§ 5. Правова основа банківського аудиту

У діяльності банківських установ особливу роль відведено аудиту - важливому інституту визначення достовірного стану фі­нансово-господарської діяльності банку. Банківський аудит є одним із видів аудиту.

Банківський аудит - це комплексна перевірка результатів фі­нансово-господарської діяльності банків та інших фінансово-кре­дитних установ, яка передбачає правове, економічне та бухгал­терське оцінювання даних фінансових звітів, що надаються для публікації або вищим організаціям.

Основною метою банківського аудиту є визначення достовір­ності бухгалтерської звітності, обліку, його повноти і відповідно­сті здійснюваних банками операцій чинному законодавству і нормативним актам НБУ. Для банківських установ аудит також виконує такі завдання:

а) проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, оці­нювання активів і пасивів;

б) прогнозування результатів фінансово-господарської діяль­ності та розроблення рекомендацій щодо підвищення фінансової ліквідності;

в) постановку, відновлення і ведення бухгалтерського обліку;

г) консультування з питань фінансового, податкового, банків­ського та іншого господарського законодавства України;

д) навчання працівників;

е) підтвердження даних проспекту емісії цінних паперів;

є) здійснення інших аудиторських послуг із профілю діяльності аудиторських фірм (аудиторів).

Банківський аудит істотно відрізняється від інших видів аудиту (загального, інвестиційного, страхового) як за характером його здійснення, так і за методами проведення аудиторських перевірок. При цьому він базується на тій самій законодавчій основі, що й аудит названих вище видів.

Правове забезпечення аудиторської діяльності включає норми, які регулюють організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг, відповідальність аудиторів та аудиторських фірм, сертифікацію аудиторської діяльності, статус Аудиторської палати України тощо.

20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» (п. 11 ст. 7; пункти 8-11 ст. 9; статті 69-70); в Законі України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 статті 38, 45, 69, п. 2 ст. 70).

Специфіка проведення і оформлення аудиту, підготовка звіт­ності фінансово-господарської діяльності в банках зумовили необ­хідність конкретизації питань правового регулювання аудиторсь­кої діяльності в нормативних актах, що видаються НБУ. Безпосе­редньо щодо банківського аудиту НБУ прийняв такі документи:

1) Постанову Правління НБУ від 20 березня 1998 р. № 114 «Про затвердження Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» та відповідні зміни до ньо­го від 3 грудня 2001 р.;

2) Постанову Правління НБУ від 12 лютого 2003 р. № 50 «Про затвердження Методичних вказівок щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України»;

3) Постанову Правління НБУ від 9 лютого 1999 р. № 53 «Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту»;

4) Постанову Правління НБУ від 15 липня 2002 р. № 250 «Про затвердження Концепції програми підготовки і сертифікації зов­нішніх аудиторів банківських установ України за участю Націо­нального банку України»;

5) Постанову Правління НБУ від 14 листопада 2002 р.

6) Постанову Правління НБУ від 11 квітня 2007 р. «Про затвер­дження Положення про Комітет з питань аудиту банків»;

7) Постанову Правління НБУ від 9 вересня 2003 р. № 389 «Про затвердження Положення про порядок подання банками до Націо­нального банку України аудиторських звітів (аудиторських виснов­ків) за результатами щорічної перевірки фінансової звітності»;

8) Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банків ських установ, схвалений постановою Правління НБУ від 12 лю­того 2003 р. № 50;

9) Постанову Правління НБУ від 9 липня 2007 р. № 251 «Про за­твердження Положення про введення реєстру аудиторів банків НБУ».

Важливу роль в системі нормативного регулювання аудитор­ської діяльності відіграють стандарти - Національні стандарти аудиту, затверджені рішенням Аудиторської палати України 18 груд­ня 1998 р. Затверджені Аудиторською палатою України нормативи

є обов’язковими для виконання підприємствами, банками і вклю­чають такі стандарти: договір на проведення аудиту, планування аудиту, документальне оформлення аудиту, аудиторські докази, аудиторська вибірка, перевірка дотримання вимог закону і норма­тивних актів при перевірці аудиту, порядок складання аудитор­ського висновку, знання бізнесу аудиту, контроль якості аудитор­ських послуг та ін.

Ці нормативи створено із застосуванням Міжнародних стан­дартів аудиту з урахуванням специфічних умов, пов’язаних з переходом України до ринкової економіки. Основне призначення цих нормативів полягає в закріпленні єдиних засадничих правил, що визначають нормативні вимоги до проведення і оформлення аудиту, до оцінювання якості аудиту, до порядку підготовки ауди­торів та оцінки їх кваліфікації, і які забезпечують певні гарантії результатам аудиторської перевірки при їх дотриманні.

Правилами НБУ передбачено, що банки, починаючи з 2003 р., мають укладати угоди з аудиторськими фірмами, працівники яких сертифіковано за Міжнародними стандартами аудиту.

Дотримання національних нормативів аудиту і Міжнародних стандартів аудиту у процесі здійснення аудиторської діяльності га­рантують певний рівень якості аудиту і надійність його результатів, вони також є підставою в суді для доказу якості проведення аудиту і відповідальності аудиторів за якість аудиторської перевірки.

Безпосередньо регулювання аудиторської діяльності в банків­ській системі України покладено на НБУ, який здійснює сертифі­кацію аудиторів, аудиторську перевірку банків, приймає нормативні документи, що регулюють аудиторську діяльність у банківській сфері, забезпечує систематичний нагляд за організацією банківського аудиту та сприяє реалізації норм Закону України «Про аудитор­ську діяльність». Сертифікацію аудиторів у банках здійснює Комі­тет з питань аудиту банків.

У п. 6 ст. 69 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» визначено складові банківського аудиту, а саме: фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно переві­рена аудитором. Аудиторська перевірка банку здійснюється ауди-

тором, який має сертифікат НБУ на аудиторську перевірку банків­ських установ.

Аудиторський звіт має містити такі реквізити:

1) баланс банку;

2) звіт про рахунки доходів та витрат;

3) звіт про рух капіталу;

4) таблицю строків активів та пасивів;

5) інформацію стосовно достатності резервів та капіталу банків;

6) інформацію стосовно адекватності бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю банку;

7) висновок про те, чи відображує наданий банком фінансо­вий звіт дійсний фінансовий стан банку.

Для перевірки і підтвердження достовірності річної фінансової звітності банки щорічно залучають професійну аудиторську орга­нізацію (аудитора), не пов'язану майновими інтересами з банком або його учасниками (зовнішній аудит).

Аудиторська перевірка здійснюється відповідно до законодав­ства України на підставі договору, укладеного з аудиторською фір­мою (аудитором).

До часу укладення договору про проведення аудиту банк зобов'язаний перевірити наявність в аудитора (керівника) ауди­торської фірми права здійснювати аудит в банківських установах. Після завершення аудиту банк має отримати від аудитора (ауди­торської фірми) аудиторський звіт (аудиторський висновок). Аудиторський звіт (аудиторський висновок), який банк подає до НБУ (у тому числі до відповідного територіального управління НБУ), має бути складений відповідно до вимог законодавства України та стандартів. У складеному аудиторському звіті має міс­титися висновок про дійсний фінансовий стан банку та про підтвер­дження або аргументовану відмову від підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) достовірності, повноти та відповідності законодавству України такої фінансової звітності банку. Банк зо­бов'язаний публікувати річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітним року в газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України».

Чинне законодавство передбачає відповідальність аудиторів за якість аудиторської перевірки. Заходи впливу застосовуються До аудиторів Комітетом з питань аудиту банків (далі - Комітет) на підставі:

- виявлення фактів невідповідності висновків аудитора щодо підтвердження фінансової звітності банків у результаті здійснення аудиту і звітів про перевірки банків, що були проведені за той самий звітний період відповідними рівнями системи банківського нагляду або самостійними структурними підрозділами централь­ного апарату НБУ;

- розглянутих аудиторських звітів та висновків про перевірку банків, що подаються до НБУ;

- інформації від Аудиторської палати України або державних контрольних і правоохоронних органів про неналежне виконання аудиторами своїх професійних обов’язків.

За неналежне виконання професійних обов’язків до аудитора Комітетом можуть застосовуватися такі заходи впливу, як попере­дження, зупинення чинності сертифікату на строк до одного року або анулювання сертифікату, виключення з реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Важливим нормативним документом у здійсненні аудитором аудиторської діяльності є Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ^[XXIX]. Кодекс є обов’язковим для вико­нання документом. Зазначений Кодекс для професії аудитора має особливе значення, враховуючи, що він закріплює важливі вимоги та базові етичні принципи, яких аудитори повинні дотримуватися. Сьогодні правове регулювання банківського аудиту в Україні ба­гато в чому залежить від застосування Міжнародних стандартів аудиту та використання їх з метою гармонізації національного за­конодавства з правом Європейського Союзу. З метою уніфікації аудиту в міжнародному масштабі Міжнародною федерацією бух­галтерів, зокрема Міжнародним комітетом з аудиторської практи­ки, впроваджено Міжнародні стандарти аудиту. Відповідно до рі­шення Аудиторської палати України від 18 квітня 2003 р. № 122 Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів прийняті як Національні стандарти аудиту. Використання Украї­ною Міжнародних аудиторських стандартів у практичній діяльно­сті сприятиме поглибленню міжнародної кооперації у сфері аудиту, поліпшенню якості національних стандартів, однозначному тлу­маченню норм і стандартів аудиту.