Сутність і поняття службових правовідносин

Із розвитком державної служби як правового інституту відбувається як подальше становлення законодавства про державну службу, так і розвиток теорії державної служби. При цьому слід зазначити, що окремі вчені висловлюють думку з приводу виникнення і розвитку не тільки службового законодавства (законодавства про державну службу), але й службового права як комплексної галузі права.

Питання службових відносин час від часу досліджувалися представниками різних галузей права і, насамперед, представниками адміністративного права (В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.П. Рябченко, Т.О. Коломоєць та ін.) і трудового права (М.І. Іншин), що наочно підтверджує історичне протиборство двох позицій щодо приналежності державної служби до: а) інституту адміністративного права; б) інституту трудового права.

Безперечно, кожна із цих позицій має свої аргументи «за» і «проти», а їхній аналіз дозволяє дослідити особливості державної служби з різних аспектів її організації і функціонування. З точки зору сприйняття державної служби як специфічного виду трудової діяльності людини, її, дійсно, може бути віднесено до інституту трудового права, оскільки саме ця галузь права має своїм призначенням регламентацію суспільних відносини, які пов’язані з трудовою діяльністю людини.

1) державна служба - це публічна сфера, в якій активно використовуються такі правові механізми і методи, як приписи, вказівки, контроль, нагляд, управління, владне волевиявлення, підлеглість, вірність обов’язку, одностороннє волевиявлення, застосування методів примусу тощо. Натомість, такі способи і методи, як погодження, координація, домовленість, рівноправність сторін та інші, які є характерними для приватних галузей права і, насамперед, для трудового права, у сфері державної служби або не використовуються зовсім, або ж їх обсяг є надзвичайно мізерним, що не впливає на сутність державної служби у цілому. Отже, основною сферою функціонування державної служби є сфера державного управління, яка регламентується такими публічними галузями права, як конституційне, адміністративне, фінансове тощо, тобто і сама державна служба має регламентуватися цими галузями права;

2) суб’єктом призначення на державну службу (тобто роботодавцем) є державний орган або його апарат (посадова особа - керівник державної служби), який вирішує питання щодо: прийняття на державну службу, проходження державної служби, припинення державної служби тощо. Іншими словами, між суб’єктом призначення і державним службовцем виникають особливі відносини - відносини, які мають державно-публічний характер, пов’язані із здійсненням державних повноважень тощо. Їх характерною особливістю є те, що вони виникають, переважно, не на підставі контракту (лише у разі його укладення), в якому сторони є рівнозначними, а на підставі адміністративного акта, який приймає уповноважена особа - суб’єкт призначення або керівник державної служби, і у підвідомчості якого перебуватиме державний службовець;

3) і суб’єкт призначення, і державний службовець, при виконанні своїх публічно-владних повноважень виступають від імені держави і їхня діяльність гарантується державою. Публічний характер службових відносин має прояв, перш за все, у характеристиці сторін цих відносин, тобто обидві сторони мають публічний статус, який: а) визначається саме державою шляхом делегування їм відповідного обсягу державно-владних повноважень; б) ці повноваження є власністю держави, що зумовлює сторони виступати від імені держави, а не від власного імені; в) держава не тільки делегує сторонам відносин свої повноваження, але й створює необхідний державно-правовий механізм їхньої реалізації.

4) державний службовець реалізує тільки нормативно визначені державно-владні/державні повноваження, здійснюючи, при цьому, службову кар’єру. Особливість діяльності державного службовця проявляється у тому, що вона має двоаспектний характер, оскільки в ній, водночас, забезпечується і державний інтерес через його державно-владні/державні повноваження, і власний інтерес, оскільки, реалізуючи державно-владні/державні повноваження, державний службовець, при цьому здійснює службову кар’єру.

Таким чином, важливим є те, що державно-владні/державні повноваження державного службовця повинні бути нормативно регламентованими, а державний службовець повинен чітко дотримуватися встановлених правил;

5) змістом діяльності державного службовця є реалізація прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, тобто суспільства, якому він і присягає. Важливим аспектом діяльності державного службовця є те, що, перебуваючи на службі у держави, він, перш з все, повинен забезпечувати реалізацію й охорону прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Це положення випливає із: ст. 3 Конституції України, ст. 4 (принципи державної служби), ст. 7 (права державного службовця), ст. 8 (обов’язки державного службовця), ст. 36 (Присяга державного службовця) чинного Закону тощо;

6) за порушення своїх службових обов’язків державний службовець несе юридичну відповідальність перед державою. У разі неправомірної поведінки державного службовця щодо своїх службових обов’язків він притягується до юридичної відповідальності, яка встановлюється державою, забезпечується державою і гарантується державою. Отже, юридична відповідальність державного службовця перед суб’єктом призначення (державним органом або його керівником) - це відповідальність перед державою, оскільки державний орган є структурним елементом держави.

Таким чином, публічний характер діяльності державного службовця, відносини, що виникають при здійсненні цієї діяльності, безперечно, мають регламентуватися нормами публічних галузей права і, перш за все, нормами адміністративного права.

Вирішення питання щодо галузевої приналежності суспільних відносин, які виникають у сфері державної служби є неможливим без дослідження особливостей цих відносин. Оскільки суспільні відносини виникають у сфері державної служби, остільки вони, цілком логічно, набувають ознак цього виду діяльності: «державна служба» - «державно-службові відносини», тобто суспільні відносини, які пов’язані з певним видом трудової діяльності людини - «службою» - є «службовими». З огляду на те, що це не просто служба (громадська, політична, релігійна тощо), а служба державна, тобто від імені держави, за участі держави, для держави і суспільства, відносини є державно - службовими. Таким чином, першопричина віднесення суспільних відносин, які виникають у сфері державної служби, до адміністративного права передбачена самою державною службою і державно-службовими відносинами.

1.2.