Правові засади виробництва безпечних та якісних сільськогосподарської продукції та продуктів харчування

В Україні питання якості і безпеки продуктів харчування хвилюють не лише спеціалістів, а й пересічних громадян, адже в раціон пересічного українця потрапляють продукти, що несуть загрозу здоров’ю.

Конституція України визначає життя та здоров’я людини як найвищу соціальну цінність, а безпечність та якість сільськогосподарської продукції є одним із основних чинників, що впливають на стан здоров’я та якість і тривалість життя людини.

Наявність якісних харчових продуктів формує продовольчу безпеку держави, що є важливим елементом та невід’ємною складовою національної безпеки України.

Починаючи з 1990-х років стала виникати продовольча залежність України щодо деяких продовольчих товарів іноземного виробництва. Іноземні виробники продовольства, використовуючи експортні субсидії, що їм виділяв власний уряд, поставляли на український ринок за демпінговими цінами не завжди якісні товари, таким чином продовжуючи розорювати ринок продовольчих товарів в країні.

Для України в умовах складної екологічної ситуації, масового ввезення

¹ Экономическая и национальная безопасность: учебник / под ред. Л.П. Гончаренко. - М.: ЗАО «Экономика», 2008. - С. 155.

до неї імпортної сільськогосподарської продукції, більшість з якої не проходить відповідної перевірки, стає вкрай важливим дотримання всіма учасниками ринку вимог щодо безпечності та якості такої продукції, спрямованих, передусім, на захист життя та здоров’я громадян, а отже й забезпечення продовольчої безпеки в цілому. Крім того, інтеграція України у світове економічне співтовариство неможлива без створення в ній досконалої правової бази для забезпечення якості продуктів харчування¹.

Удосконалення систем безпечності і якості харчових продуктів рослинного та тваринного походження, зокрема, контроль за їх виробництвом та реалізацією, дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку країни, підвищити конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції, у тому числі й на міжнародному ринку. В Україні для цього напрацьована певна нормативна база - це Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., № 4004-ХІІ^{[295] [296], Угода СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів від 15 квітня 1994 року[297], Закони України «Про пестициди та агрохімікати» від 2 березня 1995 р., № 86/95-ВР[298], «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997р., у редакції від 4 листопада 2012 р., № 771/97-ВР[299], який є гармонізованим до міжнародних вимог, «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» 14 січня 2000 р., № 1393-ХІУ[300], «Про стандартизацію» від 17 травня 2001р., № 2408-ІІІ[301], «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 р., № 486-ІУ[302], «Про молоко і молочні продукти» від 24 червня 2004 р., № 1870-ІУ1, «Про захист прав споживачів» в редакції Закону від 1 грудня 2005 р., № 1023-ХІІ.[303] [304], «Про Загальнодержавну цільову економічну програму проведення моніторингу залишкових кількостей препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах, а також в харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі на 2010-2015 роки» від 4 червня 2009 р., № 1446-УІ (в редакції від 10 грудня 2011 р., № 1446-УІ)[305], та ін.}

Основними пріоритетами щодо якості та безпеки продуктів харчування є:

- контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини, харчових продуктів, особливо дитячих;

- контроль за безпекою імпортної продукції, особливо виготовленої на основі генетично модифікованих організмів (обов’язкове маркування такої продукції);

- подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокрема розроблення національних стандартів, медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів.

Держава на законодавчому рівні встановлює жорсткі перепони для проникнення до споживача неякісної продукції, захищає споживача від неякісної та екологічно небезпечної продукції.

Основними принципами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини є: (а) пріоритетність охорони здоров’я людини, визнання його права на належну якість та безпеку харчової продукції; (б) створення гарантій безпеки для здоров’я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання продуктів харчування; (в) державний контроль за виробництвом, транспортуванням, реалізацією харчових продуктів та продовольчої сировини; (г) стимулювання впровадження нових, безпечних технологій виготовлення харчових продуктів; (д) встановлення відповідальності виробників, продавців харчової продукції за виготовлення та реалізацію продукції, у випадку невідповідності її стандартам, санітарним та ветеринарним нормам.

Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» встановлює правові засади забезпечення безпечності і якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів для здоров’я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів, визначає повноваження державних органів, що забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних і ветеринарних заходів щодо безпечності та якості харчових продуктів і сировини. Також Закон визначає права та обов’язки санітарно-ветеринарних служб, порядок проведення ними відповідних експертиз та заходів контролю за виробництвом харчових продуктів, дотримання виробниками заходів, технологій, порядку зберігання, транспортування та здійснення інших дій, направлених на захист здоров’я людей. У ньому передбачені державний контроль та нагляд по недопущенню виробництва та реалізації небезпечних та неякісних харчових продуктів, які не відповідають вимогам Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та інших нормативних актів, що регулюють відносини по виробництву та реалізації харчових продуктів.

Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» дає визначення сільськогосподарської продукції: це сільськогосподарські харчові продукти тваринного і рослинного походження, що призначені для споживання людиною у сирому або переробленому стані як інгредієнти для їжі. Однак в аграрно-правовій науці відсутній єдиний підхід до цього поняття. Так, В.Ю.Уркевич наводить визначення сільськогосподарської продукції як продукцію (рослинницьку, тваринницьку та рибницьку), що виробляється (вирощується) внаслідок біологічних процесів її вирощування, має природне походження від землі та (або) від живих біологічних організмів¹. У свою чергу В.М. Єрмоленко відносить до неї сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва, рибництва, що одержується від сільськогосподарської діяльності, та продукти її первісної переробки, яка здійснюється її безпосереднім виробником^{[306] [307]. В.І.Федорович розглядає сільськогосподарську продукцію як унікальну за своїми властивостями, відмінну від інших видів продукції у сфері господарювання - як продукт харчування, готовий до безпосереднього вживання, так і незамінну сировину для виробництва харчових продуктів[308]. Усі вчені, надаючи визначення поняття «сільськогосподарська продукція», висловлюють спільну думку, що передусім вона є певним різновидом продукції.}

Якість продукції - одна із головних категорій різних наук: технічних, природних, суспільних. Кожна наука розглядає якість у своєму аспекті. Поняття якості було дослідженням багатьох вчених, тому уявлення про якість постійно на теоретичному рівні змінюється, кожен із дослідників формулював власне визначення цієї категорії.

Якість як правову категорію визначає В.Ф. Опришко, змістом якої, на його думку, є сукупність відповідних споживчих властивостей, юридично закріплених у державних, галузевих, республіканських та міжнародних стандартах, а також технічних умовах, зразках (еталонах), затверджених у встановленому державою порядку чи обумовлених договором поставки¹. М.Г. Гуревич розуміє під якістю продукції відповідність внутрішніх і зовнішніх властивостей продукту якісним характеристикам і вимогам установленим державними стандартами, технічними умовами або зразками^{[309] [310]. Однак у цих визначеннях якості відсутня вказівка на таку категорію, як властивість продукції - здатність задовольняти певні потреби споживачів. Це ураховує А.М.Запорожець зазначаючи, що якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що закладаються у процесі праці та передбачені в нормативно-технічних документах на всіх стадіях життєвого циклу товару, забезпечують надійне та довготривале задоволення індивідуальних потреб споживача з оптимальними витратами на підтримку працездатності у період експлуатації кінцевої продукції[311]. Проте вказане визначення має більш економічне забарвлення, оскільки акцентує увагу на витратах під час споживання продукції.}

В.С. Шелестов, виявляючи подвійність розуміння якості й вважаючи за необхідне акцентувати увагу на характеристиці продукції з погляду на вияв її властивостей, відокремлює поняття якості в техніко-економічному сенсі, розуміючи під ним сукупність властивостей предмета, що характеризують його суспільну споживчу вартість і забезпечують споживачеві на певному досягнутому технічному рівні його належне використання, і в правовому сенсі, розглядаючи цю категорію, як урегульовані нормами права показники якісної визначеності предмета, яким відповідно до техніко-економічного змісту повинна відповідати продукція, що виготовляється^[312].

Отже, якість слід віднести до комплексної категорії, у визначенні якої повинні поєднуватися економічні й правові аспекти.

Стосовно легального визначення поняття якості продукції то воно закріплене як на міжнародному рівні, так і на рівні національного законодавства. Так, Міжнародний стандарт ISO 9001.87 визначає якість як сукупність властивостей, характеристик продукції чи послуги, які надають можливість задовольнити обумовлені потреби, що передбачені вимогами стандартів серії 900. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявиться шкідливий вплив на здоров’я та життя людини.

Згідно із Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» якість харчового продукту - ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт. Безпечним є харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

З приводу категорії «безпечність», у правовій літературі та нормативно-правових актах часто зустрічаються схожі за формою, проте різні за змістом поняття. Зокрема, йдеться про поняття «екологічна безпека сільськогосподарської продукції» та «безпечність сільськогосподарської продукції».

Екологічна безпека сільськогосподарської продукції є одним із видів екологічної безпеки та одним із напрямів забезпечення глобальної й національної безпеки взагалі. Її також можна характеризувати через стан суспільних відносин, що виникають з приводу виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, за якого необхідно забезпечувати право споживача на екологічно безпечну сільськогосподарську продукцію та безпечне навколишнє середовище, що досягається шляхом встановлення в чинному законодавстві вимог про раціональне природокористування у галузі сільськогосподарського виробництва, про заходи забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції та створення системи спеціально уповноважених органів державної влади для контролю за реалізацією вимог¹.

Безпечність є однією із властивостей сільськогосподарської продукції, що головним чином визначає її здатність бути спожитою. Безпечність є менш рухливим та конкретнішим показником якості сільськогосподарської продукції. Це пов’язано із тим, що вимоги до безпечності сільськогосподарської продукції за сучасних умов досить жорстко регламентується правовими актами з метою запобігання поширенню хвороб, зумовлених уживанням продукції сумнівної безпечності^{[313] [314].}

Безпечність харчового продукту - стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

Непридатним («едалтерованим») вважається харчовий продукт, що непридатний до споживання людиною, якщо він:

1) містить отруйну або шкідливу речовину, що робить його небезпечним для здоров’я людини (за винятком речовин, що не є доданими речовинами, якщо такі речовини є присутніми на рівнях, що не вважаються шкідливими для здоров’я людини); містить додані отруйні або шкідливі речовини (за винятком пестицидів у сільськогосподарській сировині, а також харчових добавок, барвників або лікарських препаратів для тварин, що дозволені і не перевищують встановлених максимальних меж залишків або рівнів включення);

2) не відповідає обов’язковим мінімальним специфікаціям якості; підготовлений, запакований чи у будь-який інший спосіб вироблений або знаходиться в обігу у такий спосіб чи за таких умов, що може спричинити його забруднення та небезпеку для здоров’я людини;

3) повністю або частково отриманий з хворої тварини або тварини, що була забитою у будь-який інший спосіб, ніж на скотобійні, яка знаходиться під наглядом;

4) знаходиться у контейнері або упаковці, який частково або повністю складається з отруйних або шкідливих речовин (речовини), що може зробити харчовий продукт небезпечним для здоров’я людини;

5) цілеспрямовано підданий іррадіації, за винятком використання іррадіаційної технології для прийнятних технічних цілей і відповідно до встановлених міжнародних вимог безпечного використання та застосування радіаційної іонізуючої технології;

6) містить харчову добавку, що не затверджена для використання в Україні, або харчову добавку, що не дозволена для використання у певному харчовому продукті, або харчову добавку, що затверджена для використання у певному харчовому продукті, але була включена в обсязі, що перевищує рівень включень, встановлений санітарними заходами або технічними регламентами, або, якщо такі відсутні, рівень включень, встановлений відповідними міжнародними організаціями;

7) містить пестициди або ветеринарні препарати чи їх залишки, що не дозволені у харчовому продукті, або залишки пестицидів чи ветеринарних препаратів у харчовому продукті перевищують максимальні межі залишку, встановлені санітарними заходами, або, якщо останні відсутні, - максимальні межі залишку, встановлені відповідними міжнародними організаціями;

8) якщо будь-який корисний інгредієнт був частково або повністю виключений з харчового продукту, якщо будь-яка речовина була частково або повністю замінена в харчовому продукті, якщо пошкодження або недоброякісність харчового продукту була прихована у будь-який спосіб або для збільшення обсягу чи ваги, які для зменшення його якості чи властивостей, або необгрунтовано (безпідставно) робить його більш привабливим чи таким, що має більшу цінність.

У показниках якості харчових продуктів і продовольчої сировини відображено комплекс ознак і властивостей, притаманних даному виду продовольства, що визначають його харчову цінність і споживчі властивості та дають можливість ідентифікації конкретного харчового продукту чи продовольчої сировини. Документами, що підтверджують якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини, можуть бути декларація про відповідність, сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання відповідності, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, свідоцтво про державну реєстрацію, гігієнічний сертифікат, ветеринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне свідоцтво, ветеринарний сертифікат), сертифікат якості та карантинний дозвіл.

Стандартизації та сертифікації продовольства належить вирішальне значення у забезпеченні конкурентоспроможності продукції на вітчизняному та світовому ринках. Згідно Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р., № 2408-ІІІ¹ державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах: (а) участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції; (б) відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; (в) доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів; адаптації до сучасних досягнень науки і техніки; (г) пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів; (д) дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації; (е) участі у міжнародній (регіональній) стандартизації. Метою стандартизації є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Стандарт - це документ, який встановлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у даній галузі. У практиці знайшли застосування національні, регіональні та міжнародні стандарти, що виконують ряд життєво важливих функцій.

Стандарти на сільськогосподарську продукцію, залежно від її особливостей, містять відповідні групи положень чи вимог: 1) класифікація (поділ за класами); 2) основні параметри і (або) розміри; 3) загальні технічні умови; 4) вимоги безпеки; 5) вимоги охорони довкілля; 6) маркування; 7) пакування; 8) правила транспортування та зберігання; 9) методи контролювання; 10) правила приймання; 11) правила утилізації.

Щодо сільськогосподарської продукції існують такі стандарти: на насіння; зерно та продукти його переробки; овочі та фрукти; корми та комбікорми; м’ясо та молоко. Слід зазначити, що до цього часу на переважну більшість сільськогосподарської продукції є чинними стандарти колишнього СРСР, що були розроблені у 60-80 роках минулого століття і практично не оновлювалися, а перегляд зводився до продовження терміну їх дії. Тому вимоги показників якості, закладені у цих стандартах, в багатьох випадках застарілі й не відповідають сучасним досягненням сільськогосподарської науки.

Розробками стандартів займаються науково-дослідні інститути Національної академії аграрних наук України (НААН). Наприклад, стандартизацією овочів і фруктів займаються вчені Інституту овочівництва та баштанництва НААН. За останні роки ними розроблено і впроваджено біля 20-ти ДСТУ на овочі свіжі. У цих стандартах регламентовані вимоги до показників якості овочів та фруктів для консервування, соління чи виготовлення консервів для дитячого харчування; продукція розподілена на групи за розміром, стиглістю; встановлено правила приймання, порядок і періодичність контролю показників безпеки; встановлено умови та терміни зберігання; правила транспортування продукції. Проте на низку видів фруктів й овочів й до сьогодні є чинними ГОСТи, затверджені у 70-80-х роках минулого століття у СРСР і які потребують заміни на національні.

Отже, на сьогодні залишається не вирішеною проблема невідповідності національних стандартів щодо якості сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам. Для подолання даної проблеми необхідне відповідне державне регулювання у сфері розроблення національних стандартів на сільськогосподарську продукцію з метою впровадження науково обґрунтованих вимог до показників її якості.

Механізм забезпечення безпечності та якості сільськогосподарської продукції включає в себе діяльність спеціально уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також окремих громадян та їх об’єднань, направлену на здійснення контролю за якістю та безпечністю сільськогосподарської продукції.

Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна інспекція сільського господарства України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, їх органи на місцевому рівні. Названі державні органи в межах належної їм компетенції здійснюють державне нормування показників якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, державну реєстрацію нормативних документів на харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали, декларування відповідності харчових продуктів, сертифікацію харчових продуктів, запроваджують системи контролю якості та безпеки виробництва цих продуктів, сировини, матеріалів тощо.

Державна інспекція сільського господарства України

(Держсільгоспінспекція України) діє на підставі Положення, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р., № 459/2011¹ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади.

Основним завданням Держсільгоспінспекції України щодо забезпечення якості та безпечності сільськогосподарської продукції є нагляд за додержанням закупівельними, переробними, торговельними підприємствами і організаціями незалежно від форми власності та господарювання правил торгівлі, реалізації і зберігання плодоовочевої продукції.

Інспекція займається:

- формуванням державних і регіональних ресурсів сільськогосподарської продукції; додержанням вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов’язаних з якістю та безпечністю сільськогосподарської продукції, наявністю генетично модифікованих організмів під час її заготівлі, зберігання, переробки, переміщення територією України та здійснення експортно-імпортних операцій підприємствами всіх форм власності;

- веденням кількісно-якісного обліку зерна та продуктів його переробки на хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах незалежно від форми власності та господарювання, веденням реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання;

- проведенням декларування сільськогосподарської продукції, у тому числі зернових культур;

- дотриманням технічного регламенту зерновими складами в процесі зберігання зерна та продуктів його переробки;

- наглядом за якістю плодоовочевої продукції та продуктів її переробки під час закупівлі, зберігання та реалізації на внутрішньому ринку України;

Указом Президента від 13 квітня 2001 р., № 464/2011 було затверджено Положення Про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України¹ (Держветфітослужбу України), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві.

Серед основних завдань Держветфітослужби України є:

1) проведення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за здоров’ям тварин, безпечністю та якістю всіх харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників;

2) спрямування та координація діяльності територіальних органів Держветфітослужби України із забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, захисту життя і здоров’я людей та тварин від ризику, пов’язаного з хворобами тварин, включаючи зоонози, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного, фітосанітарного контролю та нагляду;

3) здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за тваринами, харчовими продуктами.

4) здійснення державного контролю за дотриманням регламентів застосування пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), відповідністю вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, які ввозяться на територію України, вмістом у сільськогосподарській продукції та сировині рослинного походження залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів.

Держветфітослужба України відповідно до покладених завдань:

1) уповноважує акредитовані лабораторії на проведення досліджень (випробувань) параметрів безпечності та якості харчових продуктів;

2) здійснює контроль і нагляд за дотриманням вимог стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) харчової продукції, бере участь у розробленні обов’язкових параметрів безпечності та якості харчових продуктів;

3) здійснює державний контроль за виробництвом і готовою продукцією на м’ясопереробних, рибодобувних, рибопереробних і молокопереробних підприємствах, видає експлуатаційні дозволи операторам потужностей (об’єктів), які займаються виробництвом харчових продуктів, а також здійснює державний контроль на підприємствах гуртового зберігання харчових продуктів;

4) здійснює державний контроль за відповідністю виготовленого продукту декларації виробника;

5) здійснює державний ветеринарно-санітарний нагляд за проведенням ветеринарно-санітарної експертизи на потужностях (об’єктах), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу тварин, харчових продуктів, а також на агропродовольчих ринках;

6) організовує здійснення розширеного контролю на основі результатів професійної оцінки, що проводиться державним інспектором ветеринарної медицини, або в рамках програми вибіркового контролю харчових продуктів з метою перевірки дотримання заявлених виробником показників поживності харчового продукту, мінімальних специфікацій якості харчових продуктів, параметрів безпечності харчових продуктів, а також умов використання харчових продуктів;

7) погоджує технічні умови виробництва, технічні регламенти, стандарти, проекти потужностей (об’єктів), харчових продуктів, а також системи забезпечення безпеки виробництва харчових продуктів;

8) здійснює державну реєстрацію генетично модифікованих організмів (далі - ГМО) джерел харчових продуктів, кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, що містять ГМО або отримані з їх використанням, а також державну реєстрацію харчових продуктів.

Незважаючи на прийнятті великої кількості нормативних актів, які регулюють забезпечення населення України безпечними та якісними продуктами харчування, в повному обсязі вони не гарантують наявності відповідної продукції. Зокрема, проблема полягає в тому, що акредитовані вітчизняні ветеринарні лабораторії в основному визначають показники безпечності необроблених продуктів харчування тваринного походження скрининговими методами, а відповідно до рішення ЄС 657/2002 для виконання національних планів державного моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднених речовин в продуктах тваринного походження та кормах, а також харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі, необхідно проводити дослідження в акредитованих лабораторіях із застосуванням підтвердних методів. Центральна державна лабораторія ветеринарної медицини здатна була визначати тільки три показники безпечності необроблених харчових продуктів тваринного походження, а згідно з європейськими вимогами (Директива 96/23/ЄС) потрібно визначати 20 груп або не менше ніж 200 таких показників.

Для того, щоб вирішити проблему належного лабораторного дослідництва був прийнятий Закон України Про Загальнодержавну цільову економічну програму проведення моніторингу залишкових кількостей препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах, а також в харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі на 2010-2015 роки» від 4 червня 2009 р., № 1446-У! (в редакції 10 грудня 2011 р., № 1446-УІ). Затверджена Законом Загальнодержавна цільова економічна програма була прийнята з метою розширення можливостей державних лабораторій ветеринарної медицини щодо виконання планів моніторингу залишків ветеринарних препаратів та забруднювачів у живих тваринах та продуктах тваринного походження відповідно до встановлених ЄС вимог. Реалізація програми дозволяє знизити ризик надходження небезпечної продукції на споживчий ринок завдяки здійснення лабораторних досліджень у повному обсязі. Розширення кола можливостей лабораторій на всіх рівня дозволить здійснити контроль за наявністю певної кількості ветеринарних препаратів та забруднених речей, наприклад в сирому молоці, а також в іншій сировині та продукції тваринного походження, яка надходить на переробні підприємства. Згідно з метою даної програми здійснюється низка заходів із підвищення якості та безпечності продуктів тваринного походження, харчів і кормів, із всебічного інформування споживачів щодо ризиків, пов’язаних з вживанням неякісної продукції. Щорічні витрати на проведення моніторингових досліджень складають приблизно 10 млн. грн., при цьому дослідження здійснюються лабораторіями безкоштовно.

Виконання розглядуваної програми надасть змогу здійснювати контроль за наявністю залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, а також харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі, у ветеринарних лабораторіях усіх рівнів.

На наш погляд, основними недоліками сучасного державного регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції є: дублювання функцій органів контролю, відсутність єдиного відомства в цій сфері, повільне впровадження сучасних методів дослідження показників безпечності необроблених продуктів харчування тваринного походження.

Законодавством України передбачені певні права та обов’язки виробників, постачальників і продавців щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції. Зокрема, згідно ст. 19 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» особи, які займаються виробництвом та обігом харчових продуктів, мають право: одержувати необхідну, доступну та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої влади про результати державного контролю та державного нагляду за виробництвом та обігом їх харчових продуктів; одержувати від постачальників сільськогосподарської продукції, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та матеріалів для виробництва (переробки) харчових продуктів декларацію виробника; оскаржувати результати лабораторних досліджень, якщо ці результати відрізняються від результатів, отриманих виробником з використанням таких самих або ідентичних методів аналізу, та проводити арбітражні дослідження в уповноваженій та акредитованій арбітражній лабораторії; оскаржувати будь-які рішення відповідних інспекторів, що стосуються їх господарської діяльності, відповідно до законодавства; звертатися за захистом своїх прав до суду; вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до споживання, неправильно маркованих або небезпечних об'єктів санітарних заходів, за умови їх використання та зберігання відповідно до інструкцій, наданих їх постачальником та ін.

Сучасні українські економіко-правові умови вимагають від держави не лише надання суб’єктам господарювання певних прав, а й встановлення для них відповідних обов’язків.

Зокрема, на осіб, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, покладаються наступні зобов'язання: виконувати вимоги Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»; застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи НАССР та (або) інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів; забезпечувати використання у харчових продуктах дозволених інгредієнтів, які використовуються у дозволених межах, є безпечними та належної якості; забезпечувати наявність достатньої та надійної інформації щодо поживної цінності, складу, належних умов зберігання, застережень та приготування харчових продуктів; надавати декларацію виробника у передбачених випадках; забезпечувати належні умови зберігання та (або) експонування харчових продуктів; запобігати продажу небезпечних, непридатних до споживання та неправильно маркованих харчових продуктів; добровільно вилучати харчові продукти, які вони виробили або вводять у обіг, у разі виявлення факту, що такі харчові продукти небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані; забезпечувати безперешкодний

доступ відповідного інспектора, який здійснює державний контроль або державний нагляд, до потужностей (об'єктів) з виробництва або обігу харчових продуктів протягом звичайного часу роботи та дозволяти відбір зразків об'єктів санітарних заходів, а також інших матеріалів і речовин на зазначених потужностях (об'єктах), та надавати за вимогою відповідного інспектора документи, необхідні для цієї мети; компенсувати відповідно до закону шкоду, заподіяну споживачам внаслідок споживання непридатних до споживання або неправильно маркованих харчових продуктів та споживання харчових продуктів, які були визнані небезпечними, за умови їх зберігання, приготування та (або) споживання згідно з інструкціями, наданими виробником та (або) продавцем та ін.

Статтею 15 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р., № 973-ІУ ^[315] визначено, що до обов’язків членів фермерського господарства належить обов’язок дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції, забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим, призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля тощо, за порушення яких останні несуть передбачену чинним законодавством відповідальність, зокрема й дисциплінарну. Якщо сільськогосподарським підприємством буде виготовлена неякісна харчова продукція з вини робітника, то до нього можу бути застосована такі заходи дисциплінарного стягнення, як догана або ж навіть звільнення.

Виробники, постачальники та продавці сільськогосподарської продукції за порушення вимог Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р., № 1393-ХІУ встановлює правові та організаційні засади вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопущення негативного впливу такої продукції на життя, здоров’я людини, майно і довкілля.

Неякісна та небезпечна продукція підлягає обов’язковому вилученню з обігу. Вилучення неякісної та небезпечної продукції з обігу здійснюється власником цієї продукції за його рішенням або за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

До числа неякісної та небезпечної продукції відноситься:

- продукція, яка не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно- правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей;

- продукція, яка не відповідає обов'язковим вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів щодо її безпеки для життя і здоров’я людини, майна і довкілля;

- продукція, якій з метою збуту споживачам виробником (продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається;

- продукція, під час маркування якої порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) до змісту і повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися;

- продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився;

- продукція, на яку немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують якість та безпеку продукції.

Спори у сфері вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і подальшого поводження з нею розглядаються судом.

Оплата робіт, пов’язаних з переробкою, утилізацією, знищенням або подальшим використанням вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, здійснюється власниками цієї продукції. Переробка, утилізація, знищення або подальше використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, власник якої невідомий, здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Особи, винні в порушенні законодавства про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції, несуть згідно з законом дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність.

На нашу думку, механізм відповідальності за порушення законодавчих вимог про безпечність та якість сільськогосподарської продукції повинен полягати у реальній майновій відповідальності, яка б зачіпала економічні інтереси як виробника, так і постачальників та реалізаторів неякісної продукції.

4.2.