Велике Герцогство Люксембурзьке

Офіційним визначенням юрисдикції Люксембургу є Адміністративний суд Герцогства. Це найвища юрисдикція Люксембурзького адміністративного порядку, яка існує разом із судовим порядком.

Щороку виноситься близько 250-300 рішень. Це число закономірно колива­ється залежно від років.

Від моменту створення 1997 року всі без винятку рішення адміністративного суду публікуються. Вони були анонімні від 2001 року, щоб видалити всю особи­сту інформацію, яку містять.

Відповідно до статті 95 Конституції, чинної до 1 липня 2023 року, яка стала статтею 112 чинної переглянутої Конституції^[702], питання відповідності певного Закону Конституції належить до компетенції Конституційного суду. Тобто, якщо перед будь-яким юрисдикційним органом порушується питання про відповід­ність певного Закону Конституції та те, що це питання є необхідним для вирі­шення правової суперечки, цей юрисдикційний орган зобов’язаний звернутися в порядку преюдиційного питання до Конституційного суду.

На рівні переглянутої Конституції, яка набула чинності від 1 липня 2023 року, питання про те, які конкретні випадки викликані законом від 17 січня 2023 року про перегляд розділу VI Конституції «De la Justice»^[703]. Слід зазначити, що перег­ляд конституції Люксембургу був здійснений через ухвалення кількох законів, які переглядають окремі розділи Конституції. Зокрема, вищезгаданий Закон від 17 січня 2023 року вніс різні зміни до розділу, що стосується правосуддя, і в частині

2 статті 4 передбачається, що від дня набрання чинності цим Законом усі поло­ження законів або нормативних актів, які суперечать Конституції, більше не діють.

Упродовж останніх 10 років Адміністративний суд давав прецеденти, що стосуються таких тем: право на притулок; соціальні права; екологічні прав; права майбутніх поколінь; людська гідність; основні права в контексті національ­ної безпеки та основні права в умовах надзвичайного стану.

Конституція є додатковим аргументом на підтримку рішення, яке за своєю сутністю базується на звичайному законодавстві та є джерелом тлумачення, яке забезпечує правильне застосування звичайного законодавства в конкретному випадку (тобто тлумачення, що відповідає основним правам).

Вирішальна роль Конституції полягає в тому, щоб рішення ґрунтувалося виключно на конституційних підставах у ситуації, коли звичайне законодавство мовчить або є не чітким щодо розглянутого питання. Конституція визначає, щоб звичайні закони, які застосовуються в іншому випадку, були скасовані / оголо­шені недійсними на конституційних підставах.

Адміністративний суд часто застосовує не лише текст Конституції, а й прин­ципи конституційного устрою, оприлюднені Конституційним судом. Так, своїм рішенням від 28 травня 2019^[704] року Конституційний суд установив фундаменталь­ний принцип правової держави як принцип конституційної цінності, який все ще не вписується в контекст Конституції. Вона розглядала цей принцип як метапринцип,

3 якого вивели принципи доступу до правосуддя й ефективного захисту. У своєму подальшому рішенні від 22 січня 2021^[705] року Конституційний суд знову встановив як принципи конституційної цінності принципи правової безпеки, законної довіри та відсутності зворотної сили in pejus, а також, без уточнення, - принцип пропор­ційності. Рішенням від 19 березня 2021^[706] року Конституційний Суд чітко встановив принцип пропорційності як принцип конституційної цінності.

Адміністративний суд виніс низку рішень упродовж 2021 та 2022 років, де він точно застосував конституційний принцип пропорційності в контексті права навколишнього середовища разом зі статтею 11 (пункт 1) Конституції, яка передбачає, що держава має гарантувати захист людського та природного сере­довища та працювати над встановленням сталого балансу між збереженням природи, зокрема відновленням її потенціалу, та задоволенням потреб теперіш­нього й майбутніх поколінь.

Адміністративний суд дотримується юриспруденції Конституційного суду, який у своєму рішенні від 19 березня 2021 року^[709] постановив, що положення Конституції, включаючи фундаментальний принцип правової держави та його підпринципи, з одного боку, а також відповідні положення ЄКПЛ і, якщо це застосовно, у випадку імплементації законодавства Європейського Союзу, поло­ження ХОП ЄС, становили «загальну основу» і мали застосовуватися узгоджено, щоб забезпечити послідовне тлумачення. Адміністративний суд регулярно поси­лається на цей метод застосування відповідних положень Конституції, ЄКПЛ і, якщо це застосовно, ХОП ЄС, усіх вищих норм щодо інших національних поло­жень чинного правового акта.

Рішення адміністративного суду, які застосовують статтю 51 (сфера засто­сування) CFREU, по суті стосуються сфери обміну інформацією з податкових питань. У цих справах, для яких адміністративний суд подав різні попередні апеляції до CЄС, це було перш за все питанням забезпечення того, щоб націо­нальне законодавство передбачало санкції за порушення певних зобов’язань, накладених Директивою 2011/16/UE, і така співпраця добре пов’язана з імпле­ментацією права Союзу^[710]. Ця передумова була потрібною для підтвердження застосовності певних положень ХОП ЄС і, зокрема, статті 47 у рамках різно­манітних процесуальних дискусій щодо існування ефективного засобу захисту в цій справі^[711]. Підтвердження застосування законодавства ЄС у цій справі та застосування Хартії потім багато разів підтверджувалися в наступних справах Суду^[712], завжди в контексті обміну інформацією на вимогу та викликаючи попе­редні апеляції до СЄС.

Посилання на цю статтю також було зроблено у сфері обміну інформацією, щоб гарантувати право на ефективний позов власника інформації, на яке наці­лено адміністративне рішення, яке зобов’язує його відмовитися від даних фіскального характеру^[713]. Цю статтю також використовували для обґрунтування сумісності відсутності у платника податків юрисдикційного звернення проти запиту на обмін інформацією із законодавством Союзу^[714].

2.14