходять на рахунок кошти від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банк­рута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги за­довольняють пропорційно сумі вимог, що належить кожному кре­диторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Майно, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків - відповідному органові приватизації для наступного продажу.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призна­чення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостереж­ної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням тех­нологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’я­зання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладання угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, пе­редбаченому законодавством;

7) скасовується арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку чи інші обмеження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допус­кається;

8) вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час про­ведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквіда­ційної процедури.

Ліквідатор із дня свого призначення здійснює такі повнова­ження щодо здійснення ліквідаційної процедури банку: приймає під своє відання майно банку; вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінювання майна банку згідно із законодавством; має право відчужувати активи та (або) зобов’язання банку; виконує повноваження органів управління бан­ку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з дня відкриття лікві­даційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його; заявляє заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та

розриває їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включе­них до реєстру вимог кредиторів, та ін.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керів­ника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухи­ляння від виконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства Украї­ни. При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмис­но перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відпо­відальність. Правоохоронні органи зобов’язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора. Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 111 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб-підприємців», банк як юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного юридичних і фізичних осіб-підприємців запису про припинення банку як юри­дичної особи.