Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

1. Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

5. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Загальна характеристика. Законодавство не визначає терміну "садівництво", проте цей термін є усталеним та загальнозрозумілим і в даному контексті означає вирощування плодових і ягідних (садових) рослин155.

До частин першої та другої. Ч. 2 коментованої статті передбачено право громадян України на приватизацію земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва. Під колективним садівництвом мається на увазі ведення садівництва громадянами у складі садівницьких товариств, проте на індивідуальних ділянках таких громадян.

Порядок приватизації земельних ділянок визначається ст. 118 ЗКУ, а норми безоплатної приватизації для цих потреб - п. "в" ч. 1 ст. 121 ЗКУ (не більше 0,12 га). При цьому навіть у разі ведення колективного садівництва за громадянами закріплюються окремі ділянки, які вони мають право приватизувати окремо (див. ч. 5 та коментар до неї).

Орендувати земельні ділянки для ведення садівництва будь-які суб'єкти, у т. ч. і юридичні особи, не згадані у ч.ч 1 та 2 коментованої статті, можуть без обмежень, що випливає із загального принципу свободи договору (п. З ч. 1 ст. З ЦК України), а також прямо передбачено ст. 5 ЗУ "Про оренду землі".

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та спільні підприємства можуть набувати земельні ділянки для садівництва у власність в порядку спадкування з обов'язком їх відчуження протягом року (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ).

В Україні існує практика (див. фототаблицю) опосередкування відносин із використання земельних ділянок для садівництва договорами емфітевзису (емфітевзис - "право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб"', див. ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ)156. Між тим, використання земельної ділянки для садівництва передбачає можливість будівництва "необхідних будинків, господарських споруд тощо" (ч. З ст. 35 ЗКУ), тому відносини сторін одночасно можуть мати ознаки не лише емфітевзису, а й суперфіцію ("право користування чужою ділянкою для забудови" - див. ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ). Подібна ж ситуація може скластись у випадку використання земель ФГ, земель різних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані будівлі і споруди. Як видається, в такому разі відносини сторін мають регулюватися одночасно положеннями законодавства і про емфітевзис, і про суперфіцій. У цивілістичній доктрині у подібних випадках пропонується вести мову про існування т. з. складених речових прав - "коли в інтересах однієї особи було встановлено особистий сервітут, емфітевзис та суперфіцій щодо конкретної земельної ділянки""1.

Зразок договору емфітевзису, укладеного щодо земельної ділянки для садівництва, див. у коментарі до ст. 102-1 ЗК України (електронний варіант наведено на компакт-диску, що додається).

До частини третьої. Коментована частина передбачає використання земельних ділянок, призначених для садівництва, "для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також: для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо".

Забудова садових ділянок, що використовуються для колективного садівництва, на даний час детально регламентується ВСН 43-85 "Відомчі будівельні норми. Забудова територій колективних садів, будівлі та споруди. Норми проектування". Зокрема, п. 2.1. передбачено, що "[н]а садових ділянках дозволяється зводити опалювані садові будинки площею забудови 50 кв. м. без врахування площі тераси (веранди) і мансарди, а також господарські будівлі ... для утримання домашньої птиці та кролів, зберігання господарського інвентарю та інших потреб ..., теплиці та інші споруди утепленого Грунту ... Садові будинки допускається зводити неопалюваними".

Незважаючи на очевидну застарілість, ці правила формально залишаються чинними (хоча і дуже часто порушуються). Водночас, вони не поширюються на садові ділянки, що використовуються для індивідуального садівництва, тому, на наш погляд, забудова таких ділянок можлива із загальними обмеженнями, що накладаються містобудівною та землевпорядною документацією (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї).

До частини четвертої. Коментована частина визначає правовий режим земель загального користування садівницького товариства, до яких відносить "земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об 'єктами загального користування". Більш детально склад та структуру земель загального користування садівницьких товариств визначають ВСН 43-85 "Відомчі будівельні норми. Забудова територій колективних садів, будівлі та споруди. Норми проектування".

Положення коментованої частини, за якими "землі загального користування садівницького товариства є його власністю", сприймати буквально не можна. ЗКУ не передбачив переходу цих земель у власність садівницьких товариств безпосередньо на підставі закону (ipso iure). Більш того, ЗКУ не передбачає і будь-якої процедури, за якою садівницьке товариство могло б отримати землі загального користування у власність. В окремих населених пунктах така процедура визначається рішеннями місцевих рад - див., наприклад, Рішення Київської міської ради "Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в місті Києві" від 14.03.2002 №313/1747. З урахуванням положень ст. 14 Конституції України щодо набуття права власності на землю "виключно відповідно до закону" така правотворчість виглядає сумнівною.

Таким чином, на даний час землі загального користування садівничих товариств перебувають у державній власності. Користувачем цих земель є садівниче товариство (хоча в переважній кількості випадків це користування є фактичним, без оформлення відповідного права).

До частини п'ятої. У коментованій частині врегульовано відносини щодо приватизації земельних ділянок існуючих садівницьких товариств, що перебувають у користуванні члена товариства. Даною нормою цілком слушно передбачено, що приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється "без згоди на те інших членів цього товариства". На наш погляд, із цього випливає також те, що приватизація здійснюється і без згоди самого товариства (яке в багатьох випадках формально є користувачем усієї території колективних садів - як земель загального користування, так і ділянок, розподілених між окремими членами товариства; така ситуація має місце, якщо ділянка була надана відповідно до ст.ст. 19, 51 ЗКУ 1970 року) та без застосування процедури припинення права користування товариства.

До частини шостої. За своєю правовою природою садівницькі товариства є обслуговуючими кооперативами і діють відповідно до ЗУ "Про кооперацію" та ЗУ "Про сільськогосподарську кооперацію". Структура та режим земельних ділянок садівницьких товариств визначаються, окрім положень ЗКУ, також ВСН 43-85 "Відомчі будівельні норми. Забудова територій колективних садів, будівлі та споруди. Норми проектування". Спеціальний закон, який визначав би правовий режим земельних ділянок таких товариств, на сьогодні відсутній.

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва:

  1. Стаття 36. Земельні ділянки для городництва
  2. Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва
  3. Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств
  4. Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків
  5. Гаранти права власності на земельну ділянку. Земельні спори
  6. Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки
  7. Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки
  8. § 2. Способи захисту прав на земельні ділянки
  9. Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
  10. Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприєств
  11. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
  12. Стаття 4 1. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів
  13. Стаття 102-1.Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
  14. Глава 16-1 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
  15. Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку
  16. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності
  17. 2. Застава земельних ділянок. Земельні торги
  18. Стаття 2. Земельні відносини
  19. Стаття 135. Земельні торги
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -