Правові питання вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках для садівництва громадян

Садівництво громадян - індивідуальне та колективне, як специфічну сферу діяльності можна розуміти в різних аспектах. Вирощена внаслідок цього сільськогосподарська продукцію використовується на харчові цілі, а, звідси, має важливе значення в аспекті забезпечення продовольчої безпеки.

Перш за все, слід зауважити, що це вид сільськогосподарського землекористування, тобто використання земель, віднесених відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України до категорії сільськогосподарських. Згідно з ч. 1 зазначеної статті землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, в першу чергу надані для виробництва сільськогосподарської продукції. Зайняття садівництвом громадянами

нерозривно пов’язане з використанням земель сільськогосподарського призначення. В юридичній літературі садівництво з урахуванням його важливої соціально-економічної ролі розглядається як додаткове джерело отримання сільськогосподарської продукції, що має важливе значення. Типовий статут садівницького (виноградарського) товариства працівників і службовців, затверджений постановою Ради міністрів Української РСР і Українською республіканською радою профспілок від 11 липня 1978 р., № 358, розглядав садівництво як джерело задоволення потреб працівників та службовців у плодах та ягодах, створення умов для трудового виховання дітей, а також організації відпочинку членів товариства та їх родин. За радянських часів значення садівництва зводилося до важливого додаткового джерела виробництва фруктів та ягід у місцях, найбільш потребуючих цих харчових продуктів.

За сучасних умов, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо подальшого розвитку садівництва та городництва» від 23 вересня 1999 р., № 1204/99^[CCCXLVII], цей вид діяльності розглядається в якості важливої форми забезпечення міського населення продуктами харчування.

Таким чином, у законодавстві різних часів сутністю садівництва громадян визначається вирощування відповідної сільськогосподарської продукції, що вважається основоположним чинником віднесення садівництва до самостійного виду діяльності людей із використання відповідної земельної ділянки.

Необхідним уявляється виокремлення відповідних ознак власне тієї продукції, що вирощується саме на земельних ділянках, призначених для садівництва громадян. У ч. 3 ст. 35 Земельного кодексу України чітко визначено, що такі земельні ділянки використовуються для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарської продукції, зведення необхідних будинків та господарських споруд. Із змісту приведеної норми Земельного кодексу України, випливає, що основним видом цільового використання земельних ділянок для садівництва є закладання багаторічних плодових насаджень. Такого висновку можна дійти на основі змістовного аналізу зазначеного нормативного припису. Так, даний вид цільового використання у переліку стосовно інших видів діяльності, якими можна займатися на розглядуваних земельних ділянках, серед яких і вирощування сільськогосподарських культур, і зведення необхідних будинків та господарських споруд, зазначено першим. Таким чином, зважаючи на правову та соціально-економічну сутність садівництва, саме закладання багаторічних плодових насаджень слід вважати основним видом цільового використання, який найбільш відповідає цільовому призначенню земельних ділянок для садівництва громадян.

Беручи до уваги зазначене, постає необхідність з’ясування видового різноманіття сільськогосподарської продукції, що може вирощуватися в результаті закладання багаторічних плодових насаджень. Для цього важливо встановити, чим саме є такі плодові насадження. Так, п. 27 ГОСТу 26640-85 «Землі. Терміни та визначення»^[CCCXLVIII] визначає, що багаторічне сільськогосподарське насадження - це сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені деревинні, кущові або трав’янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін.

Наведений припис дає можливість зрозуміти, що засобом виробництва сільськогосподарської продукції при здійсненні індивідуального та колективного садівництва необхідно вважати дерева, кущі або трав’янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції.

У ДБН Д.2.2-47-99^[CCCXLIX] більш детально розкривається зміст поняття багаторічні плодові насадження, (а не багаторічні сільськогосподарські насадження, що наведено у ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення»). Відповідно п.1.4.1.1. ДБН Д.2.2-47-99 до багаторічних плодових насаджень, зокрема, відносяться:

- сади зерняткових і кісточкових порід, маточники вегетативно- розмножуваних підщеп, сланцеві форми плодових, шпалерні форміровкі;

- виноградники укривні, неукривні, маточники підщепних лоз;

- ягідники кущові, суницю;

- ефіроолійні культури;

- хмільники;

- субтропічні культури, чай;

- шовковиця кущова і штамбова.

Отже, сільськогосподарська продукція, що переважно вирощується при здійсненні садівництва громадянами, може бути ягідною та плодовою. Саме така продукція отримується від закладання садів кісточкових та зерняткових порід дерев та кущів. Крім того, зважаючи на наявність у наведеному переліку багаторічних насаджень маточників вегетативно-розмножуваних підщеп, сланцевих форми плодових, шпалерних форміровок, цілком можливо стверджувати, що до сільськогосподарської продукції, що вирощується у садах громадян можливо відносити також посадочний матеріал для подальшого закладання аналогічних порід дерев та кущів, а також матеріал для непрофесійної селекційної діяльності садоводів. Теж саме відноситься й до виноградників, результатом закладання яких будуть як безпосередньо відповідні плоди, а також лоза, придатна для збільшення кількості отримуваної продукції.

Зважаючи на природно-кліматичні умови, на території України садоводами традиційно вирощуються яблука, груші, вишні, черешні, сливи, персики, абрикоси, горіхи, в південних регіонах - додатково інжир, гранат, а у деяких випадках навіть й цитрусові.

Ягідники кущові та суниця використовуються для вирощування на земельних ділянках відповідної продукції садоводами, надають можливість задовольняти суб’єктам садівництва власні потреби та потреби своєї родини у відповідних продуктах харчування. Слід мати на увазі, що за даними досліджень роздрібних цін споживчого ринку, продукція кущових ягідників, в тому числі й суниці, перевищує в ціновому показнику продукцію плодових дерев та кущів в середньому у 2-8 разів^[CCCL]. Теж саме стосується й шовковиці, вартість якої співвідноситься із, наприклад, суницею. Ягідна продукція характеризується, насамперед, наявністю в асортименті полуниці, суниці, малини, ожини, аґрусу, смородини, переважно чорної та червоної, чорноплідної горобини та інших ягід, що вважаються звичайними для конкретної місцевості.

Ефіроолійні культури та хмільники виконують переважно декоративну роль при їх наявності на земельних ділянках для садівництва громадян. У той же час, можливість закладання таких насаджень і вирощення за їх допомогою відповідної сільськогосподарської продукції значно розширює можливості садовода, як при реалізації прав на відповідну земельну ділянку, так й асортимент продукції, що виготовляється.

Проте не варто залишати без уваги ту обставину, що ч. З ст. 22 Земельного кодексу України регламентує не тільки закладання багаторічних плодових насаджень на земельних ділянках для садівництва громадян, а й надає можливість вирощування сільськогосподарських культур. У даному випадку наведений термін слід розглядати у вузькому сенсі і розуміти як вирощування овочевої, баштанної, коренеплідної та іншої продукції. Головним завданням вирощування такої продукції є забезпечення овочами членів сім’ї садовода. Разом із тим, виконуючи важливу функцію на рівні сім’ї, наявність у переліку видів цільового використання земельних ділянок для садівництва громадян сільськогосподарської продукції, що вирощується на земельних ділянках для садівництва, сприяє вирішенню сільськогосподарської проблеми задоволення потреб населення України в тому числі й у овочевій продукції.

Садова сільськогосподарська продукція, отримана в процесі здійснення садівництва, використовується, в основному, в якості продуктів харчування сім’ї (родини) садовода. Надлишки сільськогосподарської продукції садоводу не заборонено реалізовувати. Виникає питання, чи стає сільськогосподарська продукція, вироблена на земельних ділянках для садівництва, при реалізації таких надлишків, товарною, тобто чи перетворюється індивідуальне та колективне садівництво громадян у підприємницьку діяльність. Так, ст. 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Цей нормативно-правовий акт також визначає підприємництво як безпосередню, самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. З даних визначень випливає, що однією із головних ознак підприємницької діяльності є отримання прибутку.

Виходячи з положень чинного законодавства очевидно, що з таких визначальних ознак підприємницької діяльності, як отримання прибутку і державна реєстрація суб’єктів, при реалізації надлишків

сільськогосподарської продукції можна лише отримувати прибуток. Окрім вказаних, законодавець визначає також і такі риси підприємництва як безпосередність, самостійність, ініціативність, систематичність та здійснення на власний ризик. Щодо перших трьох (безпосередність, самостійність, ініціативність), то в садівництві вони дійсно мають місце. Адже реалізація надлишків сільськогосподарської продукції здійснюється безпосередньо садоводом або членами його родини, самостійно без залучення інших осіб, та за власною ініціативою при виявленні надлишків. Щодо систематичності, то так охарактеризувати реалізацію надлишків продукції садоводом можна навряд, оскільки ця продукція сезонна, реалізація якої може здійснюватися протягом досить малого періоду часу (період стиглості плодів, ягід, чи то залишки розсади весною при їх посадці).

Зважаючи на вказане можна зробити висновок, що реалізація надлишків сільськогосподарської продукції садоводами не є підприємницькою діяльністю, і, як наслідок, продукція, вирощена при здійсненні індивідуального та колективного садівнитцтва громадян, не може носити характер товарної.

Сільськогосподарську продукцію, що вирощено на земельних ділянках для садівництва громадян, необхідно відрізняти від продукції, яка отримується при здійсненні інших видів сільськогосподарського землекористування.

Так, наприклад, ч. 2 ст. 36 Земельного кодексу України визначено цільове призначення земельних ділянок для городництва. Дана норма, зокрема, зазначає, що закладання на земельних ділянках, наданих для городництва, багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд суперечить їх цільовому використанню і, як слід, забороняється. Таким чином, можна зробити висновок, що при здійсненні городництва сільськогосподарська продукція рослинного походження не може бути результатом використання багаторічних плодових насаджень, кущів, виноградників, хмільників та інших культур, пов’язаних із багаторічним та нерухомим характером їх вирощування. Отже, при використанні земельних ділянок для городництва можна отримати лише овочеву, баштанну та коренеплідну продукцію.

Що ж стосується ведення особистого селянського господарства, а також функціонування фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб’єктів аграрного господарювання, то вони окрім рослинницької сільськогосподарської продукції можуть виготовляти й продукцію тваринницьку. Це обумовлено наявністю у відповідних нормативно-правових актах, якими комплексно регулюється діяльність кожного з зазначених суб’єктів, приписів стосовно такої можливості. За змістом ч. 3 ст. 35 Земельного кодексу України, нормами якої визначається цільове призначення земельних ділянок для садівництва, то розміщення будь-яких споруд, необхідних для вирощування тваринницької продукції, на таких земельних ділянках не передбачено. Більш того, аналізуючи сутність садівництва громадян, основне та додаткове цільове призначення відповідних земельних ділянок, уявляється можливим зробити висновок про неможливість отримання тваринницької сільськогосподарської продукції від використання земельних ділянок для садівництва громадян.

Отже, садівництво громадян, як вид діяльності, нерозривно пов’язаний із використанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення, відіграє важливу роль у задоволенні потреб власників і користувачів відповідних ділянок, а також членів їх родин в отриманні ними плодової та ягідної сільськогосподарської продукції. При цьому, таке задоволення відбувається не завдяки перерозподілу коштів шляхом придбання відповідної продукції, а завдяки цільовому, раціональному та ефективному використанню земельних ділянок із використанням власної праці та праці членів родини землекористувачів та власників зазначених ділянок. Така діяльність зазначених осіб певним чином впливає на стан продовольчої безпеки країни в аспекті забезпеченості населення продукцією садівництва.

4.6.