Організаційно-правові питання розвитку овочівництва

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів контролю імпортної продукції з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції.

Одним з найважливіших завдань в аспекті забезпечення продовольчої безпеки України є збільшення виробництва високоякісної продукції, що дозволить у повній мірі задовольнити потреби населення у продовольчих

товарах, в тому числі і овочів. Серед продуктів харчування особливу і досить важливу роль відіграють овочі - незамінні продукти харчування, багаті на вітаміни і мінеральні елементи.

Овочева продукція, що є джерелом незамінних вітамінізованих продуктів, має високу трудомісткість її вирощування і велику залежність від природно-кліматичних та погодних умов вирощування. Через низьку купівельну спроможність населення попит на овочі на вітчизняному ринку має регресивні тенденції.

Овочівництво є однією з провідних галузей сільського господарства південних регіонів України. Сприятливі ґрунтово-кліматичні передумови та родючі землі сприяють розвитку овочівництва, одержанню врожаїв в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу. Україна входить у першу десятку світових лідерів за валовим виробництвом овочевої і баштанної продукції, а у розрахунку на душу населення займає дев’яте місце у світі. Проте серед 20-ти передових країн світу Україна посідає 18-те місце за рівнем урожайності овочів, яка у 2010­2011 роках пересічно становило 17-20 тонн із гектара¹.

Найвищою врожайністю із-поміж основних овочевих культур характеризуються капуста (20-22 т/га), помідори (18-20 т/га) та столові буряки (17-19 т/га). При цьому зауважимо, що генетичний потенціал вітчизняних сортів та гібридів використовується менш ніж на 50%^{[343] [344]. Тобто Україна має значні резерви у розвитку овочівництва.}

Загальна посівна площа під овоче-баштанними культурами в Україні протягом останніх 5 років стабілізувалась на рівні 460-470 тис. га. Найбільш площі посівів зосереджені у Дніпропетровській (30,5 тис. га), Одеській (29,9 тис. га) та Херсонській (28,9 тис. га) областях. Замикають групу областей з найменшими показниками площ, із яких зібрано урожай овочів, Сумська (9,2 тис. га), Харківська та Івано-Франківська (по 9,7 тис. га) і Житомирська (9,9 тис. га) області¹.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р., №475-р^{[345] [346] затверджено «План першочергових заходів з розвитку виробництва продукції овочівництва» згідно якого планується розробити регіональні програми розвитку овочівництва до 2020 року; передбачити збільшення площі під овочеві культури; сприяти залучення інвестицій у розвиток овочівництва; відновлення інфраструктури зберігання овочів та інші заходи.}

Науково-обґрунтована норма споживання овочів на одну особу в Україні на рік становить 161 кг, з яких 25-30% має споживатися в свіжому вигляді, решта має бути переробленою і закладеною на тривале зберігання. На сучасному етапі розвитку спостерігається стійка тенденція зростання попиту на цю продукцію як із боку населення (у свіжому вигляді), так із боку переробних підприємств. Останнє пояснюється зміною потреб та цінностей споживачів, а також їх бажанням вести здоровий спосіб життя й відповідно споживати більше овочів, а також збільшенням інвестицій у харчову промисловість, зокрема в переробку овочів. Все це потребує відродження існуючих переробних підприємств, що повинні освоїти випуск конкурентоспроможної продукції з використанням сучасного пакування і оформлення.

Перехід овочівництва до ринкових умов супроводжується зменшенням виробництва овочів у сільськогосподарських підприємствах та збільшенням його у населення, де сконцентровано близько 90% такого виробництва овочів. Якщо у 1990-х роках сільськогосподарськими підприємствами вироблялося 71% овочевої продукції, а 29% - населенням, в 2000-2011 роках тенденція змінилася на протилежну. Населенням вирощується до 90% овочів (6,8-7,1 млн. тонн) та до 10% (0,9-1,1 млн. тонн) - сільськогосподарськими підприємствами. При цьому біля 30% вирощених овочів через відсутність овочесховищ та переробних потужностей втрачається під час зберігання.

У зв’язку із зростанням обсягів виробництва овочевої продукції в особистих господарствах населення та з метою створення належних умов для розвитку цього сектора аграрного виробництва необхідно прискорити приватизацію земельних ділянок, розширити випуск малогабаритної техніки та опрацювати технології вирощування овочів на малих площах. На основі кооперації майнових та земельних паїв доцільно створювати обслуговуючі кооперативи та інтегровані формування, які мають займатися матеріально- технічним забезпеченням товаровиробників, заготівлею, зберіганням, переробкою і збутом продукції. Слід надати селянину можливість реалізовувати вирощену продукцію в будь-яку пору року у найзручніший і найвигідніший спосіб.

Після переходу сільського господарства України на ринкові відносини у торгівлі овочевою продукцією відбулися значні зміни. Скасування державного замовлення й призупинення з об’єктивних причин роботи заготівельної мережі споживчої кооперації зумовили різке зменшення обсягів виробництва та продажу продукції овочівництва великим спеціалізованим підприємствам.

Для збільшення виробництва, розширення асортименту та покращання якості овочевої продукції в господарствах усіх форм власності необхідно чітко дотримуватися сучасних технологій вирощування овочевих культур, використовувати екологобезпечні системи захисту рослин та удобрення, механізувати трудомісткі процеси, забезпечити організації ринку овочевої продукції.

№1801 передбачена державна компенсація витрат суб’єктам господарювання, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, пов’язаних із здійсненням заходів з вапнування дуже сильних та сильно кислих ґрунтів.

Окрім якості ґрунтів, на підвищення урожайності та збільшення виробництва овочевої продукції значний вплив матимуть такі фактори:

- внесення науково-обґрунтованих доз органічних і мінеральних добрив, на основі дотримання співвідношення елементів живлення;

- використання насіння високопродуктивних районованих сортів і гібридів високих репродукцій, а також підвищення реалізації потенціалу сорту шляхом передпосівної підготовки насіння та створення відповідних умов вегетуючим рослинам для формування урожаю;

- забезпечення комплексного захисту овочевих культур від хвороб, шкідників та бур’янів з урахуванням санітарного стану посіву, дотриманням строків проведення профілактичних обробок проти хвороб та шкідників;

- застосування для вирощування овочевих культур сучасної удосконаленої сільськогосподарської техніки: сівалок точного висіву, машин для хімічного захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів, машин для збирання овочів;

- розширення застосування систем органічного та крапельного зрошення при вирощуванні овочів. Так, під зрошенням в Україні знаходиться понад 2,5 млн га земель. Останні часом у Миколаївській, Київській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим постійно збільшуються зрошувальні площі, наслідком чого є збільшення обсягів вирощування овочів і фруктів.

В умовах, коли на приватний сектор припадає більше ніж 90% у валовому виробництві овочів, потребує вирішення комплекс питань та розробки організаційно-економічних і технічних заходів по виходу з кризи овочепродуктового виробництва, насамперед, удосконалення системи збуту овочевої продукції, розвиток нових форм господарювання і спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та природно-кліматичних зонах.

Висока собівартість, значні витрати на реалізацію і порівняно низькі ціни на овочеву продукцію стали причиною збитковості виробництва овочів у господарствах суспільного сектору. Більше того, останніми роками встановилася тенденція зменшення попиту на продукти овочівництва у зв’язку зі зниженням реальних доходів населення.

Негативні чинники у реалізації овочевої продукції зумовили руйнування оптового ринку. На його місці виникають стихійні продовольчі ринки, що сприяють неорганізованій посередницькій діяльності у сфері збуту, заготівлі, зберігання продукції і привласненню посередниками значної частини прибутку, створеного в процесі виробництва. Водночас змінюються й функції сільськогосподарських підприємств. Поряд з виробництвом овочевої продукції, вони все більше вимушені займатися її реалізацією. Це призводить до відволікання капіталу і трудових ресурсів від основної господарської діяльності таких суб’єктів. Розпорошення капіталу знижує ефективність використання ресурсів, зумовлює низку інших проблем, пов’язаних зі збутом вирощеної продукції.

По суті, виникла необхідність створення умов розвитку та координації й ефективної діяльності всіх ланок ринкового процесу: виробництва, переробки, зберігання овочевої продукції, а також реалізації споживачу.

Відсутність гнучкої гарантованої системи заготівлі овочів призводить до того, що сільськогосподарські підприємства як і населення не мають можливості реалізувати вирощений урожай, а це веде до незадовільного забезпечення населення цінними продуктами харчування. Внаслідок цього щорічно значна частина вирощеного врожаю втрачається. На ринку продукції овочівництва спостерігається незбалансованість попиту і пропозиції. Товарообмін здійснюється в основному за допомогою посередників.

У більшості випадків посередницькі організації закуповують овочі по цінах в рази менше фактичних виробничих витрат. Це призводить до зниження прибутковості та рентабельності галузі та до зменшення площ посівів цих культур в сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення.

Практично втратили свою роль плодоовочеві бази, особливо в зберіганні і системі реалізації овочевої продукції. Міські ринки стали основним каналом реалізації овочів. Водночас зберігається тенденція до сталого попиту населення на овочі і плоди, як одного з джерел надходження вітамінів для підтримання здоров’я людей в умовах подорожчання медичних послуг і підвищення цін на ліки.

Ефективність функціонування овочівництва та переробної галузі як єдиної системи значною мірою стримується внаслідок порушення партнерських відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, переробними та торговельними підприємствами. Прибутковість у ланцюзі «виробництво - переробка - реалізація» досягається шляхом збитковості виробничої ланки та спекулятивного ціноутворення в системі оптової і роздрібної торгівлі. Якість продукції, що доходить до споживача, часто не відповідає встановленим вимогам. В Україні тільки почалася розбудовуватися система оптової торгівлі овочами через оптові ринки сільськогосподарської продукції, де продавець гарантує збут продукції на економічно вигідних умовах. У державі діє система стихійного продажу овочів. Ланцюг «виробник - оптовий продавець - роздрібний продавець - споживач» перевантажений великою кількістю суб’єктів господарювання, що значною мірою підвищує ціни на овочеву продукцію. Доходи посередників перевищують доходи виробників майже у 1,5-2 рази. На даний час біля 30% овочів, що сьогодні реалізовуються через мережу роздрібної торгівлі, імпортується з інших держав. Обсяг виробництва власної продукції населення неможливо збільшити з таких причин:

- відсутність прямої фінансової допомоги виробництва продукції овочівництва;

- незадовільне інвестування у будівництво овочесховищ та інших об’єктів інфраструктури;

- низький рівень агротехнологій під час вирощування овочевих культур унаслідок недостатнього ресурсного та технологічного забезпечення, зокрема використання технологій, що адаптовані для окремих сортів і гібридів, точного висіву, касетної розсади, внесення мікродоз регуляторів росту та пестицидів;

- незадовільний стан зберігання виробленої продукції. Лише до 20% овочесховищ відповідають сучасним вимогам. Потреба в будівництві нових сховищ для зберігання становить в обсязі до 2 млн. тонн овочів.

Через відсутність вітчизняного машинобудування для овочівництва та переробної галузі внаслідок високих цін на іноземні аналоги сільськогосподарські товаровиробники мало використовують у вирощуванні овочевих культур нові конструкції сівалок, обприскувачів, культиваторів, машин для висаджування розсади, поливу, догляду за рослинами та збирання врожаю.

Основними причинами, що стримують нарощення обсягу виробництва овочів у закритому ґрунті та на зрошувальних землях, є високі ціни на природний газ та електроенергію, а також високі відсоткові ставки за банківськими кредитами, що унеможливлює будівництво нових тепличних комплексів та реконструкцію діючих. Певні шляхи в цьому напрямку здійснюються. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку використання коштів, що спрямовуються на часткове відшкодування вартості будівництва нових тепличних комплексів» від 2 березня 2011 р., № 305¹ уряд передбачив державну підтримку компенсації будівництва тепличних комплексів з впровадженням сучасних енергозберігаючих технологій.

При реалізації овочів переробним підприємствам ціна найнижча, а найвищі ціни реалізації - на ринку. У результаті основну долю прибутку, створену зусиллями сільськогосподарських товаровиробників, отримують переробні підприємства. У той же час завантаженість переробних підприємств знизилась здебільшого до 25-35%. Основною причиною цього є нестача овочевої сировини у необхідному обсязі та асортименті. Таким чином, потужності з переробки овочів є, проте вони простоюють через недосконалий економічний механізм. Сільськогосподарським товаровиробникам стає все більш невигідно виробництво і продаж овочів переробним підприємствам.

Нині в Україні Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження «Про схвалення Концепції розвитку овочівництва та переробної галузі» від 31 жовтня 2011 р. № 1120-р¹, що передбачає орієнтовний обсяг фінансування розвитку овочівництва та переробної галузі до 2015 р. в розмірі 30,8 млрд грн., з них із державного бюджету - 650 млн грн., місцевих бюджетів - 150 млн грн. Основною проблемою, на розв'язання якої спрямована Концепція, є забезпечення населення України високоякісною овочевою і баштанною продукцією.

Метою Концепції є нарощення обсягу виробництва високоякісної овочевої продукції в 2015 році до 10 млн т, забезпечення продукцією овочівництва на рік з розрахунку на одну особу в кількості, що відповідає визначеним науково обґрунтованим нормам споживання, та розвиток ринкової інфраструктури, пов’язаної із забезпеченням населення такою продукцією. Концепцію передбачається реалізувати до 2015 року.

Згідно Концепції, з боку держави овочівництву та переробній галузі повинні гарантуватися: надання фінансової підтримки для часткового відшкодування вартості будівництва нових тепличних комплексів та овочесховищ; підтримка суб’єктів господарювання в овочівництві та переробній галузі, зокрема сільськогосподарських кооперативів, діяльність яких пов’язана з післязбиральною доробкою, зберіганням та реалізацією овочевої продукції і спрямована на інвестування, розроблення та виробництво інноваційних продуктів; сприяння вертикальній інтеграції з метою залучення промислового, торгового і банківського капіталу на забезпечення розвитку овочівництва та переробної галузі в сільських населених пунктах; першочергове надання земельних ділянок для будівництва овочесховищ та тепличних комплексів.

Очікується, що реалізація Концепції дасть змогу: довести обсяг виробництва овочевої продукції до 10 млн т на рік; зменшити втрати під час зберігання та частку імпорту овочевої продукції; збільшити виробництво овочів у відкритому і закритому ґрунті в сільськогосподарських підприємствах, що спеціалізуються на великотоварному промисловому виробництві; створити додатково 30-40 тис. робочих місць; зменшити затрати праці з вирощування, збору та передреалізаційної підготовки овочів на 20-30%; зекономити земельні ресурси на площі 50-60 тис. га; довести обсяг експорту вітчизняної овочевої продукції до 2,5 млн т та обсяг продукції переробної галузі до 3 млн т; здійснити будівництво нових тепличних комплексів, сучасних овочесховищ та підприємств переробної галузі насамперед поблизу обласних центрів; забезпечити в повному обсязі населення високоякісною, доступною за ціною продукцією овочівництва та переробної галузі; забезпечити переробну промисловість високоякісною овочевою сировиною в повному обсязі та асортименті шляхом створення овочевих сировинних зон; забезпечити подальший розвиток вітчизняної аграрної науки.

Фінансування розвитку овочівництва та переробної галузі до 2015 року планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів у межах бюджетних призначень на відповідний рік, а також інших джерел, зокрема коштів суб’єктів господарювання. Обсяг фінансування має уточнюватися щороку під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує, що вони, дбаючи про власну продовольчу безпеку, застосовують державні важелі регулювання розвитку сільського господарства через надання державних кредитів, підтримки твердих цін, здійснення безпосередніх виплат тощо. Наприклад, в Європейських країнах державного регулювання зазнають 90% цін на сільськогосподарську продукцію у вигляді субсидій для підтримання фермерів й інших сільських товаровиробників у зв’язку з високими цінами на засоби виробництва. Дещо нижча частка державних субсидій у сільському господарстві США - 30%, Канаді - 45 %, Швеції - 59 %, Японії - 66 %.

Європейське Співтовариство (ЄС) надає підтримку своїм фермерам у межах Спільної аграрної політики. До її основних елементів належать фіксовані внутрішні ціни, хоча і без встановлення контролю за обсягом виробництва, а також експорт надлишкової продукції, що зумовлений такими цінами.

Країни, що розвиваються, здебільшого провадять сільськогосподарську політику, протилежну тій, якої дотримуються США і ЄС. Замість субсидування та підтримання виробників, вони переважно субсидують споживачів, що завдає шкоди виробникам. Така політика поширена, зокрема, серед країн Африки, Азії та Латинської Америки.

Світові тенденції безпеки продуктів харчування потребують уваги до всього технологічного циклу, а не лише до якості кінцевого продукту. У світі зростає попит на екологічну чисту продукцію сільськогосподарського господарства. Україна має значні конкурентні переваги - родючі чорноземи, незначні обсяги внесення у ґрунти мінеральних добрив, гербіцидів, хімікатів та ін.

Проведене дослідження дозволяє підсумувати, що вирішити проблему продовольчої безпеки неможливо без застосування передових технологій, розвитку фермерських господарств, ефективних технологій виробництва, збирання, збереження та переробки врожаю, використання нових форм маркетингу, переходу до нових методів управління, залучення передових зарубіжних технологій, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно розробити і здійснювати стратегію, спрямовану на створення ефективної системи агробізнесу, яка б включала і приватні господарства, і корпоративні агропромислові об’єднання і нові форми фермерських кооперативів.

Враховуючи специфіку овочівництва, державна підтримка повинна надаватися сільськогосподарським товаровиробникам через прийняття законодавчих та інших нормативних актів стосовно розвитку конкуренції, забезпечення виробників ринковою та статистичною інформацією, встановлення стандартів якості, постачання засобів виробництва і ресурсів за пільговими цінами, застосування ф’ючерсних контрактів, збільшення мита на імпорт свіжої продукції овочівництва і продуктів її переробки та звільнення від його сплати при завезенні ресурсів, необхідних для вирощування й переробки овочів, а також розширення зовнішнього ринку.

4.5.