Право на працю. Трудові правовідносини. Предмет та джерела трудового права

Конституція України

Cm. 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Примусова праця забороняється... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Норма закону

Трудове право врегульовує відносини працівників з власниками підприємств або уповноваженими ними

органами чи окремими фізичними особами з привойц праці.

Законодавство про працю регулює трудові відносини при цівників усіх підприємств, установ, організацій незалежна від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, ■ також осіб, які працюють за трудовим договором з роботодии- цем - фізичною особою.

Предметом трудового права є відносини, змістом яких щ сам процес праці, тобто трудові правовідносини.

Трудове право як система юридичних норм і самостійна галузь права складається з численної кількості нормативно- правових актів: законів, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, різноманітних відомчих актів, а також локальних норм, що діють у межах конкретних підприємств.

Серед законів, що виступають джерелами трудового права, основне місце належить Конституції України. Вона визначає принципові позиції законодавства із найважливіших питань правового регулювання трудових та суспільних відносин, що пов’язані з ними. Статті Конституції України закріплюють основні права громадян як суб’єктів трудового права.

Найбільш вагоме місце серед законодавчих актів трудового права належить Кодексу законів про працю України (КЗпПУ). Це кодифікований закон. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав:

• Колективний договір;

• Трудовий договір;

• Робочий час;

• Час відпочинку;

• Нормування праці;

• Оплата праці;

• Гарантії і компенсації;

• Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації;

• Трудова дисципліна;

• Охорона праці;

• Праця жінок;

• Праця молоді та інші.

Поряд з КЗпПУ діють також інші закони. Це Закони України «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про відпустки» тощо.

Відомчі акти теж виступають джерелом трудового права. І (е накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання праці на підприємствах певної галузі. Особливе місце серед відомчих актів посідають інструкції та роз’яснення Міністерства праці і соціальної політики, які забезпечують правильне тлумачення і застосування діючого трудового законодавства.

Важливе місце серед джерел трудового права займає так зване локальне (тобто місцеве) регулювання праці - у масштабах окремої галузі, підгалузі, професії, регіонів і підприємств. У сучасних умовах децентралізації управління та розвитку самостійності та самоуправління підприємств і регіонів значення локальних нормативних актів зростає. Локальними праворегулюючими джерелами виступають угоди, договори та контракти між адміністрацією (заводів, фабрик, фірм, регіонів, галузей тощо) і працівниками (або їх профспілками).

2.