§ 6. Правова охорона банківської таємниці

Необхідною умовою нормального функціонування комерцій­них банків є збереження банківської таємниці. У законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, раху­нків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті під­стави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками (стат­ті 60-62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст.

Згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує та­ємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, встановлених законом про банки та банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять бан­ківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкоду­вання завданих збитків і моральної шкоди.

Застосування норм про банківську таємницю пов'язане в пер­шу чергу з труднощами визначення цього поняття та її складових. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комер­ційних банків є різновидом комерційної таємниці. Питання ко­мерційної таємниці регулюються статтями 36, 162 ГК України, статтями 505-508, 1076 ЦК України, Законом України «Про інфор­мацію» від 2 жовтня 1992 р. та «Про захист інформації в автомати­зованих системах» від 5 липня 1994 р.

При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що, по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої опе­рації з метою одержання високих прибутків. По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про опе­рації банків, а працівники банківських установ в інтересах клієн­тів не мають права розголошувати відомості про стан їхніх рахун­ків і здійснюваних ними операцій тощо.

У ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» наведено перелік відомостей, які становлять банківську таєм­ницю, зокрема це:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі ко­респондентські рахунки банків у НБУ;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комер­ційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація про звітність щодо окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інфор­мації.

Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обо­в’язковому опублікуванню, встановлюється НБУ та додатково самим банком на його розсуд.

Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження банків­ської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що мі­стять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціо­нованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської та­ємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком та клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці.

Приватні особи та організації, які під час виконання їхніх функ­цій або надання послуг банку безпосередньо чи опосередковано

отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошува­ти цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винни­ми органами.

Важливе значення для захисту банківської таємниці має поря­док її розкриття^[XXX]. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника та­кої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комі­тету України - на їхню письмову вимогу стосовно операцій за ра­хунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб’єкта під­приємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їхню письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізич­ної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним ста­тусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фі­нансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також учас­ників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта під­приємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інфор­мації, яка містить банківську таємницю, має:

а) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

в) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

г) містити посилання на норми закону, згідно з якими держав­ний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання ін­формації про рахунки клієнтів закріплено в ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до якої органи державної податкової служби мають право одержувати від платників податків і банків довідки і копії документів про на­явність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках.

Довідки щодо рахунків (вкладів) у разі смерті їх власників на­даються банком особам, зазначеним власником рахунку в запові­дальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Комерційному банку заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначено в докумен­тах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати інфор­мацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Націо­нальному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Банк має право розкривати інформацію, що містить банківсь­ку таємницю, особі, на користь якої відчужуються активи та зо­бов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програ­мою фінансового оздоровлення банку, або під час процедури лік­відації. Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталі­зації яких бере держава.

У ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» також встановлено обов'язок банків здійснювати ідентифікацію клієнтів. Інформація щодо ідентифікації осіб у разі обгрунтованої підозри про те, що кошти отримані злочинним шляхом, повинна повідомлятися банками відповідним органам згідно законодав­ства, що регулює боротьбу з організованою злочинністю. Аналогіч­ні вимоги містяться і в ст. 18 Закону України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан­сових послуг»¹.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть кримінальну, цивільну та дисциплінар­ну відповідальність. Кримінальна відповідальність може настати за дії, передбачені статтями 231 («Незаконне збирання з метою вико­ристання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю») і 232 («Розголошення комерційної таєм­ниці») КК України.

Згідно зі ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отри­мання відомостей, що становлять комерційну або банківську таєм­ницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомо­стей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,- караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

У ст. 232 КК України також передбачено кримінальну відповіда­льність службовців банку за умисне розголошення комерційної таєм­ниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з кори­сливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності,- карається штрафом від 200 до 500 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або виправними роботами на строк до 2 років, або по­збавленням волі на той самий строк. Заходи кримінального пока­рання до осіб, які вчинили зазначені злочини, застосовуються від імені держави судом з попереднім провадженням слідства у цих справах.

Відомості Верховної Ради України - 2002 - № 1.- Ст. 1.

Цивільна відповідальність працівників банків може наступити на підставі статей 611, 623, 1076, 1172 ЦК України і полягає у відшкодуванні завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення банківської таємниці. Відповідно до п. 2 ст. 1076 ЦК України у разі розголошення банком відомостей, що станов­лять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте роль комерційних банків в економічній системі країни.

2. Якою є класифікація комерційних банків?

3. Який порядок створення комерційних банків?

4. Назвіть основні документи, необхідні для реєстрації комерційно­го банку.

5. Які підстави припинення діяльності комерційного банку?

6. Як здійснюється управління комерційним банком?

7. Що означає поняття «активні» та «пасивні» операції банків?

8. Охарактеризуйте поняття «лізинг».

9. Що слід розуміти під довірчими послугами банків?

10. Які завдання виконує банківський аудит?

11. Назвіть нормативні акти, що стосуються регулювання аудитор­ської діяльності в банках.

12. У чому суть правової охорони банківської таємниці?

13. Який порядок розголошення банківської таємниці?